Решение № 136626913, 26.03.2026, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/6877/25

2/215/568/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

в складі: головуючого - судді Лиходєдова А.В.

за участю секретаря судового засідання - Маняхіної А.О.

згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження), без повідомлення учасників процесу, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» (код ЄДРПОУ: 43979069, місцезнаходження за адресою: 04070, місто Київ, вулиця Андріївський узвіз, будинок 1А,) до ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ; місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , ) про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 р. позивач звернувся до суду зі вказаним позовом та просить стягнути з відповідача 90129,25 грн. заборгованості за договором споживчого кредиту № 2094419 від 13.02.2025 р., з яких: - 27269,34 грн. заборгованість за тілом кредиту; - 48811,51 грн. заборгованість за процентами; 14048,40 грн. - штрафні санкції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 13 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 2094419, за продуктом «NewShort», відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 28096,80 грн. строком на 360 днів, а відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші зобов`язання, передбачені договором.

Згідно з умовами кредитного договору, кредитні кошти були надані відповідачу у безготівковій формі шляхом перерахування на платіжну картку, реквізити якої були зазначені відповідачем під час укладення договору. Факт надання кредитних коштів підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, зокрема інформацією платіжної установи щодо успішності переказу коштів.

В обґрунтування заявлених вимог позивач також зазначає, що відповідно до умов кредитного договору тип процентної ставки є фіксованим. За користування кредитом нараховуються проценти у розмірі 1 % від суми заборгованості за кожен день користування кредитом у межах строку кредиту. Договором також передбачено можливість застосування зниженої процентної ставки у разі виконання відповідачем умов програми лояльності, однак у зв`язку з невиконанням відповідачем таких умов до неї застосовувалася стандартна процентна ставка. Нарахування процентів здійснювалося відповідно до умов договору та вимог Закону України «Про споживче кредитування»

Позивач зазначає, що відповідач частково виконала зобов`язання за кредитним договором, сплативши 1100 грн., з яких 827,46 грн. було зараховано в рахунок погашення основної суми боргу, а 272,54 грн. у рахунок сплати процентів за користування кредитом. Подальші платежі відповідачем не здійснювалися, у зв`язку з чим утворилася прострочена заборгованість.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, станом на момент звернення до суду заборгованість відповідача за кредитним договором становить 90129,25 грн., з яких: 27269,34 грн. заборгованість за тілом кредиту, 48811,51 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, 14048,40 грн. штрафні санкції, нараховані у зв`язку з порушенням строків виконання зобов`язань.

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.09.2025 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, а також встановлено відповідачу подати відзив на позовну заяву у відповідності до статті 274 ЦПК України.

У встановлений судом строк для подання відзиву представник відповідача подав до суду письмові пояснення, названі «запереченнями», в яких викладено незгоду з позовними вимогами, зазначено про відсутність підстав для стягнення заявленої суми заборгованості, зокрема у зв`язку з незаконністю нарахування процентів та штрафних санкцій, а також висловлено прохання про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, з урахуванням доводів сторін, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях (запереченнях), встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 13.02.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту за продуктом № 2094419 «NewShort», відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 28096,80 грн., який підписаний останньою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «Р147». Позивачем та Відповідачем при укладенні договору було погоджено у належній формі строк та розмір кредитування, а також розмір процентів за користування кредитом. Згідно п. 1.5. Кредитного договору «Тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти в наступному порядку та на таких умовах: п. 1.5.1. Договору, стандартна процентна ставка становить 1 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору; п.1.5.2. Договору, знижена процентна ставка становить 0.97 % в день та застосовується у випадку, якщо Споживач, як учасник Програми лояльності Товариства, в дату першого платежу - 15.03.2025 або протягом наступного календарного дня, що слідує за вказаною датою, сплатить кошти у сумі першого платежу, визначеного в Графіку платежів. Знижка Споживачу від Товариства на стандартну процентну ставку є індивідуальною; у випадку її застосування сума процентів, що підлягає сплаті до вказаної вище дати (дати першого платежу), перераховується замість стандартної процентної ставки за зниженою процентною ставкою. Також, Споживач може отримати індивідуальну знижку, якщо до вказаної дати здійснить повне дострокове повернення кредиту, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою буде перераховано за зниженою процентною ставкою до дати повного дострокового повернення кредиту (включно). У випадку часткового дострокового повернення кредиту такий перерахунок здійснюється тільки до дати часткового дострокового повернення кредиту, надалі застосовується стандартна процентна ставка без знижки і перерахунку. Споживач погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання Споживачем права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка без знижки, що не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Споживача. П.1.5.3. Договору, протягом строку дії Договору розмір процентів за користування кредитними коштами може бути змінений у бік зменшення для Споживача у випадку та на умовах визначених в п. 1.5.2 Договору, зокрема у випадку отримання Споживачем знижки на стандартну процентну ставку...» Відповідно до п. 1.7. Кредитного договору «Денна процентна ставка на дату укладення Договору складає: 1.7.1. за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 1 % в день. Розрахунок денної процентної ставки за формулою наведеною в Законі України «Про споживче кредитування»: ( 101149.2 грн. / 28096.8 грн. ) / 360 дн. ? 100 % = 1 % в день. 1.7.2. за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 1 % в день. Розрахунок денної процентної ставки за формулою наведеною в Законі України «Про споживче кредитування»: ( 100896.3 грн. / 28096.8 грн.) / 360 дн. ? 100 % = 1 % в день Відповідно до п. 1.10. Кредитного договору Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: 1.10.1. за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 129246 грн. зниженої процентної ставки 128993.1 грн.» 1.10.2. за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування (а.с. 10-17).

Згідно листа за вих. №20250708-129 від 08.07.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю "Пейтек", який адресований ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», повідомлено, що між ТОВ «ПЕЙТК» та ТОВ "СЕЛФІ КРЕДИТ" було укладено Договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку №01042024-2 від 01.04.2024, відповідно до якого 13.02.2025 року було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ СЕЛФІ КРЕДИТ" на суму 28096,80 грн., маска картки НОМЕР_2 (а.с.21).

Відповідно до п. 2.1. Договору № 2094419 про надання споживчого кредиту від 13.02.2025 року, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_2 . Згідно з п. 2.4. зазначеного Договору, кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п. 2.1. Договору.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 11.08.2025 року за Договором № 2094419 про надання споживчого кредиту від 13.02.2025 року, відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 76080,85 грн., яка складається з: - 27269,34 грн. заборгованість за тілом кредиту; - 48811,51 грн. заборгованість по процентах (а.с. 21зв.б-23).

Отже, судом встановлено, що відповідач отримала кредитні кошти та частково виконала зобов`язання за договором. Так з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач частково виконала зобов`язання за кредитним договором, сплативши 1100 грн., з яких 827,47 грн. було зараховано в рахунок погашення основної суми боргу, а 272,54 грн. в рахунок сплати процентів за користування кредитом. Однак у подальшому належним чином свої зобов`язання не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Станом на дату подання позовної заяви, а саме 18.08.2025 року, заборгованість за договором № 2094419 про надання споживчого кредиту від 13.02.2025 рокуне погашена.

Згідно пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із статтею 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно до статті 509 цього Кодексу зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до укладеного між сторонами договору та статей 1049, 1050 та 1054 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 527, 530 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 626, частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а стаття 615 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, від 24.05.2023року у справі № 408/8199/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 24.10.2023 рокуу справі № 920/1396/15, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України.

Після настання зазначених обставин застосуванню підлягають положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як норми, що регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року за № 912/1120/16 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та кредитором не було б укладено. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.

Таким чином, підписавши договір про надання споживчого кредиту відповідач ОСОБА_1 добровільно погодилася на умови договору, за якими вона отримує від кредитора грошові кошти та зобов`язується їх повернути у такій самій сумі, а також сплатити проценти від суми кредиту. Вказаний правочин у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним. На підставі вищевказаного договору про надання споживчого кредиту відповідачу було видано грошові кошти на банківський картковий рахунок, зазначений у договорі.

Позивачем ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» доведено факт укладення 13.02.2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 договором № 2094419 про надання споживчого кредиту від 13.02.2025 рокув електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідачем цей факт не заперечувався.

Із заперечень представника відповідача вбачається, що позов відповідач не визнає в повному обсязі, проте зазначає, що отримала кредит в «значно меншій сумі», при цьому посилаючись на відсутність письмової вимоги про усунення порушень, незаконність нарахування процентів та штрафних санкцій.

Однак зазначені доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 81 Цивільного процесуального кодексу України не можуть бути покладені судом в основу рішення.

Доводи представника відповідача про незаконність нарахування процентів та штрафних санкцій суд оцінює з урахуванням того, що правовідносини сторін є відносинами у сфері споживчого кредитування та регулюються, зокрема, Про споживче кредитування.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит це грошові кошти, що надаються споживачу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою діяльністю.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про споживче кредитування» у разі порушення споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит кредитодавець має право на застосування передбачених договором штрафних санкцій (неустойки), з урахуванням обмежень, встановлених законом.

Оскільки кредитний договір укладений 13.02.2025 року, тобто після набрання чинності відповідними змінами законодавства, положення щодо відповідальності позичальника, у тому числі щодо застосування неустойки, підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Посилання представника відповідача на норми законодавства та судову практику, які регулюють порядок безспірного стягнення заборгованості або вчинення виконавчих написів нотаріусом, не мають правового значення для вирішення цього спору.

Враховуючи, що відповідач свої зобов`язання з повернення заборгованості за тілом кредиту не виконала, та у зв`язку з чим станом на 11.08.2025 року утворилася заборгованість в сумі 76080,85 грн., з яких: 27269,34 грн. заборгованість за тілом кредиту; - 48811,51 грн. заборгованість за процентами, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за споживчим кредитом.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій, суд дійшов до слідуючого висновку.

Судом встановлено, що кредитним договором передбачено застосування штрафних санкцій у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором. Зокрема, пунктом 6.4. Договору визначено фіксований штраф у розмірі 4214,52 грн., а також додатковий штраф у розмірі 842,90 грн. за кожен день прострочення, починаючи з четвертого дня порушення зобов`язання.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір неустойки, якщо її розмір є явно неспівмірним із наслідками порушення зобов`язання або за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Аналогічні правові висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, де зазначено, що застосування неустойки не повинно мати карального характеру та має відповідати принципу співмірності.

Оцінюючи заявлені до стягнення штрафні санкції, суд враховує, що за кредитним договором відповідачу вже нараховано значну суму процентів за користування кредитом, а застосування додаткового щоденного штрафу у розмірі 842,90 грн. призводить до істотного збільшення загальної суми відповідальності відповідача, яка у сукупності значно перевищує суму основного боргу. За таких обставин суд дійшов висновку, що нарахування щоденного штрафу має явно надмірний та непропорційний характер.

Водночас суд вважає обґрунтованим застосування до відповідача фіксованого штрафу у розмірі 4214,52 грн., передбаченого п. 6.4.1. Договору, як такого, що відповідає характеру допущеного порушення, умовам договору та принципам розумності й справедливості.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 4214,52 грн., у стягненні решти штрафних санкцій відмовити, так як відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Суд враховує, що одночасне стягнення значної суми процентів за користування кредитом та застосування додаткової щоденної неустойки фактично призводить до надмірної відповідальності боржника та може свідчити про подвійний характер відповідальності за одне й те саме порушення.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, відповідно до яких неустойка не повинна мати карального характеру та має бути співмірною наслідкам порушення зобов`язання.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить із положень статей 133, 137, 141 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, і підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., що підтверджується матеріалами справи і суд враховує, що позовні вимоги складаються з кількох самостійних складових, а саме: заборгованості за тілом кредиту, процентами та штрафними санкціями.

Вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами задоволені судом повністю, тоді як вимоги про стягнення штрафних санкцій частково, тому суд враховує, що основні позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом та процентами задоволені повністю, а відмова стосується лише частини штрафних санкцій, які мають допоміжний характер.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов задоволено переважно, у зв`язку з чим судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено, що позивач поніс витрати у фіксованому розмірі 2500 грн. за надання правничої допомоги, що підтверджується договором про надання правничої допомоги, платіжними документами та актом приймання-передачі наданих послуг. Оцінюючи зазначені витрати, суд виходить із того, що вони є реальними, документально підтвердженими та співмірними зі складністю справи, у зв`язку з чим підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Разом із тим, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у вигляді гонорару у розмірі 15 % від суми боргу, який підлягає стягненню, суд оцінює критично. Суд враховує, що такі витрати є лише очікуваними, не підтверджені фактом їх сплати, а з огляду на характер спору, його складність та обсяг виконаних представником позивача процесуальних дій їх розмір є явно неспівмірним, у зв`язку з чим підстави для їх стягнення з відповідача відсутні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн., відмовивши у задоволенні вимог про стягнення інших судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 141, 258, 263265, 268, 274, 279 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» (ЄДРПОУ: 43979069, місцезнаходження: 04070, місто Київ, вулиця Андріївський узвіз, будинок 1А) суму заборгованості за Договором № 2094419 про надання споживчого кредиту від 13.02.2025 року у розмірі 80 295,37 грн., з яких: - 27 269,34 грн. заборгованість за тілом кредиту; - 48 811,51 грн. заборгованість за процентами; - 4 214,52 грн. штрафні санкції; а також: - 2 422,40 грн. судового збору; - 2 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а всього 85 217,77 грн. (вісімдесят п`ять тисяч двісті сімнадцять гривень 77 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня його складення.

Рішення складено 19.05.2026 р..

Суддя: