Решение № 136599513, 18.05.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 р. № 520/6027/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошову винагороду в розмірі 100000 гривень на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні за періоди 3 30.10.2024 по 15.04.2025 відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову винагороду в розмірі 100000 гривень на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні за періоди з 30.10.2024 по 15.04.2025 відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивачу з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 24.02.2022 по 31.03.2024, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (2481 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 24.09.2022 по 31.03.2024, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (2684 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач правом на подання відзиву на адміністративний позов не скористався.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 23.10.2024 по 06.06.2025.

Наказом №164, №173 позивач переведений до військової частини НОМЕР_4 .

В адміністративному позові позивач посилається на те, що 30.10.2024 під час виконання бойових завдань отримав поранення, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, травми, каліцтва) №14148 від 31.10.2024.

В подальшому через отримане поранення 30.10.2024 тривалий час ликувався стаціонарно та 11.01.2026 був звільнений з військової частини НОМЕР_5 №4-РС від 05.01.2026 (за станом здоров`я - на підставі свідоцтва про хворобу від 15.09.2025 №2025-0915-0911-2227-7).

Позивач у позові зазначив, що за період служби по 24.03.2024 не в повному обсязі нараховане та виплачене грошове забезпечення: за період з 30.12.2024 по 11.01.2026 (день звільнення) не повністю виплачено додаткову винагороду відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 за час стаціонарного лікування; усе грошове забезпечення нараховане з неправильним розрахунком (без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня кожного року).

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, а саме щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової винагороди в розмірі 100000 гривень на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні за періоди з 30.10.2024 по 15.04.2025 відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову винагороду в розмірі 100000 гривень на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні за періоди з 30.10.2024 по 15.04.2025 відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частинами другою-четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14.03.2022 № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогодні.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 168, якою передбачено на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди та встановлено загальні умови щодо її виплати.

Так, відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у первинній редакції) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Редакція зазначеної Постанови, в тому числі її пункту 1, неодноразово змінювалася.

Так, постановами Кабінету Міністрів України № 400 від 01.04.2022 - застосовується з 24 лютого 2022 року; із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ № 793 від 07.07.2022 - застосовується з 24 лютого 2022 року, № 43 від 20.01.2023 пункт 1 Постанови № 168 доповнено, серед іншого, абзацами такого змісту:

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000,00 грн, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які, зокрема:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії».

Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім окреме доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 року №43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» внесено зміни до пункту 1, зокрема: слова «військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора,», «співробітникам Служби судової охорони,» виключено та після слів «перебуваючи безпосередньо в районах» доповнено словами «їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора».

Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за № 177/39233 (який застосовується з 01 лютого 2023 року) внесено зміни до Порядку № 260, зокрема доповнено цей Порядок новим розділом: «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

Пунктом 10 розділу ХХХІV Порядку № 260, визначено у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1.1. I. Загальні положення визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Пунктом 21 визначено порядок встановлення причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України

У разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення (21.1.)

Відповідно до пункту 21.5. постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:

а) «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту Батьківщини або виконання обов`язків військової служби під час служби у складі діючої армії і флоту у роки Громадянської війни, Великої Вітчизняної війни та війни з Японією (Другої світової війни), участі у бойових діях з розмінування боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни (Другої світової війни), при безпосередній охороні державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або під час проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи в складі підрозділу відбиття збройного нападу чи вторгнення на територію України військових груп і злочинних угруповань, а також під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

б) «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов`язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії.

ґ) «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини», якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, що входять до складу діючої армії, або коли захворювання, яке виникло до цього, у період служби у військових частинах і установах, які входять до складу діючої армії, досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби.

Постанова в такому формулюванні приймається щодо військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, зазначених у підпункті "а" цього пункту.

Зазначена постанова приймається також при хронічних повільно прогресуючих захворюваннях за наявності медичних документів, виданих у перші десять років після вибуття військовослужбовця з діючої армії або пізніше, але за даними за зазначені десять років, якщо вони дозволяють віднести або підтверджують початок захворювання на період перебування в діючій армії.

д) «Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, які не входять до складу діючої армії, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.

У такому самому формулюванні приймаються постанови при медичному огляді військовослужбовців за результатами поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних ними в період проходження військової служби, коли документи про обставини їх одержання на момент медичного огляду відсутні.

е) «Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в того, хто пройшов медичний огляд, до призову на військову службу, прийняття на військову службу за контрактом (у тому числі і захворювання, не діагностовані при призові (під час прийому на військову службу), але патогенетично їх розвиток почався до призову (до прийому) на військову службу), і військова служба не вплинула на вже наявне захворювання і придатність до військової служби.

Питання можливості отримання військовослужбовцями збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, у тому числі за період лікування досліджувалося Верховним судом, зокрема у постанові від 27 серпня 2025 року у справі № 280/7364/23.

У зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що у період дії воєнного стану додаткова винагорода до 100 000,00 грн. на місяць виплачується за час перебування вказаних військовослужбовців на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Підставою для виплати є відповідна довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва).

Верховний Суд звернув увагу, що умовою її виплати є належне підтвердження фактів: виконання бойових завдань; отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини; перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) у зв`язку з таким пораненням, а також надання відпусток за станом здоров`я через отримане тяжке поранення на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Також Верховний Суд виснував, що предметом доказування у таких справах має бути з`ясування (у сукупності): за якій конкретний період позивач не отримав належні йому грошове забезпечення та додаткову винагороду; чи перебував він у спірний період на лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних); якщо перебував на лікуванні, то з яких причин - зокрема, чи було це пов`язано з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, отриманими у зв`язку із захистом Батьківщини; чи проходив він у такому випадку саме стаціонарне лікування; чи перебував він після тяжкого поранення у відпустках за станом здоров`я за висновками (постановами) військово-лікарської комісії; та чим це все підтверджується.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що у період дії воєнного стану додаткова винагорода у розмірі до 100 000 грн. на місяць підлягає виплаті військовослужбовцям за час їх перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а також у відпустці для лікування після тяжкого поранення - за наявності відповідного підтвердження, зокрема висновків ВЛК та медичних документів.

З аналізу нормативного регулювання слідує, що саме військово-лікарська комісія у своїй постанові встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм та каліцтв. При цьому відповідне Положення розмежовує такі формулювання: «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини»; «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби»; а також «Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби» та ін.

Саме формулювання постанови ВЛК має вирішальне значення для вирішення питання про право на виплату додаткової винагороди. Зокрема, якщо поранення (контузія, травма, каліцтво) кваліфіковане як пов`язане із захистом Батьківщини - виплата здійснюється. Натомість, якщо встановлено, що поранення (контузія, травма, каліцтво) пов`язане лише з виконанням обов`язків військової служби (поза бойовими діями) або взагалі не пов`язане з проходженням військової служби - підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн відсутні.

Постанова КМУ № 168 чітко передбачає, що додаткова винагорода виплачується саме за перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі закордонних, виключно у зв`язку з лікуванням поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини.

Для виплати додаткової винагороди достатньо встановлення факту пов`язаності поранення із захистом Батьківщини та підтвердження, що подальше лікування здійснювалося як наслідок цього поранення.

Формулювання пункту 1 Постанови КМУ № 168 «у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини» охоплює не лише безпосереднє лікування самої травми, але й лікування її наслідків, включаючи захворювання, що виникли внаслідок травми. Інше тлумачення позбавляло б військовослужбовців права на додаткову винагороду у випадках, коли первинна травма не потребує тривалого стаціонарного лікування, але спричиняє хронічні захворювання, що потребують повторних госпіталізацій.

Суд звертає увагу, що Постанова КМУ № 168 не вимагає безперервного перебування на стаціонарному лікуванні безпосередньо з моменту отримання поранення. У разі повторного та кожного наступного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я за медичними показниками, пов`язаними з раніше отриманим пораненням (контузією, травмою), що пов`язане із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі до 100 000 грн.

Крім того, суд зазначає, що дата видання постанови ВЛК не впливає на право військовослужбовця на виплату додаткової винагороди за періоди, коли фактично існували підстави для її нарахування. Постанова ВЛК підтверджує причинний зв`язок травми із захистом Батьківщини, який існував з моменту отримання травми, а не з моменту офіційного оформлення документа.

Отже, лікування захворювань, які виникли як наслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, є лікуванням наслідків такого поранення, а тому посилання відповідача на лікування позивача з приводу захворювання як підставу для відмови є безпідставним.

Вказані висновки узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 березня 2026 року по справі № 600/367/24.

Судом встановлено, що 30.10.2024 під час виконання бойових завдань позивач отримав поранення, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, травми, каліцтва) №14148 від 31.10.2024, виданою ТВО командира військової частини НОМЕР_2 , відповідно до якої ОСОБА_1 отримав вогнепальне осколкове сліпе поранення середньої третини лівого стегна, вогнепальний перелом лівого плеча, вогнепальне осколкове сліпе поранення правої ступні, вогнепальне осколкове поранення лівої кисті.

Вказане поранення отримане позивачем під час виконання бойового розпорядження поблизу н.п. Новодмитрівка Покровського району Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу противника.

Також судом встановлено, що після отримання поранення позивач перебував на тривалому стаціонарному лікуванні та проходив реабілітацію, що підтверджується наявними в матеріалах справи медичними документами, а саме:

випискою із медичної карти стаціонарного хворого №25803 від 30.10.2024, виданою КНП «Запорізька обласна клінічна лікарня» ЗОР;

випискою із медичної карти стаціонарного хворого №Е17315 (34060) від 04.11.2024, виданою КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» ДОР;

випискою із медичної карти стаціонарного хворого №16410 від 05.03.2025, виданою КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги»;

перевідним епікризом №412.25 від 18.03.2025, виданим військовою частиною НОМЕР_6 ;

випискою із медичної карти стаціонарного хворого №2345/1 від 01.04.2025, виданою КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги»;

випискою із медичної карти стаціонарного хворого №823, виданою військовою частиною НОМЕР_7 за період з 01.04.2025 по 15.04.2025.

Зі змісту свідоцтва про хворобу від 15.09.2025 №2025-0915-0911-2227-7 вбачається, що позивач проходив стаціонарне лікування у різних закладах охорони здоров`я та військових медичних установах у період з 30.10.2024 по 15.04.2025, переніс низку оперативних втручань, у тому числі трепанацію черепа, видалення внутрішньомозкової гематоми, реконструктивні оперативні втручання, а також подальше реабілітаційне лікування.

Крім того, відповідно до довідки військово-лікарської комісії №2025-0415-1058-4478-0 від 15.04.2025 позивачу була надана відпустка для лікування після поранення строком на 30 календарних днів.

При цьому, зі свідоцтва про хворобу від 15.09.2025 №2025-0915-0911-2227-7 вбачається, що ВЛК встановлено причинний зв`язок отриманих позивачем травм із захистом Батьківщини, а саме зазначено: «Травма, ТАК, пов`язана(-е/і) із захистом Батьківщини». Також у вказаному свідоцтві зазначено, що травма відноситься до тяжких.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, перебував на стаціонарному лікуванні та у подальшому перебував у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Таким чином, позивач належить до категорії осіб, визначених пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168, яким гарантовано виплату додаткової винагороди у розмірі до 100000 гривень за час стаціонарного лікування та перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Суд зазначає, що виплата такої додаткової винагороди не є дискреційним правом відповідача, а є гарантованою державою виплатою за наявності встановлених законодавством умов, які у даному випадку підтверджені належними та допустимими доказами.

Разом з тим, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у повному обсязі за спірний період, а також не надано доказів існування правових підстав для невиплати такої винагороди.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Оскільки відповідач не довів правомірності невиплати позивачу додаткової винагороди, а матеріалами справи підтверджено факт отримання позивачем тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, проходження ним стаціонарного лікування та перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог в частині визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивачу з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Так, у позовній заяві позивач зазначив, що у спірний період, з 29.01.2023 по 19.05.2023, відповідачем виплачувалося йому грошове забезпечення без урахування показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, що підтверджується матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.

Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103).

Згідно з пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Пункт 6 Постанови КМУ №103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18.

Отже, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.

При цьому, порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв`язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.

Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 160/8324/19.

Отже, з 29.01.2020 р. - дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Разом з цим, слід зазначити, що з 30.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Отже, розміри грошового забезпечення визначаються виконавчим органом влади (КМУ України), а не законами.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2023 року по справі №380/18850/21, розглядаючи аналогічні спірні правовідносини, зазначив про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою № 103.

З огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ураховує висновки Верховного Суду.

Так, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць з 1 січня 2020 року - 2102 грн.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць з 1 січня 2021 року - 2 270 грн.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць з 1 січня 2022 року - 2481 грн.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць з 1 січня 2023 року - 2684 грн.

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Отже, з 29.01.2020 оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 01.01.2020 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця.

В той час, 20.05.2023 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою внесені зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та викладено у наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14".

З огляду на наведені вище висновки, в період з 20.05.2023 розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховується виходячи з розміру 1762 гривні та визначається шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

Разом з тим, суд звертає увагу, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 адміністративний позов задоволено частково. Визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі№320/29450/24 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 без змін.

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду набрала законної сили 18 червня 2025 року.

У своїй постанові від 20.10.2025 у справі № 600/3516/24-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що:

"67. Крім того, у постанові від 09 квітня 2025 року у справі № 826/17907/18 Верховний Суд наголосив, що положення частини другої статті 265 КАС України мають імперативний характер і не допускають множинного тлумачення. Суд позбавлений повноважень визнавати нормативно-правовий акт нечинним з моменту його прийняття, оскільки втрата чинності таким актом настає виключно з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним. Разом з тим Верховний Суд зазначив, що такі судові рішення мають пряму (перспективну) дію в часі та не поширюються ретроспективно, тобто не впливають на правовідносини, що виникли і реалізувалися під час чинності нормативного акта, навіть якщо останній згодом було визнано протиправним.

68. Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

69. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

70. Таким чином, з урахуванням положень статті 265 КАС України, правових висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України, Суд доходить висновку, що рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним має виключно пряму (перспективну) дію в часі.

Втрата чинності нормативно-правовим актом настає з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним, і не поширюється на правовідносини, що виникли та були реалізовані під час його дії.

Отже, Постанова КМУ № 481 вважалася чинною та підлягала застосуванню до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі № 320/29450/24, яким її окремі положення були визнані протиправними та нечинними.

Таким чином, із дня набрання чинності постановою КМУ № 481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) правові підстави для перерахунку грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося, виходячи з фіксованої величини 1762 грн., передбаченої постановою КМУ № 481.

Разом з тим, надаючи оцінку заявленим позовним вимогам у цій частині, суд виходить з того, що обов`язковою передумовою для висновку про протиправність бездіяльності суб`єкта владних повноважень є встановлення факту існування між сторонами відповідних правовідносин у спірний період, а також факту покладення саме на відповідача обов`язку щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у такий період.

Як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечується самим позивачем, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 23.10.2024 по 06.06.2025, звідки відповідно до наказів №164, №173 був переведений до військової частини НОМЕР_4 .

Водночас, зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, зокрема, за періоди з 24.02.2022 по 31.03.2024 та з 24.09.2022 по 31.03.2024.

Отже, заявлені позивачем періоди, за які він просить здійснити перерахунок грошового забезпечення, передують даті початку проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Доказів того, що у період з 24.02.2022 по 31.03.2024 або з 24.09.2022 по 31.03.2024 позивач проходив військову службу саме у військовій частині НОМЕР_2 , отримував від відповідача грошове забезпечення або що саме на відповідача був покладений обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у зазначені періоди, матеріали справи не містять.

Відсутні такі дані у військовому квитку позивача, який надано до матеріалів справи.

Також позивачем не надано доказів того, що у вказані періоди відповідачем здійснювалося будь-яке нарахування грошового забезпечення позивачу із застосуванням невірної розрахункової величини.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відсутні докази протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування позивачу грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, за періоди, у які позивач не проходив службу у відповідача.

Крім того, як зазначалося, з 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою пункт 4 Постанови №704 викладено у редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій частині з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Отже, навіть за умови оцінки правового регулювання після 20.05.2023 суд не вбачає підстав для висновку про наявність у відповідача обов`язку здійснювати перерахунок грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у період дії Постанови №481.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення нарахування грошового забезпечення позивачу з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок грошового забезпечення є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової винагороди в розмірі 100000 гривень на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні за періоди з 30.10.2024 по 15.04.2025 відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову винагороду в розмірі 100000 гривень на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні за періоди з 30.10.2024 по 15.04.2025 відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18 травня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях