Решение № 136756769, 22.05.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року Чернігів Справа № 620/3402/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку,

У С Т А Н О В И В:

26.03.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом (зареєстрований у суді 27.03.2026), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті йому компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення з 01.01.2016 по 27.02.2026;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі № 620/16312/24 за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по 27.02.2026;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у некомпенсації йому сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі Порядок № 44) за період служби з 01.01.2016 по 16.11.2021 у відповідності до рішення суду у справі № 620/16312/24;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 компенсувати йому суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 за період служби з 01.01.2016 по 16.11.2021 у відповідності до рішення суду у справі № 620/16312/24;

стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 16.11.2021 в сумі 142 286, 37 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі № 620/16312/24, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2025, відповідач виплатив йому 27.02.2026 кошти в 30 465, 58 грн. Вважаючи, що він має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, а також на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі штату звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 15.04.2026 позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні, оскільки враховуючи разовий характер виплати позивачу на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 у справі №620/16312/24, сторона відповідача вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1 з 30.04.2007 по 16.11.2021 включно проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Згідно з Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.11.2021 № 266, майора ОСОБА_1 , начальника вузла зв`язку та інформатизації військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом з військової служби у запас відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зокрема, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду у справі від 05.02.2025 у справі № 620/16312/24, яке набрало законної сили, було зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 16.11.2021 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання вказаного рішення суду зроблено перерахунок індексації грошового забезпечення, яку не було виплачено за час служби, зокрема 27.02.2026 було нараховано та виплачено 30 465, 58 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

24.03.2026 було подано в інтересах позивача адвокатський запит № 24/03/01-26 до військової частини НОМЕР_1 , у якому запитувалась інформації, зокрема:

надати копії розрахунків щодо розрахованої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 року у справі №620/16312/24;

надати копії розрахунків щодо розрахованої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 16.11.2021 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 року у справі №620/16312/24;

надати відомості щодо виплачених сум на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 року у справі №620/16312/24.

Вважаючи, що порушення строків виплати індексації грошового забезпечення є підставою для нарахування спірних компенсацій, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що Верховний Суд викладав правові висновки щодо застосування норм Закону № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон №2050-ІІІ) відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Суд зазначає, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013.

У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

В постанові Верховного Суду від 21.08.2023 у справі № 460/6767/20 суд акцентував увагу, що виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Колегія суддів відхилила доводи відповідача про те, що виплата донарахованої суми мала разовий характер, а тому компенсації не підлягає.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що сума індексації грошового забезпечення виплачена позивачу 27.02.2026 без компенсації втрати частини доходів та враховуючи, вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд також звертає увагу, що Верховний Суд у постановах, зокрема від 19.05.2022 у справі №200/3859/21, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

В частині позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, суд зазначає, що в даній справі ключовим питанням є право позивача на таку компенсацію, однак визначення способу виконання рішення є дискреційними повноваженнями саме відповідача, а тому в указаній частині позову слід відмовити.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пункти 4, 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

При дослідженні довідки-розрахунку від 28.04.2026 № 2057 судом встановлено, що відповідач обрахував компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 16.11.2021 в сумі 142 286, 37 грн, суд зазначає таке.

Ні Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005 було передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В той же час, згідно статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 також вказала, що законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, згідно якого обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Суд звертає увагу, що при визначенні розміру середнього заробітку застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок).

Згідно пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Відповідно до абз. 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Розрахунки середнього заробітку за час затримки до 18.07.2022 щодо затримки розрахунку військовою частиною НОМЕР_1 при виключенні 16.11.2021 зі штату (закінченні служби) (як таким, що нараховував та виплачував позивачу грошового забезпечення).

Повертаючись до позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, середній заробіток за час затримки до 19.07.2022 слід розраховувати з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає установленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Формула розрахунків була наведена в платою Верховного Суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 , відповідно до якої для досягнення критерію співмірності необхідно порівняти загальний розмір належних позивачеві виплат при звільненні (виключенні зі штату) та частку коштів яка була виплачена при звільненні (виключенні зі штату)

Зокрема при виключенні зі штату (закінченні служби) військової частини НОМЕР_1 позивачу було виплачено в день звільнення Військовою частиною НОМЕР_1 саме 301 579, 40 грн.

Утім, при виключенні зі штату, з огляду на завершення служби, військова частина НОМЕР_1 , повинна була провести повний розрахунок з позивачем в тому числі виплатити заборгованість, сума яких відповідно до наданих військовою частиною НОМЕР_1 розрахунків складає 332 045, 08 грн = 301 579, 40 (виплачене грошове забезпечення)+ 30 465, 68 (донарахування згідно рішення у справі № 620/16312/24).

Тож, загальний розмір належних позивачеві виплат при виключенні 16.11.2021 зі штату (закінчення служби) складав 332 045, 08 грн = 301 579, 40 (виплачене грошове забезпечення)+ 30 465, 68 (донарахування згідно рішення у справі № 620/16312/24); частку коштів яка була виплачена при виключенні зі штату (закінченні служби) складає 90, 8 % (301 579, 40 грн (які були виплачені) зі 332 045, 08 грн, які підлягали до виплати); частка коштів, яка не була виплачена позивачу при виключенні зі штату (закінченні служби) у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат складає 9, 2 %.

Згідно з довідкою про розрахунок грошового забезпечення, грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці служби у військовій частині НОМЕР_1 , що передують місяцю, в якому Позивача виключено з особового складу складає:- у вересні 2021 року 21 426,75 грн = 16647, 75 + 4779, 00 (донарахування згідно рішення у справі №620/16204/24) грн;- у жовтні 2021 року 21 426,75 грн = 16647, 75 + 4779, 00 (донарахування згідно рішення у справі №620/16204/24).

Враховуючи приписи Порядку № 100, середньоденна заробітна плата 702, 51 грн ((21 426,75 грн + 21 426,75)/61).

Кількість днів затримки розрахунку при виключенні зі штату за період з 16.11.2021 до 18.07.2022 (включно) становить 245 днів.

З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі штату з 16.11.2021 до 18.07.2022 з урахуванням формули розрахунку співмірності (викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19) становить 15 834, 57 грн = 9, 2 % * 172 114, 95 грн (702,51 (середньоденний заробіток)* 245 (кількість днів)).

Розрахунки середнього заробітку за час затримки після 19.07.2022 щодо затримки розрахунку військовою частиною НОМЕР_1 згідно з довідкою про грошове забезпечення позивача, грошове забезпечення за останні два календарні місяці служби у військовій частині НОМЕР_1 , що передують місяцю, в якому позивача виключено з особового складу складає:- у вересні 2021 року 21 426,75 грн = 16647, 75 + 4779, 00 (донарахування згідно рішення у справі №620/16204/24) грн;- у жовтні 2021 року 21 426,75 грн = 16647, 75 + 4779, 00 (донарахування згідно рішення у справі №620/16204/24).

Враховуючи приписи Порядку № 100, середньоденна заробітна плата 702, 51 грн ((21 426, 75 грн + 21 426, 75 грн)/61). Кількість днів затримки розрахунку при виключенні зі штату за період з 18.07.2022 до дня виплати коштів, з урахуванням обмежень, встановлених статті 117 КЗпП становить 180 днів.

З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за 180 днів, складає 126 451, 8 грн (180 х 702, 51 грн).

Тобто, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з 16.11.2021 до дати звернення до суду, становить 142 286, 37 грн = 15 834, 57 грн + 126 451, 80 грн.

При цьому, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 08.10.2025 № 489/6074/23 суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням таких критеріїв.

Враховуючи викладене, зважаючи, що на виконання рішення суду після набрання ним законної сили 22.12.2025, відповідачем було виплачено 27.02.2026 позивачу індексацію його грошового забезпечення, тобто у незначний строк, а також враховуючи загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат, частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, частку коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми 3 046, 56 грн (10% від простроченої заборгованості роботодавця в розмірі 30 465, 58 грн).

Враховуючи викладене вище в сукупності, зважаючи на принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що з 24.02.2022 країна перебуває в воєнному стані та захист державного суверенітету й територіальної цілісності держави є пріоритетом, а ресурси відповідача задіяні в обороні від військової агресії російської федерації, суд вважає, що стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення у розмірі 25 368, 00 грн буде співмірною компенсацію майнових втрат, які позивач поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частин першої та третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 06.04.2026 № 7LU8-RSKK-ZBFE позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1423, 00 грн за вимогу про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 16.11.2021 в сумі 142 286, 37 грн.

За наслідками розгляду справи судом задоволено всі заявлені позовні вимоги, хоча і частково, що носить кількісний показник.

Таким чином, суд вважає, що правильним буде визначення розміру компенсації позивачу судових витрат зі сплати судового збору виходячи з кількості, а не розміру задоволених / не задоволених позовних вимог, а саме, повернення позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судові витрати у розмірі 1423, 00 грн

Керуючись статтями 2, 72-74, 77, 139, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати належного грошового забезпечення з 01.01.2016 по 27.02.2026.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі № 620/16312/24 за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по 27.02.2026.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі штату 16.11.2021 в сумі 3 046, 56 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1423, 00 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції від 06.04.2026 № 7LU8-RSKK-ZBFE.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).

Відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_3 ).

Суддя Марія ДУБІНА