Решение № 136901204, 28.05.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/18948/25

Провадження № 2/357/1270/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

28 травня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Бебешко М. М. ,

при секретарі Примак А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у приміщенні суду в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Перша Білоцерківська державна нотаріальна контора Київської області, про звільнення майна з-під арешту,-

В С Т А Н О В И В :

19 листопада 2025 року до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшла вищевказана позовна заява, згідно з якою представник позивача просить суд зняти обтяження з майна, а саме з квартири за адресою: АДРЕСА_1 в вигляді заборони за реєстраційним номером обтяження:72319, зареєстрованого 20.07.2004 р. за №72319 реєстратором : Перша Білоцерківська міська державна нотаріальна контора за повідомленням приватного нотаріуса Корнійчук, датою виникнення якого є 04.12.1996 р.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до договору дарування посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської нотаріальної контори Київської області Магдич Т.І. 20 жовтня 2000 р. зареєстрованого в реєстрі за №1-3869 власником даної квартири є ОСОБА_3 , тобто позивач по справі та яка відповідно до свідоцтва про зміну імені в 2018 р. змінила свої дані з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 . А відповідно до свідоцтва про зміну імені в 2023 р. змінила свої дані з ОСОБА_4 на ОСОБА_1 . Дану квартиру мені було подаровано ОСОБА_5 , якій дана квартира належала в свій час на підставі договору дарування посвідченого Другою Білоцерківською державною нотаріальною конторою 08.08.2000 р. за реєстром №2-3942 та зареєстрована в інвентарбюро 02.10.2000 р. за реєстром №12234. Таким чином дана квартира у попереднього власника була у власності близько двох місяців. Так, наразі позивач намагалася зареєструвати в своїй квартирі свою матір, однак в ЦНАП дізналася, що на дану квартиру зареєстрована заборона. Відповідно до Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власниками моєї квартири значиться ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Відповідно до даної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно в розділі «Відомості з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна» значиться обтяження в вигляді заборони, яке зареєстроване 20.07.2004 р. за №72319 реєстратором : Перша Білоцерківська міська державна нотаріальна контора. Підставою обтяження є повідомлення приватного нотаріуса Корнійчук. Дата виникнення даного обтяження є 04.12.1996 р. Об`єктом обтяження є квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до відповіді на адвокатський запит приватний нотаріус Валерій Корнійчук повідомив, що підставою обтяження квартири АДРЕСА_2 є договір про заставу від 03 грудня 1996 р. та надав копію даного договору. Зі змісту даного договору вбачається, що станом на 1996 р. власниками квартири АДРЕСА_2 були ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які на той час передали у заставу ОСОБА_2 вищевказану квартиру в забезпечення повернення отриманої позики. Дія даного договору закінчилася 03 березня 1997 р. Заборона до теперішнього часу не знята, чим порушується право позивачки на вільне розпорядження своїм майном.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 листопада 2025 року вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.

Ухвалою суду від 26 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11 березня 2025 року.

Через неявку представника відповідача в підготовче засідання, призначене на 11 березня 2026 року, останнє судом відкладено та повторно призначено на 15 квітня 2026 року.

В підготовче засідання 15 квітня 2026 року представник відповідача повторно не з`явився, про день, час та місце підготовчого засідання повідомлений судом своєчасно та належним чином.

11 березня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд підготовчого засідання за відсутності сторони позивача, закриття підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 15 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 07 травня 2026 року.

07 травня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача, задоволення позовних вимог у повному обсязі та відсутність заперечень проти ухвалення заочного рішення.

Через неявку відповідача в судове засідання, призначене на 07 травня 2026 року, останнє судом відкладено та повторно призначено на 28 травня 2026 року.

В судове засідання 28 травня 2026 року сторони та їх представник не з`явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися судом своєчасно та належним чином.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання 07 травня 2026 року та 28 травня 2026 року не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином за адресою його реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України - суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких умов суд, відповідно до вимог статті 281 ЦПК України постановляє ухвалу про заочний розгляд справи.

Згідно з вимогами частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне:

Позивач є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, укладеного 20 жовтня 2000 року між нею та ОСОБА_5 .

З 03 жовтня 2001 року позивач зареєструвала місце проживання у даній квартирі.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованої 12.08.2025, з 20.07.2004 квартира АДРЕСА_2 перебуває в обтяженні, внесеному реєстратором Першої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області за повідомленням приватного нотаріуса Корнійчук. Власниками даної квартири, згідно Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Підставою для обтяження квартири став договір застави вказаної квартири, укладений 03 грудня 1996 року між ОСОБА_8 і ОСОБА_7 з однієї сторони та ОСОБА_2 з другої сторони, та посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В.І. Строк дії договору застави встановлено з 03 грудня 1996 року до 03 березня 1997 року. Підставою укладення договору застави є забезпечення повернення застовадавцями ОСОБА_6 ю і ОСОБА_7 отриманої позики у застоводержателя ОСОБА_2 в сумі 6600,00 грн,

При вирішенні справи суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Аналогічне визначене статтею 321 ЦК України щодо непорушності права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1 ст.16 ЦПК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту ч.1 ст. 59 закону України «Про виконавче провадження».

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, згідно з вимогами ч.4 ст. ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду ч.5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник, або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчому провадженні.

Правова позиція Верховного Суду у подібних за змістом правовідносинах висловлена у постанові від 29 червня 2023 року у справі № 208/9810/21.

Згідно зі ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном ч.1 ст. 317 ЦК України.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд ч.1 ст. 319 ЦК України.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні ч.1 ст. 321 ЦК України.

Судом встановлено, що на час звернення з позовною заявою до суду за наявності арешту (обтяження) накладеного на майно порушується право власності позивачки на квартиру АДРЕСА_2 . Позивач не є застоводавцем даної квартири та не перебуває у договірних відносинах із заставодержателем ОСОБА_2 .

Вказане свідчить про те, що накладеним арештом на арештовану квартиру порушуються права позивача на можливе розпорядження квартирою, яка належить останній на праві приватної власності.

Керуючись ст.ст. 2, 5-7, 10-12, 76-83, 211, 247, 258, 259, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Перша Білоцерківська державна нотаріальна контора Київської області, про звільнення майна з-під арешту задовольнити повністю.

Припинити в державному реєстрі речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно обтяження на нерухоме майно, зокрема на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вилучення (скасування) з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження № 72319 від 20.07.2004 року, зареєстрованого в реєстрі обтяжень реєстратором Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори за повідомленням приватного нотаріуса Корнійчук від 04.12.1996 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 . РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 . РНОКПП: матеріали справи не містять.

Третя особа: перша Білоцерківська державна нотаріальна контора Київської області. Місце знаходження: 0-9117, Київська область, Білоцерківський район, місто Біла Церква, вулиця Банкова будинок 5. Код ЄДРПОУ: 02884305

Суддя М. М. Бебешко