Постановление суда № 136559296, 14.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

14 травня 2026 року м.Київ справа № 320/11169/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України в місті Києві, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не проведення індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) і Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, з 01.03.2022 у розмірі 1,14 та з 01.03.2023 у розмірі 1,197;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві провести індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) і Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, з 01.03.2022 у розмірі 1,14 та з 01.03.2023 у розмірі 1,197 та виплатити відповідно розраховані суми пенсії.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2025 задоволено апеляційні скарги ОСОБА_1 та Морозової Тетяни Миколаївни як представника ОСОБА_1 та скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не проведення індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) і Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, з 01 березня 2022 року у розмірі 1,14 та з 01 березня 2023 року у розмірі 1,197.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) і Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, з 01 березня 2022 року у розмірі 1,14, з 01 березня 2023 року у розмірі 1,197 та виплатити відповідно розраховані суми пенсії з урахуванням виплаченої пенсії.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві суму сплаченого судового збору у розмірі 968, 96 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю задоволено.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві у 10-денний строк з моменту отримання цієї ухвали (її тексту, отриманого засобами телекомунікаційного зв`язку) подати до суду звіт про виконання рішення у цій справі з відповідними доказами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 відмовлено у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про виконання судового рішення від 14.07.2025 №2600-0803-8/126509 та встановлено новий строк для подання звіту про виконання судового рішення - один місяць з моменту отримання цієї ухвали.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 01.09.2025 №2600-0803-7/155731 про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 09.05.2025 у справі №320/11169/24. Встановлено для Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві новий строк для надання звіту про виконання судового рішення від 09.05.2025 у справі №320/11169/24 - один місяць з моменту отримання цієї ухвали суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 призначено судове засідання для вирішення питання про накладення штрафу за неподання звіту на 12 травня 2026 року о 15:40 год.

01.05.2026 Київським окружним адміністративним судом зареєстровано звіт від 19.11.2025 №2600-0803-8/201579 про виконання судового рішення, який був сформований відповідачем у підсистемі ЕСІТС "Електронний суд" та поданий до суду 19.11.2025.

У вказаному звіті територіальний орган Пенсійного фонду України зазначив, що Управлінням виконано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі №320/11169/24, оскільки рішенням №262840005724 від 24 червня 2025 року проведено індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) і Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, з 01 березня 2022 року у розмірі 1,14, з 01 березня 2023 року у розмірі 1,197 та вирішено виплатити відповідно розраховані суми пенсії з урахуванням виплаченої пенсії.

Відповідно до рішення №262840005724 від 24 червня 2025 року розмір пенсії з 01.03.2022 року становить 10088,59 грн. та з 01.03.2023 - 12076,03 грн.

На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду м. Києва від 09.05.2025 у справі № 320/11169/24 нарахована заборгованість за період з 04.11.2021 по 28.02.2023 в сумі 142329 грн 28 коп, яка належить до сплати на умовах Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165 (далі Порядок).

Управління повідомило, що зазначений борг включено до переліку боргів внутрішньо переміщених осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165 станом на 31.12.2023. Виплату заборгованості було розпочато в жовтні 2024 року в сумі 2361 грн 00 коп. (дві тисячі триста шістдесят одна грн 00 коп.), листопаді 2024 року в сумі 2361 грн 00 коп. (дві тисячі триста шістдесят одна грн 00 коп.), в грудні 2024 року в сумі 2361 грн 00 коп. (дві тисячі триста шістдесят одна грн 00 коп.), в жовтні 2025 року в сумі 2361 грн 00 коп. (дві тисячі триста шістдесят одна грн 00 коп.), в листопаді 2025 року 2361 грн 00 коп. (дві тисячі триста шістдесят одна грн 00 коп.).

Борг станом на грудень 2025 становить 130524 грн 28 коп. (сто тридцять тисяч п`ятсот двадцять чотири грн 28 коп.).

У звіті також вказано, що на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №320/11169/24 нарахована заборгованість з 01.03.2022 по 29.02.2024 в сумі 49144 грн 08 коп.

На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №320/14007/24 за позовом нарахована заборгованість з 01.03.2024 по 30.06.2025 в сумі 60190 грн 74 коп.

Відповідач зауважує, що загальна сума боргу 109334 грн 82 грн. по зазначених рішеннях суду підлягає виплаті на умовах Порядку №1165 та включена до переліку боргів внутрішньо переміщених осіб станом на 31.12.2025. Виплата боргу 49144 грн 08 коп. буде проводитися після погашення залишку заборгованості 130524 грн 28 коп. з переліку боргів внутрішньо переміщених осіб за 2023 рік та заборгованості 60190 грн 74 коп. з переліку боргів внутрішньо переміщених осіб за 2025.

Поряд з тим відповідач наголосив, що згідно з пунктами 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Зазначив, що фінансування видатків, пов`язаних з погашенням заборгованості за рішеннями суду, відбувається в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили. Зазначені кошти входять до складу запланованих асигнувань з державного бюджету по бюджетній програмі за КПКВК 2506080 «Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду». Головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат по зазначеній бюджетній програмі, є Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України (далі - Фонд) відповідальний виконавець і розпорядник коштів нижчого рівня.

Відповідач просить врахувати, що у бюджеті Пенсійного фонду України на 2025 рік, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2025 №1152 "Деякі питання бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік", в бюджеті Пенсійного фонду України кошти на фінансування видатків, пов`язаних з погашенням заборгованості з виплати на умовах Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165 на 2025 рік затвердженні в розмірі 1 000 000,0 тис. грн. Водночас черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили, згідно з абзацом 2 пункту 7 розділу ІІ Порядку. Як наслідок, проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань. Отже, у Головного управління відсутня можливість самостійно формувати бюджет та виділяти кошти із державного бюджету на фінансування пенсій. Як наслідок, покладені судом зобов`язання на відповідача можуть бути виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві.

Відповідач повідомив, що ним направлено лист до Пенсійного фонду України №2600-0402-5/198208 від 12.11.2025 з проханням профінансувати заборгованість з 01.03.2022 по 29.02.2024 в сумі 49144 грн 08 коп. для виконання рішення суду в повному обсязі.

Також відповідачем подані до суду пояснення, в яких він зазначив, що звіт №2600-0803- 8/201579 від 19.11.2025 про виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 подано через підсистему «Електронний суд» 19.11.2025, про що свідчить «Картка руху заяви» про доставку до електронного кабінету та має статус «Первинний. Зареєстровано в АСДС. Відкрито провадження» із датою реєстрації в суді 01.05.2026.

Щодо накладення штрафу на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відповідач звернув увагу, що Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що накладення штрафу передбаченого ст. 382 КАС України, має стимулюючий характер та спрямований на забезпечення виконання судового рішення, а не на покарання посадової особи. Зокрема у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №361/2109/17 вказав наступне: «...Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафних санкцій є заходом для забезпечення права громадян на судовий захист у разі невиконання рішення суду. Для того щоб накласти штраф на керівника суб`єкта владних повноважень, суд повинен встановити, що рішення суду не виконано та з`ясувати причини її невиконання». Суд має право, але не зобов`язаний накладати штраф. Якщо під час судового розгляду цього питання буде встановлено, що посадова особа або орган, відповідальні за виконання рішення, діяли добросовісно, то саме лише невиконання судового рішення не містить складу правопорушення, за яке можлива юридична відповідальність у вигляді штрафу. Тобто, обов`язковою умовою для накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу є встановлення для такого суб`єкта владних повноважень строку на подання звіту про виконання судового рішення та в подальшому неподання такого звіту у встановлений строк».

Відповідач зауважує, що часткове невиконання Головним управлінням рішення суду у цій справі обумовлюється об`єктивними причинами, а саме відсутністю відповідного фінансування, доказів, які б свідчили про намір суб`єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення матеріали справи не містять. Зазначає, що накладення на керівника ГУ ПФУ в м. Києві штрафу в порядку, визначеному ст. 382 КАС України не вирішить питання щодо відповідного фінансового забезпечення для повного виконання судового рішення у цій справі.

Територіальний орган Пенсійного фонду України зазначає, що згідно з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 30.06.2015 та 03.11.2015, 02.02.2016 (справи №№ 21-1044а15, 21-5099а15, 825/3715/14 відповідно), Верховним Судом, у постановах від 24.01.2018 (справа № 405/3663/13-а (К/9901/1598/18), від 13.06.2018 (справа №757/29541/14-а (К/9901/12146/18) та в ухвалі від 16.07.2018 року (справа № 811/1469/18 (Пз/9901/45/18) невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки боржник не мав фінансової можливості протягом встановленого державним виконавцем строку та в подальшому - до отримання фінансування, виконати судове рішення. Накладення штрафу у такому випадку не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Відповідач стверджує, що фактична невиплата нарахованих коштів зумовлена тим, що виділені бюджетні кошти на виконання судових рішень, боржником в яких є Пенсійний фонд України, спрямовуються на безумовне виконання таких рішень у порядку черговості прийняття. Тому, за умови дотримання відповідача встановленого порядку виконання судового рішення, рішення щодо накладення штрафу на керівника управління є передчасним, оскільки жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

З урахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується вчинення ГУ ПФУ в м. Києві дій спрямованих на виконання судового рішення у цій справі, враховуючи, що невиплата нарахованих сум має місце не внаслідок ухилення від виконання судового рішення, а через відсутність у необхідному розмірі коштів, необхідних для його виконання, відповідач стверджує, що хоча рішення суду у цій справі не було виконано Головним управлінням у повному обсязі, однак відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів для виконання такого.

У судовому засіданні 12.05.2026, після надання відповідачем пояснень по справі судом була постановлена ухвала про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши поданий відповідачем звіт про виконання судового рішення, суд зазначає таке.

Конституційний Суд України, аналізуючи приписи Основного Закону України щодо обов`язковості виконання судових рішень, неодноразово наголошував на потребі визначити на законодавчому рівні належні й дієві національні юридичні механізми здійснення судочинства та виконання судових рішень, які засновані на основних засадах судочинства, що їх установлено в Конституції України, та які уможливлюють забезпечення судового захисту, поновлення порушених прав і свобод особи.

Так, Конституційний Суд України вказував, що виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 №2-р (II)/2019).

Крім того, в Рішенні від 01.03.2023 №2-р (II)/2023 Конституційний Суд України вказав на те, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси.

Для належного та своєчасного виконання судових рішень в адміністративних справах суд повинен здійснювати контроль за їх виконанням, про що детально зазначено в розділі IV Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах КАС України, у якому визначено повноваження адміністративного суду з питань контролю за виконанням судових рішень.

Судовий контроль за виконанням судового рішення, метою якого є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини та громадянина, окрім розв`язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і контроль, під час якого оцінюється законність дій суб`єкта владних повноважень, який зобов`язаний виконати рішення суду, тобто він спрямований на недопущення зловживань з боку такого суб`єкта владних повноважень чи його посадової особи під час вчинення дій (прийняття відповідних рішень) на виконання рішення суду. Брак визначених на законодавчому рівні належних і дієвих національних юридичних механізмів, які засновані на основних засадах судочинства й здатні забезпечити судовий захист, поновлення порушених прав і свобод кожної особи, може призвести до невиконання державою позитивного обов`язку виконати судове рішення (як невіддільного складника права кожного на судовий захист) з огляду на ускладнення або унеможливлення такого процесу, обов`язковості судових рішень, які набрали законної сили, чим спричинить порушення права особи на доступ до суду, знівелює дієвість судочинства, що є несумісним із принципом верховенства права, що його встановлено частиною першою статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини першої-другої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.

Суд наголошує на тому, що подання особою, на користь якої ухвалено судове рішення, заяви в порядку статті 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення спрямоване на забезпечення належного виконання судового рішення.

Виконання судового рішення є умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. Визначена статтею 382 КАС України процедура судового контролю за виконанням судового рішення спрямована на забезпечення обов`язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист.

Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі №160/13013/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною п`ятою статті 382-3 КАС України визначено, що суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Згідно з частиною одинадцятою статті 382-3 КАС України якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.

Верховний Суд в ухвалі від 05.08.2025 у справі №580/2522/24 наголосив на тому, що посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

Водночас, Верховний Суд України у своїх постановах, зокрема, від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а від 21.08.2019 у справі №754/3105/17, від 21.05.2020 у справі №310/6910/16-а, неодноразово вказував про те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Відповідно до частини першої статті 10 Бюджетного кодексу України видатки та кредитування бюджету класифікуються за:

1) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету);

2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);

3) функціями, з виконанням яких пов`язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету).

Відповідно до частини другої статті 10 Бюджетного кодексу України програмна класифікація видатків та кредитування бюджету використовується у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Програмна класифікація видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) формується Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом), за пропозиціями, поданими головними розпорядниками бюджетних коштів під час складання проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет) у бюджетних запитах, при цьому визначається шляхом розподілу видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) за бюджетними програмами у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) і може бути уточнена під час виконання державного бюджету (місцевого бюджету) при внесенні змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) та у разі застосування положень частини шостої статті 23 та частини другої статті 24 цього Кодексу.

Відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України, бюджетний запит - документ, підготовлений головним розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для виконання покладених на нього функцій на середньостроковий період, на підставі відповідних граничних показників видатків бюджету та надання кредитів з бюджету.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення суду у цій справі (постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2025 у справі №320/11169/24) відповідачем перераховано пенсію позивача, а також нараховано заборгованість за період з 01.03.2022 по 29.02.2024 в сумі 49144,08 грн, яка позивачеві виплачена не була.

Оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду на теперішній час є невиконаною у повній мірі з огляду на невиплату позивачу нарахованої заборгованості по перерахованій пенсії протягом тривалого періоду часу, суд дійшов висновку про наявність підстав для неприйняття звіту про виконання судового рішення від 19.11.2025 №2600-0803-8/201579.

Відповідно до частини третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Таким чином, постановлення судом ухвали про відмову у прийнятті звіту тягне за собою необхідність накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас частиною п`ятою статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Отже, здійснення керівником суб`єкта владних повноважень достатніх і вичерпних дій, які спрямовані на виконання судового рішення, є підставою для звільнення його від сплати штрафу.

Розглянувши звіт про виконання судового рішення та додані до нього документи, суд дійшов висновку, що керівником відповідача були вчинені достатні та вичерпні дії, спрямовані на виконання судового рішення, які, однак, не призвели до повного виконання судового рішення з незалежних від відповідача причин (через відсутність достатнього фінансування для виплати заборгованості по перерахованій пенсії).

Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі № 757/29541/14-а дійшов висновку, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Така сама правова позиція у подальшому була підтримана Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2025 року у справі № 260/9788/23, в якій Верховний Суд також звернув увагу на частину третю статті 378 КАС України, яку було доповнено абзацом другим згідно із Законом України від 21.11.2024 № 4094-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" (далі - Закон №4094-ІХ), який набрав чинності 19.12.2024.

Так, відповідно до абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України, невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, зокрема, обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Суд звертає увагу на те, що прицитована вище частина третя статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що наслідком постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту може бути також розгляд за власною ініціативою суду питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Як зазначено у пояснювальній записці до проєкту Закону №4094-IX, яким положення частини третьої статті 378 КАС України були доповнені абзацом другим вищенаведеного змісту, він був ухвалений як елемент виконання Україною зобов`язань у межах групи справ Іванов (№40450/04)/Бурмич (№46852/13) і Національної стратегії розв`язання проблеми невиконання судових рішень, схвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №1218-р.

Метою внесення змін до процесуального закону є забезпечення реального виконання судових рішень, а не формальне підтвердження обов`язку суб`єкта владних повноважень.

Зміни до частини третьої статті 378 КАС України, внесені Законом №4094-ІХ, запроваджують автоматичний наслідок у вигляді можливості зміни способу виконання після двох місяців невиконання рішення.

Суд зазначає, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду у цій справі набрала законної сили у день її ухвалення, тобто 09.05.2025.

27.05.2025 Київським окружним адміністративним судом були видані виконавчі листи для примусового виконання судового рішення у даній справі.

На виконання судового рішення відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача та донараховано суму коштів у розмірі 49144,08 грн.

Вказана сума коштів не була виплачена позивачеві протягом двох місяців з дня набрання судового рішення у цій справі законної сили.

Згідно з пунктом 3 частин першої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) у виконавчому документі зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 1404-VIII учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частинами першою та другою статті 15 Закону № 1404-VIII визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Таким чином, сторони цієї справи (позивач та відповідач) набули статусу стягувача та боржника з моменту видачі виконавчого листа.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про наявність передумов для застосування положень частини третьої статті 382-3 та абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України та зміни способу і порядку виконання судового рішення у цій справі.

У постанові Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №380/7706/22 зазначено, що прийняттям Закону №4094-IX Верховна Рада України змінила концепцію статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, запровадивши самостійну підставу для зміни судом способу виконання судового рішення. Крім того, Верховна Рада України цим законодавчим актом усунула необхідність для позивача звертатися з новим позовом для стягнення вже нарахованих, але невиплачених сум, визнавши це непропорційним і таким, що підриває ефективність судового захисту.

Виходячи з мети цих змін, судове втручання у спосіб виконання не є переглядом суті рішення, а становить механізм забезпечення реального і своєчасного виконання судового рішення, що відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 129-1 Конституції України.

Верховний Суд дійшов висновку, що застосування процесуального механізму, передбаченого абзацом другим частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, про зміну способу і порядку виконання судового рішення із зобов`язання вчинити дії на стягнення з Головного управління нарахованої суми є єдиним дієвим та ефективним заходом, спрямованим на реальне поновлення порушених соціальних прав громадянина, а не на формальне завершення виконавчого провадження.

Своєю чергою, зміна способу виконання судового рішення не є створенням нового грошового зобов`язання, оскільки сума заборгованості є чітко визначеною та нарахованою власне відповідачем.

За таких обставин, оскільки відповідачем не забезпечено виконання судового рішення у цій справі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зміни способу і порядку виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2025 у даній справі з:

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) і Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, з 01 березня 2022 року у розмірі 1,14, з 01 березня 2023 року у розмірі 1,197 та виплатити відповідно розраховані суми пенсії з урахуванням виплаченої пенсії

на:

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (ідентифікаційний код 42098368, адреса: 04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) нараховану, але невиплачену суму пенсії в розмірі 49144,08 грн (сорок дев`ять тисяч сто сорок чотири грн 08 коп.).

Керуючись статтями 243, 248, 378, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 19.11.2025 №2600-0803-8/201579 про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2025 у справі №320/11169/24.

Змінити спосіб і порядок виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.05.2025 у справі №320/11169/24 з:

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) і Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, з 01 березня 2022 року у розмірі 1,14, з 01 березня 2023 року у розмірі 1,197 та виплатити відповідно розраховані суми пенсії з урахуванням виплаченої пенсії.

на:

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (ідентифікаційний код 42098368, адреса: 04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) нараховану, але невиплачену суму пенсії в розмірі 49144,08 грн (сорок дев`ять тисяч сто сорок чотири грн 08 коп.).

Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам).

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Дудін С.О.