Решение № 136992737, 01.06.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/7014/25

01 червня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Байковецької сільської ради, відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, Байковецької сільської радт третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить визнати протиправним та скасувати:

- рішення відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради від 28.08.2025 №А3709183197595043690;

- рішення виконавчого комітету Байковецької сільської ради від 09.09.2025 № 179;

- зобов`язати Байковецьку сільську раду в особі її уповноваженого органу відділу містобудуванням та архітектури Байковецької сільської ради видати позивачу містобудівні умови та обмеження на об`єкт будівництва «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області».

Ухвалою від 15.12.2025 позовну заяву залишено без руху, недоліки якої позивачем усунуто своєчасно.

Ухвалою від 24.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами письмового спрощеного провадження.

Ухвалою від 23.01.2026 залучено другого відповідача виконавчий комітет Байковецької сільської ради (відповідач 2) та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 , розгляд справи розпочато спочатку.

Ухвалою від 17.03.2026 у справі допущено процесуальне правонаступництво у спосіб заміни перівсного відповідача на відділ містобудування та архітектури Байковецької сільської ради, продовжено строк розгляду справи.

Ухвалою від 23.04.2026 задоволено клопотання позивача, залучено співвідповідачем Байковецьку сільську раду, розгляд справи розпочато спочатку.

В обґрунтування позовних вимог позивачка у заявах по суті покликалась на те, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2025 скасовано рішення відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради від 01.05.2024 №А3358141105769022968, реєстраційний номер в ЄДЕССБ - МU01:8141-1057-7741-1578 про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень для будівництва на земельних ділянках кадастрові номера: 6125280600:02:001:2325 та 6125280600:02:001:2326 об`єкта будівництва: "Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області» та зобов`язано Байковецьку сільську раду в особі її уповноваженого органу - відділу містобудування та архітектури повторно розглянути заяву позивачки про видачу містобудівних умов та обмежень від 19.04.2024 №187 та видати містобудівні умови та обмеження для будівництва на земельних ділянках кадастрові номера: 6125280600:02:001:2325 та 6125280600:02:001:2326 об`єкта будівництва: "Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області", з урахуванням визначення гранично допустимої поверховості об`єкта будівництва до 8 поверхів (до 26 м), з урахуванням висновків викладених у мотивувальній частині рішення суду.

На думку позивачки, всупереч вимогам ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідач розглянувши заяву від 19.04.2024 протиправно повторно прийняв рішення від 28.08.2025 №А3709183197595043690 про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень для будівництва об`єкта: "Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області».

Скориставшись передбаченим ст.ст. 52, 53 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» правом на оскарження рішення відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради від 28.08.2025 №А3709183197595043690, позивачка звернулася із заявою від 03.09.2025 до виконавчого комітету Байковецької сільської ради про скасування згаданого рішення відповідача, проте рішенням виконавчого комітету Байковецької сільської ради від 09.09.2025 №179 у перегляді рішення відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради від 28.08.2025 №А3709183197595043690 відмовлено.

Не погоджуючись із такими рішеннями, позивачка оскаржила їх до суду, зазначивши, що план зонування території є документацією, що визначає умови та обмеження використання певної території у межах визначених функціональних зон, встановлює функціональне призначення та вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон). План зонування є обов`язковою складовою генерального плану. Тому, його розроблення і затвердження є обов`язковим. Крім того, позивачка наголошувала на тому, що детальний план території деталізує положення генерального плану, визначає планувальну організацію та розвиток відповідної території, зокрема містобудівних умов обмежень (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов згідно із планом зонування території. Обов`язок розроблення такої містобудівної документації, як план зонування та детальний план законодавством покладено саме на відповідача у справі. Водночас, у спірній ситуації, всупереч вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ані план зонування, ані детальний план території не розроблялись та не затверджувався. Тож, на території Байковецької сільської ради питання, що повинні регулюватись згаданими видами містобудівної документації, залишаються не врегульованими. Таким чином, відповідач станом на час прийняття оскаржуваного рішення, не забезпечив затвердження належної містобулівної документації, що порушує право позивачки на забудову належних їй земельних ділянках.

Відповідачі у заявах на адресу суду по суті проти задоволення позову заперечили. Зазначили, що на тепер відповідачами вживаються активні заходи із розробки та затвердження детального плану території, який установлюватиме обмеження у використанні території с.Байківці.

Містобудівною документацією на місцевому рівні, яка затверджена на території населеного пункту с. Байківці, є генеральний план с. Байківці, що затверджений рішенням Байковецької сільської ради від 28 травня 2021 року № 8/9/9 і який є основним документом містобудівної документації населеного пункту.

Генеральний план с. Байуівці враховує чинні на момент його розробки і затвердження нормативно-правові акти, зокрема, вимоги щодо техніко економічних показників (кількісні та якісні характеристики, що описують містобудівний розвиток території (населення, житловий фонд, інженерна інфраструктура, об`єкти обслуговування) та інвестиційні аспекти (вартість, терміни, створення робочих місць), визначаючи доцільність та ефективність реалізації генерального плану як документа містобудування, що визначає розвиток населеного пункту.

Відповідно до підрозділу 3.3. «Розрахунок перспективної чисельності населення» на території визначеній генеральним планом для багатоквартирної забудови 59,63 га, встановлено щільність жителів 220 осіб/га та перспективну чисельність населення 13350 осіб. У підрозділі 3.4 «Визначення обсягів і структури житлового будівництва» зазначено, що на території багатоквартирної забудови можливо розмістити 5188 квартир.

У долученому до заяви на видачу містобудівних умов та обмежень від 19.04.2024 №187 містобудівному розрахунку на нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області в графічній частині схеми генплану (техніко-економічні показники) зазначено, зокрема: площа земельної ділянки 3.7469 га; площа озеленення 6 407.3 кв.м.; загальна кількість квартир 955.

Однак, відповідно до поданої структури житлового фонду (222 однокімнатні, 714 двокімнатні та 24 трикімнатні квартири) загальна кількість становить 960 квартир, а не 955. Враховуючи коефіцієнт сімейності 2,5 перспективна чисельність населення на цій території становитиме 960 х 2,5 = 2400 осіб. У той же час, виходячи з техніко економічних показників генерального плану (5188 квартир на 59,63 га), на земельних ділянках площею 3,7469 га допустимо розмістити лише 305 квартир, що відповідає перспективній чисельності населення 305 х 2,5 = 762 особи. Відповідач зазначає, що з показників містобудівного розрахунку «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області» слідує намір розміщення 955 квартир, що на вказаній території перевищує техніко-економічні показники генерального плану більш ніж утричі, а тому відділом містобудування та архітектури Байковецької сільської ради за результатами повторного розгляду заяви позивача правомірно прийнято рішення про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень у зв`язку з невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації.

Щодо рішення виконавчого комітету Байковецької сільської ради від 09.09.2025 №179 Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» імперативно визначено, що припинення дії містобудівних умов та обмежень може здійснюватися виключно шляхом відкликання за заявою замовника або скасування за рішенням адміністративного суду. Цей перелік підстав для скасування містобудівних умов та обмежень є вичерпним, тому рішення про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень може бути скасоване лише за рішенням суду.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача правом подання пояснень не скористалася, хоча повідомлена належним чином шляхом розміщення 18.03.2026 оголошення на офіційному сайті суду, а також шляхом отримання процесуальних документів засобами поштового зв`язку особисто.

Суд, повно і всебічно дослідивши надані сторонами письмові докази, оцінивши викладені у заявах по суті на адресу суду доводи і позиції сторін, встановив такі обставини і відповідні правовідносини.

Згідно із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 321346430 від 30.01.2023 земельна ділянка кадастровий номер: 6125280600:02:001:2325 площею 2,7144 га належить ОСОБА_1 на праві оренди на підставі договору оренди від 20.01.2023, укладеного строком на 7 років до 20.01.2030 з власником ОСОБА_2 .

Із витягу ДЗК НВ 9934510722024 від 25.03.2024 слідує, що земельна ділянка кадастровий номер: 6125280600:02:001:2325 належить до категорії земель житлової та громадської забудови, вид цільового призначення (КВЦП 02.03) «Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку».

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав та нерухоме майно про реєстрацію права власності №315095372 від 14.11.2022 земельна ділянка кадастровий номер: 6125280600:02:001:2326 площею 1,0325 га належить ОСОБА_1 на праві власності, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2022 року.

Витягом із ДЗК НВ 9934508782024 від 25.03.2024 стведжується, що земельна ділянка кадастровий номер: 6125280600:02:001:2326 належить до категорії земель житлової та громадської забудови, вид цільового призначення (КВЦП 02.03) «Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку».

19.04.2024 ОСОБА_1 звернулась до відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради із заявою про видачу містобудівних умов та обмежень для будівництва на земельних ділянках кадастрові номери 6125280600:02:001:2326 та 6125280600:02:001:2325 об`єкта будівництва «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області».

До поданої заяви додано містобудівний розрахунок «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області», виготовлений на замовлення ОСОБА_1 , фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 .

У містобудівному розрахунку вказується, що «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області» розташовано на двох земельних ділянках площею 1,0325 га (кадастровий номер: 6125280600:02:001:2326) та 2,7144 га (кадастровий номер: 6125280600:02:001:2325).

Також у містобудівному розрахунку вказується, що на цих земельних ділянках передбачається нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та у графічній частині схеми (техніко-економічні показники) зазначено: площа земельної ділянки 3.7469 га; площа озеленення 6 407.3 кв.м.; загальна кількість квартир 955.

Поряд із земельною ділянкою розміщені інженерні мережі газопостачання, водопостачання, каналізація, електричні та телефонні мережі. Планувальні обмеження земельної ділянки встановлені існуючими протипожежними віддалями від забудови на суміжних ділянка, охоронною зоною навколо інженерних комунікацій; охороною зоною вздовж об`єкта енергетичної системи; існуючими межами суміжних земельних ділянок.

Основні техніко-економічні показники об`єкта містобудування, які характеризують намір забудови: загальна площа земельних ділянок: 3,7469 га; площа забудови: 9705,6 м2; загальна площа громадських приміщень: 2524,2 м2; загальна площа квартир: 52475,8 м2; загальна кількість квартир: 955; загальна кількість однокімнатних квартир: 222; загальна кількість двокімнатних квартир: 714; загальна кількість трикімнатних квартир: 24; поверховість: 6-8; кількість паркомісць: 480.

Також, зазначено, що застосовані при будівництві конструкції забезпечать ІІ ступінь вогнестійкості будівлі. При визначені архітектурно-планувальної структури об`єкта необхідно враховувати наступні фактори:

- при проектуванні під`їзду до проектованої будівлі враховувати існуючу транспортну мережу міста;

- використання під`їздів та пішоходних проходів в увязці з існуючої транспортно-пішохідною мережею.

Рішенням відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради Тернопільського району від 01 травня 2024 року №А3358141105769022968 (реєстраційний номер документа в ЄДЕССБ MU01:8141-1057-7741-1578) ОСОБА_1 відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень.

Рішення мотивоване невідповідністю намірів забудови вимогами містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки не відповідає частині четвертій статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Зокрема, зазначена поверховість в долученому до заяви містобудівному розрахунку «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області» становить 6-8 поверхів, що суперечить вимогам наявної містобудівної документації «Внесення змін в генеральний план с.Байківці Тернопільського району Тернопільської області», який затверджений рішенням сесії Байковецької сільської ради від 28.05.2021 №8/9/9. Цією містобудівною документацією передбачено максимальну поверховість для багатоквартирних житлових будинків 4 поверхи.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2025, скасовано рішення відділу містобудування і архітектури Байковецької сільської ради від 01.05.2024 №А3358141105769022968, реєстраційний номер в ЄДЕССБ - МU01:8141-1057-7741-1578 про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень для будівництва на земельних ділянках кадастрові номера: 6125280600:02:001:2325 та 6125280600:02:001:2326 об`єкта будівництва "Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області» та зобов`язано Байковецьку сільську раду в особі її уповноваженого органу відділу містобудування та архітектури повторно розглянути заяву позивачки про видачу містобудівних умов та обмежень від 19.04.2024 №187 та видати містобудівні умови та обмеження для будівництва на земельних ділянках кадастрові номера: 6125280600:02:001:2325 та 6125280600:02:001:2326 об`єкта будівництва "Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області" із урахуванням визначення гранично допустимої поверховості об`єкта будівництва до 8 поверхів (до 26 м), із урахуванням викладених у мотивувальній частині рішення суду висновків.

Рішенням відділу містобудування і архітектури Байковецької сільської ради від 28.08.2025 №А3709183197595043690 відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень для будівництва об`єкта "Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області» з підстав не відповідності вимогам генерального плану с. Байківці, який затверджений рішенням Байковецької сільської ради «Внесення змін в генеральний план с. Байківці Топільського району Тернопільської області» №8/9/9 від 28.05.2021.

Так, підрозділом 3.3. «Розрахунок перпективної чисельності населення» (ст. 34) на території багатоквартирної забудови площею 59,63 га встановлено щільність жителів 220 осіб/га та перпективну чисельність населення 13350 осіб. Підрозділом 3.4 «Визначення обсягів і структури житлового будівництва» (ст. 34-35) і статтею 110 техніко економічних показників генерального плану с. Байківці зазначено про можливість розміщення на території багатоквартирної забудови 5188 квартир.

У долученому до заяви на видачу містобудівних умов та обмежень від 19.04.2024 №187 містобудівному розрахунку на нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області в графічній частині схеми генплану (техніко-економічні показники) зазначено, зокрема: площа земельної ділянки 3.7469 га; площа озеленення 6 407.3 кв.м.; загальна кількість квартир 955. Однак, відповідно до поданої структури житлового фонду (222 однокімнатні, 714 двокімнатні та 24 трикімнатні квартири) загальна кількість становить 960 квартир, а не 955. Враховуючи коефіцієнт сімейності 2,5, перспективна чисельність населення на цій території становитиме 960 х 2,5 = 2400 осіб. У той же час, виходячи з техніко економічних показників генерального плану (5188 квартир на 59,63 га) на земельних ділянках площею 3,7469 га допустимо розмістити лише 305 квартир, що відповідає перспективній чисельності населення 305 х 2,5 = 762 особи.

У спірному рішенні відділу містобудування і архітектури Байковецької сільської ради від 28.08.2025 №А3709183197595043690 йдеться про те, що з показників містобудівного розрахунку «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області» слідує намір розміщення 955 квартир, що на вказаній території перевищує техніко-економічні показники генерального плану більш ніж утричі, а тому відділом містобудування та архітектури Байковецької сільської ради за результатами повторного розгляду заяви позивача відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень у зв`язку з невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації.

Скориставшись передбаченим ст.ст. 52, 53 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» правом на оскарження рішення відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради від 28.08.2025 №А3709183197595043690, позивачка звернулася із заявою від 03.09.2025 до виконавчого комітету Байковецької сільської ради про скасування згаданого рішення відповідача, проте рішенням виконавчого комітету Байковецької сільської ради від 09.09.2025 №179 у перегляді рішення відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради від 28.08.2025 №А3709183197595043690 відмовлено.

Не погоджуючись із такими рішеннями, позивачка оскаржила їх до суду.

Мотиви, з яких виходить суд ухвалюючи рішення у справі та закон, який застосовує до спірних правовідносин.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд у першу чергу вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Спеціальним законом, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон №3038-VI).

За визначеннями, що містяться в пунктах 4, 8 частини першої статті 1 Закону №3038-VI, замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву; містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно із частиною другою статті 5 Закону №3038-VI вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у комплексних планах, генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій, про що зазначено у частині першій статті 25 Закону №3038-VI.

Планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них (частина 1 статті 16 Закону №3038-VI).

Пунктами 2, 3, 9 частини першої статті 1 Закону №3038-VI визначено, що генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Згідно із частинами першою-другою статті 17 Закону №3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Обов`язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту.

Частинами першою-четвертою статті 18 Закону № 3038-VI унормовано, що план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов`язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів; 8) відображення обмежень (у тому числі меж) використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.

Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Статтею 19 Закону №3038-VI врегульовано, що детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України (частина 1 цієї статті).

Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) у межах визначеного комплексним планом, генеральним планом населеного пункту функціонального призначення режим та параметри забудови території, розподіл територій; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Забудова територій врегульована статтею 26 Закону №3038-VI, згідно якої суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів (частина 2 цієї статті).

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (частина 4 статті 26 Закону №3038-VI).

За правилами частини п`ятої статті 26 Закону №3038-VI проектування та будівництво об`єктів власниками або користувачами земельних ділянок розпочинається з отримання замовником або проектувальником вихідних даних.

Основними складовими вихідних даних, відповідно до частини 1 статті 29 Закону №3038-VI, є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Згідно із частинами другою-п`ятою статті 29 Закону №3038-VI фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 1-1) ідентифікатор об`єкта будівництва або закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів нового будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва до видачі містобудівних умов та обмежень); 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах (з урахуванням обмежень використання приаеродромних територій, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України); 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України, зони, встановлені відповідно до законодавства за результатами визначення рівнів ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, відображені у містобудівній документації); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним.

Отож, містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності. Такі обмеження також стосуються встановлення додаткових вимог та обмежень для об`єктів будівництва в охоронних зонах пам`яток культурної спадщини та межах історичних ареалів населених місць.

Аналізуючи поведінку учасників спору на відповідність цитованим приписами нормативно-правових актів, суд установив наступну релевантість дій/рішень сторін вимогам нормативно-правових актів.

ОСОБА_1 за встановлених у цій справі обставин звернулась із заявою на адресу органу містобудування та архітектури про видачу містобудівних умов та обмежень, для забудови земельних ділянок площею 1,0325 га (кадастровий номер: 6125280600:02:001:2326) та 2,7144 га (кадастровий номер: 6125280600:02:001:2325).

Відповідач прийняв рішення про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень з підстав, що передбачені п.3 ч.4 ст.29 Закону №3038-VI, тобто з підстав невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

При цьому, містобудівне законодавством не містить такої дефініції «намір забудови» та не унормовує, яким чином і у якій формі замовник має зазначити у заяві на отримання містобудівних умов та обмежень свій намір забудови.

На тлі викладеного, варто звернути увагу на те, що раніше, до 1 січня 2019 року, замовник подавав містобудівний розрахунок, що визначав інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Таким чином, до 1 січня 2019 року обов`язок подання разом із заявою про видачу містобудівних та обмежень містобудівного розрахунку виражався в імперативному правовому регулюванні, а його не подання складало одну з обов`язкових підстав для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень.

Але після 1 січня 2019 року ця норма пройшла еволюцію і подання разом із заявою про видачу містобудівних умов та обмежень містобудівного розрахунку виражається у диспозитивній поведінці заявника.

Викладене має значення не стільки для підкреслення обов`язковості містобудівного розрахунку, оскільки для тлумачення терміну «намір забудови». Тож містобудівний розрахунок є однією з диспозитивних форм вираження замовником «наміру забудови». При цьому, замовник може виразити такий в іншій, довільній формі. Втім, іманентною ознакою «повідомлення про намір забудови» є обов`язок заявника (замовника) повідомити орган містобудування та архітектури про основі параметри об`єкта будівництва.

Взаємини сторін під час розгляду заяви замовника про видачу містобудівних умов та обмежень підпадають під правову дію Закону України «Про адміністративну процедуру» (далі Закон №2073-ІХ).

Рішення органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень є адміністративним актом. Так, п.1 ч.1 ст.2 Закону №2073-ІХ передбачено, що адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).

Закон №2073-ІХ є юридичною інтервенцією приписів ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій закладено критерії правомірності дій (рішень) суб`єктів владних повноважень, у більш розгорнутий вигляд.

Стаття 4 Закону №2073-ІХ містить визначає принципи адміністративної процедури, до яких належать: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.

Принципи адміністративної процедури, визначені цим Законом, поширюються також на адміністративну діяльність адміністративних органів, що не вимагає прийняття адміністративних актів. Так, орган містобудування та архітектури приймаючи рішення з питань видачі містобудівних умов та обмежень зобов`язаний діяти з дотриманням таких принципів.

Стаття 69 Закону №2073-ІХ передбачає, що за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт. Частиною першою статті 71 Закону №2073-ІХ передбачено, що письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин.

Статтею 72 Закону №2073-ІХ визначено, що адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті). Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Адміністративний акт може не містити посилання на фактичні обставини справи і результати дослідження доказів та інших матеріалів справи, якщо такий акт прийнято на підставі акта чи іншого документа, складеного за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів, якщо цей документ вже містить відповідне мотивування (обґрунтування) та доведений до особи належним чином.

Для окремих видів справ законодавством можуть визначатися додаткові відомості, що зазначаються у мотивувальній частині адміністративного акта. Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом. Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта не вимагається, якщо:

1) адміністративний орган задовольнив заяву, при цьому адміністративний акт не стосується прав, свобод чи законних інтересів інших осіб;

2) адміністративний орган під час здійснення інспекційних (контрольних, наглядових) повноважень не виявив порушень законодавства.

Суд звертає увагу, що рівною мірою, як заявник (замовник будівництва) зобов`язаний подати органу містобудування та архітектури усі наявні в нього документи до початку розгляду його заяви, так і уповноважений орган, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний надати оцінку кожному такому аргументу і надати відповідь на кожний довід.

У цій справі позивач до заяви на видачу містобудівних умов та обмежень від 19.04.2024 №187 долучила містобудівний розрахунок на нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області, в графічній частині схеми генплану (техніко-економічні показники) якого зазначено: площа земельної ділянки 3.7469 га; площа озеленення 6 407.3 кв.м.; загальна кількість квартир 955.

Відділ містобудування і архітектури Байковецької сільської ради рішенням від 28.08.2025 №А3709183197595043690 відмовив у видачі містобудівних умов та обмежень для будівництва об`єкта "Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області» з підстав не відповідності вимогам генерального плану с. Байківці, який затверджений рішенням Байковецької сільської ради «Внесення змін в генеральний план с. Байківці Топільського району Тернопільської області» №8/9/9 від 28.05.2021, зазначивши, що підрозділом 3.3. «Розрахунок перпективної чисельності населення» (ст. 34) на території багатоквартирної забудови площею 59,63 га встановлено щільність жителів 220 осіб/га та перпективну чисельність населення 13350 осіб. Підрозділом 3.4 «Визначення обсягів і структури житлового будівництва» (ст. 34-35) і статтею 110 техніко економічних показників генерального плану с. Байківці зазначено про можливість розміщення на території багатоквартирної забудови 5188 квартир. Враховуючи коефіцієнт сімейності 2,5, перспективна чисельність населення на цій території становитиме 960 х 2,5 = 2400 осіб. У той же час, виходячи з техніко економічних показників генерального плану (5188 квартир на 59,63 га), на земельних ділянках площею 3,7469 га допустимо розмістити лише 305 квартир, що відповідає перспективній чисельності населення 305 х 2,5 = 762 особи. Зазначає, що з показників містобудівного розрахунку слідує намір розміщення 955 квартир, що на вказаній території перевищує техніко-економічні показники генерального плану більш ніж утричі.

Системно-функціональний аналіз норм частин другої статті 2, частин першої та другої статті 77 КАС України, дає підстави для висновку, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони у відповідності із критеріями, які викладені у ч.2 ст.2 цього Кодексу. Разом з тим, на суб`єкта владних покладається обов`язок доказування, що в ході прийняття рішення ним дотримано критерії, які визначені частиною другою статті 2 цього Кодексу.

Відтак, перевіривши спірне рішення відділу містобудування і архітектури Байковецької сільської ради від 28.08.2025 №А3709183197595043690 на предмет його вмотивованості, суд зазначає, що воно прийняте з дотриманням вимог закону, у передбачених законом спосіб, а відтак відповідає критеріям, встановленим ст. 2 КАС України.

Так, судом установлено і не заперечується сторонами, що детальний план території, на якій знаходяться спірні земельні ділянки розроблено не було, тому генеральний план с. Байківці є містобудівною документацією, якій мають відповідати наміри забудови. Містобудівні умови та обмеження, які не відповідають генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації на місцевому рівні, не можуть вважатися такими, що враховують при плануванні та забудові територій громадські та приватні інтереси власників будівель, що оточують місце будівництва, а тому порушують основи містобудування, визначені ст.5 Закону України «Про основи містобудування» та ст.2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2019 у справі №826/13852/17.

Згідно із частиною першою статті 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій. Верховний Суд наголошує на тому, що неухильне дотримання містобудівної документації є основою забезпечення правопорядку у сфері містобудування, саме тому за приписами частини другої статті 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування (постанова Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року справа № 759/23377/20).

Отже, наміри замовника будівництва визначаються на підставі документів (в числі яких і містобудівний розрахунок), які відповідно до частини третьої статті 29 Закону № 3038-VI він зобов`язаний надати для отримання містобудівних умов та обмежень, а відповідати такі наміри повинні містобудівній документації на місцевому рівні.

Таким чином, суд надає оцінку рішенню Байковецької сільської ради від 28 травня 2021 року № 8/9/9 «Внесення змін до генерального плану село Байківці Тернопільського району Тернопільської області», відповідно до підрозділу 3.3. «Розрахунок перпективної чисельності населення» (таблиця 3.3.1) якого на території багатоквартирної забудови площею 59,63 га встановлено щільність жителів 220 осіб/га та перпективну чисельність населення 13350 осіб. Підрозділом 3.4 «Визначення обсягів і структури житлового будівництва» (таблиця 3.4.1) зазначено про можливість розміщення на території багатоквартирної забудови 5188 квартир.

Пунктом 6.1.25 ДБН Б.2.-12:2019 «Планування та забудова територій», затверджених наказом Мінрегіону від 26.04.2018 №102, зазначено розрахунковий середній розмір домогосподарства 2.5 особи, який є орієнтовним середнім числом членів сім`ї, що використовується для розрахунку житлової забезпеченості (кількість людей на квартиру/будинок).

Враховуючи коефіцієнт сімейності 2,5, перспективна чисельність населення на цій території становитиме 960 (222 однокімнатні, 714 двокімнатні та 24 трикімнатні квартири) х 2,5 = 2400 осіб, що на вказаній території перевищує техніко-економічні показники генерального плану.

Суд також відзначає, що позивач будь-яких заперечень з проведеними відповідачем розрахунками не зазначив, як і будь-яких доказів на їх спростування до суду не надав. Відтак, суд погоджується із розрахованими відповідачем показниками невідповідності перспективної чисельності населення згідно поданого містобудівного розрахунку позивача генеральному плану села Байківці.

Верховний суд постановою від 18.07.2023 у справі № 826/27791/15 визначив, в містобудівних умовах та обмеженнях встановлено для замовника максимально допустиму щільність населення, що підлягає обов`язковому врахуванню при розробленні проектної документації. Недотримання вказаного обмеження проектантом, забудовником, замовником може мати своїм наслідком застосування до об`єкта будівництва процитованої норми та інших норм права, що передбачають відповідальність у сфері містобудування.

А отже, у силу статті 29 Закону №3038-VI невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні є підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, адже здійснення забудови, наміри якої суперечать вимогам містобудівної документації (генерального плану населеного пункту, ДПТ), нівелює мету планування та забезпечення сталого розвитку населеного пункту, а отже, порушує суспільні інтереси, які виражаються у забезпеченні дотримання правил благоустрою населеного пункту, спрямованих на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини; містобудівні умови та обмеження, які не відповідають генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації на місцевому рівні не можуть вважатися такими, що враховують громадські (суспільні) та приватні інтереси при плануванні та забудові територій.

Аналогічні висновки місять постанови Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №826/15338/18, від 04.09.2019 у справі № 826/13852/17 та від 19.01.2023 у справі №640/9995/20.

Отже, суд не встановив протиправності рішення відділу містобудування і архітектури Байковецької сільської ради рішенням від 28.08.2025 №А3709183197595043690, а тому не вбачає підстав для його скасування і відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення виконавчого комітету Байковецької сільської ради від 09.09.2025 № 179 суд виходить з такого.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в інших законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини 3 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Як передбачено статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 (далі Закон №280/97-ВР), виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами; делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Відповідно до статті 2 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється за принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування (стаття 4 Закону №280/97-ВР).

Частина 1 статті 5 Закону №280/97-ВР визначає, що система місцевого самоврядування включає територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Згідно із частиною 1, 3 статті 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до статті 11 Закону №280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Статтею 16 Закону №280/97-ВР встановлено, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (частина 2 статті 16 Закону №280/97-ВР).

Згідно із статтею 24 Закону №280/97-ВР правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 31 Закону №280/97-ВР визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження, зокрема: 3) розгляд і внесення до відповідних органів виконавчої влади пропозицій до планів і програм будівництва та реконструкції об`єктів на відповідній території; 6) підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації; 9) надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок; 10) проведення громадського обговорення містобудівної документації;

б) делеговані повноваження, зокрема: 1) надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності»; 2) організація роботи, пов`язаної зі створенням і веденням містобудівного кадастру населених пунктів; 3) здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу; 6) вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 51 Закону №280/97-ВР виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб.

Сільська, селищна, міська рада утворює у складі виконавчого комітету ради орган з питань містобудування та архітектури.

Очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради відповідно сільський, селищний, міський голова, районної у місті ради - голова відповідної ради. У виконавчому комітеті сільської ради функції секретаря виконавчого комітету за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради.

Частиною 8 статті 51 Закону №280/97-ВР передбачено, що виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Згідно із статтею 52 Закону №280/97-ВР виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

Частиною 2 статті 52 Закону №280/97-ВР передбачено, що виконавчий комітет ради: 1) попередньо розглядає та схвалює проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, прогноз місцевого бюджету, проект місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради; 2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників; 3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністративних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад (частина 3 статті 52 Закону №280/97-ВР).

Статтею 54 Закону №280/97-ВР встановлено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням з відповідними органами виконавчої влади.

Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Таким чином як вказано вище, Законом №280/97-ВР встановлені повноваження щодо формування виконавчих органів міської ради, визначення повноважень зокрема з питань містобудування та архітектури на території відповідної місцевості.

Згідно із частиною 2 статті 71 Закону №280/97-ВР органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 73 Закону №280/97-ВР акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність». Відповідно до частини 3 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки).

Відповідно до частини 6 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність» до уповноважених органів містобудування та архітектури, серед інших, належать виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури. Таким чином виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури визначено законом як спеціальні органи, які наділені повноваженнями щодо видачі містобудівних умов та обмежень.

Натомість, відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет ради є колегіальним органом, який розглядає та вирішує питання, віднесені до відання виконавчих органів ради. Суд погоджується із доводами відповідача, що ця норма є загальною і не надає виконавчому комітету власної виключної компетенції в будь-якій сфері публічного управління, включаючи містобудування. Її застосування допускає лише опосередковану участь комітету в управлінні відповідними процесами, що не еквівалентно виконанню спеціальних функцій, закріплених законодавчо за профільними органами.

На противагу, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», у частині третій статті 29 чітко визначає, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури. Стаття 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» конкретизує систему органів, які можуть реалізовувати публічне управління у цій сфері, включаючи виключно уповноважені органи місцевого самоврядування. Ці органи деталізуються у частині першій статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність» як виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури - тобто спеціально створені суб`єкти структурних підрозділів (в тому числі у формі управлінь, відділів) відповідного функціонального спрямування.

Таким чином, нормативна визначеність уповноваженого органу у сфері надання містобудівних умов та обмежень передбачає спеціально утворений орган, правовий статус якого закріплений радою у вигляді відповідного положення, що відповідає вимогам закону. У той час як виконавчий комітет не є таким спеціалізованим органом - ані за формою утворення, ані за обсягом компетенції, ані за змістом функцій.

Згідно із частиною восьмою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника. Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника або за рішенням адміністративного суду.

Припинення дії містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом:

1) відкликання за заявою замовника;

2) скасування за рішенням адміністративного суду.

У разі скасування за рішенням адміністративного суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом.

У постанові від 24.07.2025 у справі № 380/12464/22 Верховним Судом констатовано, що віднесення до повноважень виконавчого комітету ради питань надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень не відповідає приписам статей 6, 29 Закону №3038-VI та статті 13 Закону №687-XIV, відповідно до яких здійснення таких повноважень віднесено до виключної компетенції виконавчого органу міської ради з питань архітектури.

Відтак, покликання позивача в обґрунтування в цій частині доводів позовної заяви на те, що відповідно до частини 1 статті 51 Закону №280/97-ВР виконавчий комітет може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради є безпідставним.

Так, визначені підпунктом 9 підпункту "а" частини 1 статті 31 Закону №280/97-ВР повноваження передбачають надання виконавчими органами містобудівних умов та обмежень відповідно до закону.

У цьому випадку Законом, відповідно до якого, видаються містобудівні умови та обмеження, є Закон №3038-VI, відповідно до приписів якого видача містобудівних умов та обмежень віднесена до повноважень конкретно визначеного виконавчого органу.

За такого правового регулювання рішення ради про покладення повноважень щодо видачі містобудівних умов та обмежень на інший виконавчий орган, в т.ч. на його виконавчий комітет, суперечитиме приписам Закон №3038-VI, відповідно до якого такі повноваження повинні реалізовуватись.

До того ж, відповідно до частини 3 статті 51 Закону № 280/97-ВР утворення у складі виконавчого комітету ради органу з питань містобудування та архітектури, на відміну від інших виконавчих органів, є обов`язковою вимогою закону, що також вказує на спеціальний статус такого органу та його виключну компетенцію щодо визначених спеціальним законом галузевих повноважень.

Суд зважає на обставини виключної компетенції, зазначаючи, що до уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність».

Закон України «Про архітектурну діяльність» №687-XIV від 20.05.1999 (далі Закон №687-XIV) визначає правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності і спрямований на формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів.

Статтею 13 Закону №687-XIV визначені уповноважені органи містобудування та архітектури.

До уповноважених органів містобудування та архітектури, зокрема належать виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

З метою забезпечення виконання функцій, пов`язаних з організацією замовлення розроблення, оновлення та затвердження містобудівної документації (змін до неї), у складі уповноваженого органу містобудування та архітектури може утворюватися окремий структурний підрозділ. Примірне положення про такий структурний підрозділ затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури.

Відповідно до статті 14 Закону №687-XIV керівники органів містобудування та архітектури, визначені абзацами четвертим - шостим частини першої статті 13 цього Закону, за посадою є головними архітекторами відповідних адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, області, району, населеного пункту). Повноваження головних архітекторів сіл, селищ, міст поширюються на всю територію відповідної територіальної громади.

Отже, з урахуванням наведеного відповідно до норм статті 13 Закону №687-XIV, частини 3 статті 29 Закону №3038-VI та підпункту 9 пункту «а» частини 1 статті 31, частини 3 статті 51 Закону №280/97-ВР надання містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок належить виключно виконавчому органу з питань архітектури.

Суд погоджується із доводами відповідача, що виконавчий комітет сільської ради не є спеціально-уповноваженим виконавчим органом з питань архітектури і містобування, а тому повноваження видачі містобудівних умов та обмежень не належать до компетенції виконавчого комітету, що є перешкодою для здійснення ним перегляду рішення такого підпорядкованого органу у відповідності до ст. 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відтак, суд не встановив протиправності під час прийняття рішення виконавчим комітетом «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_1 » №179 від 09.09.2025, яким відмовлено позивачці у перегляді рішення відділу містобудування та архітектури від 28.08.2025 про відмову у видачі містобудівних умов і обмежень, а позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо доводів позивача про те, що, зважаючи на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.10.2024, відповідач не мав інших повноважень, окрім як видати містобудівні умови і обмеження, суд не погоджується із такими з огляду на таке.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.10.2024, залишеним без зміни постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2025, зобов`язано Байковецьку сільську раду в особі її уповноваженого органу - відділу містобудування та архітектури повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу містобудівних умов та обмежень від 19.04.2024 №187 та видати містобудівні умови та обмеження з урахуванням визначення гранично допустимої поверховості об`єкта будівництва до 8 поверхів (до 26 м), з урахуванням висновків викладених в мотивувальній частині рішення суду.

Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач при цьому наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву та прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Згаданим рішенням суду від 24.10.2024 зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу містобудівних умов та обмежень від 19.04.2024 із урахуванням визначення гранично допустимої поверховості об`єкта будівництва до 8 поверхів. Натомість, підстави відмови у видачі містобудівних умов і обмежень, які були предметом судової перевірки у цій справі №500/7014/25, не були предметом розгляду у справі № 500/4630/24.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17 зробив наступний правовий висновок: «…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Поняття дискреції міститься в пункті 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5.

Зокрема, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких орган відмовляє у видачі містобудівних умов і обмежень, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про надання такого дозволу. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу видати містобудівні умови і обмеження або відмовити у їх видачі, якщо для цього є законні підстави.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 липня 2020 року у справі № 825/2228/18.

Щодо доводів відповідача про не відповідність цільового призначення земельної ділянки та її функціонального призначення, суд не приймає їх до уваги, адже зазначене вже було предметом судової перевірки і рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.10.2024, залишеним без зміни постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2025, такі твердження відповідача визнані не спроможними. Відтак, суд не вважає доцільним наводити повторно відповідні спростування, зважаючи на преюдиційність встановленим рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 таким обставинам, наведеним у відзиві відповідача на позовну заяву.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства, окрім іншого, є захист прав та інтересів юридичних осіб від порушень суб`єктів владних повноважень, а частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивачів та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на позиції Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006. Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, надали суду докази на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Байковецької сільської ради, виконавчого комітету Байковецької сільської ради, відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 01 червня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Виконавчий комітет Байковецької сільської ради (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 43, с. Байківці, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 47711, код ЄДРПОУ 42187288);

- Відділ містобудування та архітектури Байковецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 43, с. Байківці, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 47711, код ЄДРПОУ 46174143);

- Байковецька сільська рада (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 43, с. Байківці, Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,47711, код ЄДРПОУ 04394846);

третя особа:

- ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) .

Головуючий суддя Грицюк Р.П.