Постановление суда № 136790939, 25.05.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5396/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В., розглянувши матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.05.2026 року вказана позовна заява залишена без руху із зазначенням недоліків які слід усунути, а саме вказано на те, що:

Як вбачається з доданих до позовної заяви документів частина із письмових доказів які подані в копіях є неналежної якості, що позбавляє суд можливості повністю встановити їх зміст, зокрема:Додаток 1 до Угоди про надання кредиту; паспорт споживчого кредиту; копія паспортного документа громадянина України.

Крім цього, згідно позовної заяви адресою проживання відповідачем по справі вказано: АДРЕСА_1 .

Згідно отриманої судом відповіді з Єдиного державного демографічного реєстр, відомості про особу ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , відсутні.

Згідно довідки отриманої з відділу реєстрації місця проживання Департаменту забезпечення надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ужгородської міської ради ОСОБА_1 , зареєстрованим по місту Ужгород не значиться.

При цьому, позивачем у підтвердження зареєстрованого місця проживання/перебування відповідача по справі не надає жодних доказів, що на момент подання позову ОСОБА_1 , проживає за вказаною адресою. Зі змісту копії паспортного документа громадянина України долученого до матеріалів позовної заяви такі відомості встановити не можливо (копія вкрай низької якості).

Суд звертає увагу на те, що відповідно ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ч.9 ст.28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Проте, позивач не вказує на обставини на підставі яких позов подано саме до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області і з огляду на вказані вище обставини щодо спроби отримання судом інформації щодо зареєстрованого в установленому законом порядку місце проживання/перебування відповідача, які не результату не надали. При цьому зі змісту позовної заяви, та доданих до такої матеріалів, вбачається, що відомості про досягнення між сторонами домовленості про розгляд справи саме Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області відсутні, будь-яких доказів того, що останнє зареєстроване місце проживання відповідача чи її перебування чи постійного заняття (роботи), є саме місто Ужгород, чи Ужгородський район (що територіально відноситься до юрисдикції Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області) позивачем не надано.

Для усунення вказаних в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліків було надано строк, п`ять днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалу про залишення позовної заяви без руху позивачем отримано 09.05.2026.

Разом із тим, суд констатує, що станом на 25.05.2026, недоліки на які вказано в ухвалі від 06.05.2026 не усунуто.

В даному випадку позивач, отримавши ухвалу суду про залишення позову без руху та будучи обізнаний із встановленим судом строком для усунення недоліків позовної заяви міг усунути вказані у ній недоліки, або скористатися своїм правом на подання клопотання про продовження вказаного строку. Клопотань про продовження такого строку позивач або представник позивача не подавали.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. UnitedKingdom)).

Право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права доступу в законі не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками: існуванням процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду (PerezdeRadaCavanilles проти Іспанії", № 2809095, рішення від 28 жовтня 1998 року).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Право особи на доступ до правосуддя гарантовано статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод.

Реалізацію права на доступ до правосуддя повинні забезпечувати, зокрема і судові органи.

Разом із тим, слід зазначити, що стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії»).

Аналіз судової практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (справа «Мушта проти України», заява №8863/06, рішення від 18.11.2010, пункти 37-38; Справа "Golder v. The United Kingdom", заява №4451/70, рішення від 21.02.1975, пункт 38).

В даному випадку, зазначена в ухвалі про залишення позовної заяви без руху вимоги, щодо усунення недоліків, не є надмірним формалізмом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

При цьому, право кожної особи на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів слід розуміти у праві такої особи на подання відповідних документів та доказів, певне обґрунтування позовних вимог у тій мірі, в якій вона вважає за необхідне, оскільки одним із визначальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, а особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Надання переваги будь-кому з учасників у справі у вирішенні процесуальних питань (у даному випадку щодо відкриття провадження без доданих до позовної заяви копій всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб) не відповідає таким засадам (принципам) судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (Справа «Надточій проти України», заява № 7460/03, рішення від 15.05.2008, пункт 26; див. серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], no.39594/98, п.72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy), рішення від 28.08.1991, Серія A no. 208-B, п.33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy), рішення від 12.10.1992, Серія A no.245-C, п.26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), no.54698/00, п.28, від 08.06.2006).

Таким чином, маючи реальну можливість та достатній процесуальний строк, передбачений законом і визначений судом, позивач та його представник не скористалися наданим правом для належного усунення недоліків, а обмежилися повторним викладенням власної правової позиції без виконання вимог ухвали суду.

За таких обставин суд доходить висновку, що недоліки позовної заяви у встановлений судом строк не усунуті.

Таким чином, з огляду на вказане, відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Окрім того, право позивача на судовий захист не порушено, оскільки повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до суду в загальному порядку після усунення недоліків, про що вказав місцевий суд в ухвалі у даній справі, відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 185, 258-260 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- вважати неподаною і повернути заявнику.

Роз`яснити заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош