Решение № 136730149, 20.05.2026, Лохвицький районний суд Полтавської області

Справа № 538/640/26

Провадження № 2/538/698/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року Лохвицький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Бондарь В.А.

за участю секретаря судового засідання Горілей Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лохвицького районного суду Полтавської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» Бітнер Н.С. звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 02.12.2024-100000294 від 02.12.2024 в розмірі 18894 грн 90 коп та суму сплаченого судового збору.

Позов обґрунтований тим, що між сторонами 02.12.2024 укладено кредитний договір (оферти) № 02.12.2024-100000294, відповідно до умов якого позивачу надано кредит у розмірі 11000 грн; строком на 140 днів; дата повернення 20.04.2025. Позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином та в повному обсязі. В свою чергу відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі у розмірі 18894 грн 90 коп, що складається з: тіло кредиту 7213 грн 72 коп; проценти 7834 грн 21 грн; неустойка 3846 грн 97. У зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач вимушений звернутись до суду.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Тальчук П.І. подала відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначила, що позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Матеріали справи не містять доказів узгодження умов кредитування. Позивачем не надано жодного доказу направлення одноразового ідентифікатора «A641», «E641», «K987» відповідачеві (наприклад, довідки від мобільного оператора та/або направлення одноразового ідентифікатора на електронну пошту відповідача та/або у будь-який інший належний спосіб), не надано доказів використання відповідачем вказаного одноразового ідентифікатора. Позивачем не було доведено належними доказами факти, які б підтверджували проведення процедури верифікації клієнта. Позивач не довів факт підписання та укладення сторонами договору кредиту на тих умовах сплати відсотків, комісій, які вказані у наданих до суду документах. Крім того, позивачем не надано будь-яких доказів, що підтверджують перерахування коштів відповідачу від ТОВ «Споживчий центр» за кредитним договором №02.12.2024-100000294 від 02.12.2024 та отримання саме відповідачем вищезазначених коштів. Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову.

Представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до якої заперечувала щодо доводів представника відповідача зазначених у відзиві на позовну заяву, зазначено, що кредитний договір №02.12.2024-100000294 укладено у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID. Відповідач документи, що складають кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Виходячи з викладеного, представник позивача просив позов задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві та відповіді на відзив просив проводити судове засідання без його участі.

Представник відповідача адвокат Тальчук П.І. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог, підтримала свої заперечення, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Під час розгляду справи судом встановлено наступне.

02.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір (оферти) № 02.12.2024-100000294 шляхом підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до умов договору позивач надає відповідачу кредит у розмірі 11000 грн строком на 140 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту - 20.04.2025.

Договір укладено в електронному вигляді та підписано позичальником із застосування одноразового ідентифікатора.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно ст. 12 цього Закону України «Про електрону комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону визначено, що одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Аналізуючи вищевказані норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що кредитний договір може бути укладений в електронній формі шляхом заповнення його сторонами усіх необхідних електронних документів та накладення електронного підпису.

З матеріалів справи суд вбачає, що 02.12.2024 року між сторонами шляхом реєстрації позивача на веб-сайті кредитодавця, виконання всієї послідовності дій та підписання договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором укладено кредитний договір, який, по-перше, містить узгодження усіх істотних умов, по-друге, містить усі анкетні дані позичальника його ПІБ, місце проживання, номер паспорта та РНОКПП.

Позивач стверджує, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором утворилась заборгованість у розмірі 18894 грн 90 коп, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 7213 грн 72 коп, по процентам в розмірі 7834 грн 21 коп, неустойка 3846 грн 97 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно положень ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Аналізуючи викладені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позивач зобов`язаний довести суду факт надання ним відповідачу кредитних коштів шляхом подання до суду належних та допустимих доказів.

На підтвердження надання відповідачу кредиту позивачем надано лист про перерахування коштів згідно договору, підписаний генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення».

Разом із тим, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, суд вважає, що надані позивачем лист про перерахування коштів згідно договору, підписаний генеральним директором ТОВ «УПР» не відповідають вимогам до первинного документа, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також суд зазначає, що такий документ як «квитанція від 02.12.2024», на який міститься посилання у позовній заяві, в матеріалах справи відсутній.

Крім того, суд зазначає, що згідно пояснень представника позивача, викладених у відзиві на позов, ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а тому наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Разом із тим, суд вважає такі доводи помилковими, оскільки відповідно до закону належним підтвердженням здійснення операції, у даному випадку перерахування кредитних коштів, є саме первинні бухгалтерські документи та позивач, у разі неможливості їх надати самостійно, не був позбавлений права заявити відповідне клопотання перед судом, чого зроблено не було.

Первинних документів, які б підтвердили факт отримання відповідачем кредитних коштів, як то платіжних доручень, меморіальних ордерів, виписок за рахунками тощо, позивачем не надано, а тому суд приходить до висновку, що даний факт не доведений та, відповідно, позивачем не доведено факту наявності заборгованості перед ним з боку відповідача.

Висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

За правилами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачу відмовлено в позові, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 12, 43, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.А. Бондарь