Решение № 136891920, 28.05.2026, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/630/26

Провадження № 2/135/481/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

28.05.2026 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижин в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням сторін) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та відсутність заперечень відповідача

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1564-2849 від 15 червня 2025 року в розмірі 61 045 грн 16 коп.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що 15 червня 2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1564-2849 із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За умовами цього договору відповідачці було надано кредит у сумі 15 800 грн строком на 365 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом та одноразової комісії за надання кредиту в розмірі 15% від суми кредиту.

Позивач посилається на те, що до укладення договору відповідачка пройшла передбачену кредитодавцем процедуру оформлення кредиту на офіційному вебсайті товариства, ознайомилася з умовами кредитування, правилами надання споживчих кредитів, паспортом споживчого кредиту та іншими супровідними документами, після чого підтвердила свою волю на укладення договору шляхом введення одноразового ідентифікатора. На переконання позивача, такий спосіб укладення договору відповідає вимогам законодавства про електронну комерцію та споживче кредитування.

Також позивач зазначив, що свої зобов`язання за договором виконав належним чином і в повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти на банківську картку, реквізити якої відповідачка вказала під час оформлення кредиту. Водночас ОСОБА_1 належним чином умови договору не виконала, унаслідок чого станом на 24 лютого 2026 року, за розрахунком позивача, утворилася заборгованість у загальному розмірі 61 045 грн 16 коп., з яких: 15 800 грн заборгованість за тілом кредиту, 34 975 грн 16 коп. заборгованість за процентами, 7 900 грн заборгованість за процентами, нарахованими на підставі статті 625 ЦК України, 2 370 грн заборгованість за комісією.

Окремо позивач вказує, що умови договору щодо сплати комісії за надання кредиту та штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідають вимогам спеціального законодавства у сфері споживчого кредитування, а тому суми таких платежів підлягають стягненню з відповідачки в судовому порядку. З огляду на наведене позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у зазначеному розмірі, а також судовий збір у сумі 2 662 грн 40 коп., сплачений під час звернення до суду.

Відповідачка ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву до суду не подала, заперечень проти позову та будь-яких доказів погашення заборгованості чи зменшення її розміру не надала.

ІІ. Процесуальні дії у справі

22 квітня 2026 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачці встановлено строк для подання відзиву на позов.

Представник позивача Любарська І.В. до позовної заяви додала клопотання, у якому просила розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Ухвала про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї матеріалами була надіслана відповідачці ОСОБА_1 рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу її зареєстрованого місця проживання, зазначену в позовній заяві та підтверджену матеріалами справи.

Поштове відправлення повернулося до суду з відміткою оператора поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Інших відомостей про зміну місця проживання чи перебування відповідачки, а також про наявність іншої поштової або офіційної електронної адреси матеріали справи не містять; повідомлень від відповідачки з цього приводу до суду не надходило.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 зазначив, що направлення судової кореспонденції рекомендованим листом на зареєстровану адресу особи є достатнім для визнання такого повідомлення належним, оскільки подальше отримання або неотримання листа адресатом перебуває поза межами контролю суду. Аналогічний підхід висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (провадження № 11-268заі18), наголосивши, що належне повідомлення має місце у разі надсилання судового документа на дійсну (реальну) адресу особи. Крім того, у постанові від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 Верховний Суд дійшов висновку, що поштові відправлення, повернуті з позначкою «закінчення терміну зберігання» чи подібним формулюванням, вважаються належно врученими за умови їх надсилання на адресу реєстрації фізичної особи.

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з частиною першою статті 131 ЦПК України учасники справи зобов`язані інформувати суд про зміну свого місця проживання (перебування, місцезнаходження), а за відсутності такої заяви судові документи надсилаються на останню відому суду адресу і вважаються доставленими, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає чи не перебуває.

За таких обставин суд доходить висновку, що шляхом направлення кореспонденції на зареєстровану адресу відповідачки та отримання поштового повідомлення з відміткою «адресат відсутній» суд вчинив усі необхідні та достатні дії для належного повідомлення ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі та про її розгляд, що відповідає вимогам статей 128131, 274, 280 ЦПК України та узгоджується з наведеними правовими висновками Верховного Суду.

ІІІ. Підстави для ухвалення заочного рішення

Частина перша статті 280 ЦПК України передбачає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасної наявності таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилася, заяв про відкладення розгляду чи повідомлень про поважні причини неявки не подавала, відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень по суті спору не подала, доказів сплати заборгованості не надала.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасник судового процесу не з`явився в судове засідання без поважних причин. Представник позивача у клопотанні просила розглянути справу за її відсутності та прямо не заперечувала проти ухвалення заочного рішення, чим виконано умову пункту 4 частини першої статті 280 ЦПК України щодо згоди позивача на заочний розгляд.

За сукупності наведених обставин суд констатує наявність усіх передбачених частиною першою статті 280 ЦПК України умов для ухвалення заочного рішення: відповідачку належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, вона у засідання не з`явилася без поважних причин, відзив на позовну заяву не подала, позивач не заперечує проти заочного вирішення спору. У зв`язку з цим справа підлягає розгляду в заочному порядку за правилами статей 280, 281 ЦПК України на підставі наявних у матеріалах доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

15 червня 2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) в електронній формі укладено договір про надання кредиту № 1564-2849 (далі кредитний договір). Відповідно до умов кредитного договору сума кредиту становить 15 800 грн, дата надання кредиту 15.06.2025, строк кредитування 365 днів, кінцевий строк повернення кредиту 14.06.2026, базовий період 30 днів, протягом перших 180 днів кредитування застосовується стандартна процентна ставка 1 % на день, починаючи зі 181 дня дії договору і до закінчення його дії застосовується стандартна процентна ставка 0,74 % на день, розмір одноразової комісії за надання кредиту 15% від суми наданого кредиту. Договором передбачено, що у разі прострочення виконання зобов`язань позичальник сплачує проценти на підставі ст. 625 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір укладено в електронному вигляді з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи позивача, а з боку позичальника підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором А0898; у договорі також зазначено номер особистого електронного платіжного засобу позичальника (банківської картки) НОМЕР_1 (а.с. 1323).

Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «MiniKasa» у редакції від 05.03.2025 (а.с. 2432), таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за кредитним договором (графік платежів) (а.с. 32 зворотна сторона - 33), а також паспорт споживчого кредиту з додатком до нього (а.с. 34 85), паперові копії яких долучені до матеріалів справи, підписані позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором. З цих документів убачається, що до складу загальних витрат за кредитом включено проценти за користування кредитом та одноразову комісію за надання кредиту, визначено орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, порядок і строки погашення кредиту, розмір та строки внесення платежів, а також наслідки невиконання чи неналежного виконання зобов`язань. Підписавши зазначені документи, відповідачка підтвердила ознайомлення з умовами кредитування та погодилася з ними.

Згідно з довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту за договором № 1564-2849 від 15.06.2025, кредитні кошти у сумі 15 800 грн 15 червня 2025 року були перераховані на платіжну картку відповідачки за допомогою платіжної системи EasyPay. Вказаний факт також підтверджується листом ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» за № 145699-1623931745-25022026 від 25.02.2026 про проведення операції з видачі кредитних коштів на картку з маскованим номером НОМЕР_1 із призначенням платежу «Видача кредитних коштів за договором № 1564-2849 від 15.06.2025, ОСОБА_1 » (а.с. 86-87).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 1564-2849 від 15.06.2025, поданого позивачем, станом на 24 лютого 2026 року загальна заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 61 045 грн 16 коп., у тому числі: 15 800 грн заборгованість за тілом кредиту, 34 975 грн 16 коп. заборгованість за нарахованими процентами, 7 900 грн заборгованість за процентами, нарахованими на підставі статті 625 ЦК України, 2 370 грн заборгованість за комісією. Із зазначеного розрахунку також убачається, що частковий платіж відповідачки у розмірі 2 000 грн позивач зарахував в погашення заборгованості за нарахованими процентами (а.с. 8891).

05 березня 2026 позивач надіслав відповідачці вимогу про дострокове повернення кредиту у зв`язку з затриманням сплати частини кредиту понад один календарний місяць (а.с. 92).

Між сторонами виник спір щодо наявності та розміру заборгованості за кредитним договором. На час розгляду справи відповідачка не надала суду доказів повного погашення вказаної заборгованості чи спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем.

V. Норми права, які застосовує суд, та мотиви їх застосування

5.1. Укладення електронного договору про споживчий кредит

Загальні вимоги до чинності правочину встановлені статтею 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства та його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин вчиняється у формі, встановленій законом. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин презюмується правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції та встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 цього Закону електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх цивільних прав і обов`язків і оформлена в електронній формі; такий договір укладається і виконується у порядку, передбаченому, зокрема, Цивільним кодексом України.

Частина третя статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що електронний договір укладається шляхом направлення пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) іншою стороною; такий договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила оферту, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до цієї норми відповідь про акцепт, зокрема, може надаватися шляхом заповнення електронної форми з накладенням електронного підпису у порядку, визначеному статтею 12 вказаного Закону, або шляхом вчинення дій, які в інформаційній системі прямо визначені як прийняття пропозиції.

За пунктами 12, 13 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і яка використовується як електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні. Згідно зі статтею 12 цього Закону електронний правочин вважається підписаним, зокрема, у разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Суд установив, що 15 червня 2025 року відповідачка в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подала електронну заявку на отримання кредиту, після чого на вказаний нею номер мобільного телефону кредитодавець надіслав одноразовий ідентифікатор (цифровий код). Введення відповідачкою цього одноразового коду в інформаційній системі позивача слугувало підтвердженням її акцепту пропозиції укласти кредитний договір № 1564-2849 від 15 червня 2025 року в електронній формі. Зміст укладеного договору (текст кредитного договору, Правила надання споживчих кредитів продукту «MiniKasa», таблиця обчислення загальної вартості кредиту, паспорт споживчого кредиту) відображені у файлах особистого кабінету та роздруковані в матеріалах справи.

Із зазначених документів убачається, що до моменту укладення кредитного договору відповідачці було надано інформацію, передбачену статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування», зокрема паспорт споживчого кредиту у встановленій законом формі, дані про реальну річну процентну ставку, орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, графік платежів, розмір і строки внесення обов`язкових платежів, а також наслідки невиконання зобов`язань. Підписавши зазначені документи електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відповідачка підтвердила, що була обізнана з основними умовами кредитування та погодилася з ними.

Правові висновки щодо допустимості укладення цивільно-правових договорів у сфері споживчого кредитування в електронній формі з використанням одноразових ідентифікаторів неодноразово висловлювалися у практиці Верховного Суду. Так, у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказано, що підписання договору одноразовим паролем-ідентифікатором є належним способом волевиявлення сторони, а договір, укладений за правилами Закону України «Про електронну комерцію», за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Аналогічні підходи викладено у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

З урахуванням наведеного, а також того, що будь-яких позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним чи нікчемним у цій справі не заявлено, підстав вважати, що презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 ЦК України, спростована, суд не вбачає. Отже, кредитний договір № 1564-2849 від 15 червня 2025 року є належним чином укладеним в електронній формі, відповідає вимогам закону щодо форми правочину і є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідачка отримала за цим договором грошові кошти в обумовленому розмірі, у зв`язку з чим зобов`язана повернути їх та сплатити передбачені договором платежі у встановлені строки.

5.2. Розрахунок заборгованості та доказування її розміру

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти. За пунктами 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи, і докази на їх підтвердження.

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 1564-2849 від 15 червня 2025 року в розмірі 61 045 грн 16 коп., яка, за поданим розрахунком, складається із заборгованості за тілом кредиту 15 800 грн, за процентами 34 975 грн 16 коп., заборгованість за процентами, нарахованими на підставі статті 625 ЦК України 7 900 грн, за комісією 2 370 грн. Подані позивачем договір та розрахунок заборгованості свідчать, що відповідачці надано кредит у сумі 15 800 грн строком на 365 днів (з 15.06.2025 по 14.06.2026).

Матеріали справи підтверджують, що відповідачка фактично отримала та використала кредитні кошти у сумі 15 800 грн, а в подальшому здійснила часткове погашення процентів за користування кредитом на загальну суму 2 000 грн шляхом внесення платежу 21.07.2025.

Оцінивши поданий розрахунок заборгованості, суд приходить до висновку, що він є зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору та відображає структуру заборгованості, включно з урахуванням часткового платежу відповідачки. Відповідачка не надала суду власного розрахунку заборгованості або інших належних і допустимих доказів, які б спростовували наведені позивачем дані чи свідчили про повне або часткове погашення спірної суми понад зазначене в розрахунку.

За цих обставин суд вважає доведеними обсяг заборгованості за основним боргом та процентами за кредитним договором; питання правомірності стягнення комісії та процентів, нарахованими на підставі статті 625 ЦК України оцінюється окремо з огляду на спеціальне законодавство про споживче кредитування та припис пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

5.3. Щодо вимоги про стягнення комісії за надання кредиту

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 цього Закону до загальних витрат за споживчим кредитом, зокрема, включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, законом прямо передбачено право кредитодавця встановлювати в договорі про споживчий кредит комісії як складові загальних витрат за кредитом.

Постановою Правління Національного банку України від 11 лютого 2021 року № 16 затверджено Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Відповідно до пункту 5 цих Правил кредитодавець надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, у тому числі щодо вартості додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника та третіх осіб. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, тлумачачи зазначені норми, дійшла висновку, що така форма витрат, як комісія у складі загальних витрат за кредитом (у тому числі комісія за надання кредиту), прямо передбачена законодавством; її розмір визначається кожним кредитодавцем індивідуально та закріплюється в умовах договору і внутрішніх документах фінансової установи.

У кредитному договорі № 1564-2849 від 15 червня 2025 року сторони погодили, що позичальник сплачує одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 15% від суми виданого кредиту (пункт 4.11 договору). Правила надання споживчих кредитів продукту «MiniKasa» у редакції від 05.03.2025 передбачають, що позичальник зобов`язаний сплатити комісію за видачу кредиту в розмірі, зазначеному в договорі; така комісія є складовою плати за користування наданою сумою грошових коштів, нараховується одноразово в день видачі кредиту і не є платою за додаткові послуги кредитодавця або окремою платою за операцію переказу коштів. У розділі 4 паспорта споживчого кредиту також прямо вказано на обов`язок споживача сплатити комісію за видачу кредиту у розмірі 15% від суми кредиту.

Суд встановив, що відповідачка підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором кредитний договір, Правила, таблицю обчислення загальної вартості кредиту та паспорт споживчого кредиту, в яких відображено інформацію про існування та розмір одноразової комісії за надання кредиту. Підписання цих документів свідчить про те, що відповідачка отримала необхідну інформацію про структуру загальних витрат за кредитом, у тому числі про обов`язок сплати зазначеної комісії, та погодилася з відповідними умовами кредитування.

Умови кредитного договору № 1564-2849 та пов`язаних із ним документів (Правил, паспорта, таблиці загальної вартості кредиту) не свідчать про те, що одноразова комісія за надання кредиту включає плату за послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати безоплатно відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», або що вона приховує плату за інформацію, яка має надаватися безоплатно. Натомість така комісія є частиною плати за користування кредитом, визначеною як складова загальних витрат за споживчим кредитом.

За таких обставин суд приходить до висновку, що включення до умов кредитного договору № 1564-2849 обов`язку позичальника сплатити комісію за надання кредиту в розмірі 2 370 грн та подальше витребування цієї суми позивачем відповідає вимогам спеціального законодавства, яке регулює споживче кредитування, і не суперечить статті 228 ЦК України. Отже, вимога позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за одноразовою комісією за надання кредиту в розмірі 2 370 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

5.4. Щодо вимоги про стягнення процентів, нарахованими на підставі статті 625 ЦК України

Позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за процентами, нарахованими на підставі статті 625 ЦК України, у розмірі 7 900 грн.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.2 кредитного договору № 1564-2849 сторони погодили, що у разі несвоєчасної сплати процентів за користування кредитом та/або комісії за видачу кредиту у визначені договором строки позичальник зобов`язаний сплатити проценти в силу положень статті 625 ЦК України у розмірі 401500 процентів річних від суми простроченої заборгованості, але не більше 2 % від неповернутої суми кредиту. Таким чином, на рівні договору передбачено застосування процентів річних як заходу відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Водночас пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлює, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплачувати на користь кредитодавця неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення; неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 зроблено висновок, що дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України поширюється на зобов`язання, які виникають, зокрема, з договорів позики та кредитних договорів, у тому числі договорів про споживчий кредит. Верховний Суд зазначив, що законодавець запровадив спеціальні наслідки прострочення виконання грошових зобов`язань у період дії воєнного стану, які полягають у звільненні позичальника від відповідальності за частиною другою статті 625 ЦК України та від обов`язку сплачувати неустойку, а також у списанні нарахованими з 24 лютого 2022 року сум неустойки та інших аналогічних платежів. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на території України з 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан, строк дії якого надалі неодноразово продовжувався і який діє на момент розгляду справи. Кредитні правовідносини між сторонами у справі виникли вже в умовах дії воєнного стану, а проценти на підставі статті 625 ЦК України у розмірі 7 900 грн, заявлені до стягнення, нараховані за прострочення виконання грошового зобов`язання в цей період.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який виключає можливість стягнення з позичальника процентів, нарахованими на підставі статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання, починаючи з 24 лютого 2022 року, а отже нараховані суми вказаних процентів підлягають списанню кредитодавцем. За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за процентами, нарахованими на підставі статті 625 ЦК України, у розмірі 7 900 грн не підлягає задоволенню.

Висновки

З урахуванням наведеного та встановленого судом невиконання відповідачкою ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 1564-2849 від 15 червня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню. Підлягає стягненню заборгованість у розмірі 53 145 грн 16 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 15 800 грн, за процентами 34 975 грн 16 коп. та за одноразовою комісією за надання кредиту 2 370 грн. У решті позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості за процентами, нарахованими на підставі статті 625 ЦК України, у розмірі 7 900 грн, з підстав, викладених у мотивувальній частині рішення, слід відмовити.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами

Судом установлено, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 2 662 грн 40 коп., що підтверджується платіжним документом від 02.04.2026 (а.с. 11).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. З огляду на те, що позов задоволено частково у розмірі 53 145 грн 16 коп. із заявлених 61 045 грн 16 коп., що становить 87,05% від суми позовних вимог, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 317 грн 62 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Решту судового збору в сумі 344 грн 78 коп. слід залишити за позивачем.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 25, 7, 8, 1013, 81, 83, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263265, 268, 273, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1564-2849 від 15 червня 2025 року у розмірі 53 145 (п`ятдесят три тисячі сто сорок п`ять) грн 16 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» 2 317 (дві тисячі триста сімнадцять) грн 62 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Ім`я (найменування) сторін:

- позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», місце знаходження: бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 407, м. Київ, 01133, ЄДРПОУ 38548598;

- відповідачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Заочне рішення складено та підписано суддею 28.05.2026.

Суддя