Решение № 136751586, 21.05.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

___________________

Провадження 2/760/8193/26

В справі 760/26497/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

І. Вступна частина

21 травня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Коробенка С.В.,

за участю секретаря Левіцької Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

ІІ. Описова частина

У жовтні 2024 року до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва, поданого в інтересах держави в особі Київської міської ради (Позивач) до ОСОБА_1 (Відповідачка) про витребування земельної ділянки, у якій Прокурор просив суд витребувати від Відповідачки на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 8000000000:72:483:0007, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2766666780000.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на те, що Подільською окружною прокуратурою міста Києва під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №42023102070000220 від 15.08.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, встановлено факт підробки рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва».

Зокрема, до додатку №2 цього рішення було внесено недостовірні відомості, які полягали в тому, що у графі під №178 замість « ОСОБА_2 , 72:279:0042, АДРЕСА_2 » було змінено прізвище, ім`я та по батькові, кадастровий номер та адресу земельної ділянки на « ОСОБА_3 , 72:483:0007, АДРЕСА_1 », що не відповідає дійсності.

На підставі підробленого рішення державним реєстратором - нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу м. Києва Основенко Людмилою Миколаївною 18.07.2023 прийнято рішення індексний номер 68489305 про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0007 площею 0,1 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2766666780000.

У подальшому, 21.07.2023 тим самим нотаріусом прийнято рішення індексний номер 68557875 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на ту саму земельну ділянку на підставі договору дарування земельної ділянки від 21.07.2023 №4-216, відповідно до якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подарував ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказану земельну ділянку.

Прокурор зазначає, що відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 12.09.2024 №057-12344 Київська міська рада рішення про передачу у власність або у користування вказаної земельної ділянки не приймала; ОСОБА_3 чи від його імені інші особи до Київської міської ради з метою отримання вказаної земельної ділянки не звертались. У наданому Департаментом оригіналі рішення №922/922 від 18.12.2008 відсутні будь-які посилання на особу ОСОБА_3 чи на спірну земельну ділянку.

Згідно з даними Державного земельного кадастру, державну реєстрацію спірної земельної ділянки здійснено лише 11.01.2022 на підставі проекту землеустрою, розробленого 09.01.2019, тобто значно пізніше дати ухвалення Рішення міської ради №922/922 (18.12.2008).

Прокурор вважає, що Київська міська рада, як власник, своєї волі на відчуження земельної ділянки не виявляла, а тому спірне майно підлягає витребуванню на підставі статті 387 Цивільного кодексу України на користь територіальної громади міста Києва. Уклавши договір дарування від 21.07.2023 №4-216, ОСОБА_3 , який у передбаченому законом порядку не набував права власності на земельну ділянку, не мав необхідного обсягу дієздатності щодо її розпорядження, що свідчить про нікчемність вказаного правочину, а Відповідачка не є добросовісним набувачем спірного майна.

Позов поданий прокурором в інтересах держави в особі Київської міської ради в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки Київська міська рада, будучи поінформованою про порушення інтересів територіальної громади, заходів щодо повернення спірної земельної ділянки не вжила.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 25.10.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі.

16.01.2025 від представника Київської міської ради Литвиненко Ю.А. надійшли пояснення на позовну заяву, у яких Позивач підтримав позовні вимоги Прокурора в повному обсязі та просив справу розглядати без участі представника. Позивач підтвердив, що рішенням Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922 земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0007 у приватну власність ОСОБА_3 не передавалося, відповідний проект землеустрою не затверджувався, а тому таке рішення не породжує правових наслідків та є нікчемним за своєю правовою природою, що відповідно унеможливлює правомірне набуття права власності на цю ділянку ОСОБА_1 . Уклавши договір дарування від 21.07.2023 №4-216, сторони фактично спрямували свої дії на порушення публічного порядку, що згідно зі статтями 215, 228 Цивільного кодексу України свідчить про нікчемність такого правочину.

19.03.2025 надійшло клопотання представника Прокурора про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, отриманих після подачі позову: листа Міністерства юстиції України від 25.11.2024 №162407/186838-7-24/19.1.1, наказу Міністерства юстиції України від 25.11.2024 №3402/5, акту за результатами проведення камеральної перевірки від 25.11.2024 №5877/19.1.1/24 та повідомлення про підозру нотаріусу ОСОБА_4 від 20.12.2024 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 367 КК України.

Ухвалою суду від 29.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання 19.05.2026 учасники справи не з`явилися. Прокурор подав заяву про розгляд справи за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Представник Київської міської ради подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, відзив на позовну заяву не подала, заяви про розгляд справи у її відсутність до суду не направила, причини неявки не повідомила.

Враховуючи, що Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання не з`явилася без поважних причин та без повідомлення причин, відзив на позовну заяву не подала, а Прокурор та Позивач не заперечували проти ухвалення заочного рішення, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку заочного провадження.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 5 вересня 2022 року N 1519/2-5034/11 (N 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України).

Відтак, суд зазначає датою ухвалення рішення дату складання повного його тексту, не зважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.

ІІІ. Мотивувальна частина

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

За результатами дослідження наявних у справі письмових доказів суд встановив такі обставини.

18.07.2023 державним реєстратором - нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу Основенко Л.М. прийнято рішення №68489305 про державну реєстрацію за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:483:0007 площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2766666780000. Підставою для проведення державної реєстрації стало рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922 «Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м. Києва».

21.07.2023 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Основенко Л.М. та зареєстрований в реєстрі за №4-216. Відповідно до пункту 1 договору ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар вказану земельну ділянку. Згідно з пунктом 4 договору земельна ділянка нібито належала ОСОБА_3 на підставі вказаного вище рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922.

На підставі вказаного договору 21.07.2023 нотаріусом Основенко Л.М. прийнято рішення №68557875 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на цю ж земельну ділянку.

Відповідно до інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 12.09.2024 №057-12344, Київська міська рада рішення про передачу у власність або у користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:483:0007 не приймала. ОСОБА_3 чи від його імені інші особи до Київської міської ради з метою отримання (передачі в оренду чи власність) вказаної земельної ділянки не звертались. У наданому Департаментом оригіналі рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922 та додатках до нього не міститься відомостей про передачу у власність ОСОБА_3 зазначеної земельної ділянки.

Згідно з даними Державного земельного кадастру, державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:483:0007 здійснено лише 11.01.2022 відділом №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на підставі «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину України ОСОБА_5 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд… на АДРЕСА_1 », розробленого 09.01.2019 ТОВ «Земпроконсалтинг». Тобто проект землеустрою щодо спірної земельної ділянки був розроблений лише у 2019 році, а сама земельна ділянка як об`єкт нерухомого майна сформована та внесена до Державного земельного кадастру лише 11.01.2022 - через 13 років після дати, якою датовано Рішення Київської міської ради №922/922.

За результатами розслідування у кримінальному провадженні №42023102070000220 від 15.08.2023, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, встановлено, що рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922 підроблено шляхом внесення до додатку №2 завідомо неправдивих відомостей у графі під №178: справжні відомості « ОСОБА_2 , 72:279:0042, АДРЕСА_2 » замінено на « ОСОБА_3 , 72:483:0007, АДРЕСА_1 ».

За результатами проведеної Міністерством юстиції України камеральної перевірки (акт від 25.11.2024 №5877/19.1.1/24) встановлено, що державним нотаріусом Основенко Л.М. порушено вимоги статей 3, 10, 16, 18, 20, 22, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 12, 22 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127. Наказом Міністерства юстиції України від 25.11.2024 №3402/5 нотаріусу ОСОБА_4 тимчасово заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За результатами допиту ОСОБА_1 як свідка у вказаному кримінальному провадженні (протокол від 10.06.2024) встановлено, що Відповідач не була ознайомлена з фактичним станом і місцезнаходженням спірної земельної ділянки; не пам`ятала ні адреси нотаріальної контори, де проводилось переоформлення, ні прізвища нотаріуса; правовстановлюючі документи на земельну ділянку передала «знайомому на зберігання»; до нотаріальної контори її разом із сином привіз «знайомий сина», прізвища якого вона не знає. У серпні 2023 року (тобто менш ніж через місяць після оформлення договору дарування) ОСОБА_3 виїхав за межі України.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Відповідно до пункту 7 статті 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

За статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Пунктом «а» частини 2 статті 83 Земельного кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно з пунктом 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, на землю.

Виходячи з наведеного, правомочності власника землі на території міста Києва від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада, яка відповідно до статей 9, 12 Земельного кодексу України наділена повноваженнями щодо розпорядження землями територіальної громади міста, у тому числі щодо передачі комунальних земельних ділянок у власність чи користування громадянам та юридичним особам відповідно до Земельного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За частиною 4 статті 388 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України №4292-IX від 12.03.2025, чинній на момент ухвалення цього рішення) якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно зі статтею 400 Цивільного кодексу України недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, неодноразово підтвердженої у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений; у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові; таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Зазначені правові висновки прямо узгоджуються з пунктом 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з яким однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності на це майно.

Перевіряючи факт вибуття земельної ділянки з власності територіальної громади міста Києва, суд встановив, що Київська міська рада як уповноважений власник земель комунальної власності у межах міста Києва жодного рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 не приймала. Це підтверджується листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради від 12.09.2024 №057-12344, а також безпосередньо письмовою позицією Київської міської ради у поясненнях від 16.01.2025.

Більше того, як встановлено за матеріалами справи, спірна земельна ділянка як об`єкт нерухомого майна об`єктивно не могла бути предметом передачі рішенням Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922, оскільки була сформована та внесена до Державного земельного кадастру лише 11.01.2022, тобто більш ніж через 13 років після ухвалення вказаного рішення. Проект землеустрою щодо її відведення був розроблений лише 09.01.2019. Зазначене безсумнівно свідчить про фізичну неможливість передачі цієї ділянки у власність будь-якій особі рішенням Київської міської ради від 18.12.2008 та підтверджує доводи Прокурора про підроблення офіційного документа, на підставі якого відбулася первинна реєстрація права власності за ОСОБА_3 .

Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з власності територіальної громади міста Києва поза волею її законного власника - Київської міської ради, в результаті протиправних дій третіх осіб, що становить фактичну підставу для застосування статті 387 Цивільного кодексу України.

Перевіряючи питання щодо добросовісності Відповідачки як набувача спірного майна, суд враховує наступне.

По-перше, набуття Відповідачкою права власності на спірну земельну ділянку відбулося на підставі безоплатного правочину - договору дарування від 21.07.2023 №4-216. За частиною 4 статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках, тобто незалежно від інших умов, передбачених частиною 1 цієї статті. Дарувальник ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку у передбаченому законом порядку не набував, а тому не міг правомірно її відчужувати. Сама лише ця обставина є самостійною підставою для витребування спірного майна на користь територіальної громади.

По-друге, із сукупності встановлених у справі обставин вбачається, що Відповідачка не є добросовісним набувачем у розумінні цивільного законодавства. Договір дарування від 21.07.2023 №4-216 укладено між близькими родичами - сином ( ОСОБА_3 ) і матір`ю ( ОСОБА_1 ) - лише через три дні після первинної реєстрації права власності за дарувальником (18.07.2023). Сама Відповідач у показаннях, наданих у кримінальному провадженні №42023102070000220 (протокол допиту від 10.06.2024), визнала, що жодного разу не була на земельній ділянці, не цікавилася підставами її набуття її сином, не пам`ятала ні адреси нотаріальної контори, ні прізвища нотаріуса, передала правовстановлюючі документи «знайомому на зберігання», а до контори її привіз «знайомий сина», прізвища якого вона не знає. Сукупність цих обставин у контексті стрімкої послідовності реєстраційних дій (18.07.2023 - реєстрація за сином, 21.07.2023 - перереєстрація на матір) свідчить про необґрунтованість тверджень про добросовісність набуття.

По-третє, відповідно до сталої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.11.2023 у справі №206/4841/20, кінцевий набувач нерухомого майна перед його придбанням мав об`єктивну можливість ознайомитися з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоб встановити історію вибуття майна з володіння попередніх правонабувачів, та несе ризик настання негативних наслідків придбання майна у його незаконного володільця. На момент укладення договору дарування 21.07.2023 у Державному реєстрі речових прав єдиною підставою набуття права власності за ОСОБА_3 вже значилося рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922, тоді як земельна ділянка як об`єкт нерухомого майна була сформована та внесена до Державного земельного кадастру лише 11.01.2022.

За таких умов суд кваліфікує ОСОБА_1 як недобросовісного набувача спірної земельної ділянки у розумінні статті 400 Цивільного кодексу України.

Окремо суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах не підлягає застосуванню частина 2 статті 391 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України №4292-IX від 12.03.2025), оскільки Київська міська рада як орган місцевого самоврядування жодних дій, спрямованих на відчуження спірної земельної ділянки, не вчиняла - вибуття ділянки з власності територіальної громади відбулося внаслідок підроблення офіційного документа (рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №922/922) третіми особами та подальших протиправних реєстраційних дій.

Перевіряючи відповідність вимог Прокурора критеріям втручання у право мирного володіння майном, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16 про те, що витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації не порушує принцип «справедливого балансу» в розумінні статті 1 Першого протоколу, оскільки таке заволодіння майном не відповідає критерію мирного володіння. У цій справі втручання у право Відповідача є законним (ґрунтується на статтях 387, 388 Цивільного кодексу України), переслідує легітимну мету - захист права власності територіальної громади міста Києва на земельну ділянку, що є об`єктом особливої охорони держави, та є пропорційним з огляду на встановлений факт недобросовісності Відповідача та безоплатний характер набуття нею спірного майна.

Стосовно підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Київської міської ради суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, бездіяльність компетентного органу означає, що такий орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

З матеріалів справи вбачається, що Подільська окружна прокуратура міста Києва листом від 12.09.2024 №45-8665вих-24 повідомила Київську міську раду про виявлені порушення інтересів держави. Листом від 19.09.2024 №057-12675 Київська міська рада через свій уповноважений орган - Департамент земельних ресурсів - повідомила прокурору, що заходів щодо повернення земельної ділянки не вживалося. Листом Подільської окружної прокуратури міста Києва від 24.09.2024 №45-9047вих-24 Київську міську раду повідомлено про намір прокуратури звернутися до суду з позовом в інтересах держави. Більше того, у поясненнях від 16.01.2025 Київська міська рада підтримала позов прокурора у повному обсязі та підтвердила дотримання процедури представництва.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в особі Київської міської ради у даній справі, бездіяльність Київської міської ради як компетентного органу місцевого самоврядування є очевидною, порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», дотримано в повному обсязі.

Стосовно обраного Прокурором способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.

Відповідно до сталої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 02.07.2019 у справі №48/340, у спорах про витребування майна з чужого незаконного володіння саме віндикаційний позов на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту прав власника, який не володіє своїм майном. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є самостійною підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, обраний прокурором спосіб захисту - витребування земельної ділянки в порядку статті 387 Цивільного кодексу України - є належним, ефективним та таким, що повністю спрямовано на відновлення порушеного права власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідачка, належним чином повідомлена про розгляд справи, у судове засідання не з`явилася, відзив на позов не подала, доводи Прокурора належними та допустимими доказами не спростувала, доказів добросовісного набуття спірного майна або правомірних підстав володіння ним не надала.

Сукупність встановлених обставин дає суду підстави для висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та про необхідність їх задоволення в повному обсязі.

З огляду на задоволення позову, судовий збір, сплачений за подання позову в розмірі 118.705,65 гривень, підлягає стягненню з Відповідача на користь платника - Київської міської прокуратури.

ІV. Резолютивна частина

Керуючись статтями 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 13, 14, 92 Конституції України, статтями 316, 317, 387, 388, 400 Цивільного кодексу України, статтями 1, 83, 116, 125 Земельного кодексу України, статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», суд вирішив:

1.Позов керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва, поданий в інтересах держави в особі Київської міської ради, до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 8000000000:72:483:0007, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2766666780000.

2.Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури (код ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, вул. Предславинська, 45/9, м. Київ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 118.705,65 грн (сто вісімнадцять тисяч сімсот п`ять гривень 65 копійок).

3.Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою Відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого Цивільним процесуальним кодексом України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4.Позивач: Київська міська рада, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141.

Представник Позивача: Подільська окружна прокуратура міста Києва, адреса: 04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 19-Б; код ЄДРПОУ 0291001927.

Відповідач: ОСОБА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ; зареєстрована адреса: АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя: