Решение № 136774841, 07.04.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 758/752/25

Провадження № 2/643/536/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Штонда В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»

до ОСОБА_1

про стягнення 479 364,63 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення 479 364,63 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 24 червня 2024 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_2 (Страхувальник) було укладено Договір страхування наземного транспорту № 2152/24-Т/К/15 (далі Договір), предметом якого було майнове страхування автомобіля «Mercedes-Benz GLS 220D», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідно до умов зазначеного Договору страховик прийняв на себе обов`язок здійснити страхове відшкодування у разі пошкодження або знищення застрахованого транспортного засобу. 08 липня 2024 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Mercedes-Benz GLS 220D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням відповідача. Унаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди застрахованому транспортному засобу було завдано механічних пошкоджень. Постановою Подільського районного суду міста Києва від 30 серпня 2024 року у справі № 758/8977/24 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, пов`язаного з порушенням правил дорожнього руху, що спричинило зазначену дорожньо-транспортну пригоду. На виконання взятих на себе договірних зобов`язань за Договором страхування № 2152/24-Т/К/15 позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі завданих збитків. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, в межах фактично понесених витрат. Вважаючи свої права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача суми виплаченого страхового відшкодування.

Ухвалою від 26 березня 2025 року суд відкрив провадження у справі № 758/752/25, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 11 квітня 2025 року.

08 квітня 2025 року представником відповідача адвокатом Хрустовською О.П. подано заяву про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами справи.

У зв`язку з цим, 11 квітня 2025 року суд відклав підготовче засідання на 27 травня 2025 року.

28 квітня 2025 року до суду від представника відповідача адвоката Хрустовською О.П. надійшов відзив на позов, відповідно до змісту якого представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що:

- в момент, після того як сталася ДТП, ОСОБА_2 повідомила відповідачу, що її автомобіль «Mercedes-Benz GLS 220D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не застрахований і вона не знає способів вирішення питання щодо компенсації пошкоджень автомобіля. Після складання протоколу про адміністративне правопорушення та схеми ДТП, довідки НПУ, постанови Подільського районного суду міста Харкова від 30.08.2024 відповідачу стало відомо, що ОСОБА_2 вже має укладений Договір страхування з позивачем. Страхова компанія зазначає, що цей Договір було укладено 24 червня 2024 року, що передувало ДТП, яка сталася 08 липня 2024 року, однак ОСОБА_2 після ДТП та перед прибуттям працівників поліції заперечувала наявність будь-якого страхування її автомобіля. До того ж, в самому Договорі зазначено, що він набирає чинності з моменту сплати страхового платежу, однак позивачем не надано доказів сплати ОСОБА_2 страхового платежу, від якого б відраховувався момент набрання чинності Договором страхування;

- позивачем подано до суду копію електронного Договору як письмовий доказ в електронному вигляді без належного електронного кваліфікованого підпису відповідно до вимог чинного законодавства і без додатку Протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису. Відтак, є сумніви що Договір було укладено саме 24 червня 2024 року та дотримано всі умови укладання Договору з належним електронним кваліфікованим підписом;

- обчислення завданих внаслідок ДТП збитків у заявленому позивачем розмірі є необґрунтованим та штучно завищеним. При цьому позивачем не надано розрахунку завданої шкоди, який здійснений уповноваженою особою страховика, що здійснюється на підставі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тоді як саме такий розрахунок є дійсним відображенням розміру завданої шкоди, оскільки складається неупередженою уповноваженою особою страховика, виконується у відповідності до процедури та вимог спеціального закону, а тому містить об`єктивні визначення та показники щодо розміру заподіяної шкоди;

- всупереч вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивачем не надано висновку (звіту) аварійного комісара страховика для зазначення дійсних пошкоджень, правдивого відображення розміру завданої шкоди. У відповідача відсутні відомості щодо того, чи прибував аварійний комісар страховика для здійснення огляду пошкодженого автомобіля та визначення розміру шкоди. Однак навіть якщо представник страховика не виконував обстеження пошкодженого авто та позивач самостійно обирав аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди, то витрати на проведення експертизи (обстеження) має відшкодувати саме страховик. Як випливає з матеріалів справи позивач прирівнює Звіт № 20410 до висновку аварійного комісара, тому у разі неприбуття аварійного комісара страховика для здійснення огляду та визначення розміру шкоди саме страховик має відшкодувати оплату послуг оцінювача щодо складання висновку;

- з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/76666/19, та висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 відповідачем підлягає відшкодуванню різниця між страховим відшкодуванням та фактичними витратами, що пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, пошкодженого внаслідок ДТП, та витрати, пов`язані з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП. Але за підрахунком відповідача такої різниці не існує, адже відповідно до Договору страхова сума складає 2 640 000,00 грн, що значно перевищує встановлену суму збитків у розмірі 639 364,63 грн, а позивач у свою чергу відшкодував витрати на ремонт автомобіля на рахунок СТО у повному обсязі, який визначив необхідним для відшкодування витрат на ремонт автомобіля;

- позивачем не надано доказів здійснення оплат за ремонт автомобіля та здійснення ремонтних робіт;

- звернення за технічним обслуговуванням до спеціалізованого СТО та розрахунок ремонтних робіт не мало на меті здійснення ремонту та відновлення авто, а були направлені на створення штучних доказів у справі, аби таким чином збільшити розмір заподіяної шкоди;

- наразі не є встановленою дійсна сума витрат позивача на здійснення відновлювального ремонту автомобіля, а відтак неможливо встановити різницю між страховим відшкодуванням та фактичною вартістю ремонту, яка підлягає відшкодуванню об`єктивно та остаточно;

- окрім рахунку-фактури та акту наданих послуг позивачем не надано всіх інших належних документів на підтвердження надання послуг з ремонту автомобіля, зокрема дефектного акту, наряду-замовлення, накладної, квитанції тощо (окремо пов`язані з виконанням технічного обслуговування (крім гарантійного) та окремо пов`язані з виконанням ремонту), гарантійного талону, довідку-рахунок на складові частини, придбані та установлені виконавцем на КТЗ, довідку про колір (основний колір КТЗ), якщо цей колір змінено під час ремонту;

- розмір заподіяної шкоди є необґрунтованим, суттєво завищеним, до розміру збитків включені сторонні витрати, які прямо не стосуються відновлення позивачем свого порушеного права, тому розмір відшкодування має бути суттєво зменшеним, а у разі покриття витрат водія ОСОБА_2 на відновлювальний ремонт авто за рахунок повного відшкодування страхової виплати за договорами обов`язкового та добровільного страхування цивільної відповідальності, майнові вимоги позивача щодо сплати компенсації є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Одночасно з відзивом представником відповідача адвокатом Хрустовською О.П. подано клопотання про витребування доказів в порядку ст. 84 ЦПК України, відповідно до змісту якого вона просить суд витребувати у позивача банківську виписку про сплату страхового внеску до 24 червня 2024 року на рахунок позивача, оригінал електронного Договору страхування № 2152/24-Т/К/15 з кваліфікованими електронними підписами, банківську квитанцію про здійснення оплати за ремонтні роботи на рахунок спеціалізованого СТО.

05 травня 2025 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, відповідно до змісту якої він зазначає, що Договір було підписано засобами електронної ідентифікації, а саме: страхувальнику ( ОСОБА_2 ) працівниками ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» було направлено СМС код (9936) на номер 0955449828 страхувальника для підписання Договору, що відображено та має підтвердження на сторінках електронного Договору № 2152/24-Т/К/15 від 24.06.2024 с. 14 (поле підпису страхувальника); заява (акцепт) № 2152/24-т/к/15 від 24.06.2024 до індивідуальної оферти щодо укладення електронного договору добровільного страхування наземного транспорту «all risks» - с. 3 (кінець сторінки); індивідуальна оферта № 2152/24-т/к/15 від 24.06.2024 щодо укладення електронного договору добровільного страхування наземного транспорту «all risks» с. 14 (кінець сторінки); акт огляду транспортного засобу с. 1 (кінець сторінки); на даній сторінці відображено контактну інформацію страхувальника - номер телефону, та СМС код, що був надісланий 9936. На підтвердження вище зазначеного позивачем надано зазначені аркуші з відміткою підписання СМС кодом ОСОБА_2 електронного Договору страхування наземного транспорту № 2152/24-Т/К/15 від 24.06.2024 року. Даний Договір підписаний страхувальником шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором - алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує страхувальник (введення паролю, отриманого від страховика на засіб мобільного зв`язку страхувальника) та страховиком шляхом підписання електронним цифровим підписом (ЕЦП) уповноваженого представника страховика. Стосовно підписання Страховиком вищезазначеного електронного договору позивач також зазначає, що на останньому аркуші Договору наявні відмітки про фіксування/підписання даного Договору, через систему Вчасно о 15:22, 24.06.2024 року, про що свідчить накладений електронний підпис та електронна печатка позивача. Також позивач звертає увагу на те, що ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» відшкодовує вартість відновлювального ремонту ТЗ до стану, що передував пошкодженню, без врахування коефіцієнту фізичного зносу, відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 2152/24-Т/К/15 від 24.06.2024. Крім того позивач зазначає, що він здійснив зарахування страхового відшкодування відповідно до умов полісу № 215861341, в розмірі 160 000,00 грн, стосовно пошкодженого ТЗ MERCEDES-BENZ GLC 220D д.н.з. НОМЕР_1 . Щодо застосування в даному спорі положень статті 1194 ЦК України представник позивача звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.04.2021 у справі № 759/7787/18, в якій зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія (роботодавця) різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. За аналогією вищевказаної позиції ВС вбачається, що з винної особи підлягає стягненню вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу, а саме фактична вартість відновлювального ремонту, яка була сплачена на відновлення пошкодженого автомобіля. У зв`язку з цим, сума різниці між фактичною шкодою (639 364,63 грн) та сумою страхового відшкодування (списання в даному випадку) Страховика винного у ДТП особи (160 000,00 грн) у розмірі підлягає стягненню з відповідача. Стосовно заперечень представника відповідача щодо розміру шкоди представник позивача зазначає, що експертиза не є остаточним доказом, за яким здійснювалась оплата страхового відшкодування. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17. Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми , експертизи, або встановленої висновком автотоварознавчої відповідними документами станції технічного обслуговування , на якій проводився ремонт автомобіля. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17. У постанові від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18 Верховний Суд зазначив, що підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17. Відповідно до п. 26.4 Договору звіт є лише одним з декількох документів, на підставі якого може визначатися розмір завданих збитків. Виплата здійснювалась на підставі умов Договору, а саме п. 27.10.3, відповідно до рахунку-фактури № 2124002903 від 26.07.2024, наданого АД Україна Мерседес Бенц ТОВ на суму 639 364,63 грн. Матеріали справи містять платіжну інструкцію про перерахування на СТО АД Україна Мерседес Бенц ТОВ коштів в сумі 639 364,63 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 36035194 від 29.07.2024, яка є доказом того, що виплата була дійсно проведена саме в такому розмірі, актом надання послуг № 2400011745 від 02.09.2024 наданого АД Україна Мерседес Бенц ТОВ на суму 639 364,63 грн, в якому зазначено які роботи були проведені та які деталі були замінені. Акт виконаних робіт/Акт наданих послуг підписується Страхувальником та Виконавцем який погоджений Замовником. Відповідно до умов договору страхування страхувальник не зобов`язаний надавати підписаний Акт виконаних робіт/Акт наданих послуг страховику. Позивач відповідно до умов Договору здійснює оплату страхового відшкодування на підставі рахунку СТО, а не контролює підписання Актів виконаних робіт/Актів наданих послуг. Отже, ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» жодним чином не порушило норм діючого законодавства та діяло виключно в межах прав, наданих чинним законодавством України, та умовами договору страхування. Доводи відповідача про те, що потерпіла зазначила, що у неї відсутній договір страхування транспортного засобу, жодним чином не підтверджені. Водночас, схемі ДТП та довідці НПУ зазначено про наявний поліс ОСЦПВ у водія автомобіля MERCEDES-BENZ GLC 220D д.н.з. НОМЕР_1 (поліс № 221707887).

27 травня 2025 року підготовче засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Новіченко Н.В. на навчанні, наступне підготовче засідання призначено на 07 липня 2025 року.

07 липня 2025 року підготовче засідання відкладено на 18 серпня 2025 року за клопотанням представника відповідача адвоката Хрустовської О.П., для надання їй можливості подати заперечення на відповідь на відзив.

18 серпня 2025 року підготовче засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Новіченко Н.В. у відпустці, наступне підготовче засідання призначено на 20 жовтня 2025 року.

20 жовтня 2025 року представником відповідача адвокатом Хрустовською О.П. подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з її участю у судовому засіданні в іншій справі № 644/10189/23.

У зв`язку з цим, 20 жовтня 2025 року розгляд справи відкладено на 02 грудня 2025 року за клопотанням представника відповідача адвоката Хрустовської О.П.

26 листопада 2025 року представником позивача подано клопотання про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 28.11.2025 Салтівський районний суд міста Харкова клопотання представника позивача задовольнив, вирішив провести розгляд справи № 758/752/25 в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку за участю представника позивача.

02 грудня 2025 року представником відповідача адвокатом Хрустовською О.П. подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з її участю у невідкладних слідчих діях.

У зв`язку з цим, 02 грудня 2025 року підготовче засідання відкладено на 26 січня 2026 року за клопотанням представника відповідача адвоката Хрустовської О.П.

23 січня 2026 року представником відповідача адвокатом Хрустовською О.П. подані додаткові докази для долучення до матеріалів справи.

26 січня 2026 року представником відповідача адвокатом Хрустовською О.П. подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням відповідача ОСОБА_1 на лікуванні, внаслідок чого він позбавлений можливості особисто прийняти участь у судовому засіданні.

26 січня 2026 року розгляд справи було відкладено на 24 лютого 2026 року за клопотанням представника відповідача.

19 лютого 2026 року представником відповідача подано до суду клопотання про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, яке ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 23.02.2026 було задоволено.

24 лютого 2026 року відповідачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його перебуванням на стаціонарному лікуванні.

У підготовчому засіданні 24.02.2026 представник позивача категорично заперечував проти задоволення вищевказаного клопотання та просив суд відмовити в його задоволенні.

У підготовчому засіданні 24.02.2026 суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з наступних підстав.

Частиною другою статті 198 ЦПК України визначено, що суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках:

1) визначених частиною другою статті 223 цього Кодексу;

2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача;

3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 197 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

Згідно з частинами першою, другою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Положеннями частини першої статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

При цьому, відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, суд неодноразово надавав можливість відповідачу та його представнику реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову.

До того ж, до поданого клопотання про відкладення розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що він перебуває на стаціонарному лікуванні і позбавлений можливості прибути у підготовче засідання. При цьому, представник відповідача адвокат Хрустовська О.П. також у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила.

Отже, зважаючи на неодноразове відкладення розгляду справи за клопотанням представника відповідача, значну тривалість підготовчого провадження, суд дійшов висновку про те, що у відповідача та його представника було достатньо часу для реалізації усіх процесуальних прав.

Окрім того, відповідно до пункту 7 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на вищевикладене, суд відмовив у задоволенні поданого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи.

Крім того, у підготовчому засіданні протокольною ухвалою судом відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування додаткових доказів у справі, а також задоволено клопотання представника відповідача про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

Ухвалою від 24.02.2026 Салтівський районний суд міста Харкова закрив підготовче провадження у справі № 758/752/25 та призначив справу до судового розгляду по суті на 30.03.2026.

У судовому засіданні 30.03.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач та його представник адвокат Хрустовська О.П. у судове засідання 30.03.2026 не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Так, згідно з частиною шостою статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Пунктом 2 частини восьмої статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, судові повістки та процесуальні документи направлялися відповідачу та його представнику адвокату Хрустовський О.П. через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) до їх електронних кабінетів, зареєстрованих у встановленому законом порядку, про що сформовано відповідні електронні підтвердження доставки.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач та його представник адвокат Хрустовська О.П. були належним чином і своєчасно повідомлені про час та місце розгляду справи.

Статтею 223 ЦПК України визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач та його представник належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи, будь-яких заяв та клопотань до суду не подали, як і не повідомили суд про поважність причин своєї неявки, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та його представника.

30.03.2026 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та призначив його проголошення на 07.04.2026 року.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24 червня 2024 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_2 (Страхувальник) було укладено електронний Договір № 2152/24-Т/К/15 добровільного страхування наземного транспорту «ALL RISKS» (далі Договір), відповідно до розділу 4 якого предметом Договору є передача Страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, Страховику на умовах, визначених Договором. Об`єктом страхування є майно на праві володіння, користування і розпорядження майном, а саме: наземний транспортний засіб, у тому числі й причеп до нього, та всі види транспортних засобів спеціального призначення та додаткове обладнання до нього, вказані у розділах 5,6 Договору.

У розділі 5 Договору зазначено інформацію про застрахований транспортний засіб: «Mercedes-Benz GLC 220D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова (шасі) НОМЕР_3 , 2021 року випуску, колір білий. Власник ОСОБА_2 .

Страховий платіж 92 400,00 грн (розділ 11 Договору).

Розділом 14 Договору передбачено порядок сплати страхового платежу:

1 платіж 46 200,00 грн, строк сплати (до вказаної дати включно) 26.06.2024, період дії Договору з 27.06.2024 по 26.12.2024;

2 платіж 46 200,00 грн, строк сплати (до вказаної дати включно) 26.12.2024, період дії Договору з 27.12.2024 по 26.06.2025.

Відповідно до розділу 16 Договору строк дії Договору:

16.1. з 27.06.2024, з урахуванням умов п.п. 23.1, 23.2 Договору;

16.2. по 26.06.2025, з урахуванням умов п.п. 23.1, 23.2 Договору.

Згідно з п. 23.1 Договору Договір вважається укладеним з моменту акцептування Страхувальником умов Індивідуальної оферти відповідно до п. 2.5 Загальних умов страхування. При цьому Договір набирає чинності з моменту:

23.1.1. У випадку сплати страхового платежу за Договором одноразово в розмірі згідно з розділом 11 Договору, про що зазначено в розділі 14 Договору, Договір набирає чинності з 00-00 год. дати, наступною за датою надходження страхового платежу, вказаного в розділі 11 Договору, у повному обсязі на поточний рахунок або до каси Страховика, але не раніше 00-00 год. дати, зазначеної у Договорі як дата початку дії Договору, та не раніше надання Страхувальником ТЗ для огляду Страховику та складання Акту огляду ТЗ, та діє до 24:00 год. дати, зазначеної в Договорі як дата закінчення дії Договору.

23.1.2. У випадку сплати страхового платежу за Договором частинами, про що зазначено в розділі 14 Договору, Договір набирає чинності з 00-00 год. дати, наступної за датою надходження першого страхового платежу, вказаного в розділі 14 Договору, на поточний рахунок або до каси Страховика, але не раніше 00-00 год. дати, зазначеної в розділі 14 Договору як дата початку першого періоду дії Договору, та не раніше надання Страхувальником ТЗ для огляду Страховику та складання Акту огляду ТЗ, та діє до 24-00 год. дати закінчення першого періоду дії Договору згідно з розділом 14 Договору. Договір поновлює дію з 00-00 год. дати, наступною за датою надходження чергового страхового платежу на поточний рахунок або до каси Страховика, але не раніше 00-00 год. дати, зазначеної в розділі 14 Договору як дата початкового періоду дії Договору, та діє до 24-00 год. дати закінчення такого чергового періоду дії Договору згідно з розділом 14 Договору. Після сплати останньої частини страхового платежу, згідно з розділом 14 Договору, Договір діє до 24-00 год. дати, зазначеної в п. 16.2 Договору як дата закінчення дії Договору.

Відповідно до п. 23.2. Договору у разі несплати Страхувальником страхового платежу одноразово в розмірі згідно з розділом 11 Договору або першого страхового платежу у розмірі згідно з розділом 14 Договору, протягом 30 календарних днів з дати, визначеної п. 14.3. Договору, як строк оплати страхового платежу або першого страхового платежу включно, Договір не набирає чинності та страховик не несе зобов`язань за Договором щодо виплати страхового відшкодування. У разі несплати Страхувальником другого або наступних страхових платежів протягом 10 календарних днів з дати, визначеної п. 14.3. Договору, як строк сплати другого або наступних страхових платежів, дія Договору припиняється та втрачає чинність з 00-00 год. 11 календарного дня, що слідує за датою, визначеною п. 14.3. Договору, як строк сплати другого або наступних страхових платежів. Страховик не несе зобов`язань за Договором щодо виплати страхового відшкодування у випадку настання подій, що сталися у період, за який не сплачений страховий платіж у розмірі та у строки, передбачені розділом 14 Договору.

Умови виплати страхового відшкодування визначені розділом 17 Договору: 17.1. на базі авторизованої СТО.

Пунктом 26.4. Договору передбачено, що розмір завданих збитків визначається Страховиком на підставі:

- документа, де визначено перелік знищених, пошкоджених або викрадених конструктивних елементів (складових частин) або в цілому ТЗ (дефектної відомості, складеної експертом-автотоварознавцем або оцінювачем, Акту огляду ТЗ);

- документа, складеного компетентними органами, про обставини, час, місце страхового випадку із зазначенням знищеного, пошкодженого або викраденого ТЗ або його конструктивних елементів (складових частин);

- документа, що містить розрахунок розміру витрат на компенсацію заподіяних збитків (кошторис, калькуляція СТО, автотоварознавча експертиза або оцінка тощо).

Згідно з п. 27.10. Договору при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається Страховиком шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (Кошторису збитків).

Відповідно до п. 27.10.3 Договору кошторис збитків складається Страховиком виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на підставі рахунків з СТО (згідно з умовами п.п.17.1, 17.2 Договору). В окремих випадках, за згодою Страховика, розмір збитків може визначатися на підставі автотоварознавчої експертизиабо оцінки або безпосередньо страховиком чи уповноваженою ним особою (аварійним комісаром).

Пунктом 27.11. Договору передбачено, що при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених згідно з п. 27.10. Договору в кошторисі збитків (з урахуванням умов п. 27.23. Догвоору), за вирахуванням встановленої у розділі 12 Договору франшизи по відповідному ризику, але не більше страхової суми. При цьому, страхове відшкодування здійснюється з урахуванням зазначених у розділі 17 Договору умов:

27.11.1. «на базі авторизованої СТО» - страхове відшкодування для відновлення пошкодженого ТЗ, визначеного згідно з п. 27.10. Договору, здійснюється на рахунок авторизованої СТО. Авторизована СТО СТО, яка уповноважена здійснювати ремонт та обслуговування ТЗ певної марки згідно з вимогами заводу виробника за цінами офіційного дилера на підставі відповідних документів (договорів з дилером, тощо).

За умовами п. 27.15. Договору страхове відшкодування перераховується на рахунок СТО, вказаний Страхувальником (Вигодонабувачем) в заяві на виплату страхового відшкодування, згідно з належним чином оформленими документами, наданими відповідними підприємствами про вартість відновлення ТЗ в результаті заподіяних збитків (наряд-замовлення, рахунок, акт виконаних робіт тощо), якщо інше не погоджено між страховиком та Страхувальником (Вигодонабувачем). Вказані документи повинні містити повний перелік робіт, їх вартість, а також вартість конструктивних елементів (складових частин) та матеріалів, використаних під час ремонту.

08 липня 2024 року о 10:50 год. у місті Києві водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на вулиці Сирецька виїхав на регульоване перехрестя з вул. Кирилівська на забороняючий (червоний) сигнал світлофору, та скоїв зіткнення з автомобілем «Mercedes-Benz GLC 220D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухався на зелений сигнал світлофору. Внаслідок зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 30.08.2024 у справі № 758/8977/24 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

08 липня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до позивача із Заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу.

Відповідно до Звіту про визначення вартості відновлювального ремонту від 01.08.2024, складеного ТОВ «ЕАК «Довіра», складеного на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mercedes-Benz GLC 220D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП 08.07.2024, станом на дату оцінки складає 643 338,27 грн.

Згідно з Калькуляцією, складеною Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний дім Україна Мерседес Бенц» (далі Спеціалізоване СТО), вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mercedes-Benz GLC 220D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 639 364,63 грн.

Для оплати вартості відновлювального ремонту Спеціалізованим СТО було виставлено ОСОБА_2 рахунок-фактуру № 2124002903 від 26.07.2024, на суму 639 364,63 грн.

Згідно з Актом надання послуг № 2400011745 від 02.09.2024, складеним Спеціалізованим СТО, вартість фактично виконаних ремонтних робіт автомобіля «Mercedes-Benz GLC 220D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 639 364,63 грн.

Позивач на підставі страхового акту № 006.01223824-1 від 26.07.2024, розрахунку страхового відшкодування від 26.07.2024 перерахував на рахунок Спеціалізованого СТО 639 364,63 грн із призначенням платежу «ІПН 2576801260, Страх. Виплата ОСОБА_2 , Акт № 006.01223824-1, від 26.07.2024р. зг. рах. № 21244002903 від 26.07.2024 р. в т.ч. ПДВ.», що підтверджується платіжною інструкцією № 36035194 від 29.07.2024.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована згідно з полісом ЕР № 215861341 з лімітом відповідальності 160 000,00 грн за шкоду, заподіяну майну, франшиза 0,00 грн.

Таким чином, у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу 479 364,63 грн (639 364,63 грн 160 000,00 грн).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів.

Статтею 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Положеннями статті 981 ЦК України передбачено, що договір страхування укладається в письмовій формі з дотриманням вимог до письмової форми правочину, встановлених цим Кодексом. Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим полісом (сертифікатом). У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства (стаття 982 ЦК України).

Згідно зі статтею 983 ЦК України договір страхування набирає чинності з моменту, передбаченого договором страхування або законодавством. Дія договору страхування не поширюється на події, що мають ознаки страхового випадку, які настали до набрання чинності договором страхування (крім випадку застосування ретроактивної дати).

Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Положеннями статті 108 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Положеннями частини другої статті 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).

В силу приписів статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до встановлених обставин справи, позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов`язання за Договором відповідно до умов, визначених у ньому, та здійснив страхову виплату.

У зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування, до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого страхового відшкодування.

Відповідач, у свою чергу, всупереч вимог статті 81 ЦПК України під час розгляду справи не надав жодних доказів на підтвердження відсутності у нього обов`язку відшкодування здійснених позивачем витрат, або доказів того, що такий обов`язок виник у іншої особи (стаття 1172 ЦК України).

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку доводам представника відповідача, викладеним у відзиві на позов, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Положеннями частин першої, другої статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про електронну комерцію».

Пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.

Загалом підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів. У свою чергу, поняття «електронний підпис» визначається в чинному Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги (станом на момент укладення спірного договору Закон мав назву «Про електронні довірчі послуги»). Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (у редакції закону, чинного станом на момент укладення спірного договору) та пункт 15 частини першої статті 1 чинного Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).

Отже, загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.

Крім цього, варто враховувати те, що поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу. Водночас електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі).

Так, Закон України «Про електронну комерцію» називає і визначає такий вид підпису, як електронний підпис одноразовим ідентифікатором. Водночас Закон України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (у редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору - Закон України «Про електронні довірчі послуги») спеціально передбачає такі види електронних підписів, як кваліфікований електронний підпис (далі - КЕП) та удосконалений електронний підпис (далі - УЕП). Ці підписи найчастіше створюються за допомогою технології криптографічного шифрування і виконують найбільш широке коло функцій з технічної точки зору: вони і ідентифікують підписувачів, і підтверджують їхню згоду зі змістом підписуваного документу, і забезпечують цілісність і незмінюваність підписаного документу. Фактично, терміни КЕП і УЕП є аналогами терміну «електронний цифровий підпис», яке раніше використовувалося в законодавстві і було передбачено Законом України «Про електронний цифровий підпис», що на сьогодні втратив чинність.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію передбачено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що укладення договорів в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (частина тринадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

З матеріалів справи вбачається, що 24 червня 2024 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_2 (Страхувальник) було укладено електронний Договір № 2152/24-Т/К/15 добровільного страхування наземного транспорту «ALL RISKS» в електронній формі шляхом підписання страхувальником ОСОБА_2 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором у вигляді sms-коду 9936 24.06.2024 о 15:16:52 год. , погодилася з умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту. Відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Аналогічним чином ОСОБА_2 були підписані заява (акцепт) № 2152/24-Т/К/15 від 24.06.2024 до індивідуальної оферти щодо укладення електронного договору добровільного страхування наземного транспорту «ALL RISKS», а також індивідуальна оферта № 2152/24-Т/К/15 від 24.06.2024 до індивідуальної оферти щодо укладення електронного договору добровільного страхування наземного транспорту «ALL RISKS».

Таким чином, кредитний договір був укладений та підписаний страхувальником ОСОБА_2 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 9936, отриманим 24.06.2024 о 15:16:52 у SMS-повідомленні на номер її мобільного телефону НОМЕР_4 . З боку позивача Договір було підписано його представником ОСОБА_3 електронним підписом.

Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що матеріали справи містять належні докази укладання Договір між позивачем та страхувальником ОСОБА_2 , а викладені у відзиві на позов доводи відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що 24.06.2024 страхувальник ОСОБА_2 у відповідності до вимог розділів 11, 14 Договору перерахувала позивачу частину страхового платежу у розмірі 46 200,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою АТ Комерційний банк «Приватбанк» за 24.06.2024.

Таким чином, враховуючи умови розділів 14, 23 Договору та статті 983 ЦК України на момент ДТП 08.07.2024 Договір був чинним.

При цьому, 08.07.2024 страхувальник сплатила позивачу другу частину страхового платежу у розмірі 46 200,00 грн відповідно до вимог розділу 14 Договору.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що станом на момент ДТП ОСОБА_2 не мала чинного Договору страхування щодо автомобіля «Mercedes-Benz GLC 220D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідачем суду надано не було.

Аргументи відповідача про те, що заявлений до стягнення розмір збитків є недоведеним та явно завищеним суд вважає безпідставними та до уваги не приймає.

Верховний Суд в постанові від 20 березня 2018 року в справі № 911/482/17 виклав правову позицію, відповідно до якої, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку на оплату, якою проводилися ремонтно-відновлювальні роботи забезпеченого транспортного засобу, платіжні доручення, а також акт виконаних робіт вважаються достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат з виплати страхового відшкодування, які виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Предметом доказування у цій справі, зокрема, є факт понесення страховиком витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, а також їх розмір.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано рахунок-фактуру № 2124002903 від 26.07.2024 спеціалізованого СТО на суму 639 364,63 грн та акт наданих послуг № 2400011745 від 02.09.2024 на суму 639 364,63 грн, які містять відомості про перелік проведених ремонтних робіт, вартість запасних частин, матеріалів, а також загальну суму витрат, понесених у зв`язку з усуненням пошкоджень транспортного засобу «Mercedes-Benz GLC 220D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , отриманих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Суд зазначає, що вказані документи є первинними бухгалтерськими та господарськими документами, складеними суб`єктом господарювання у межах здійснення ним професійної діяльності, містять необхідні реквізити, відображають зміст та обсяг виконаних робіт, а тому відповідають критеріям належності та допустимості доказів.

До того ж, саме такий порядок визначення розміру збитків та їх відшкодування потерпілій особі передбачено умовами п. п. 17.1, 26.4, 27.10, 27.11, 27.15 Договору.

Чинне законодавство України не містить імперативної вимоги щодо обов`язкового підтвердження розміру матеріальних збитків виключно розрахунку завданої шкоди, який здійснений уповноваженою особою страховика, що здійснюється на підставі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з чим доводи представника відповідача в частині того, саме такий розрахунок є дійсним відображенням розміру завданої шкоди судом до уваги не приймаються.

З цих же підстав суд відхиляє доводи представника відповідача в частині того, що всупереч вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивачем не надано висновку (звіту) аварійного комісара страховика для зазначення дійсних пошкоджень, правдивого відображення розміру завданої шкоди.

Доводи відповідача в частині того, що позивачем не надано доказів здійснення оплат за ремонт автомобіля та здійснення ремонтних робіт спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме платіжною інструкцією № 36035194 від 29.07.2024, відповідно до якої позивач на підставі страхового акту № 006.01223824-1 від 26.07.2024, розрахунку страхового відшкодування від 26.07.2024 перерахував на рахунок Спеціалізованого СТО 639 364,63 грн із призначенням платежу «ІПН 2576801260, Страх. Виплата ОСОБА_2 , Акт № 006.01223824-1, від 26.07.2024р. зг. рах. № 21244002903 від 26.07.2024 р. в т.ч. ПДВ.».

Доводи представника відповідача в частині того, що звернення за технічним обслуговуванням до спеціалізованого СТО та розрахунок ремонтних робіт не мало на меті здійснення ремонту та відновлення авто, а були направлені на створення штучних доказів у справі, аби таким чином збільшити розмір заподіяної шкоди, не підтверджені жодними доказами.

Суд зазначає, що визначальним є встановлення реального розміру витрат, необхідних для відновлення пошкодженого майна, що може підтверджуватися будь-якими належними доказами, у тому числі документами про фактично виконаний ремонт.

При цьому суд враховує, що акт виконаних робіт підтверджує саме факт виконання відповідних ремонтних робіт та їх прийняття замовником. У сукупності з рахунком-фактурою зазначений документ свідчить про реальний обсяг витрат, необхідних для приведення транспортного засобу у стан, який існував до моменту пошкодження.

Доводи відповідача фактично зводяться до припущень про можливу невідповідність вартості ремонту реальному розміру збитків, однак такі твердження не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Відповідачем не надано ані альтернативного розрахунку вартості відновлювального ремонту, ані висновку експертного дослідження, ані будь-яких інших доказів, які б свідчили про завищення вартості ремонтних робіт чи невідповідність обсягу проведеного ремонту характеру отриманих транспортним засобом пошкоджень.

З клопотанням про призначення у справі судової експертизи для спростування розміру завданих збитків чи їх невідповідності фактичним витратам, представник відповідача до суду не звертався.

Суд звертає увагу, що відповідно до принципу змагальності сторін кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, саме на відповідача, який заперечує визначений позивачем розмір збитків, покладався процесуальний обов`язок надати належні докази на підтвердження своїх заперечень. Проте відповідач такого обов`язку не виконав, обмежившись лише твердженнями про неналежність наданих позивачем документів.

Крім того, суд враховує правову природу спірних правовідносин, у межах яких страховик після здійснення страхового відшкодування набуває право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, у межах фактично понесених витрат. Таким чином, ключове значення у даному спорі має саме встановлення факту та розміру реальних витрат страховика, а не визначення умовного чи абстрактного розміру можливих збитків.

За відсутності будь-яких доказів недостовірності, фіктивності або штучного завищення вартості ремонтних робіт суд не вбачає правових підстав для неврахування наданих позивачем документів як доказів розміру шкоди. Інший підхід фактично призвів би до необґрунтованого покладення на позивача надмірного стандарту доказування та суперечив би засадам справедливості, добросовісності й процесуальної рівності сторін.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Підсумовуючи вищевикладене суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 76, 81, 141, 264, 265 ЦПК України суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 479 364 (чотириста сімдесят дев`ять тисяч триста шістдесят чотири) грн 63 коп, та витрати по сплаті судового збору в сумі 7 190 (сім тисяч сто дев`яносто) грн 47 коп.

3. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (код ЄДРПОУ 33908322; м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 154).

5. Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ).

Повне рішення складено 18.05.2026 року.

Суддя Н.В. Новіченко