Решение № 136561022, 15.05.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 травня 2026 року м. Рівне№460/5593/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується Позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі іменується Відповідач 1) ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі іменується Відповідач 2), в якому Позивач просить суд: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо затримання ОСОБА_1 та доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 530 від 07.02.2026 у частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 41 від 08.02.2026 року в частині зарахування до списків особового складу ОСОБА_1 ; зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 звільнити з посади водія машиніста екскаватора інженерно-позиційної групи інженерно-саперного взводу НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 та виключити його із списків особового складу.

Стислий виклад позиції Позивача та заперечень Відповідача.

Позивач зазначає, що перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується електронним ВОД від 26.02.2026 з Резерв +. 03.11.2025 ОСОБА_1 прийнятий на роботу Товариством з обмеженою відповідальністю СТЕМП (ЄДРПОУ 31830490) (Роботодавець) на посаду оператора автоматів для виробництва варених ковбас, що підтверджується наказом № 39-к/тр від 03.11.2025. Роботодавець за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Портал Дія) забронював Позивача до 26.02.2026, що підтверджується електронним ВОД від 26.02.2026 з Резерв + та Відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. 30.01.2026 Роботодавець підтвердив статус критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, що підтверджується Наказом Рівненської обласної військової адміністрації №169 від 30.01.2026, у зв`язку із чим Позивача із рештою працівників було подано на перебронювання 06.02.2026. Проте, 07.02.2026 до нього підійшли працівники ТЦК з пропозицією послідувати за ними, оскільки, Позивач перебуває на обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 17.02.2023, а, облікова картка знаходиться в картотеці військовозобов`язаних, які підлягають призову на військову службу під час загальної мобілізації на особливий період. Позивач не перебував у статусі порушник правил військового обліку, що підтверджується відповіддю ГУ Національної поліції України в Рівненській області №36798-2026 від 02.03.2026 року, проте орган ТЦК та СП затримав його та доставив до ІНФОРМАЦІЯ_4 з подальшим відправленням до військової частини НОМЕР_1 для проходження в ній військової служби. Всупереч цьому, Відповідачем 2 винесений наказ «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 07.02.2026 №530, яким Позивача призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до Військової частини НОМЕР_1 . А Відповідачем 1 винесений наказ «По стройовій частині» від 08.02.2026 №41, яким солдата ОСОБА_1 призначено на посаду водія-машиніста екскаватора інженерно-позиційної групи інженерно-саперного взводу 2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 ; з 08.02.2026 справи і посаду прийняв та приступив до виконання обов`язків. Такі рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач 1 Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що Позивач може бути звільнений з військової служби лише у випадках, визначених ст. 26 Закону № 2232-XII. Вказаний Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації. У списках особового складу військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 значиться на посаді водія-машиніста екскаватора інженерно-позиційної групи інженерно саперного взводу НОМЕР_2 механізованого батальйону. Про наявність у Позивача підстав для звільнення з військової служби командуванню військової частини НОМЕР_1 не відомо, рапорт про звільнення з військової служби від нього не надходив. При наявності у ОСОБА_1 відповідних підстав він має право подання відповідного рапорту, долучивши документи, які підтверджують передбачені законом підстави звільнення. Тому Наказ №41 є правомірним. Просив відмовити Позивачу у задоволенні позову.

Відповідач 2 відзив на позовну заяву в порядку статей 159, 162, 261 КАС України не подав.

Ухвалою суду від 06.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини другої статті 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та з`ясувавши всі обставини, які мають правове значення для вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується електронним ВОД від 26.02.2026 з Резерв + (а.с. 33).

03.11.2025 ОСОБА_1 прийнятий на роботу Товариством з обмеженою відповідальністю СТЕМП (ЄДРПОУ 31830490) (Роботодавець) на посаду оператора автоматів для виробництва варених ковбас, що підтверджується наказом № 39-к/тр від 03.11.2025 (а.с. 42).

Роботодавець за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Портал Дія) забронював Позивача до 26.02.2026, що підтверджується електронним ВОД від 26.02.2026 з Резерв + та Відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

30.01.2026 Роботодавець підтвердив статус критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, що підтверджується Наказом Рівненської обласної військової адміністрації №169 від 30.01.2026, у зв`язку із чим Позивача із рештою працівників було подано на перебронювання 06.02.2026.

Позивач зазначає, що 07.02.2026 до нього підійшли працівники ТЦК з пропозицією послідувати за ними, оскільки, Позивач перебуває на обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 17.02.2023, а, облікова картка знаходиться в картотеці військовозобов`язаних, які підлягають призову на військову службу під час загальної мобілізації на особливий період. Позивач не перебував у статусі порушник правил військового обліку, що підтверджується відповіддю ГУ Національної поліції України в Рівненській області №36798-2026 від 02.03.2026 року, проте орган ТЦК та СП затримав його та доставив до ІНФОРМАЦІЯ_4 з подальшим відправленням до військової частини НОМЕР_1 для проходження в ній військової служби.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 07.02.2026 №530 (далі Наказ №530) Позивача призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до Військової частини НОМЕР_1 (а.с. 57).

Наказом Командира Військової частини НОМЕР_1 «По стройовій частині» від 08.02.2026 №41 (далі Наказ №41) солдата ОСОБА_1 призначено на посаду водія-машиніста екскаватора інженерно-позиційної групи інженерно-саперного взводу 2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 ; з 08.02.2026 справи і посаду прийняв та приступив до виконання обов`язків (а.с. 75).

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваних дій та рішень Наказу №530 та Наказу №41, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.

Нормативно-правовим актом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, є Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

В силу вимог частини 6 статті 2 цього Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).

Також, статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває по теперішній час.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Відповідно до вимог статей 20, 22 Закону №2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (для вищого офіцерського складу до 65 років).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII).

Абзацом 4 статті 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону №3543-XII зміст мобілізаційної підготовки становить, зокрема, військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів; підготовка та накопичення військово-навчених людських ресурсів призовників, військовозобов`язаних та резервістів для комплектування посад, передбачених штатами воєнного часу.

Органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, відповідно до пункту 1 Положення "Про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з абз.2, 3 п.1 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

За змістом п.8 Положення №154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Відповідно до абз.9 п.11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

За приписами п.15 Положення №154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний, серед іншого, організовувати проведення перевірок готовності підприємств до оповіщення та забезпечення явки громадян, що підлягають призову на військову службу під час мобілізації та у воєнний час, на пункти збору або у військові частини, перевірок стану бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час і виконання військово-транспортного обов`язку.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені статтею 22 Закону №3543-XII.

Згідно приписів частини 1 статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов`язані, серед іншого, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (частина 5 статті 22 Закону №3543-XII).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

За приписами пункту 2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", для комплектування (доукомплектування) з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (надалі по тексту також - Збройні Сили та інші військові формування).

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному Законами України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, Про військовий обов`язок і військову службу та цим Порядком.

При цьому, статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

Відповідно до ст.24 Закону №3543-ХІІ бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Згідно з ч.1 ст.25 Закону №3543-ХІІ бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють або проходять службу, зокрема, на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень).

За змістом ч.2 цієї статті порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.

Відповідно до ч.3 ст. 25 Закону №3543-ХІІ органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов`язаних, зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.

Відповідно до п.58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Механізм бронювання під час дії воєнного стану військовозобов`язаних за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють: в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі, коли це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів; на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі, коли це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень); на підприємствах, в установах і організаціях, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань; на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період визначається Порядком бронювання військовозобов`язаних за сприсками військовозобов`язаних під час дії воєнного стану затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 за №76 (далі - Порядок №76).

Пунктом 2 Постанови №76 передбачено, що бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється згідно з рішенням Мінекономіки за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список), погодженими Міноборони (військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку в СБУ, Службі зовнішньої розвідки, - за списками, погодженими СБУ, Службою зовнішньої розвідки).

Заброньованим військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації (далі - відстрочка).

У рішенні Мінекономіки зазначається строк дії відстрочки, який не може перевищувати:

строку проведення мобілізації - для військовозобов`язаних, зазначених в абзаці другому пункту 1 цього Порядку;

шість місяців - для військовозобов`язаних, зазначених в абзацах третьому - п`ятому пункту 1 цього Порядку.

Згідно із пункту 3 Постанови №76, керівники органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій відповідають за включення військовозобов`язаних працівників до списків, а також за відповідність облікових даних військовозобов`язаних, зазначених у списку, їх військово-обліковим документам.

У разі потреби звіряння відповідності військово-облікових даних військовозобов`язаних, зазначених у списку, їх військово-обліковим документам здійснюється в установленому законодавством порядку.

Органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями під час формування списків можуть враховуватися критерії бронювання військовозобов`язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації та на воєнний час згідно з додатком 6 до Порядку бронювання військовозобов`язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2015 р. № 45, - із змінами, а також переліки посад і професій військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 р. № 493.

Пунктом 3 Постанови №76 передбачалося, керівники органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відповідають за включення військовозобов`язаних працівників до списків, а також за відповідність облікових даних військовозобов`язаних, зазначених у списку, їх військово-обліковим документам.

Відповідно до п.8 Порядку № 76 визначалося, що підприємства, установи і організації, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, подають список до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у відповідній сфері, або відповідної обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації, або відповідної обласної, Київської та Севастопольської міської військової/військово-цивільної адміністрації (у разі її утворення), на території юрисдикції якої вони розташовані.

Список подається за формою згідно з додатком 1 в паперовій та/або електронній формі разом з відповідним обґрунтуванням та довідкою про кількість військовозобов`язаних за формою згідно з додатком 2.

В обґрунтуванні зазначається:

дата прийняття і номер рішення центрального органу виконавчої влади, іншого державного органу, органу державного управління, юрисдикція якого поширюється на всю територію України (за відповідною сферою управління та галуззю національної економіки), або обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, або обласної, Київської та Севастопольської міських військових/військово-цивільних адміністрацій (у разі їх утворення) про визначення підприємства, установи і організації критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період або рішення МЗС чи Секретаріату Кабінету Міністрів України про затвердження переліку таких підприємств;

інформація про відповідність облікових даних військовозобов`язаних, зазначених у списку, їх військово-обліковим документам.

Військовозобов`язані керівники зазначених підприємств, установ і організацій та їх заступники, а також працівники підприємств, установ і організацій паливно-енергетичного комплексу, перелік яких затверджується Міненерго, а також працівники зазначених в абзаці другому цього пункту підприємств, установ і організацій підлягають бронюванню незалежно від військового звання, віку та військово-облікової спеціальності.

Військовозобов`язані керівники, їх заступники та працівники, які задіяні у виробництві товарів, виконанні робіт і наданні послуг оборонного призначення з розроблення, виготовлення, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки, боєприпасів, їх складових частин та працюють на підприємствах, в установах і організаціях, які визначені Мінстратегпромом критично важливими для функціонування економіки в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу, підлягають бронюванню незалежно від військового звання, віку та військово-облікової спеціальності.

Кількість військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню, повинна становити 50 відсотків кількості військовозобов`язаних підприємства, установи і організації на дату подання списку. У разі наявності обґрунтованої потреби кількість військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню, може перевищувати 50 відсотків кількості військовозобов`язаних підприємства, установи і організації на дату подання списку.

До підприємств, установ і організацій паливно-енергетичного комплексу, перелік яких затверджується Міненерго, та до підприємств, установ і організацій, які визначені Мінстратегпромом критично важливими для функціонування економіки в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу та які задіяні у виробництві товарів, виконанні робіт і наданні послуг оборонного призначення з розроблення, виготовлення, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки, боєприпасів, їх складових частин, а також до зазначених в абзаці другому цього пункту підприємств, установ і організацій не застосовується обмеження щодо кількості військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню, зазначені в абзаці дев`ятому цього пункту.

Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у відповідній сфері, або обласна, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, або обласна, Київська та Севастопольська міські військові/військово-цивільні адміністрації (у разі їх утворення), МЗС, Секретаріат Кабінету Міністрів України проводять перевірку повноти заповнення списку, наявності наданого до нього обґрунтування, дотримання вимог щодо кількості військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню, та подають його у строк не більше ніж п`ять робочих днів з дня отримання списку на погодження Міноборони (СБУ, Службі зовнішньої розвідки).

У силу приписів п. 9 Порядку № 76 з метою погодження списки, подані відповідно до пунктів 4-8 цього Порядку, розглядаються щодо повноти заповнення та наявності обґрунтувань Міноборони (СБУ, Службою зовнішньої розвідки) у строк не більше ніж 10 робочих днів з дня їх отримання.

Міноборони (СБУ, Служба зовнішньої розвідки) подає погоджені відповідно до абзацу першого цього пункту списки до Мінекономіки.

Відповідно до п. 10 Порядку № 76 за результатами перевірки списків, поданих відповідно до пункту 9 цього Порядку, щодо повноти їх заповнення, наявності обґрунтувань та погодження Міноборони (СБУ, Службою зовнішньої розвідки) Мінекономіки приймає у строк не більше ніж п`ять робочих днів з дня отримання зазначених списків рішення про бронювання військовозобов`язаних.

Зазначення в рішенні Мінекономіки про бронювання військовозобов`язаного неправильної інформації про його прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), рік народження, військово-облікову спеціальність (профіль), найменування (повне та скорочене) та місцезнаходження органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, код згідно з ЄДРПОУ (за наявності) може бути підставою для відмови у зарахуванні такого військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік.

Згідно з пунктом 11 Порядку № 76 з метою оформлення військовозобов`язаним відстрочок Мінекономіки надсилає рішення про бронювання військовозобов`язаних органам державної влади, іншим державним органам, якими подано списки, а також Міноборони (СБУ, Службі зовнішньої розвідки).

Міноборони (СБУ, Служба зовнішньої розвідки) у триденний строк доводить зазначене рішення до відома відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу Центрального управління та/або регіональних органів СБУ, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки).

Орган державної влади, інший державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа і організація видає військовозобов`язаному витяг із зазначеного рішення за формою згідно з додатком 3.

Витяг, завірений підписом керівника та печаткою (у разі її наявності) відповідного органу державної влади, іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, є документом, що підтверджує надання військовозобов`язаному відстрочки.

Витяг видається військовозобов`язаному під розпис у відомості видачі бланків спеціального військового обліку, складеній за формою згідно з додатком 4.

Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації у п`ятиденний строк з дня видачі витягу військовозобов`язаному надсилають до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де військовозобов`язаний перебуває на військовому обліку (відповідного підрозділу Центрального управління та/або регіональних органів СБУ, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки), повідомлення про бронювання військовозобов`язаного за формою згідно з додатком 5 для зарахування його на спеціальний військовий облік.

Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому військовозобов`язаний перебуває на військовому обліку (відповідний підрозділ Центрального управління та/або регіональний орган СБУ, відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки), на підставі рішення про бронювання військовозобов`язаних зараховує у строк не більше ніж п`ять робочих днів з дня його отримання такого військовозобов`язаного на спеціальний військовий облік.

Тобто, з метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку військовозобов`язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на останніх покладено обов`язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про наявність таких підстав.

Щодо наявної броні у Позивача, яка підтверджується скріншотом із додатку Резерв +, суд зазначає таке.

Постановою Кабінетом Міністрів України "Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа" від 16.05.2024 №559 (далі - Порядок №559) установлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.

За правилами пункту 2 Порядку №559 військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):

- в електронній формі засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (у разі технічної реалізації);

- у паперовій формі на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №559.

Відповідно до вимог пунктів 6-7 Порядку №559 військово-обліковий документ в електронній формі формується засобами:

електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста, зокрема з використанням його мобільного додатка;

державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони;

порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації).

Військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації.

Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку.

У військово-обліковому документі в електронній формі відображається унікальний електронний ідентифікатор у вигляді двовимірного штрихкоду (далі QR-код військово-облікового документа).

За правилами пункту 8-1 Порядку №559 QR-код військово-облікового документа містить відомості про військово-обліковий документ в електронній формі, які за допомогою відповідних технічних засобів можна відтворити у формі, придатній для зчитування, зокрема у візуальній.

Відповідно до пункту 9 Порядку №559 військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.

Згідно з інформації, яка міститься на сторінці додатку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Резерв+ це Електронний кабінет призовників, військовозобов`язаних та резервістів. До того ж, на цій сторінці у розділі Якими нормативно-правовими актами регулюється функціонування Резерв+ указано, що перш за все це Закон України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів від 16.03.2017 №1951-VIII (далі - Закон №1951).

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону №1951 електронний кабінет це персональний кабінет (захищений відокремлений вебсервіс), за допомогою якого призовнику, військовозобов`язаному, резервісту, який пройшов електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації про його персональні та службові дані, а також до послуг. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.

Аналіз викладених норм законодавства суд приходить до, що додаток Резерв+ є тим мобільним додатком через який формується військово-обліковий документ в електронній формі, а дійсність сформованого військово-облікового документа підтверджується QR-кодом.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що в додатку Резерв+ відображаються відомості про наявність відстрочки від направлення для проходження базової військової служби для призовників або відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (бронювання) для військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до Наказу Рівненської обласної державної адміністрації «Про визначення товариства з обмеженою відповідальністю «СТЕМП» критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період» від 26.02.2025 №308, Товариство з обмеженою відповідальністю «СТЕМП» визначене критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період для цілей бронювання військовозобов`язаних працівників на період мобілізації та на воєнний час (а.с. 43).

З матеріалів справи слідує, що 03.11.2025 ОСОБА_1 прийнятий на роботу Товариством з обмеженою відповідальністю СТЕМП (ЄДРПОУ 31830490) (Роботодавець) на посаду оператора автоматів для виробництва варених ковбас, що підтверджується наказом № 39-к/тр від 03.11.2025 (а.с. 42).

Роботодавець за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Портал Дія) забронював Позивача до 26.02.2026, що підтверджується електронним ВОД від 26.02.2026 з Резерв + та Відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

30.01.2026 Роботодавець підтвердив статус критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, що підтверджується Наказом Рівненської обласної військової адміністрації №169 від 30.01.2026, у зв`язку із чим Позивача із рештою працівників було подано на перебронювання 06.02.2026.

Відтак, на момент винесення наказу ІНФОРМАЦІЯ_5 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 07.02.2026 №530, яким Позивача призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до Військової частини НОМЕР_1 , у відповідності до вимог статті 23 Закону №3543-XII Позивач мав відстрочку від призову на військову службу у строк до 26.02.2026 включно, що підтверджується додатком Резерв+.

А отже Позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Проте, Відповідачем 2 не було вжито належних заходів щодо з`ясування таких обставин.

При цьому, суд зауважує, що строк дії наданої Позивачу відстрочки (бронювання) на момент винесення оскаржуваного Наказу №530 (07.02.2026) не завершився, бронювання остання не анульоване, не скасоване, і було дійним.

Будь-яких доказів зворотного жодним з відповідачів суду не надано і матеріали справи не містять.

За сукупності встановленого, суд дійшов висновку, що оскільки Позивач мав відстрочку (бронювання) від призову на військову службу під час мобілізації на строк до 26.02.2026, тому в силу вимог Закону №3543-XII Позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації до вказаної дати, позаяк був заброньованим у встановленому законом порядку на період мобілізації та на воєнний час.

Відтак, дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації ОСОБА_1 та доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_1 є протиправними, а Наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 07.02.2026 №530 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 41 від 08.02.2026 року в частині зарахування до списків особового складу ОСОБА_1 та зобов`язання Командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити з посади водія машиніста екскаватора інженерно-позиційної групи інженерно-саперного взводу НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 та виключити його із списків особового складу, суд зазначає таке.

Законом № 2232-XII визначено початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина третя статті 24 зазначеного Закону передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби. Зокрема, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною 4 цієї статті. Пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим під час воєнного стану.

Відповідно до пунктів 3, 4, 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд, серед іншого, може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom).

Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зміст адміністративної юстиції ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.

Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України.

Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

При обранні способу відновлення порушеного права Позивача необхідно керуватись принципом верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З огляду на протиправність Наказу №530, на підставі якого винесений оскаржуваний Наказ №41, їх скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, а навпаки вказуватиме на неприпустимість допущення неправомірних дій центром комплектування та соціальної підтримки під час мобілізації військовозобов`язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову (бронювання).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

З урахуванням встановлених судом обставин, суд приходить висновку, що для відновлення порушених прав Позивача належним способом захисту буде не лише визнання протиправними та скасування відповідних наказів у вказаній частині, а й зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити Позивача зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби, враховуючи висновок суду про відсутність законних підстав для його мобілізації.

Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень - обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У випадку розгляду справи присяжними у своєму зверненні до присяжних суддя повинен чітко пояснити факти та питання, які присяжні повинні вирішити.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Встановлених судом обставин на наявних в матеріалах справи доказів достатньо для висновку про протиправність дій Відповідача 2 щодо здійснення мобілізації Позивача та винесення Наказу №530, та як наслідок, скасування Наказу №41, а інші аргументи сторін не впливають на оцінюване питання.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачами не доведено правомірності оскаржуваних дій та рішень в порядку статті 77 КАС України, а тому права та інтереси Позивача підлягають судовому захисту шляхом задоволення позивних вимог.

Питання щодо розподілу судових витрат в порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) та ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації ОСОБА_1 та доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати протиправним та скасувати Наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 530 від 07.02.2026 в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати Наказ Командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 41 від 08.02.2026 в частині зарахування до списків особового складу ОСОБА_1 .

Зобов`язати Командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити з військової служби з посади водія машиніста екскаватора інженерно-позиційної групи інженерно-саперного взводу НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 та виключити його із списків особового складу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 15 травня 2026 року

Суддя К.М. Недашківська