Решение № 136913564, 28.05.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/404/26

28 травня 2026 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі, відповідач), в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, які полягають в обмеженні з 10 червня 2022 року пенсії за вислугу років ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 з 10 червня 2022 року перерахунок пенсії за вислугу років без обмеження максимальним розміром та виплачувати її під час дії особливого періоду та проходження військової служби, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити виплату ОСОБА_1 різниці між фактично виплаченою пенсією за вислугу років та після проведення з 10 червня 2022 року перерахунку пенсії без обмеження її розміру.

Позов обґрунтований тим, що позивач вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в частині обмеження пенсії максимальним розміром, так як п. 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, передбачено, що обмеження виплати пенсії не застосовуються протягом особливого періоду до пенсій, що призначені особам, які проходять військову службу.

Ухвалою суду від 02.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Просить врахувати, що на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, тому позовні вимоги у частині здійснення перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в якій підтримала позовні вимоги, просить позов задовольнити повністю. Вважає, що відповідач у відзиві не обґрунтовує свою позицію та не вказує причину стосовно незастосування обмеження розміру його пенсії максимальним, що стосується посилання на п. 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо пенсійного забезпечення» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Як встановлено судом, позивачу призначена пенсія за вислугу років згідно Закону України "Про прокуратуру".

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 09.05.2023.

Позивач перебуває на військовій службі за загальною мобілізацією з 10 червня 2022 року, що підтверджується довідкою форми 5 від 10 червня 2022 року №1358, виданою військовою частиною НОМЕР_2 , наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 26 липня 2022 року № 202. Згідно з довідками Військової частини НОМЕР_3 за №4589 від 09.09.2025, №715 від 17.01.2026, позивач перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_3 . Довідками Військової частини НОМЕР_3 за №9462 від 25.11.2023, №541 від 27.01.2024, №6029 від 14.11.2025 підтверджується безпосередня участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України.

Як вказує відповідач у відзиві на позовну заяву, з 16.08.2022 позивачу було проведено перерахунок пенсії, на підставі довідки Тернопільської обласної прокуратури від 25.07.2023 №21-33-23 про розмір заробітної плати станом на 01.01.2022 95648,00 грн., долученої до заяви від 16.08.2023, виходячи з 60% місячної заробітної плати. З 01.10.2024 проведено перерахунок пенсії, на підставі довідки Тернопільської обласної прокуратури від 12.09.2025 №21-83-25 про розмір заробітної плати станом на 01.01.2022 95648,00 грн., долученої до заяви від 25.09.2025, виходячи з 60% місячної заробітної плати, розмір пенсійної виплати не змінився.

У відповідності до Протоколу про перерахунок пенсії станом 01.01.2026, позивачу здійснено перерахунок пенсії (вид перерахунку - у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму (масовий) та обмежено пенсію максимальним розміром (розмір пенсії з надбавками - 57388,80 грн., максимальний розмір пенсії - 25950,00 грн.).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Перевіряючи можливість застосування зазначеного правила до спірних правовідносин, суд враховує, що Закон України «Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» був прийнятий 08.07.2011 та набув чинності 01.10.2011.

Відповідно Законом України «Про прокуратуру», що зазначений у ч. 1 ст. 2 Закону України «Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», є саме Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, положення якого втратили чинність.

Після набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII зміни до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» не вносились.

Згідно з абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Такі зміни до ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», що набув чинності з 01.04.2015 (станом на 01.01.2015 Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII вже був прийнятий, однак набув чинності з 15.07.2015).

У п. 3 розділу ІІ вказаного Закону визначений перелік виключень, за яких обмеження щодо виплати пенсії не застосовується.

Так, згідно з п. 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 24.12.2015 за № 911-VIII (далі - Закон № 911), обмеження щодо виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання, передбачені цим Законом, не застосовуються протягом особливого періоду до пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, що призначені особам, які проходять військову службу або перебувають на посадах у Міністерстві оборони України, Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, Міністерстві внутрішніх справ України, Національній поліції, Апараті Ради національної безпеки і оборони України, Державній спеціальній службі транспорту, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній пенітенціарній службі України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, органах військової прокуратури або беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об`єктів у разі захоплення, відбитті спроб насильницького заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; до пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, що призначені відповідно до законів України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», на період виконання особами, яким вони призначені, повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції.

Інших підстав для не застосування обмеження щодо виплати пенсії, встановленого ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, на законодавчому рівні не визначено.

Суд наголошує, що положення абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII є загальними і встановлює універсальне правило щодо виплати пенсії прокурорам у розмірі, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Таке правило застосовується незалежно від того, чи призначається особі пенсія вперше, чи здійснюється її перерахунок на підставі Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII.

Також суд враховує, що ч. 15 ст. 86 Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII не визнана у встановленому порядку Конституційним Судом України такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), є чинною і підлягає виконанню.

Аналогічний підхід до вирішення питання щодо обмеження пенсії максимальним розміром був застосований Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 грудня 2021 року при вирішенні справи № 580/5962/20. Верховний Суд зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат. Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Верховий Суд врахував, що розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном. При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення».

Таким чином, на переконання суду, твердження позивача про відсутність правових підстав для застосування обмеження пенсії при проведенні її перерахунку на підставі наданої ним довідки, є помилковим.

Разом з тим, аналізуючи питання правомірності встановлення таких обмежень, необхідно зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 по справі № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке «поле» для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.

Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з`ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.

За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08)).

Хоча виплати соціального страхування є «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає за необхідне зазначити, що пенсія прокурорів, які мають статус учасника бойових дій (УБД), загалом підлягає таким самим законодавчим обмеженням, як і пенсії інших прокурорів, проте статус УБД надає додаткові індивідуальні пільги. УБД мають право на щомісячну цільову грошову допомогу та надбавку (у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність), а також право на дострокову пенсію за віком.

Однак, якщо прокурор отримує спецпенсію за законом "Про прокуратуру", базовою, на думку суду, є саме прокурорська сума, а не звичайна "військова" чи мінімальна пенсія УБД.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність оскаржених дій, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного позову, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено та підписано 28 травня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ),

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ:14035769).

Головуюча суддя Дерех Н.В.