Приговор № 136793749, 25.05.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 748/2470/19

Провадження № 1-кп/750/8/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року Деснянський районний суд міста Чернігова в складі колегії суддів:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

з участю: секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

прокурорів прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 , ОСОБА_11

представників потерпілого ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

ОСОБА_15

захисника ОСОБА_16

обвинуваченого ОСОБА_17

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014270270000055 від 22.01.2014 року по обвинуваченню:

ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нове Місто Монастирищенського району Черкаської області, українця, громадянина України, раніше не судимого, мешканця: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно з обвинувальним актом стороною обвинувачення ОСОБА_17 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 191 КК України за наступних обставин.

Так, на підставі рішення загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Благовіщенське» (далі - ТОВ «Благовіщенське») (протокол від 12.04.2012 № 1) ОСОБА_17 призначено на посаду директора вказаного товариства. Відповідно до наказу від 13.04.2012 № 1-К ОСОБА_17 того ж дня приступив до виконання обов?язків директора ТОВ «Благовіщенське». Згідно протоколу № 8 від 13.01.2014 позачергових загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Благовіщенське» ОСОБА_17 звільнено з посади директора ТОВ «Благовіщенське». Згідно п. 13.3 Статуту ТОВ «Благовіщенське», затвердженого рішенням загальних зборів засновників (протокол від 29.01.2013 № 3) виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є директор (одноособовий виконавчий орган). Відповідно до п. 13.3.9 Статуту директор без довіреності представляє товариство у всіх без виключення держаних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, перед фізичними особами в Україні та в інших державах, перед міжнародними організаціями; здійснює оперативне керівництво поточною діяльністю товариства в межах повноважень та прав, наданих йому статутом; укладає та підписує від імені товариства господарські та інші договори (контракти), вчиняє інші правочини від імені товариства; без довіреності виконує інші дії від імені товариства та вирішує усі інші питання, не віднесені до компетенції інших органів товариства; приймає на роботу та звільняє з роботи працівників товариства, застосовує до них заходи заохочення та стягнення. Таким чином, ОСОБА_17 як директор ТОВ «Благовіщенське», в період з 13.04.2012 по 13.01.2014, виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, тобто відповідно до ст. 18 та примітки до ст. 364 КК України був службовою особою. У березні 2013 року у ОСОБА_17 виник умисел на незаконне заволодіння на користь ТОВ «Благовіщенське» грошовими коштами Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України (далі - ПАТ «ДПЗКУ») у особливо великих розмірах шляхом невиконання договору поставки зерна майбутнього урожаю. 3 метою укладання з ПАТ «ДПЗКУ» договору на поставку зерна майбутнього врожаю, достовірно знаючи про відсутність у TOB «Благовіщенське» на території Боровиківської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області посівних площ у необхідній кількості для вирощування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур, а саме кукурудзи 3 класу, розуміючи, що за відсутності довідок з сільської чи районної ради про орендовані землі та землі, що належать підприємству на праві власності чи праві постійного користування, визначених Положенням «Про порядок здійснення закупівель зерна майбутнього врожаю ПАТ «ДПЗКУ», затвердженим 05.03.2013 (далі - Положення), неможливе підписання угоди із ПАТ «ДПЗКУ», вирішив надати до ПАТ «ДПЗКУ» завідомо неправдиві довідки на підтвердження оренди земельних ділянок на загальну площу 818,6988 га на території вищезазначених сільських рад. Директор ТОВ «Благовіщенське» ОСОБА_17 , реалізовуючи свій злочинний умисел, з метою створення умов для підписання із ПАТ «ДПЗКУ» договору на поставку зерна майбутнього врожаю та подальшого законного заволодіння грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» шляхом невиконання у майбутньому договірних зобов?язань з поставки зернових культур, 11.03.2013, знаходячись у приміщенні Мньовської сільської ради за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, с. Мньов, вул. Чернігівська, 30, отримав від службової особи Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, завідомо неправдивий офіційний документ - довідку виконкому Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 11.03.2013 № 217 про те, що ТОВ «Благовіщенське» укладені договори оренди земельних паїв з громадянами загальною площею 420 га. Крім цього, директор ТОВ «Благовіщенське» ОСОБА_17 , реалізовуючи свій злочинний умисел, з метою створення умов для підписання із ПАТ «ДПЗКУ» договору на поставку зерна майбутнього врожаю та подальшого незаконного заволодіння грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» шляхом невиконання у майбутньому договірних зобов?язань з поставки зернових культур, 12.03.2013, знаходячись у приміщенні Боровиківської сільської ради за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, с. Боровики, вул. Радянська, 6, отримав від службової особи Боровиківської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, завідомо неправдивий офіційний документ - довідку виконкому Боровиківської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 12.03.2013 № 145 про те, що ТОВ «Благовіщенське» укладені договори оренди земельних паїв з громадянами громади загальною площею 398, 275 га. У подальшому, отримавши завідомо підроблені офіційні документи - довідки від 11.03.2013 № 217 та від 12.03.2013 № 145, директор ТОВ «Благовіщенське» ОСОБА_17 у період часу з 12.03.2013 до 20.03.2013, перебуваючи у приміщенні Головної торгово-експортної філії (далі - ГТЕФ) ПАТ «ДПЗКУ» за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 72, діючи умисно, переслідуючи корисливий мотив, направлений на заволодіння шляхом зловживання службовим становищем чужим майном - грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ», використав завідомо підроблені офіційні документи - зазначені вище довідки, надавши їх співробітникам відділу форвардних закупівель і логістики ГТЕФ ПАТ «ДПЗКУ» разом з іншим пакетом документів, визначеним Положенням.

Вказані дії ОСОБА_17 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 4 ст. 358 КК України, як використання завідомо підроблених документів.

У подальшому, 20.03.2013 директор ТОВ «Благовіщенське» ОСОБА_17 , продовжуючи реалізовувати злочинний умисел, направлений на заволодіння шляхом зловживання службовим становищем чужим майном грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ», з метою підписання із ПАТ «ДПЗКУ» договору на поставку зерна майбутнього врожаю, прибув до ПАТ «ДПЗКУ» за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1, де на підставі поданого від ТОВ «Благовіщенське» відповідно до Положення обов?язкового пакету документів, серед яких знаходилися завідомо підроблені офіційні документи - довідки від 11.03.2013 № 217 та від 12.03.2013 № 145, діючи умисно, завідомо маючи на меті не виконувати угоду з ПАТ «ДПЗКУ» у повному обсязі, зловживаючи своїм службовим становищем, уклав від імені ТОВ «Благовіщенське» із ПАТ «ДПЗКУ» в особі директора ГТЕФ ПАТ «ДПЗКУ» - ОСОБА_18 договір поставки зерна майбутнього врожаю від 20.03.2013 № K006CHR-F, згідно із п. 1.2., п. 1.3. якого ТОВ «Благовіщенське» в термін до 01.11.2013 повинно поставити на сертифікований зерновий склад ПАТ «Млибор» (м. Чернігів, вул. Елеваторна, 1) 2050,000 тон зерна кукурудзи 3 класу, а ПАТ «ДПЗКУ» - сплатити кошти за товар в сумі 1 435 000,00 грн. із розрахунку 700,00 грн. за 1 тону. Відповідно додаткової угоди № 2 від 18.11.2013 до договору поставки зерна майбутнього врожаю від 20.03.2013 № K006CHR-F, п. 1.3 викладено в редакції: «Умови поставки: ЕМХ - ПАТ «ДПЗКУ» (філія Хлібна База № 83), 17400, Чернігівська обл., м. Бобровиця, вул. Горького, 112. У подальшому, на виконання п. 4.1., п. 4.1.1 договору про поставку зерна майбутнього врожаю від 20.03.2013 № K006CHR-F ПАТ «ДПЗКУ» перераховано на поточний рахунок ТОВ «Благовіщенське» № 26007383624600, відкритий у ПАТ «Укрсиббанк», у якості передоплати за сільськогосподарську культуру кошти згідно платіжного доручення від 04.04.2013 № 98 на суму 1 327 375,00 грн. Після цього, директор ТОВ «Благовіщенське» ОСОБА_17 з листопада 2013 року до грудня 2013 року, створюючи видимість виконання умов договору на поставку зерна майбутнього врожаю від 20.03.2013 № K006CHR-F, поставив на Хлібну базу № 83, розташовану за адресою: Чернігівська область, м. Бобровиця, вул. Горького, 112, зерно кукурудзи 3 класу на загальну суму 821 895, 00 грн. В подальшому, директор ТОВ «Благовіщенське» ОСОБА_17 , реалізовуючи свій умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ», не поставив замовнику оплачений товар згідно договору поставки зерна майбутнього врожаю від 20.03.2013 № K006CHR-F, а саме зерно кукурудзи 3 класу на загальну суму 505 480, 00 грн., та не повернув грошові кошти за непоставлену ТОВ «Благовіщенське» сільськогосподарську культуру ПАТ «ДПЗКУ», таким чином, зловживаючи своїм службовим становищем, в період з 04.04.2013 по 13.01.2014, заволодів на користь ТОВ «Благовіщенське» грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» в сумі 505 480, 00 грн., чим спричинив ПАТ «ДПЗКУ» матеріальні збитки на вказану суму, що у шістсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Таким чином, ОСОБА_17 обвинувачується у заволодінні чужим майном - грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» у сумі 505 480, 00 грн. шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Крім того, згідно протоколу від 19.03.2013 № 5 загальних зборів учасників сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Бурівське» (ЄДРПОУ 05388799, юридична адреса: Чернігівська область, Городнянський район, с. Бурівка, вул. Леніна, 21) (далі - СТОВ «Бурівське») ОСОБА_17 призначено на посаду директора вказаного товариства. Відповідно до наказу № 23 від 20.03.2013 ОСОБА_17 приступив до виконання обов?язків директора СТОВ «Бурівське» з 20.03.2013. Згідно п. 13.3 Статуту СТОВ «Бурівське», затвердженого протоколом загальних зборів № 4 від 19.03.2013, виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є директор (одноособовий виконавчий орган). Відповідно до п. 13.3.9 Статуту директор без довіреності представляє товариство у всіх без виключення держаних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, перед фізичними особами в Україні та в інших державах, перед міжнародними організаціями; здійснює оперативне керівництво поточною діяльністю товариства в межах повноважень та прав, наданих йому статутом; укладає та підписує від імені товариства господарські та інші договори (контракти), вчиняє інші правочини від імені товариства; без довіреності виконує інші дії від імені товариства та вирішує усі інші питання, не віднесені до компетенції інших органів товариства, приймає на роботу та звільняє з роботи працівників товариства, застосовує до них заходи заохочення та стягнення. Таким чином, ОСОБА_17 як директор СТОВ «Бурівське» виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, тобто відповідно до ст. 18 та примітки до ст. 364 КК України був службовою особою. Так, у березні 2013 року, у ОСОБА_17 виник умисел на незаконне заволодіння на користь СТОВ «Бурівське» грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» у особливо великих розмірах шляхом невиконання договору поставки зерна майбутнього урожаю. 3 метою укладання з ПАТ «ДПЗКУ» договору на поставку зерна майбутнього урожаю, достовірно знаючи про відсутність у СТОВ «Бурівське» на території Бурівської сільської ради Городнянського району Чернігівської області посівних площ у необхідній кількості для вирощування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур, а саме кукурудзи 3 класу, розуміючи, що за відсутності довідки з сільської чи районної ради про орендовані землі та землі, що належать підприємству на праві власності чи праві постійного користування, визначених Положенням, неможливе підписання угоди із ПАТ «ДПЗКУ», вирішив надати до ПАТ «ДПЗКУ» завідомо неправдиву довідку на підтвердження оренди земельних ділянок на загальну площу 1400 га на території вищезазначеної сільської ради. Заступник директора СТОВ «Бурівське» ОСОБА_19 , не будучи обізнаним про злочинні наміри директора СТОВ «Бурівське» ОСОБА_17 та діючи за його вказівкою, 27.03.2013, знаходячись у приміщенні Бурівської сільської ради за адресою: Чернігівська область, Городнянський район, с. Бурівка, вул. Центральна, буд. 23-а, звернувся до Бурівського сільського голови Городнянського району Чернігівської області ОСОБА_20 з проханням скласти та видати довідку про наявність на території Бурівської сільської ради орендованих СТОВ «Бурівське» земельних ділянок громадян загальною площею 1400 га. У цей же день, знаходячись у приміщенні Бурівської сільської ради за адресою: Чернігівська область, Городнянський район, с. Бурівка, вул. Центральна, буд. 23-а, Бурівський сільський голова Городнянського району Чернігівської області ОСОБА_20 склала та видала заступнику директора СТОВ «Бурівське» ОСОБА_19 завідомо неправдивий офіційний документ - довідку від 27.03.2013 № 132 про те, що СТОВ «Бурівське» орендує на території Бурівської сільської ради земельні ділянки загальною площею 1400 га. Зазначену довідку заступник директора СТОВ «Бурівське» ОСОБА_19 передав директору СТОВ «Бурівське» ОСОБА_17 . У подальшому, отримавши від заступника директора СТОВ «Бурівське» ОСОБА_19 завідомо підроблений офіційний документ - довідку від 27.03.2013 № 132, директор СТОВ «Бурівське» ОСОБА_17 у період з 27.03.2013 до 04.04.2013, перебуваючи у приміщенні ГТЕФ ПАТ «ДПЗКУ» за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 72, діючи умисно, повторно, переслідуючи корисливий мотив, направлений на заволодіння шляхом зловживання службовим становищем чужим майном - грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ», використав завідомо підроблений офіційний документ - зазначену вище довідку, надавши її співробітникам відділу форвардних закупівель і логістики ГЕФ ПАТ «ДПЗКУ» разом з іншим пакетом документів, визначеним Положенням.

Таким чином, ОСОБА_17 обвинувачується у використанні завідомо підробленого документа, тобто вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

У подальшому, 04.04.2013 директор СТОВ «Бурівське» ОСОБА_17 , продовжуючи реалізовувати злочинний умисел, направлений на заволодіння шляхом зловживання службовим становищем чужим майном грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ», з метою підписання із ПАТ «ДПЗКУ» договору на поставку зерна майбутнього врожаю, прибув до приміщення ПАТ «ДПЗКУ» за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1, де на підставі поданого від СТОВ «Бурівське» відповідно до Положення обов?язкового пакету документів, серед яких знаходився завідомо підроблений офіційний документ - довідка від 27.03.2013 № 132, діючи умисно, завідомо маючи на меті не виконувати угоду, укладену із ПАТ «ДПЗКУ», зловживаючи своїм службовим становищем, уклав від імені СТОВ «Бурівське» із ПАТ «ДПЗКУ» в особі директора ГТЕФ ПАТ «ДПЗКУ» - ОСОБА_18 договір поставки зерна майбутнього врожаю від 04.04.2013 № K021CHR-F, згідно із п. 1.2., п. 1.3. якого СТОВ «Бурівське» в термін до 01.11.2013 повинно поставити на сертифікований зерновий склад ПАТ «Млибор» (м. Чернігів, вул. Елеваторна, 1) 1757,00 тон зерна кукурудзи 3 класу, а ПАТ «ДПЗКУ» - оплатити товар у сумі 1 229 900 грн. із розрахунку 700,00 грн. за 1 тону. У подальшому, на виконання п. 4.1, п. 4.1.1 договору на поставку зерна майбутнього врожаю від 04.04.2013 № K021CHR-F ПАТ «ДПЗКУ» перераховано на поточний рахунок СТОВ «Бурівське» № 26002301101595, відкритий у АТ «Ощадбанк», у якості передоплати за сільськогосподарську культуру грошові кошти згідно платіжного доручення від 26.04.2013 № 349 на суму 1 137 657, 50 грн. В подальшому, директор СТОВ «Бурівське» ОСОБА_17 , реалізовуючи свій умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами ПАТ «ДІЗКУ», не поставив замовнику товар згідно договору поставки зерна майбутнього врожаю від 04.04.2013 № KO21CHR-F, та не повернув грошові кошти, які надійшли у якості передоплати у сумі 1137 657,50 грн., таким чином, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи повторно, в період з 26.04.2013 по січень 2014 року, заволодів на користь СТОВ «Бурівське» грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» в 1 137 657,50 грн., чим спричинив ПАТ «ДПЗКУ» матеріальні збитки на вказану суму, що у шістсот і більше раз перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Таким чином, ОСОБА_17 обвинувачується заволодінні чужим майном - грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» у сумі 1 137 657,50 грн. шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великих розмірах, вчиненому повторно, тобто у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Формулювання обвинувачення та правова кваліфікація кримінального правопорушення: згідно обвинувального акту ОСОБА_17 обвинувачується: у використанні завідомо підроблених документів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України; у заволодінні чужим майном - грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України; у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великих розмірах, вчиненому повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

За сукупністю скоєного ОСОБА_17 обвинувачується органом досудового розслідування у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 5 ст. 191 КК України.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 25.05.2026 у даному кримінальному провадженні клопотання обвинуваченого ОСОБА_17 про звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України - задоволено. Звільнено ОСОБА_17 від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст.358 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014270270000055 від 22.01.2014 року в частині обвинувачення ОСОБА_17 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.358 КК України, у зв`язку із звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Надаючи оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, перевіривши доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_17 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України є недоведеною, а ОСОБА_17 підлягає виправданню, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Європейський суд з прав людини висловив свою усталену практику у своєму рішенні "Газета -центр" проти України" (Заява № 16695/04 від 15.07.2010 року) (п.33) "правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться" (Де Куббер проти Бельгії від 26.10.1984 р. п.26). На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти в громадськість. ( "Ветштайн проти Швейцарії", "Кастілло Альгар проти Іспанії" від 28.10.1998 р. п.45)

Таким чином, суд при розгляді кримінального провадження повинен зайняти нейтральну позицію і приймати рішення виключно на підставі наданих учасниками судового провадження доказів.

Стаття 6 § 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб "при виконанні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що підсудний скоїв злочин, оскільки обов`язок доведення лежить на обвинуваченні". (Barbera, Messegue and Jabardo v.Spain, no. 10590/83, рішення від 06.12.1988 р.)

Згідно п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1954 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Суд зобов`язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

Виходячи з усталеної практики Верховного Суду, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (постанови Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 688/788/15-к, від 08.10.2019 у справі № 195/1563/16-к, від 21.01.2020 у справі № 754/17019/17, від 16.09.2020 у справі № 760/23459/17).

Відповідно до положень ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 8 КПК України регламентовано, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У справі «Барбера, Мессег та Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1988 року Європейський Суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Відповідно до ч. 1 - 4, 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Згідно з приписами ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, крім іншого: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат . Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого. Обов`язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Відповідно до приписів ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Суд зауважує, що саме на прокурора покладено обов`язок доказування перед судом вчинення обвинуваченим всіх дій, що вказані в формулюванні обвинувачення, а також того, що ці дії містять той склад кримінального правопорушення (об`єкт, суб`єкт, об`єктивна сторона, суб`єктивна сторона), що вказаний в обвинувальному акті як правова кваліфікація.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Суд оцінює надані сторонами докази відповідно до ст. 94 цього Кодексу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Однак, у даному судовому провадженні, стороною обвинувачення не дотримано вищеперелічених норм закону, ст.6 Конвенції та вищевказаної практики Європейського суду з прав людини.

Про важливість дотримання принципу безпосередності дослідження доказів Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, зокрема у справах № 264/8032/15-к, № 301/2285/16-к, № 714/476/18, № 753/15603/14-к.

Так, допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_17 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 5 ст. 191 КК України (в редакції Закону України № 222-VII від 18.04.2013) не визнав та пояснив, що в період 2013-2014 років він був керівником ТОВ «Благовіщенське» з моменту цього заснування. В товаристві він мав частку 50%. Крім нього співзасновниками були ОСОБА_21 та ОСОБА_22 . Повноваження ОСОБА_17 були прописані в статуті. Зокрема, він був наділений правом підписання договорів, в тому числі на поставку майбутнього врожаю. Між ТОВ «Благовіщенське» та ПАТ «ДПЗКУ» на початку 2013 року було укладено договори поставки майбутнього врожаю. Дані договори не були виконані через несприятливі погодні умови. Серед документів, які подавались до ПАТ «ДПЗКУ» була довідка про кількість земель в обробітку підприємства, видана сільською радою. За непоставлену частину урожаю кошти не повертались. Площа земель в обробітку підприємства відповідала фактичному стану. Гроші, отримані від ПАТ «ДПЗКУ» витрачались цільовим способом на посівну кампанію, посівний матеріали, дизпаливо, засоби захисту рослин, тощо. Страхові агенти перевіряли засіяні площі і зауважень у них не виникало. Обвинуваченим повністю вживались дії на виконання контрактів проте в січні 2014 року, було здійснено факт рейдерства і обвинувачений був усунутий від керівництва товариством. ПАТ «ДПЗКУ» зверталось до господарського суду з позовом до товариства про стягнення заборгованості, які було задоволено.

Представник потерпілого ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснив, що з травня 2015 року працює на посаді інспектора Департаменту безпеки ПАТ «ДПЗКУ», коли укладались договори з ТОВ «Благовіщенське» він не працював. Про наявність кримінального провадження він дізнався коли прийшов на свою посаду. Він спілкувався зі слідчими, вивчав матеріали кримінального провадження та намагався вживати дії щодо повернення заборгованості. З ОСОБА_17 спілкувався лише одного разу, при цьому останній пояснив, що сплатити заборгованість немає можливості.

Тобто, представник потерпілого жодним чином не підтвердив і не спростував пред`явленого обвинувачення, оскільки на час вчинення інкримінованих ОСОБА_17 кримінальних правопорушень не перебував у трудових відносинах з ПАТ «ДПЗКУ», не брав ані безпосередньої, ані опосередкованої участі в укладенні та перевірці виконання договорів поставки майбутнього врожаю, а вже був в подальшому обізнаний про існування та обставини кримінального провадження відносно ОСОБА_17 , та констатував неможливість повернення сплачених коштів останнім, що жодним чином не підтверджує винуватості ОСОБА_17 в інкримінованих йому злочинах.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_23 засвідчила, що працювала секретарем Мньовської сільської ради з вересня 2016 року по березень 2018 року. До неї цю посаду займала ОСОБА_24 . Про ТОВ «Благовіщенське» їй взагалі нічого невідомо, також нічого невідомо про видачу довідок щодо укладення договорів оренди землі. На території сільради землі обробляє ТОВ «Дніпрове» та агрофірма «Іванівка».

Таким чином, показання свідка ОСОБА_23 також жодним чином не підтверджують пред`явленого обвинувачення.

Свідок ОСОБА_25 в судовому засіданні пояснив, що з ОСОБА_17 познайомився близько 10 років тому, їх познайомила цивільна дружина останнього ОСОБА_26 , яка була подругою дружини обвинуваченого. Під час відпочинку в кафе ОСОБА_17 дізнався, що свідок займається вантажними перевезеннями і запропонував спільну роботу по перевезенню зерна. Свідок придбав зерновоз і уклав з обвинуваченим договір. Після того, як розпочав возити зерно, придбав другий зерновоз. Возили соняшник та кукурудзу з Дніпровського у Козелець на елеватор. Спочатку обвинувачений вчасно сплачував послуги з перевезення, потім платежі почали затримуватись, пізніше обвинувачений повідомив, що більше оплати не буде оскільки в нього відібрали землі і порадив звернутись до суду. За весь час свідок встиг перевезти біля десяти машин зерна. Оплата здійснювалась у безготівковій форма, про договір з ПАТ «ДПЗКУ» свідку нічого не відомо.

З наведеного вбачається, що показання свідка ОСОБА_25 також жодним чином не підтверджують обвинувачення, а навпаки узгоджуються з поясненнями обвинуваченого відносно того, що його у зв`язку з фактом рейдерства його було усунуто від керівництва товариством, відібрано землі, що призвело до його неплатоспроможності та неможливості подальшого виконання зобов`язань.

Свідок ОСОБА_27 в судовому засіданні пояснив, що у 2013 році був директором Департаменту Чернігівської філії ПАТ «ДПЗКУ». За своїми посадовими обов`язками займався збором інформації та документів для укладення форвардних контрактів. У засобах масової інформації було сповіщено, що ПАТ «ДПЗКУ» надає кошти під форвардні контракти. Офіс Войтова був поряд з офісом свідка по вул. Г.Полуботка, 6а у м. Чернігові . Коли ОСОБА_17 звернувся з ініціативою укладення договорів, свідок надав йому консультацію. Через якийсь час ОСОБА_28 приніс документи, свідок з ними ознайомився і направив Войтова до головного офісу у м. Київ. Повноважень на перевірку достовірності даних, зазначений у документах, які подав ОСОБА_28 , свідок не мав. У подальшому свідок виїздив на поля і перевіряв посіви, зауважень не було. Посіви відповідали поданій раніше карті. Також свідок повідомив, що на поля виїжджали і працівники страхової компанії, у яких скарг на ОСОБА_17 не було. Контракт виконувався, проте того року був неврожай і зерно було сире.

Аналіз показань свідка ОСОБА_27 вказує на те, що вони жодним чином не підтверджують наявність злочинних дій, спрямованих на заволодіння ОСОБА_17 чужим майном, а саме грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» у сумі 505 480, 00 грн. та у сумі 1 137 657,50 грн. шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, а навпаки свідок заявив, що в процесі проведення ним перевірки посівів під час виїзду на поля, будь-яких зауважень щодо виконання робіт не було, як і не було скарг з боку працівників страхової компанії, які також проводили виїзні перевірки посівів. Свідок констатував виконання ОСОБА_17 умов контракту, а також підтвердив неврожайність у тому році та неналежну якість зерна.

Аналізуючи показання свідків з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, суд враховує критерії встановлені практикою Європейського суду з прав людини щодо того, що показання мають бути вагомими (переконливими), чіткими (точними), узгодженими між собою (без суперечностей), а тому достовірними і відповідатти критеріям якості доказів, встановленим п.150 рішення ЄСПЛ в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» та п.57 рішення ЄСПЛ в справі «Яременко проти України» та приходить до висновку, що надані свідками показання жодним чином не підтверджують пред`явленого ОСОБА_17 обвинувачення, носять інформативний характер та в певній мірі підтверджують доводи сторони захисту у даному кримінальному провадженні.

Причетність обвинуваченого ОСОБА_17 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення сторона державного обвинувачення доводила в судовому засіданні наступними доказами:

- заявою ТОВ «Благовіщенське» про вчинене кримінальне правопорушення від 20.01.2014, відповідно до якої ОСОБА_17 реалізував стороннім особам зерно кукурудзи, яке мало бути поставлено ДПЗКУ (т. 3 а.с. 10-14);

- заявою ДПЗКУ № 130-10-2188/2-12/2738 від 06.08.2014, відповідно до якої станом на березень 2014 року у ОСОБА_17 існує борг перед ТОВ «Благовіщенське» з поворотної фінансової допомоги у сумі 10 278 000 грн (т. 3 а.с. 62-64);

- рапортом про виявлення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України від 04.11.2014 стосовно СТОВ «Бурівське» (т.3 а.с. 172);

- відповіддю ГУ Держземагенства у Чернігівській області щодо кількості землі № 5-250.2-4234/2-14 від 01.07.2014, відповідно до якої у СТОВ «Бурівське» наявно 1118,3 га, у ТОВ «Благовіщенське» - 149,8 га (т. 3 а.с. 187-188);

- копією аудиторського звіту СТОВ «Бурівське» за 2014 рік, відповідно до якого зібрано урожаю кукурудзи за статистичною звітністю 3350 т, за обліком 754 т, також у звіті відображено вирощування крім кукурудзи, соняшнику і жита, а також надання поворотної фінансової допомоги ОСОБА_17 (т. 4 а.с. 47-79);

- договором застави від 04.04.2013, відповідно до п. 5 якого площа кукурудзи СТОВ «Бурівське» - 1001 га (т.4 а.с. 103-104);

- відповіддю ДФС України № 3463/9/25-01-12-01-09 щодо взаємовідносин з ТОВ «Корма України» з додатками (т.5 а.с. 9, 15-20);

- відповіддю ПАТ «ДПЗКУ» № 130-12-1181/2-211969 від 05.04.2017 з додатками: копія положення про порядок здійснення закупівель зерна, перелік необхідних документів, копія статуту ПАТ «ДПЗКУ» (т.6 а.с. 1-4, 11-15, 183-218);

- матеріалами тимчасового доступу до документів ПАТ «ДПЗКУ» (договір поставки зерна майбутнього врожаю з додатками зокрема довідками з недостовірною інформацією про наявність у вказаних підприємств в оренді земельних ділянок сільськогосподарського призначення ТОВ «Благовіщенське») від 19.09.2014 (т. 7 а.с. 2-79);

- матеріалами тимчасового доступу до документів ПАТ «ДПЗКУ» (договір поставки зерна майбутнього врожаю з додатками зокрема довідками з недостовірною інформацією про наявність у вказаних підприємств в оренді земельних ділянок сільськогосподарського призначення СТОВ «Бурівське») від 06.11.2014 (т. 7 а.с. 81-236);

- матеріалами тимчасового доступу до статистичних звітів у ГУ статистики в Чернігівській області, відповідно до яких у СТОВ «Бурівське» та ТОВ «Благовіщенське» не перебували в оренді земельні ділянки сільськогосподарського призначення у кількості, яка вказана у довідках, наданих ОСОБА_17 до ПАТ «ДПЗКУ» (т. 7 а.с. 200-236);

- матеріалами тимчасового доступу до документів ТОВ «Благовіщенське» щодо кількості та переміщення зерна від 20.08.2014 (т. 8 а.с. 2-185);

- матеріалами тимчасового доступу до документів АТ «Ощадбанк» (в т.ч. виписка по банківському рахунку СТОВ «Бурівське» щодо надходження 07.05.2013 1 137 000 грн від ПАТ «ДПЗКУ» (т. 8 а.с. 201), надання ОСОБА_17 22.10.2013 фінансової допомоги 100 000 грн (т. 8 а.с. 218) від 13.11.2014 (т. 8 а.с. 188-294);

- документами щодо руху зерна кукурудзи по ТОВ «Благовіщенське» за 2013 рік (т. 9 а.с. 1-119);

- матеріалами тимчасового доступу до документів СТОВ «Бурівське» щодо кількості та переміщення зерна від 28.09.2014 (т. 10 а.с. 2-83);

- матеріалами тимчасового доступу до документів приватного нотаріуса КМНТ ОСОБА_29 від 07.04.2017 (в т.ч.довідка, видана виконкомом Бурівської сільської ради вих. № 132 від 27.03.2013 стосовно наявності у СТОВ «Бурівське» 1400 га в обробітку (т. 11 а.с. 38);

- матеріалами тимчасового доступу до документів Городнянської РДА від 06.09.2017 щодо посівних площ та економічних показників СТОВ «Бурівське» (т. 11 а.с. 145-208);

- матеріалами тимчасового доступу до документів АТ «УкрСиббанк» (в т.ч. роздруківка руху грошових коштів ТОВ «Благовіщенське» щодо надходження 03.04.2013 1 327 000 грн від ПАТ «ДПЗКУ» (т. 12 а.с. 1-10);

- висновком судово почеркознавчої експертизи № 1177 від 03.12.2014, відповідно до якого договір поставки зерна майбутнього урожаю від 20.03.2013 № K006CHR-F від імені ТОВ «Благовіщенське» підписав ОСОБА_17 (т. 13 а.с. 6-9);

- висновком судово почеркознавчої експертизи № 1178 від 04.12.2014, відповідно до якого договір поставки зерна майбутнього урожаю від 04.04.2013 № K021CHR-F від імені СТОВ «Бурівське» підписав ОСОБА_17 (т. 13 а.с. 51-54);

- висновком комплексної судово технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи № 160 від 20.11.2015 (т. 13 а.с. 85-90);

- висновком бухгалтерсько економічної експертизи № 7 від 16.06.2015, відповідно до якого документально підтверджується невиконання ТОВ «Благовіщенське» умов поставки зерна майбутнього врожаю від 20.03.2013 № K006CHR-F (т. 13 а.с. 143-149);

- висновком бухгалтерсько економічної експертизи № 6 від 03.08.2015, відповідно до якого документально підтверджується невиконання СТОВ «Бурівське» умов договору поставки зерна майбутнього врожаю від 04.04.2013 № K021CHR-F (т.13 а.с. 154-161);

- ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області від 29.04.2015 року у справі № 732/602/15-к про звільнення Бурівського сільського голови ОСОБА_20 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 366 КК України (т. 14, а.с. 135). ОСОБА_20 притягувалась до кримінальної відповідальності за підробку довідки Бурівської сільської ради, яка в подальшому використовувалась ОСОБА_17 ;

- с татутними та кадровими документами СТОВ «Бурівське», ТОВ «Благовіщенське».

Також до матеріалів кримінального провадження додано копії судових рішень, що стосуються розгляду судом цивільної та господарської юрисдикції спорів щодо спірних правовідносин, які виникли внаслідок укладення та виконання договорів між ПАТ «ДПЗКУ» та СТОВ «Бурівське», СТОВ «Благовіщенське». Зокрема, рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.05.2014 року, яким із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Бурівське» на користь ПАТ «ДПЗКУ» стягнуто 1229 900 грн. боргу, рішення Господарського суду Київської області від 18 червня 2014 року у справі № 927/392/14, яким стягнуто із ТОВ «Благовіщенське» на користь ПАТ «ДПЗКУ» 593539 грн. боргу. Факт рейдерства був встановлений рішенням Чернігівського районного суду від 12.05.2014 року у справі № 748/976/14, а також рішенням Господарського суду Київської області від 28.10.2014 року та постановою Київського апеляційного Господарського суду від 29.03.2016 року (справа № 911/3406/14).

Проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, перевіривши та оцінивши усі доводи учасників судового провадження, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність в діянні обвинуваченого ОСОБА_17 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, з наступних підстав.

Як вбачається з обвинувачення, яке висунуте органом досудового розслідування, ОСОБА_17 обвинувачується у заволодінні чужим майном - грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» у сумі 505 480, 00 грн. шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великих розмірах, та у заволодінні чужим майном - грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» у сумі 1 137 657,50 грн. шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великих розмірах, вчиненому повторно, тобто у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України.

Системне тлумачення статей 18, 364, 365, 191 КК свідчить про те, що заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодіти майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірене чи у віданні яких перебуває. Наведене узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 вересня 2020 року (справа № 517/639/17, провадження № 51-2342 км 20).

Для вирішення питання про наявність чи відсутність у діях особи складу злочину, передбаченого ст. 191 КК України, суду необхідно з використанням наданих законом процесуальних можливостей та урахуванням положень статей 91, 94 КПК України ретельно перевірити правильність юридичної оцінки її дій та з огляду на зібрані у кримінальному провадженні докази з`ясувати, чи ввірялися цій особі будь-які кошти, які потім були нею привласнені. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 травня 2020 року у справі № 484/223/17 (провадження № 51-1120 км 19).

Кваліфікуючи дії ОСОБА_17 , сторона обвинувачення виходила з того, що ОСОБА_17 , будучи службовою особою директором ТОВ «Благовіщенське», реалізовуючи злочинний умисел, направлений на заволодіння шляхом зловживання службовим становищем чужим майном грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ», діючи умисно, завідомо маючи на меті не виконувати угоду з ПАТ «ДПЗКУ» у повному обсязі, зловживаючи своїм службовим становищем, уклав від імені ТОВ «Благовіщенське» із ПАТ «ДПЗКУ» договір поставки зерна майбутнього врожаю від 20.03.2013, згідно з умовами якого ТОВ «Благовіщенське» в термін до 01.11.2013 повинно поставити 2050,000 тон зерна кукурудзи 3 класу, а ПАТ «ДПЗКУ» - сплатити кошти за товар в сумі 1 435 000,00 грн. У подальшому, на виконання умов договору ПАТ «ДПЗКУ» перераховано на поточний рахунок ТОВ «Благовіщенське», у якості передоплати за сільськогосподарську культуру кошти на суму 1 327 375,00 грн.

Стороною обвинувачення не заперечується часткове виконання ОСОБА_17 умов договору, а саме, що останній з листопада 2013 року до грудня 2013 року поставив зерно кукурудзи 3 класу на загальну суму 821 895, 00 грн. Разом з тим, згідно обвинувального акта, у подальшому, директор ТОВ «Благовіщенське» ОСОБА_17 , реалізовуючи свій умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ», не поставив замовнику оплачений товар згідно договору поставки зерна майбутнього врожаю від 20.03.2013 та не повернув грошові кошти за непоставлену ТОВ «Благовіщенське» сільськогосподарську культуру ПАТ «ДПЗКУ», таким чином, зловживаючи своїм службовим становищем, в період з 04.04.2013 по 13.01.2014, заволодів на користь ТОВ «Благовіщенське» грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» в сумі 505 480, 00 грн., чим спричинив ПАТ «ДПЗКУ» матеріальні збитки на вказану суму, що у шістсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Крім того, згідно пред`явленого ОСОБА_17 обвинувачення, останній 04.04.2013, будучи директором СТОВ «Бурівське» продовжуючи реалізовувати злочинний умисел, направлений на заволодіння шляхом зловживання службовим становищем чужим майном грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ», діючи умисно, завідомо маючи на меті не виконувати угоду, укладену із ПАТ «ДПЗКУ», зловживаючи своїм службовим становищем, уклав від імені СТОВ «Бурівське» із ПАТ «ДІЗКУ» договір поставки зерна майбутнього врожаю від 04.04.2013, згідно з умовами якого СТОВ «Бурівське» в термін до 01.11.2013 повинно поставити 1757,00 тон зерна кукурудзи 3 класу, а ПАТ «ДГЗКУ» - оплатити товар у сумі 1 229 900 грн. У подальшому, на виконання умов договору, ПАТ «ДПЗКУ» перераховано на поточний рахунок СТОВ «Бурівське» у якості передоплати за сільськогосподарську культуру грошові кошти на суму 1 137 657, 50 грн., однак в подальшому, директор СТОВ «Бурівське» ОСОБА_17 , реалізовуючи свій умисел, направлений на заволодіння грошовими коштами ПАТ «ДІЗКУ», не поставив замовнику товар згідно договору та не повернув грошові кошти, які надійшли у якості передоплати у сумі 1137 657,50 грн., таким чином, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи повторно, в період з 26.04.2013 по січень 2014 року, заволодів на користь СТОВ «Бурівське» грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» в 1 137 657,50 грн., чим спричинив ПАТ «ДПЗКУ» матеріальні збитки на вказану суму, що у шістсот і більше раз перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочину завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Склад злочину це сукупність юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння, як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.

Об`єктивними ознаками злочину є об`єкт і об`єктивна сторона, суб`єктивними суб`єкт і суб`єктивна сторона. Відсутність хоча б однієї з цих ознак, складу злочину не утворюють.

З об`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 191 КК України, може бути вчинений у формі: привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; розтрати такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191); привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191).

Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем закон передбачає вчинення їх, зокрема: в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 191).

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», у статті 191 КК передбачено відповідальність за три форми вчинення злочину - привласнення, розтрату або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Вони характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 456/1181/15-к, ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду України від 28.01.2021 у справі № 757/55923/16-к, постанові Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 409/1994/15-к).

Розтрата чужого майна - це незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатна передача, обмін, передача в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Привласнення полягає у незаконному безоплатному утриманні майна, ввіреного винному, або майна ввіреного винному або майна яке перебуває в його віданні на законній підставі.

Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність може обумовлюватись службовими обов`язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням.

Суб`єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191) може бути лише службова особа.

Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. При цьому, під прямим умислом слід розуміти таке психічне ставлення особи до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Крім цього, обов`язковими суб`єктивними ознаками розтрати майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем є корисливий мотив, який у кримінально-правовому розумінні, являє собою прагнення, спонукання особи до незаконного збагачення (як свого, так і третіх осіб) за рахунок вчинення протиправних дій у відношенні інших осіб, суспільства або держави, який може розцінюватись як прагнення задовольнити індивідуальну життєву потребу винного або іншої особи (групи осіб) шляхом завідомо протиправного, передбаченого кримінальним законом, заволодіння чужим майном чи чужими майновими правами, або шляхом звільнення від майнових зобов`язань та зменшення витрат; а також як прагнення протиправно задовольнити потребу винного в набутті майнових цінностей, майнових прав або в звільненні від майнових зобов`язань для особистої вигоди або наживи.

Суд звертає увагу, що зазвичай доказування суб`єктивної сторони досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) елементів суб`єктивної сторони злочину. Така позиція колегії суддів узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.02.2022 (справа № 520/15641/15-к, провадження № 51-3361км21).

З досліджених доказів вбачається та не заперечується обвинуваченим, що на момент укладення зазначених в обвинувальному акті договорів поставки зерна майбутнього врожаю між ТОВ «Благовіщенське» та ПАТ «ДПЗКУ», а також між СТОВ «Бурівське» та ПАТ «ДПЗКУ» ним виконувались обов`язки директора ТОВ «Благовіщенське» та СТОВ «Бурівське», отже за посадою він відповідає ознакам службової особи, відтак є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Також ОСОБА_17 не заперечувалось укладення вищевказаних договорів та перерахування ПАТ «ДПЗКУ» коштів на виконання їх умов.

Водночас, дослідженими доказами не доводиться те, що обвинувачений ОСОБА_17 достовірно знав, що у майбутньому, з незалежних від нього обставин, ТОВ «Благовіщенське» та СТОВ «Бурівське» не зможуть виконати умови укладених договорів та поставити зерно у визначеному договорами розмірі, а також те, що він усвідомлював суспільно небезпечний характер вказаних дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.

Суд встановив, що досліджені в судовому засіданні докази, показання свідків не доводять наявність умислу ОСОБА_17 на заволодіння чужого майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, а також жодним чином не доводять наявності у нього корисливого мотиву.

Обвинувачений надав послідовні показання щодо своїх дій, заперечуючи злочинний умисел і корисливий мотив, та вказав, що був впевнений у виконанні умов договорів, сподівався на отримання хорошого врожаю, виконував усі необхідні дії посівної кампанії та не міг передбачити несприятливих погодніх умов, неврожайності та примусового усунення його від керівництва товариством.

Стороною обвинувачення, в свою чергу, не спростовано вказаних доводів сторони захисту. Таким чином, відсутні належні та беззаперечні докази, які б доводили, що ОСОБА_17 шляхом зловживання своїм службовим становищем заволодів чужим майном, а саме: грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» у сумі 505 480, 00 грн. та 1 137 657,50 грн. Надані стороною обвинувачення докази у своїй сукупності не доводять того, що обвинувачений діяв протиправно, внаслідок чого ПАТ «ДПЗКУ» було спричинено збитки у зазначеному вище розмірі.

Колегія суддів звертає увагу, що у контексті аналізу умов спірних договорів на предмет їх правомірності, слід також зазначити, що за ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України свобода договору є однією з засад цивільного законодавства. Національним законодавством передбачено різноманітні умови оплати за отримані товари (роботи, послуги), які можна класифікувати за хронологічним критерієм: попередня оплата (аванс), оплата за фактом, післяплата тощо. Оплата на умовах авансу, зокрема, передбачена ст.ст.570, 693, 706, 854, 873, 1057, 1202 Цивільного кодексу України, ст. ст. 236, 276, 321 Господарського кодексу України.

З доказів, наданих стороною обвинувачення неможливо ідентифікувати, у чому ж полягала протиправність дій ОСОБА_17 при укладенні від імені ТОВ «Благовіщенське» із ПАТ «ДПЗКУ» договору поставки зерна майбутнього врожаю від 20.03.2013 № K006CHR-F, та укладенні від імені СТОВ «Бурівське» із ПАТ «ДІЗКУ» договору поставки зерна майбутнього врожаю від 04.04.2013 № K021CHR-F та здійснення розрахунків за ними.

Аналізуючи зміст статутів ПАТ «ДПЗКУ», ТОВ «Благовіщенське» та СТОВ «Бурівське» у частині предмета і мети діяльності цих юридичних осіб, суд доходить висновку, що при укладенні договорів поставки зерна майбутнього врожаю від 20.03.2013 № K006CHR-F, від 04.04.2013 № K021CHR-F № 29 як підприємства-постачальники, так і підприємство-покупець діяли у межах звичайної, властивої для них господарської діяльності. Як убачається з відповідних положень статутних документів, показань обвинуваченого, а також інших матеріалів кримінального провадження, всі підприємства-сторони спірних договорів здійснювали діяльність у сфері сільського господарства, торгівлі зерном, зберігання зерна.

З наведеного вбачається, що предмет укладених договорів не був нетиповим, та таким, що явно виходив би за межі звичайної статутної діяльності як підприємств-постачальників, так і підприємства-покупця, а твердження сторони обвинувачення про укладення договорів без наміру їх виконання не підтверджуються наданими доказами, а, отже, не може бути покладено в основу обвинувального вироку.

Суд зауважує, що дії осіб, спрямовані на укладення та виконання господарських договорів, самі по собі не виключають подію та склад злочину у діяннях таких осіб. Навпаки, в деяких випадках укладення господарських чи цивільних договорів може бути складовою об`єктивної сторони злочину або мати на меті надання тим чи іншим протиправним діям вигляду законності. Водночас, докази, надані стороною обвинувачення і стороною захисту, на думку суду, свідчать про укладення договорів поставки зерна майбутнього врожаю від 20.03.2013 № K006CHR-F, від 04.04.2013 № K021CHR-F № 29 у межах звичайної господарської статутної діяльності зазначених підприємств. Встановлені судом дії постачальників за договорами ТОВ «Благовіщенське» та СТОВ «Бурівське» свідчать про намагання виконати укладені договори.

Проаналізувавши докази сторони обвинувачення, колегія суддів не встановила ознак протиправності та зловживання службовим становищем (як способу вчинення злочину) у діях обвинуваченого ОСОБА_17 , оскільки стороною обвинувачення не доведено, що його дії суперечили внутрішнім документам товариств або загальним нормативно-правовим актам України.

Колегія суддів зазначає, що дії, спрямовані на неправомірне заволодіння чужим майном, завуальовані під укладення договорів цивільно-правового характеру, слід відмежовувати від звичайної підприємницької діяльності, яка за своїм визначенням є діяльністю, пов`язаною з ризиком, зокрема, ризиком невиконання цивільно-правових зобов`язань, ризиком заподіяння збитків як собі, так і іншим суб`єктам господарських відносин.

Як критерії такого розмежування повинні братися до уваги: (1) елементи суб`єктивної сторони складу злочину: злочинна ціль (корислива мета, мета надання правомірного вигляду володінню відповідним чужим майном, яке набуте злочинним шляхом, відсутність ділової мети відповідного правочину тощо), а також спрямованість і момент формування умислу (зокрема, направленість умислу на викрадення майна) та (2) елементи об`єктивної сторони складу злочину: характеристика діяння та спосіб його вчинення (наприклад, вчинення дій, які спричинюють неможливість вирішення ситуації у цивільно-правовий спосіб (неможливість повернути майно, стягнути заборгованість тощо), здійснення діяння, яке явно відхиляється від усталеної ділової практики, використання повноважень всупереч інтересам організації чи всупереч їх призначенню тощо).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вже розглядав справи, де дійшов висновку, що свавільне застосування національною владою кримінального закону призвело до визнання заявників винними у вчиненні дій, які було неможливо відрізнити від звичайної комерційної діяльності, чим було порушено положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У справі «Навальний та Офіцеров проти Росії» ЄСПЛ в рішенні від 23 лютого 2016 року зазначив, що суди визнали другого заявника винним у вчиненні дій, які не відрізнялися від звичайної комерційної посередницької діяльності, а першого заявника - у сприянні такій діяльності, тобто кримінальний закон було піддано свавільному і непередбачуваному тлумаченню на шкоду заявникам, що призвело до явно необґрунтованого результату судового розгляду.

Зі змісту спірних договорів, обставин їх укладання, виконання, а також подальших дій сторін договорів, спрямованих на досудове, а в подальшому судове врегулювання спору, вбачається, що зазначені договори укладались з цілком реальною метою і передбачали поставку товару (зерна кукурудзи) в обмін на сплату грошових коштів на користь підприємств-постачальників, що у повній мірі відповідає ринковим механізмам. При цьому, врегулювання ситуації, пов`язаної з невиконанням умов договорів щодо поставки зерна кукурудзи, та відновлення ПАТ «ДПЗКУ» своїх прав порушених унаслідок невиконання ТОВ «Благовіщенське» та СТОВ «Бурівське» вказаних договорів, повинно здійснюватись з урахуванням звичайної підприємницької практики та вимог цивільно - господарського законодавства, яке регулює порядок звернення до господарського суду з позовом і подальшого примусового виконання судових рішень, що виключає наявність у діях ОСОБА_17 складу інкримінованих злочинів.

Додатково про відсутність в обвинуваченого умислу на заволодіння грошовими коштами ПАТ «ДПЗКУ» свідчить факт наявності претензійно-позовної робота ПАТ «ДПЗКУ» щодо невиконання договорів, укладених між ПАТ «ДПЗКУ» та СТОВ «Бурівське», СТОВ «Благовіщенське», який підтверджується рішенням Господарського суду Чернігівської області від 13.05.2014 року, яким із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Бурівське» на користь ПАТ «ДПЗКУ» стягнуто 1229 900 грн. боргу, та рішенням Господарського суду Київської області від 18 червня 2014 року у справі № 927/392/14, яким стягнуто із ТОВ «Благовіщенське» на користь ПАТ «ДПЗКУ» 593539 грн. боргу.

Таким чином, на підставі всебічного аналізу наданих сторонами кримінального провадження доказів, суд констатує, що будь-яким чином стороною обвинувачення не доказано наявність в обвинуваченого корисливих мотиву та мети вчинення дій, що йому інкриміновано. Так, не вказано в обвинувальному акті та не встановлюється з будь-яких досліджених доказів, що спонуканням до зазначених дій ОСОБА_17 було те, що він хотів збагатитися сам чи збагатити іншу особу, та він мав намір таким чином задовольнити власні або чиїсь ще потреби матеріального характеру.

Стороною обвинувачення жодним чином не обґрунтовано та не доведено, всупереч яким інтересам служби діяв ОСОБА_17 вчиняючи ті дії, що йому інкриміновано. При цьому, як зазначено вище, укладення і реалізація укладених ТОВ «Благовіщенське» та СТОВ «Бурівське» з ПАТ «ДПЗКУ» договорів мали на меті реалізацію завдань, які ставляться перед товариствами та чітко визначені їх внутрішньою документацією.

Зважаючи на те, що прокурором не доведена наявність в діях ОСОБА_17 суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, колегія суддів не вбачає підстав для глибокого аналізу та деталізованої оцінки ознак об`єкту цього кримінального правопорушення та його об`єктивної сторони. Адже відсутність одного елементу складу злочину свідчить про відсутність у діянні особи складу кримінального правопорушення, як єдиної підстави кримінальної відповідальності, визначеної ч. 1 ст. 2 КК України (постанова Верховного Суду від 04.11.2021 справа № 462/5713/16-к, провадження № 51-4242 км 21).

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

За вимогами ст. 374 КПК України, у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Також, відповідно до роз`яснень, наведених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» суду належить оцінити всі зібрані у справі докази, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних та інших джерелах, з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності.

Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.

Суд зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону, проте сторона обвинувачення не надала суду достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили винуватість обвинуваченого ОСОБА_17 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 191 КК України.

Таким чином, суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме: верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дослідивши та оцінивши докази, надані стороною обвинувачення, яка проти закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами не заперечувала, в їх сукупності, дійшов висновку, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено винуватість ОСОБА_17 у вчиненні інкримінованих йому злочинів за ч. 5 ст. 191 КК України ( в редакції Закону України № 222-VII від 18.03.2013), а ОСОБА_17 підлягає виправданню.

Відповідно до ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України №3 від 31.03.1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», при розгляді кримінальної справи суд зобов`язаний на основі всебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи з`ясувати характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином, наявність причинного зв`язку між вчиненим і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного з підсудних в її заподіянні, а також, чи відшкодовано її повністю або частково до судового розгляду справи, і у вироку дати належну оцінку зазначеним обставинам.

Разом з тим, за змістом ч. 3 ст. 129 КПК України у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення суд залишає позов без розгляду. Таким чином, цивільний позов ПАТ «ДПЗКУ» про відшкодування майнової шкоди у розмірі 1797409,37 грн. підлягає залишенню без розгляду.

У зв`язку з тим, що обвинувачений підлягає виправданню за відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень через недоведеність його винуватості, судові витрати за проведення експертиз в загальній сумі 15250 грн. необхідно віднести на рахунок держави.

Водночас, ч. 4 ст. 174 КПК України передбачено, що суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне скасувати арешт, який накладено під час досудового розслідування за ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06.03.2018 суду, а саме на: двокімнатну квартиру, об?єкт житлової нерухомості, загальною площею 64,7 кв.м, житловою площею 31,9 кв.м., розташовану за адресою в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 182275474101, іпотекодержателем якої є ПАТ «МЕГАБАНК» (код ЄДРПОУ 09804119) на підставі договору іпотеки №1153 від 24.10.2013, транспортний засіб SKODA OCTAVIA COMBI, номер шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , які належать на праві власності ОСОБА_17 .

Питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні підлягає вирішенню у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 368, 370, 371, 374 КПК України суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_17 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 191 КК України та виправдати через недоведеність в його діяннях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_17 до набрання вироком законної сили не обирати.

Цивільний позов Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину в сумі 1797409,37 грн. - залишити без розгляду.

Арешт, накладений ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06.03.2018 суду, а саме на: двокімнатну квартиру, об?єкт житлової нерухомості, загальною площею 64,7 кв.м, житловою площею 31,9 кв.м., розтана за ресою в Чернігів, вул. Красносільського, буд. 73а, кв. 7, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 182275474101, іпотекодержателем якої є ПАТ «МЕГАБАНК» (код ЄДРПОУ 09804119) на підставі договору іпотеки №1153 від 24.10.2013, транспортний засіб SKODA OCTAVIA COMBI, номер шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , які належать на праві власності ОСОБА_17 - скасувати.

Процесуальні витрати в загальній сумі 15250 грн. віднести в рахунок держави.

Письмові докази залишити в матеріалах кримінального провадження.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а в разі подання апеляційної скарги після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо вирок суду не скасований.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Чернігова протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим у той же строк з дня отримання копії вироку.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3