Решение № 136959613, 29.05.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 року Справа№200/8627/25

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3),

Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, місто Вінниця, Хмельницьке шосе 22)

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника Єфімік О.О., звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не врахування ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком усього стажу роботи;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести розрахунок пенсії ОСОБА_1 з 27.10.2022 року, зарахував до загального стажу роботи період з 13.09.1988 року по 24.04.1989 року, з 16.01.1991 року по 31.08.1994 року та зарахував до пільгового періоду роботи за Списком №2 періоди з 07.06.1999 по 21.10.1999, з 01.03.2022 по 24.05.2022.

08 грудня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

18 грудня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволені адміністративного позову та зазначив, що заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 25.05.2025 за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Відповідач просив суд залучити в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, місто Вінниця, Хмельницьке шосе 22, код ЄДРПОУ 13322403).

14 квітня 2026 року ухвалою суду залучено в якості співвідповідача відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, місто Вінниця, Хмельницьке шосе 22, код ЄДРПОУ 13322403), розгляд адміністративної справи розпочато спочатку.

29 квітня 2026 року від відповідача 2 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

З 30 грудня 2025 року по 07 січня 2026 року суддя знаходився у відпустці, 04-05 лютого 2026 року, 02 квітня 2026 року, з 08 травня 2026 року по 22 травня 2026 року суддя знаходився у відпустці.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що позивачу ОСОБА_1 стало відомо, що при призначені йому пенсії не було враховано весь стаж його роботи.

З роздруківки стажу вбачається що не зараховано до загального стажу роботи з 13.09.1988 року по 24.04.1989 року, з 16.01.1991 року по 31.08.1994 року та не зараховано до пільгового стажу роботи за списком №2 періоди з 07.06.1999 по 21.10.1999, з 01.03.2022 по 24.05.2022.

Як вбачається з трудової книжки позивача, записи про прийняття позивача на роботу з 13.09.1988 року по 24.04.1989 року, з 16.01.1991 року по 31.08.1994 року мають усі відповідні записи у трудовій.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що позивач у періоди з 07.06.1999 по 21.10.1999, з 01.03.2022 по 24.05.2022 працював на посаді, яка віднесена до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Відповідач 1 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма орган державної влади.

Відповідач 1 зазначив, що заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 25.05.2025 за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Страховий стаж склав 29 років 6 місяців 17 днів. До страхового стажу зараховано наступні періоди роботи: з 25.06.1986 по 16.05.1988 (військова служба), з 07.09.1994 по 06.06.1999, з 07.06.1999 по 21.10.1999, з 22.10.1999 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2018, з 01.01.2019 по 28.02.2022, з 01.03.2022 по 24.05.2022.

Пільговий стаж роботи за Списком №2 склав 27 років 1 місяць 10 днів. До пільгового стажу роботи за Списком №2 зараховано наступні періоди: з 07.09.1994 по 06.06.1999, з 22.10.1999 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2018, з 01.01.2019 по 28.02.2022.

Робота за списком №2 обчислена на підставі довідки №03.03.01-309/к від 28.03.2024. До пільгового стажу за Списком №2 не зараховано період перерви між атестаціями робочих місць з 07.06.1999 по 21.10.1999.

До пільгового стажу роботи за Списком №2 не зараховано період з 01.03.2022 по 24.05.2022, оскільки відповідно до вищезазначеної довідки до пільгового стажу за період з 01.01.2019 по 24.04.2022 підлягає зарахуванню до пільгового стажу лише частина за 3 роки 2 місяці 5 днів.

Тому до пільгового стажу за Списком №2 зараховано з 01.01.2019 по 28.02.2022. Причини неврахування до страхового стажу періоду роботи з 13.09.1988 по 24.04.1989, з 16.01.1991 по 31.08.1994 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області не наведені.

За результатом звернення ОСОБА_1 ініційовано перевірку правильності призначення розміру пенсії. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області на підставі службової записки від 19.09.2025 №20120/02-16 від управління обслуговування громадян, якою передано для виконання звернення ОСОБА_1 стосовно розрахунку розміру пенсії, проведено перерахунок розміру призначеної пенсії за віком на пільгових умовах із застосуванням заробітної плати починаючи з дати призначення пенсії, з 27.10.2022 року. Розмір призначеної пенсії суттєво збільшився.

Відповідач 2 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13322403, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 21100, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, організаційно-правова форма орган державної влади.

Відповідач 2 заперечує проти задоволення позовної заяви та зазначає, що Головним управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 09.06.2025 року №057150013988.

За результатами розгляду заяви та наданих до заяви документів не враховано трудову книжку НОМЕР_3 від 12.09.1988, оскільки титульну сторінку трудової книжки не завірено печаткою підприємства, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мін`юсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110, (до цього-Порядок, затверджений постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань №162 від 20.06.1974р.), відповідно до якої, першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно, до стажу не зараховано період роботи з 13.09.1988 по 24.04.1989 р. та з 16.01.1991 по 31.08.1994 р.

Також повідомленот, що до пільгового стажу роботи за Списком №2 не зараховано період з 01.03.2022 по 24.05.2022, оскільки відповідно до довідки №03.03.01-309/к від 28.03.2024 до пільгового стажу за період з 01.01.2019 по 24.05.2022 підлягає зарахуванню до пільгового стажу лише частина (за зазначений період фактично відпрацьовано заявником в пільгових умовах 3 роки 2 місяці 5 днів).

Тому до пільгового стажу за Списком №2 зараховано з 01.01.2019 по 28.02.2022.

Дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Згідно Форми РС-право, до страхового стажу позивача не зараховано періоди з 13.09.1988 року по 24.04.1989 року, з 16.01.1991 року по 31.08.1994 року, до пільгового стажу за Списком № 2 не зараховано періоди з 07.06.1999 по 21.10.1999, з 01.03.2022 по 24.05.2022.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 (дата заповнення 12.09.1988 року):

- з 13.09.1988 року по 24.04.1989 року позивач працював на Жданівському радіаторному заводі учнем паяльника складального цеху (записи №№ 2-4);

- з 16.01.1991 року по 31.08.1994 року позивач працював в Маріупольському підприємстві «Енергоремонт» монтером з ремонту електричного обладнання (записи №№ 5-7);

- з 07.09.1994 року по 30.03.2022 року позивач працював в ПрАТ МК «Азовсталь» випалювач вапна (записи №№ 8-11).

Також у трудовій книжці наявний запис від 31.03.2025 року російською мовою «трудовые отношения с работодателем по последнему месту работы». Напис засвідчено «головою адміністрації міста Маріуполя» (російською мовою) та скріплено печаткою адміністрації м. Маріуполя так званої «ДНР». Підстава внесення запису «указ голови ДНР від 31.03.2022 № 108».

Згідно довідки ПРАТ МК «АЗОВСТАЛЬ» 28.03.2024 року № 03.03.01-309/к, позивач працював повний робочий день у період з 07.09.1994р. по 31.12.2018р.(весь період за сп. № 2), з 01.01.2019р. по 24.05.2022р.(фактично відпрацьовано 03р.02м.05дн. за сп. № 2) що передбачено Списком № 2 розділ III підрозділ 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 461 від 24.06.2016 року. Додаткова інформація: робочі місця атестовано. Накази по комбінату №118 від 07.06.1994р., № 33 і а від 22.10.1999р., № 315трвід 28.09.2001р., №300 від 18.09.2006р., № 106 від26.04.2010р.,№ 507 від 24.12.2014р., № 701 від 27.11.2019р., № 92 від 24.02.2022р. «Про простій» з 01.03.2022р. до 31.03.2022р., № 127 від 01.04.2022р. «Про зміну істотних умов праці працівників», № 141 від 15.06.2022р. «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками» з 16 червня 2022 року призупинити дію трудових договорів до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

Згідно інформації розміщеної на сайті https://metinvest.media/ua/page/azovstal-storya, 24.02.2022 року МК «АЗОВСТАЛЬ» зупинено.

Згідно інформації розміщеній у загальному доступі в мережі Інтернет, після 24 лютого 2022 року було ухвалене рішення відкрити прохідні комбінату, щоб забезпечити вільний доступ цивільних у бомбосховища. У ході боїв за Маріуполь 19 квітня 2022 року російські війська почали штурмували підприємство.

Ураховуючи викладене, матеріалами справи підтверджено, що у період з 01.03.2022р. до 31.03.2022р. підприємство перебувало у простої, з 24.02.2022 року позивач фактично не працював на роботах зі шкідливими умовами праці в наслідок зупинення роботи комбінату.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 1 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону №1058-IV, застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердив Порядок № 637.

Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93 р. затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція № 58), яка була чинною на час внесення до трудової книжки позивача запису № 10.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.5. Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. N 301 (301-93-п) "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Пунктом 2.2. Інструкції № 58 визначено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно п.п. 2.3., 2.4. Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п.п. 2.27., 4.1. Інструкції № 58, запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Днем звільнення вважається останній день роботи.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Відповідно до п.п. 2.6., 2.8. Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до п. 18 Постанови Ради Міністрів СРСР та Всесіпльної Центральної Ради професійних спілок від 06 вересня 1973 р. N 656 «Про трудові книжки робітників та службовців», відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

У даному адміністративному спорі відповідач піддав сумніву достовірність записів у трудовій книжці позивача через відсутність печатки роботодавця на титульній сторінці трудової книжки, проте належність цього документу позивачу відповідачем не заперечується, в свою чергу, виявлені відповідачем недоліки не спотворюють змісту її записів щодо тривалості періодів трудового стажу.

Суд наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.

Поряд з цим, в постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, що також відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 06.03.2018, 29.03.2019, у справі № справа № 548/2056/16-а, у справі № 754/14898/15-а.

Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи учасників справи, надавши оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що записи трудової книжки, якими посвідчено страховий стаж позивача у спірні періоди не містять недоліків, через які неможливо встановити факт її належності позивачу та роботи позивача на відповідних посадах, у відповідних підприємствах, в зазначені періоди часу.

Суд наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.

Отже, доводи відповідача 2, що виявлені ним недоліки трудової книжки, які на його думку є підставою для неврахування спірних періодів роботи з 13.09.1988 року по 24.04.1989 року, з 16.01.1991 року по 31.08.1994 року до страхового стажу позивача, суд відхиляє як безпідставні.

Відповідно до п. 2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 N 383 (далі Наказ №383), під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками (36-2003-п), не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.

Згідно п. 10. Наказу №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637.

В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до приписів п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Комплексний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що коли йдеться про підтвердження роботи в особливо шкідливих і шкідливих умовах праці за Списками №№ 1 та 2, уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників не є необхідними, якщо відповідний стаж підтверджується відомостями, зазначеними у трудовій книжці.

Такий висновок суду кореспондує позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 20.01.2021 року по справі №311/2865/13-а.

Згідно пункту 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442 (442-92-п) (далі -Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць (442-92-п), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками (36-2003-п), тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Велика Палата Верховного суду в постанові від 19.02.2020 року по справі № 520/15025/16-а дійшла висновку, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту б статті 13 Закону № 1788-XII.

Цей висновок є застосовним і до робітників зайнятих на шкідливих роботах віднесених до Списку №1.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Ураховуючи викладене, навіть не проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Робота позивача протягом повного робочого дня на роботах зі шкідливими умовами праці, віднесених до Списку № 2, з 07.06.1999 по 21.10.1999 підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою ПРАТ МК «АЗОВСТАЛЬ» 28.03.2024 року № 03.03.01-309/к.

Відтак, вказаний період протиправно не зарахований відповідачем 2 до пільгового стажу позивача за Списком № 2.

Щодо періоду з 01.03.2022 по 24.05.2022 суд зазначає наступне.

Згідно довідки ПРАТ МК «АЗОВСТАЛЬ» 28.03.2024 року № 03.03.01-309/к, позивач перебував у простої.

В листі Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 р. № 713/039/161-16 надано роз`яснення в якому зазначено, що відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.

У постанові від 19.03.2019 у справі № 295/8979/16-а Верховний Суд, між іншим, зазначив, що час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше одного місяця в календарному році.

Водночас, з 24.02.2022 року роботу Металургійного Комбінату «Азовсталь» зупинено, відтак період роботи позивача з 31.03.2022 року не підлягає зарахуванню до пільгового стажу позивача за Списком № 2.

Ураховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши дії відповідача 2 на відповідність приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що вони вчинені без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та без дотримання принципу пропорційності, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Протилежне відповідачем 2 не доведено.

Викладене свідчить про протиправність дій відповідача 2 відносно часткового неврахування періодів роботи позивача.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

В постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20 та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 сформований висновок, згідно якого дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Поряд з цим, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У відповідності до ч.ч. 3, 8 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При поданні адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, згідно квитанції № 8811-6098-1124-7725 від 11.11.2025 року.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що 968,96 грн судового збору підлягають стягненню з відповідача 2 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача у повному обсязі.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ЄДРПОУ 13322403, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 21100, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. 7), про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо неврахування ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком стажу роботи.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди з 13.09.1988 року по 24.04.1989 року, з 16.01.1991 року по 31.08.1994 року до пільгового періоду роботи за Списком №2 періоди з 07.06.1999 по 21.10.1999, з 01.03.2022 по 30.03.2022 та здійснити перерахунок пенсії з 27.10.2022 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (Дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 29 травня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко