Решение № 136973675, 01.06.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/845/26

Провадження 2/465/2646/26

РІШЕННЯ

Іменем України

01.06.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Ванівського Ю. М.,

при секретарі судових засідань Лозинському Т. Р. А.,

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Пилип`як Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання недійсним правочину,-

встановив:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним правочину. Позовні вимоги обґрунтовує наступними обставинами. 12.12.2022 року ухвалою Львівської міської ради №2818, ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 . 16.03.2023 року за результатами виготовлення проекту землеустрою у Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку площею 0,0144 га за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136900:08:001:0059. Після виготовлення проектної документації, 27.03.2023 року вона звернулась до Львівської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою на вказану земельну ділянку та укладення з нею договору оренди цієї земельної ділянки. 23.08.2023 року Львівська міська рада ухвалою №3767 затвердила технічну документацію із землеустрою та постановила у тримісячний термін укласти з нею договір оренди земельної ділянки. Разом з тим, п.2.12 ухвали №3767 від 23.08.2023 року Львівська міська рада зобов`язала її укласти у тримісячний термін договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою у розмірі орендної плати з 29.01.2020 року по час укладення договору оренди землі. 11.12.2023 між нею та Львівською міською радою було підписано договір №21062 про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування гр. ОСОБА_1 . За змістом договору №21062 від 11.12.2023 на неї покладено зобов`язання щодо відшкодування втрат за фактичне землекористування за період від 29.01.2020 по 10.12.2023. Лише після підписання цього договору, цього ж дня 11.12.2023 року з Львівською міською радою було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки. Вказує, що визначення в оспорюваному договорі зобов`язання про відшкодування втрат за фактичне землекористування за період з 29.01.2020 року суперечить вимогам земельного законодавства, так як до 16.03.2023 року фактичне користування земельною ділянкою, якої не існувало ані фактично, ані юридично, не було можливим та допустимим взагалі. Укладення оспорюваного правочину відбулось під впливом вимушених обставин, створених Львівською міською радою, що суперечила її внутрішній волі та вільному волевиявленню на вчинення цього правочину. Фактично, змістом ухвали №3289 від 26.05.2023 року, під впливом вимушених обставин та під ризиком не отримати ділянку в оренду, Львівська міська рада змусила її укласти оспорюваний договір відшкодування втрат землекористування. Просить позов задоволити.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 02.02.2026 року відкрито провадження та призначено у справі підготовче засідання.

Представником відповідача 20.03.2026 року подано на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що на підставі ухвали Львівської міської ради №3213 від 28.01.2010р. «Про користування фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 земельною ділянкою на АДРЕСА_1 » передано ФОП ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1328 га (у тому числі площею 0,0039 га у межах червоних ліній з обмеженнями) на АДРЕСА_1 в оренду терміном на 10 років для обслуговування спортивно-більярдного клубу за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання землі комерції. 12.04.2010р. укладено договір оренди землі № Ф-1483 до 28.01.2020р. Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 1762, 4 кв.м. на підставі договору дарування нежитлових приміщень №416 від 20.10.2020р. В подальшому, розглянувши звернення громадянки ОСОБА_1 , що зареєстроване у СЕД Львівської міської ради IT Enterprice №3-Т-4926/АП-Л-2403 від 27.03.2023, Львівською міською радою прийнято ухвалу №3767 від 23.08.2023р. «Про затвердження гр. ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду на АДРЕСА_1 », якою затверджено громадянці ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати земельну ділянку площею 0,0144 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610136900:08:001:0059) в оренду терміном на 10 років для обслуговування спортивно-більярдного клубу (код КВЦПЗ 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) за рахунок земель житлової та громадської забудови, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування. Пунктом 2.1 вищевказаної ухвали зобов`язано ОСОБА_1 у тримісячний термін з дати оприлюднення цієї ухвали укласти з Львівською міською радою договір оренди землі та договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою з 29.01.2020 до часу укладення договору оренди землі. Надалі, на виконання ухвали Львівської міської ради №3767 від 23.08.2023р. між Львівською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі від 11.12.2023р., що зареєстрований за №Ф-3312. Окрім того, 11.12.2023р. укладено договір про відшкодування втрат від недоотриманих коштів за фактичне землекористування № НОМЕР_1 . Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26.03.2025р. у справі №461/8450/24 за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відшкодування втрат позов задоволено повністю. Вказаним рішення суд вирішив стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради суму боргу у розмірі 53 119.66 грн за землекористування за період з 29.01.2020 по 10.12.2023 за договором від 11.12.2023 за №21062 про відшкодування втрат від недоотриманих коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування земельною ділянкою комунальної власності за кадастровим номером 4610136900:08:001:0059, площею 0,0144 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 , а також 425.75 грн інфляційних збільшень та 374.74 грн штрафних санкцій. Доводи позивача про те, що укладення оскаржуваного договору повинно було здійснюватися виключно на підставі та умовах, визначених ухвалою Львівської міської ради №1995 від 25.05.2017, є безпідставними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм. Зокрема, позивач не враховує, що відповідні положення щодо укладення договорів про відшкодування втрат від недоотримання коштів за користування земельними ділянками були запроваджені після внесення змін до зазначеної ухвали. Так, ухвалою Львівської міської ради №4189 від 27.12.2023 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 25.05.2017 №1995» Порядок було доповнено розділом 6, яким врегульовано питання укладення договорів про відшкодування втрат від недоотримання коштів за користування земельною ділянкою. Таким чином положення, на які посилається позивач, не діяли на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно не можуть застосовуватися до правовідносин, що виникли до їх прийняття. Позивач не надав жодних належних доказів існування тяжких обставин, які б об`єктивно змусили його укласти спірний договір. Верховний Суд послідовно виходить із того, що такими обставинами можуть бути лише виняткові події (тяжка хвороба, загроза втрати житла, банкрутства тощо), які мають істотний вплив на волевиявлення особи. Натомість у матеріалах справи відсутні докази існування будь яких подібних обставин саме на момент укладення договору. Більше того, позивачем не доведено ключового елементу причинно наслідкового зв`язку між нібито наявними тяжкими обставинами та укладенням договору. Як наголошує Верховний Суд, правочин має вчинятися саме з метою усунення або зменшення таких обставин, що у даному випадку не підтверджено жодним доказом. Окрім того, позивачем не доведено, що спірний договір було укладено на вкрай невигідних умовах. Для такої кваліфікації необхідним є порівняння умов договору із типовими умовами аналогічних правочинів у цивільному обороті та встановлення їх очевидної, істотної невигідності. Саме по собі невдоволення умовами договору або їх подальше переосмислення не свідчить про їх невигідність у розумінні ст. 233 ЦК України. Крім того, поведінка позивача свідчить про прийняття умов договору та їх виконання, що виключає можливість подальшого оспорювання правочину з підстав, які існували на момент його укладення. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 23.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила такі задоволити в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник позивача заперечила проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивачки та представника відповідача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ч. 1 ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 12, 81ЦПК України визначено,що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки- це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ст. 125 ЗК України). Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 6 ЗУ «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Статтею 13 вищевказаного Закону передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом встановлено, що ухвалою Львівської міської ради №3213 від 28.01.2010 року передано фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1328 га (у тому числі площею 0,0039 га у межах червоних ліній з обмеженнями) на АДРЕСА_1 в оренду терміном на 10 років для обслуговування спортивно більярдного клубу за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання землі комерції.

Згідно Акту приймання передачі об`єкта оренди від 2010 року, Львівська міська рада (орендодавець) передає, а ОСОБА_2 (орендар) прийняв в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку площею 0,1328 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка передається у стані, що відповідає умовам договору оренди та є придатною для використання за цільовим призначенням. Межі земельної ділянки встановлені в натурі (на місцевості) у визначеному законом порядку згідно землевпорядної документації.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.04.2010 року було укладено договір оренди землі, а саме земельної ділянки, кадастровий номер 4610136900:08:001:0027, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 між Львівською міською радою та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 .

Актом №1 від 27.10.2008 року та Актом №2 від 17 червня 2008 року встановлено та узгоджено межі користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 на місцевості.

Згідно договору дарування від 12.10.2020 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т.М., ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.10.2020 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові приміщення, загальною площею 1762,4 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

28 грудня 2021 року ОСОБА_1 зверталась до Львівської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

ОСОБА_1 27.03.2023 року звернулась до Львівської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою.

Ухвалою Львівської міської ради №2818 від 12.12.2022 року, надано громадянці ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0144 га на АДРЕСА_1 для обслуговування спортивно більярдного клубу.

Ухвалою Львівської міської ради №3767 від 23.08.2023 року затверджено громадянці ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 0,0144 га на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610136900:08:001:0059) в оренду терміном на 10 років для обслуговування спортивно більярдного клубу за рахунок земель житлової та громадської забудови, перевівши їх з земель, що не надані у власність або користування. Визначено, що у тримісячний термін з дати оприлюднення ухвали ОСОБА_1 повинна укласти з Львівською міською радою договір оренди землі та договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою у розмірі орендної плати з 29.01.2020 до часу укладення договору оренди землі. 11.12.2023 року між ОСОБА_1 та Львівською міською радою було укладено договір про відшкодування недоотриманих коштів №21062.

Пунктом 1 договору визначено, що землекористувач ОСОБА_1 , що користується земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0144 га зобов`язується сплатити до 30 січня 2024 року кошти в сумі 53 119,66 грн. за землекористування за період від 29.01.2020 року по 1012.2023 року, зокрема:

11 644,78 грн. за період 29.01.2020-31.12.2020;

12 592,61 грн. за період 01.01.2021-31.12.2021;

13 851,87 грн. за період 01.01.2022-31.12.2022;

15 030,40 грн. за період 01.01.2023-10.12.2023.

11.12.2023 року між Львівською міською радою та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, згідно якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування спортивно більярдного клубу з кадастровим номером 4610136900:08:001:0059, яка розташована на АДРЕСА_1 .

24.01.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Львівської міської ради із заявою про внесення змін в ухвалу №3767 від 23.08.2023 року.

Як вбачається з відповіді Відділу №1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 04.12.2025 року, земельна ділянка площею 0,0144 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136900:08:001:0059 зареєстрована в Державному земельному кадастрі 16.03.2023р. відділом №5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області. Відповідно до переданого інформаційного файлу від органу, що здійснив державну реєстрацію речового права згадана вище земельна ділянка перебуває в оренді ОСОБА_1 терміном 11.12.2023р., дата державної реєстрації речового права 11.12.2023 р. Інформація про інших орендарів земельної ділянки з кадастровим номером 4610136900:08:001:0059 до відомостей Державного земельного кадастру не надходила.

Ухвалою Львівської міської ради №4189 від 27.12.2023 року внесено зміни до ухвали міської ради від 25.05.2017 року №1995, а саме доповнено розділом 6 згідно якого договори про відшкодування втрат від недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою, на якій розміщені об`єкти нерухомого майна укладаються: з дати переходу права власності на будівлі та споруди, які розташовані на вже зареєстрованій у Державному земельному кадастрі земельній ділянці (присвоєння кадастрового номера); з моменту прийняття міською радою ухвали про надання земельної ділянки в оренду у термін до 30 днів з дати реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі (присвоєння кадастрового номера); з дати державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі (присвоєння кадастрового номера) , якщо землекористувач звернувся щодо надання земельної ділянки в оренду у термін, більший ніж 30 днів з дати реєстрації цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; з дати закінчення попереднього договору оренди землі.

Таким чином, ухвалою Львівської міської ради №4189 від 27.12.2023 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 25.05.2017 №1995» Порядок було доповнено розділом 6, яким врегульовано питання укладення договорів про відшкодування втрат від недоотримання коштів за користування земельною ділянкою.

Таким чином положення, на які посилається позивач, не діяли на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно не можуть застосовуватися до правовідносин, що виникли до їх прийняття.

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 26.03.2025 року у справі №461/8450/24 стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради суму боргу у розмірі 53 119 (п`ятдесят три тисячі сто дев`ятнадцять) гривень 66 копійок за землекористування за період з 29.01.2020 по 10.12.2023 за договором від 11.12.2023 за №21062 про відшкодування втрат від недоотриманих коштів Львівською міською радою за фактичне землекористування земельною ділянкою комунальної власності за кадастровим номером 4610136900:08:001:0059, площею 0,0144 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 , а також 425 (чотириста двадцять п`ять) гривень 75 копійок інфляційних збільшень та 374 (триста сімдесят чотири) гривні 74 копійки штрафних санкцій (UA 168999980314030611000013933, ГУК Львів/Львівська тг/24062200, ЄДРПОУ 38008294, код платежу 18010600).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради понесені судові витрати у розмірі 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім) гривень.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінською Ю.А. від 10.11.2025 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №79443941 з примусового виконання виконавчого листа від 13.10.2025 року №465/8450/24. Як вбачається з змісту постанови, згідно платіжних інструкцій з боржника ( ОСОБА_1 ) стягнуто та перераховано 53 920,15 грн. заборгованості на користь стягувача (Львівська міська рада),3028,00 грн. судового збору, 5694,81 грн. основної винагороди приватного виконавця та 889,74 грн. витрат виконавчого провадження.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Згідно з статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі ст.233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі ст.233 ЦК України та предметом доказування у справі є:

1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин;

2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі ч. 1ст.233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставіст.233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - виносити рішення про визнання правочину недійсним є: а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин; б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов (див. постанову Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 199/5134/18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року в справі № 760/9707/17 (провадження № 61-46162св18), зазначено, що «частиною першою статті 233 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Разом з тим правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року в справі № 686/2093/20 (провадження № 61-5435св22), вказано, що «за змістом статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Правочин, про визнання якого недійсним заявлені вимоги з підстав передбачених статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах, зобов`язана довести сторона, яка оспорює такий правочин. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на невигідних для себе умовах. Наявність тяжких обставин обумовлюють укладення правочину на вкрай невигідних умовах, натомість, за відсутності тяжких обставин, які б спонукали особу вчинити правочин на таких умовах, посилання заявника на вчинення правочину на вкрай невигідних умовах, не є підставою для визнання угоди недійсною з підстав передбачених статтею 223 ЦК України».

Ураховуючи вищезазначене суд вважає, що доводи ОСОБА_1 про те, що договір про відшкодування втрат №21062 від 11.12.2023 року було укладено поза волею позивача та під впливом тяжких для неї обставини і на вкрай невигідних умовах не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, а тому підстави для визнання оспорюваного договору недійсними відсутні.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 76, 77, 79, 80, 83, 95, 141, 259, 263-265, 268, 273,ЦПК України, суд -

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання недійсним правочину відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 01 червня 2026 року.

Суддя Ванівський Ю.М.