Решение № 136561043, 15.05.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 травня 2026 року м. Рівне№460/4677/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №172050008365 від 04.03.2026, зобов`язання призначити пенсію за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що за результатами розгляду її заяви про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідач рішенням від 04.03.2026 №172050008365 відмовив у такому призначенні у зв`язку з відсутністю станом на 01.01.1993 підтвердженого необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.

Ухвалою суду від 23.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх заперечень вказав, що за наданими документами період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 3 місяці 23 дні, що не дає права на зниження пенсійного віку.

Суд з`ясував зміст та підстави заяв по суті спору, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Ромейки Володимирецького району Рівненської області, зареєстроване місце проживання з 07.07.2022 с.Ромейки, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області 10.08.1996.

Позивач є особою потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською облдержадміністрацією 30.06.1994.

Довідкою Полицької сільської ради Вараського району Рівненської області від 24.02.2026 №24 підтверджено, що позивач дійсно була зареєстрована та постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення з 12.06.1971 по 18.08.1988, з 07.07.2022 по даний час в селі Ромейки Вараського району Рівненської області.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991, с. Ромейки Володимирецького (нині Вараського) району відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС.

24.02.2026 позивач звернулася до органу пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно із ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням від 04.03.2026 №172050008365 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії.

Згідно із зазначеним рішенням: вік заявниці становить 54 роки, страховий стаж становить 31 рік 2 місяці 1 день. З наданими документами період проживання заявниці у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 (26.04..1986 по 18.08.1988) становить 2 роки 3 місяці 23 дні, загальний підтверджений період проживання (з 26.04.1986 по 18.08.1988, з 07.07.2022 по 24.02.2026) становить 5 років 11 місяців 11 днів. Не зараховано до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення період з липня 1988 по липень 1989, з 30.06.1991 по 10.08.1994 згідно показів свідків, оскільки не передбачено підтвердження факту проживання опитом свідків.

Вважаючи відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку протиправною, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком визначені ст. 26 Закону №1058-IV. Так, відповідно до ч. 1 вказаної статті особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).

Згідно із ст. 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. визначені ст. 55 Закону №796-XII.

За приписами частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ). Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993. Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23).

Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом № 796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993 (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22).

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи (далі - Постанова №106).

Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).

Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 30.06.1994 позивач належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ.

Однак відповідно до приписів підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII. Вказане відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23.

Верховний Суд (постанови від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23) виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно зі спірним рішенням є не підтвердження факту проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 три роки.

Отже, ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивача права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог частини першої статті 55 Закону №796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення в цілях призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку засвідчують документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування, зокрема, довідка, видана на підставі офіційно підтверджених та достовірних відомостей.

Довідкою Полицької сільської ради Вараського району Рівненської області від 24.02.2026 №24 підтверджено, що позивач дійсно була зареєстрована та постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення з 12.06.1971 по 18.08.1988, з 07.07.2022 по даний час в селі Ромейки Вараського району Рівненської області.

Дана довідка видана на підставі погосподарської книги №2 за 1986-1990 роки, особовий рахунок №114, погосподарської книги №3 за 2021-2025 роки, №ОПГО 01-0224-1, погосподарської книги №3 за 2026-2030 роки №ОПГО 01-0221-1.

Село Ромейки включено в перелік населених пунктів, що зазнало радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Отже, період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 згідно довідки №24 від 24.02.2026 становить 2 роки 3 місяці 24 дні.

Суд не приймає до уваги письмові свідчення (пояснення) свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які стверджують, що позивач у період з липня 1989 року по липень 1989 року та з 30.06.1991 по 10.08.1994, постійно проживала в зоні гарантованого добровільного відселення, з огляду на те, що з моменту аварії на ЧАЕС минуло більше 30 років, і дані свідчення не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту постійного періоду проживання позивача в селі Ромейки Вараського району Рівненської області у відповідний період.

Крім того, відсутні дані, які підтверджують перебування самих свідків у селі Ромейки у той період та обізнаність про особисте життя позивача, з яких джерел вони отримали інформацію про точний період проживання позивача.

Як зазначало вище, підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 визначений перелік документів, що додаються до заяви про призначення пенсії за віком та які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, і у такому переліку такий документ, як свідчення свідків відсутній.

Суд також наголошує, що законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини. Постійне місце навчання чи роботи нерозривно пов`язане з постійним місцем проживанням особи.

Таким чином, на думку суду, за наявними у справі доказами підтверджено фактичне постійне проживання (роботу) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 2 роки 3 місяці 24 дні, що становить менше 3 років.

Верховний Суд у постановах від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22 у такій категорії справ дотримується підходу, згідно з яким якщо станом на 01.01.1993 позивач постійно не проживав та не працював у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років, то він не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Суд повторно наголошує, що період постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993, у даній категорії справ підтверджується виключно документами про проживання, які видані органами місцевого самоврядування (відповідною довідкою), як передбачено підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1.

Відтак, надані позивачем докази щодо проживання на території зони гарантованого добровільного відселення, зокрема, пояснення свідків, свідоцтво про народження дитини та посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи не є тими належними доказами для підтвердження факту проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача були відсутні правові та фактичні підстави для призначення позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за заявою від 24.02.2026, оскільки за наявними доказами станом на 01.01.1993 період її фактичного постійного проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення становить менше 3 років, а наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, а отже спірне рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу є правомірним, у зв`язку із чим у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними рішення та скасування зазначеного рішення та похідної позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, слід відмовити.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються заперечення, а позивач не довела обставин, на яких ґрунтуються її вимоги.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, буд. 10,м. Фастів,Фастівський р-н, Київська обл.,08500. ЄДРПОУ/РНОКПП 22933548)

Повний текст рішення складений 15.05.2026.

Суддя Олег ГРЕСЬКО