Постановление суда № 136706832, 21.05.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5124/26

УХВАЛА

21 травня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Дубровна В.А., перевіривши виконання вимог статей 160-161 КАС України за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлепнь-рішень,

встановила:

До суду з позовом звернулось Головне управління ДПС в Одеській області до ОСОБА_1 яким просить стягнути суму заборгованості:

- з податку на доходи Фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 150334 грн. 66 коп. на бюджетний рахунок UA838999980333109341000015744, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код 37607526, отримувач коштів ГУК в Од.обл./Одеська обл./11010500.

- з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 12471 грн. 22 коп. на бюджетний рахунок UA628999980313030063000015001, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код 37607526, отримувач коштів ГУК в Од. обл./Одеська міська ТГ/11011001.

- по адміністративним штрафам та іншим санкціям у розмірі 9 020 грн. 00 коп. на бюджетний рахунок UA518999980313050106000015744, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код 37607526, отримувач коштів ГУК в Од.обл./Одеська міська ТГ/21081100..

Ухвалою суду від 03.03.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Як встановлено судом, представником відповідача по первинному позову подано до суду зустрічний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлепнь-рішень, яким просить

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області № 18716/15-32-24-06-20 від 23.04.25, № 18715/15-32-24-06-20 від 23.04.2025, № 18718/15-32-24-06-20 від 23.04.25, № 18712/15-32-24-06-20 від 23.04.25, № 18710/15-32-24-06-20 від 23.04.25.

- зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області здійснити відповідні коригування показників стану розрахунків з бюджетом в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 (код за РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Ухвалою суду від 05.05.2026 року зустрічну позовну заяву залишено без руху з метою надання заяви про поновлення строку звернення до суду, з обов`язковим зазначенням обставин, які можуть бути враховані судом, як поважні для поновлення пропущеного строку із наданням відповідних доказів, або докази дотримання строку звернення до суду.

14.05.2026 року судом зареєстровано від представника позивача заяву про усунення недоліків позовної заяви, якою просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з зустрічним позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та поновити такий строк, обгрунтовуючи тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення надсилалися на дресу ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , яка не є її власністю. ОСОБА_1 не мала постійного місця проживання в Україні. При цьому, ОСОБА_1 з 23 вересня 2022 року по 12 листопада 2024 року постійно проживала за кордоном, тобто більше 180 днів постійно проживала за кордоном та не мала постійного місця проживання та центру життєвих інтересів в Україні, а відтак не є резидентом у відповідності до п.п. 14.1.213. п.14.1 ст.14 ПК України. Податковим кодексом України не визначено обов`язок громадян України повідомляти контролюючий орган про місце свого проживання поза межами території України. Також на ОСОБА_1 не поширюються положення п.42.2 ст. 44 ПКУ, що стосуються листування платника податків з контролюючим органом, оскільки вона втратила податкове резидентсво в Україні та не могла отримувати листів від контролюючого органу за адресою: АДРЕСА_1 ., оскільки там не проживала, а іншого місця проживання в Україні в неї не було.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом та наявності підстав для його поновлення з урахуванням вказаних доводів представника позивача, суд враховує наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24 вирішувала питання визначення строку звернення до суду із позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення та за наслідками аналізу норм Податкового кодексу України у взаємозв`язку з нормами Кодексу адміністративного судочинства України виснувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень/дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, зокрема, якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України).

Як вже зазначалось в ухвалі суду від 05.05.2026 про залишення позову без руху, спір у даній справі виник у зв`язку з оскарженням позивачем податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС в Одеської області, прийнятих 23 квітня 2025 року.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з вказаною вимогою 10.04.2026 року, то 6-ти місячний строк звернення до суду, визначений абзацом 1 частиною 2 статті 122 КАС України є пропущеним.

Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.

В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п.1 ст.32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , п.570 рішення від 20.09.2011р. за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти росії).

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частинами першою другою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Поважними можуть бути визнані лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом або заявою про перегляд судового рішення, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19 виклав правовий висновок, відповідно до якого поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви та не заперечується позивачем, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ФО-ПП ОСОБА_1 Головним управлінням ДПС в Одеській області відповідно до акту перевірки від 18.03.2025 № 11610/15-32-24-06-153723005886, прийнято, зокрема, ППР № 18716/15-32-24-06-20 від 23.04.25, № 18715/15-32-24-06-20 від 23.04.2025, № 18718/15-32-24-06-20 від 23.04.25, № 18712/15-32-24-06-20 від 23.04.25, № 18710/15-32-24-06-20 від 23.04.25, які 24.04.2025 надіслано засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення поштового відправлення (штрих кодовий ідентифікатор № 0601138930436) на податкову адресу ФО-ПП ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 .

Порядок листування платників податків та контролюючих органів закріплено у статті 42 Податкового кодексу України.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику), (пункт 42.2 статті 42 Податкового кодексу України).

Пунктом 42.5 статті 42 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, такі документи також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Слід зазначити, що поштова кореспонденція направлялась на адресою місця проживання позивача: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 26.02.2026 року. Крім того, вищезазначена адреса зазначена позивачем у позовній заяві.

Відповідно до пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Позивач не вказував про зміну податкової адреси, як то передбачено положенням пункту 42.3 статті 42 Податкового кодексу України.

Отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 18716/15-32-24-06-20 від 23.04.25, № 18715/15-32-24-06-20 від 23.04.2025, № 18718/15-32-24-06-20 від 23.04.25, № 18712/15-32-24-06-20 від 23.04.25, № 18710/15-32-24-06-20 від 23.04.25, які направленні за податковою адресою платника податків, АДРЕСА_2 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, проте повернулися Укрпоштою на адресу податкового органу у зв`язку з закінченням встановленого строку зберігання, то у даному випадку оскаржувані податкові повідомлення-рішення не були вручені позивачу з незалежних від контролюючого органу підстав, тому відповідно до пункту 42.2. ст. 42 ПК України вважається належним чином врученою.

У постанові від 23.05.2022 у справі №810/3116/18 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків. У цій же постанові Судова палата зробила висновок, що обов`язку контролюючого органу щодо направлення платнику податків, зокрема податкового повідомлення - рішення у спосіб, визначений статтями 42, 58 Податкового кодексу України, кореспондує також і обов`язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції.

Щодо доводів представника позивача стосовно того, що вказана адреса, на яку контролюючий орган надсилав кореспонденцію, не є адресою її проживання, а також на тривалий час перебування позивача за кордоном, суд вважає необгрунтованими та спростовуються вищенаведеними нормами ПК України.

Щодо покликання представника позивача на відсутність позивача на території України, то відповідно до листа Адміністрації Державної прикордонної служби України № 08/04/26 від 08.04.2026, наданий на адвокатський запит представника позивача, ОСОБА_1 станом на 14.04.2026 року в`їхала на територію Україну 26.03.2025 року, тобто на дату надіслання 24.04.2025 оскаржуваних податкових повідомлень-рішень перебувала на території України, а відтак мала можливість їх отримати за своєю податковою адресою.

Отже, на переконання суду, жодних належних та допустимих доказів чи пояснень щодо причин пропуску шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись з позовом, ніж тих, що зазначені в клопотанні про поновлення строку звернення із позовом, поданому на виконання ухвали суду від 05.05.2026 року, позивачем до суду не надано, а судом таких не встановлено обставин та поважних причин, що свідчили б про наявність об`єктивних перешкод для подання позову у встановлений законодавством строк.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, обмеження строку на звернення до адміністративного суду не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 123, яка кореспондується з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, якими зокрема, передбачено, якщо заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З огляду на вищевказане та враховуючи, що позивачем пропущений строк звернення до суду, а вказана заява позивача не містить жодних обставин, якими обґрунтовано поважність причин такого пропуску, суд дійшов висновку про повернення позивачеві зустрічної позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 122, 123, п. 9 ч. 4 ст. 169, 243, 248 КАС України,

ухвалила:

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлепнь-рішень разом з доданими документами повернути позивачеві.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її підписання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя В.А. Дубровна