Решение № 136555380, 05.05.2026, Овруцький районний суд Житомирської області

Справа № 286/4510/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Вачко В. І. ,

з секретарем судового засідання Щипською І.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення матеріального збитку та моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , звернулася в суд з позовом до ФОП ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , в якому просить стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальний збиток в сумі 1 021,64 грн., моральну компенсацію в сумі 30 000 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 28 000 грн., судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним. В червні 2025 року позивачка ОСОБА_1 в мережі інтернет знайшла оголошення про здійснення перевезень пасажирів з території України до Королівства Нідерланди та звернулась засобами електронного зв`язку через застосунок Viber за номером НОМЕР_2 , який було вказано в оголошені. Зазначеною особою виявився відповідач ФОП ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_2 , НОМЕР_3 , який підтвердив шо він займається перевезення пасажирів на території Європейського союзу з території України та у зворотному напрямку. Під час розмови відповідач повідомив позивачці, що їй необхідно здійснити передплату у сумі 20 євро (еквівалент 1000 грн.) на його картку, після чого він забронює їй місце в автобусі. В зв`язку з тим, що позивачкою були придбані квитки на потяг на 15:48 13 серпня 2025 року з станції м.Львів до станції м.Харків, вона надала згоду на надання їй послуги пасажирського перевезення її з міста Стейн, Нідерланди до м.Львів, Україна на 12 серпня 2025 року. 03.07.20025 року позивачкою було здійснено передоплату за здійснення поїздки на користь ФОП ОСОБА_3 , на рахунок в AT КБ «ПриватБанк», отримувач: ОСОБА_2 , рахунок отримувача: НОМЕР_4 , код отримувача: НОМЕР_1 в сумі 1005,03 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № P24A4536073664D2998, доданою до позову. Повний розрахунок в сумі 130 євро було здійснено готівкою водію. Після отримання передоплати відповідач надав контактний телефон НОМЕР_5 невідомої особи на ім`я ОСОБА_4 для подальшої комунікації стосовно зазначеної поїздки, яка повідомила позивачці, що за два дні до здійснення поїздки позивачці буде надано інформацію про номер телефону водія та марку, модель та державний номерний знак автобуса, на якому буде здійснено її поїздку. Однак в зазначений термін із позивачкою не вийшли на зв`язок та не надали їй контактних даний перевізника, хоча при спілкуванні вона неодноразово звертала увагу на той факт, що у неї придбані квитки на потяг з м.Львів до м.Харків на 13.08.2025 року, час відправлення 15 годин 48 хвилин. При цьому в зазначений час позивачка не потрапила до залізничного вокзалу міста Львів та запізнилась на потяг на декілька годин у зв`язку з запізненням водія Volkswagen Crafter д.н.з. НОМЕР_6 , що призвело до матеріального збитку в розмірі вартості квитка на потяг з міста Львів до міста Харкова в сумі 1021,64 грн., копія якого додається до позовної заяви. Відповідно до відповіді Адміністрації Прикордонної служби України позивачка перетинала державний кордон України 13.08.2025 року о 17:09 на автомобілі Volkswagen Crafter д.н.з. НОМЕР_6 . В вересні 2025 року позивачкою на адресу відповідача було направлено претензію, але він не отримав її на поштовому відділені. Також того ж дня позивачкою було направлено скаргу до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у зв`язку з порушенням відповідачем її прав як споживача. Відповідно до інформації наданої з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій відповідач ФОП ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність (запис в реєстрі 22950000000004434 від 17.09.2018 року) та здійснює наступні види діяльності (КВЕД 78.10 - Діяльність агентств працевлаштування(основний); 78.20 - Діяльність агентств тимчасового працевлаштування; 78.30 - Інша діяльність із забезпечення трудовими ресурсами; 79.11 - Діяльність туристичних агентств; 66.29 - Інша допоміжна діяльність у сфері страхування та пенсійного забезпечення та 66.22 - Діяльність страхових агентів і брокерів). Таким чином, відповідач не має права здійснювати підприємницьку діяльність пов`язану з пасажирськими перевезенням в тому числі Міжнародними, тобто відповідач нечесною підприємницькою діяльністю, надаючи позивачці послуги з Міжнародних пасажирських перевезень, ввів її в оману. Як наслідок таких дій, було порушено її права споживача на отримання продукції і послуг належної якості.

Виходячи з вищевикладеного, позивачка вважає, що в розумінні Цивільного кодексу України (далі - ЦК), між позивачкою та відповідачем був укладено договір. Відповідно до ч.4 ст.202 ЦК багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Відповідно до ч.1 ст.205 ЦК правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ст.641 ЦК пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію, забезпечити використання продукції за призначенням протягом строку її служби, передбаченого нормативно-правовим актом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності такого строку - протягом десяти років.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про захист прав споживачів» при розірванні договору купівлі-продажу розрахунки із споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час його купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.

Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється нечесна підприємницька діяльність. Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про основні характеристики продукції, такі як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції чи послуги споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Підприємницька практика, яка істотно спотворює або може істотно спотворити економічну поведінку лише чітко визначеної (окремої) групи споживачів, особливо вразливих до такої діяльності через їх розумові або фізичні вади, вік чи довірливість, у разі якщо продавець мав об`єктивну можливість передбачити їх поведінку та особливості, має оцінюватися з точки зору середньостатистичного представника такої групи, а також з урахуванням припущення, що, зважаючи на викладені обставини, можливість здійснити свідомий і компетентний вибір відсутня і споживач помиляється при вчиненні правочину щодо обставин, які мають істотне значення. Зазначені умови не стосуються законної рекламної діяльності, у тому числі створення заяв або виразів, які не можуть бути сприйняті буквально.

Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; ціну продукції визначено неналежним чином. Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача задовольняють також створені власником продавця торговельні підприємства та філії, що здійснюють продаж аналогічних придбаним споживачем товарів, або підприємства, на які ці функції покладено на підставі договору. Функції представників підприємств-виробників виконують їх представництва та філії, створені виробниками для цієї мети, або підприємства, які задовольняють зазначені вимоги на підставі договору з виробником.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про захист прав споживачів» при розірванні договору купівлі-продажу розрахунки зі споживачем проводяться виходячи з вартості товару на час його купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.

Згідно з ч.14 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору є несправедливою умовою договору.

Статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Така інформація повинна містити: назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об`єм тощо), умови використання; відомості про вміст шкідливих для здоров`я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов`язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій.

У разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.16 ЦК, одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути відшкодування моральної шкоди. Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, що вбачається в діях відповідача.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної школи (немайнової) шкоди, а також щодо звільнення позивачки від сплати судового збору.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами у порядку, визначеному, ст.137 ЦПК України. Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності є, зокрема надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 та постановою Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. Позивачка стверджує, що нею понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 000 грн, у підтвердження чого додано до позову копії договору № 18082514/6 від 18.08.2025 року про надання правничої допомоги TOB «Центр правової допомоги юрист онлайн» та Актом приймання-передачі наданих послуг № 18082514 до Договору про надання юридичних послуг/правової допомоги № 04082515/6 від 18.08.2025 року.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав, в передбаченому ст.93 ЦПК України порядку поставив позивачу десять запитань, просив відмовити повністю у задоволенні позовної заяви. Подав клопотання про залишення позовної заяви без руху, яке відхилено судом.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач покликається у відзиві зокрема на наступне. ОСОБА_2 зареєстрований у вставленому законом порядку як фізична особа - підприємець та здійснює господарську діяльність у сфері надання послуг, пов`язаних із працевлаштуванням осіб за межами України. Вказана обставина підтверджується класифікаторами видів економічної діяльності відповідача, які внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: Основний вид діяльності: 78.10 Діяльність агентств працевлаштування; Інші види діяльності; 78.20 Діяльність агентств тимчасового працевлаштування; 78.30 Інша діяльність із забезпечення трудовими ресурсами; 79.11 Діяльність туристичних агентств; 66.29 Інша допоміжна діяльність у сфері страхування та пенсійного забезпечення; 66.22 Діяльність страхових агентів і брокерів. З огляду на специфіку здійснюваної господарської діяльності, ОСОБА_2 у процесі надання послуг з працевлаштування осіб за межами України взаємодіє ними суб`єктами господарювання, які безпосередньо надають послуги з пасажирських перевезень за кордон та у зворотному напрямку. У межах такої взаємодії Відповідач діє як субагент, який має право здійснювати бронювання та оформлення квитків для третіх осіб, а також забезпечувати інформаційний та організаційний супровід відповідних поїздок. При цьому, ФОП ОСОБА_2 не здійснює пасажирських перевезень як перевізник, не володіє та не експлуатує транспортні засоби для перевезення пасажирів, а також бере на себе зобов`язань щодо безпосереднього виконання перевезення. Участь Відповідача у відповідних правовідносинах обмежується наданням інформаційно-комунікаційних та посередницьких послуг, спрямованих на організацію взаємодії між пасажирами та перевізниками, які фактично здійснюють перевезення.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та не заперечується сторонами, позивачка звернулася до відповідача з метою організації поїздки за кордон. В ході спілкування відповідач відразу повідомив позивачку про характер своєї діяльності пояснив, що він не здійснює пасажирських перевезень і не є перевізником, а виступає посередником, який шляхом взаємодії з перевізниками забезпечує бронювання місць у транспортних засобах за відповідну комісійну винагороду. Позивачка погодилася з такими умовами співпраці та надала інформацію, необхідну для організації поїздки, у тому числі щодо напрямку, дати та інших параметрів, які мають значення бронювання.

03 липня 2025 року позивачка здійснила оплату послуг відповідача як посередника у розмірі 1000,00 грн., що відповідало домовленостям сторін щодо надання інформаційно-комунікаційних та організаційних послуг з бронювання місця для поїздки. Після отримання вказаної оплати відповідач звернувся до перевізника, який фактично здійснює пасажирські перевезення за відповідним напрямком, уточнив можливість перевезення у запланований час, підтвердив наявність вільного місця та здійснив його бронювання для позивачки. Після здійснення бронювання відповідач передав контактні дані позивачки перевізнику, який фактично здійснює пасажирські перевезення за відповідним маршрутом, та навпаки контактні дані перевізника - позивачці для подальшої безпосередньої комунікації між перевізником та пасажиром. Після передачі контактних даних подальша комунікація між позивачкою та перевізником здійснювалася без участі відповідача. Про зміст такого спілкування, перебіг домовленостей між позивачкою та третіми особами, а також про будь-які подальші обставини, пов`язані з організацією або здійсненням поїздки відповідачу відомо не було. Вказаним засвідчується, що зі змістом повідомлень, листування та іншими матеріалами, на які посилається позивачка у позовній заяві як на докази, відповідач ознайомився виключно після отримання примірника позовної заяви. У зазначеній комунікації відповідач участі не брав, не здійснював та не міг здійснювати будь-якого впливу на дії третіх осіб. Надалі, починаючи з серпня 2025 року, тобто після завершення первісної взаємодії сторін (у липні 2025 року), яка обмежувалася організацією бронювання місця для поїздки, поведінка позивачки істотно змінилася. Позивачка раптово відновила контакт з відповідачем та почала неодноразово звертатися нього у телефонному режимі й шляхом надсилання повідомлень. Такі звернення носили імпульсивний, емоційно напружений характер, супроводжувалися агресивною манерою спілкування, використанням ненормативної та образливої лексики, а також висуненням вимог про сплату грошової компенсації у розмірах, що не співвідносилися а ні з характером попередніх домовленостей, а ні з сумою отриманої відповідачем винагороди. Зазначена поведінка створювала психологічний тиск на відповідача та істотно виходила за межі будь-якої конструктивної чи ділової комунікації. У відповідь на вказані звернення відповідач неодноразово намагався залагодити ситуацію у позасудовому порядку та роз`яснював позивачці, що обставини, на які посилається, пов`язані виключно з діями та рішеннями перевізника, який фактично здійснює пасажирські перевезення, тоді як відповідач не є перевізником і не приймав на себе зобов`язань щодо здійснення перевезення або контролю за його виконанням. Попри відсутність своєї вини у виникненні спірної ситуації та не визнаючи за собою обов`язку з відшкодування будь-яких збитків, 14 серпня 2025 року відповідач, діючи добросовісно та з метою припинення конфлікту, повернув позивачці отриману ним комісійну винагороду у розмірі 1000 грн. як оплату власних посередницьких послуг, що підтверджується належним чином завіреною копією платіжної інструкції Р24А4712137022D2584 від 14.08.2025 року. Водночас навіть після надання відповідачем вичерпних роз`яснень щодо відсутності відповідальності за дії перевізника та після повернення отриманої комісійної винагороди у повному обсязі, конфліктна ситуація не була вичерпана. Позивачка не виявила жодного наміру до конструктивного врегулювання спору, продовжила наполягати на задоволенні необґрунтованих і явно непропорційних вимог, що не випливають, а ні з характеру правовідносин сторін, а ні з фактичних обставин справи. Наразі звернення позивачки до суду є не способом захисту порушеного права, а спробою перекласти наслідки дій третіх осіб на відповідача, який виконав усі взяті на себе зобов`язання та навіть здійснив повернення власної винагороди за відсутності будь-якого юридичного обов`язку для цього.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачка заявляє вимогу відшкодування матеріального збитку у розмірі 1021,64 грн., який полягає у вартості залізничного квитка за маршрутом Львів - Харків. Зазначені витрати позивачка пов`язує з діями відповідача та вважає їх такими, що підлягають відшкодуванню за його рахунок. Однак, відповідач повністю не погоджується із заявленою вимогою про відшкодування матеріального збитку, вважає її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки кають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результатi порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також и, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права і збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана мірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст.1166 ЦК України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Заявлена позивачкою вимога про відшкодування матеріального збитку за своєю правовою природою належить до вимог, що випливають із деліктних правовідносин, тобто правовідносин з відшкодування шкоди, завданої, за твердженням позивачки, неправомірними діями іншої особи. У межах таких правовідносин цивільно-правова відповідальність не є наслідком лише факту настання негативних майнових наслідків, а пов`язується з наявністю цивільного правопорушення, який охоплює:

- Наявність шкоди;

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна його в результаті порушення належного йому майнового права.

- Наявність протиправної поведінки заподіювача шкоди;

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

- Наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та шкодою;

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин, об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має безпосереднім.

- Наявність вини заподіювача шкоди.

Вина у цивільно-правових деліктних правовідносинах полягає у недотриманні особою належної поведінки, яка очікується від учасника цивільних правовідносин за конкретних обставин. Вона виражається у невжитті особою необхідних заходів для запобігання заподіянню або у неналежному виконанні обов`язків, покладених на неї законом чи характером здійснюваної діяльності.

У межах деліктних правовідносин розподіл обов`язку доказування має принципове значення для вирішення спору по суті.

Саме на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування шкоди, покладається зв`язок довести наявність елементів складу цивільного правопорушення, зокрема: факт завдання шкоди, її розмір, протиправність поведінки відповідача, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заявленими збитками.

Лише за умови доведеності зазначених обставин у їх сукупності виникає підстава оцінки питання вини особи, яка, за твердженням позивача, завдала шкоди.

Водночас у разі встановлення факту шкоди та причинного зв`язку, відповідач має право доводити відсутність своєї вини як підставу для звільнення від цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, пошти здійснюється за договором перевезення.

Відповідно до ч.2 ст.908 ЦК України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.1 ст.910 ЦК України, за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов`язується перевезти другу сторону (пасажира) до призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов`язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.

Відповідно до ч.1 ст.910 ЦК України, укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка або електронного квитка, багажної квитанції, вимоги до яких встановлюються відповідно до законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

З аналізу наведених норм Цивільного кодексу України вбачається, що правовідносини з перевезення пасажирів виникають виключно на підставі договору перевезення, сторонами якого є перевізник та пасажир. Саме на перевізника покладається обов`язок здійснити перевезення пасажира до пункту призначення, а також відповідальність за неналежне або несвоєчасне виконання такого зобов`язання.

Водночас заявлені позивачкою вимоги про відшкодування матеріального збитку за своїм змістом фактично пов`язані з обставинами, які, за твердженням позивачки, виникли у зв`язку з неналежною організацією або здійсненням перевезення. Тобто йдеться про правовідносини, що за своєю природою належать до правовідносин з перевезення пасажирів, відповідальність у яких може нести виключно перевізник як сторона відповідного договору. Разом із тим між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ФОП ОСОБА_2 договору перевезення не укладалося. Відповідач не виступав перевізником, не брав на себе обов`язків щодо фактичного перевезення позивачки, не видавав квитків або електронних квитків та не здійснював жодних дій, які б свідчили про виникнення між сторонами правовідносин з перевезення у розумінні статей 908, 910 ЦК України. Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідач надавав позивачці інші за правовою природою послуги, а саме інформаційно-комунікаційні та організаційні послуги з бронювання місця у транспортному засобі шляхом взаємодії з перевізником. Зазначені послуги виконані відповідачем у повному обсязі та належним чином, що зокрема підтверджується здійсненим бронюванням та передачею контактних даних перевізника позивачці.

Таким чином, можливі негативні наслідки, на які посилається позивачка, пов`язані з діями або бездіяльністю третьої особи - перевізника, який фактично здійснює пасажирські перевезення та є самостійним суб`єктом господарювання. Будь-яких домовленостей, за якими відповідач брав би на себе відповідальність за дії перевізника або гарантував належне та своєчасне здійснення перевезення, між сторонами не існувало.

За таких обставин, відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності за можливі порушення зобов`язань з перевезення, оскільки він не є стороною відповідного договору та не відповідає за дії третіх осіб за відсутності прямого зобов`язання або спеціальної домовленості про таку відповідальність. Фактично у даному спорі ФОП ОСОБА_2 є неналежним відповідачем.

З огляду на викладене, заявлена позивачкою вимога про відшкодування матеріального збитку не знаходить свого підтвердження а ні у фактичних обставинах, ані у вимогах цивільного законодавства. Наведені позивачкою доводи та надані якості доказів матеріали не свідчать про наявність у діях відповідача протиправної поведінки, а також не підтверджують існування безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між його діями та заявленими витратами. Крім того, з урахуванням характеру наданих відповідачем послуг та відсутності будь-яких зобов`язань щодо здійснення або забезпечення перевезення, відсутні підстави для висновку про наявність вини відповідача у заподіянні шкоди, на яку посилається відповідачка.

Таким чином, у даному випадку не доведено сукупності обов`язкових елементів цивільного правопорушення, що унеможливлює покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.

За відсутності складу цивільного правопорушення вимога про відшкодування матеріального збитку є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачка поряд із вимогою про відшкодування матеріального збитку також заявляє вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди, яку пов`язує з обставинами, викладеними у позовній заяві, та діями відповідача.

Позивачка вважає, що внаслідок поведінки відповідача їй було завдано моральних страждань, які, на її переконання, підлягають грошовій компенсації.

Водночас відповідач повністю не погоджується із заявленою вимогою про відшкодування моральної шкоди, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи приниженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана їй або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

З аналізу наведених норм цивільного законодавства вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди не є абсолютним та не виникає автоматично з самого лише заявлення особою про наявність певних негативних переживань.

Як і у випадку відшкодування матеріальної шкоди, застосування такої міри цивільно-правової відповідальності можливе виключно за наявності визначених законом підстав та за доведення сукупності обов`язкових елементів.

Так, у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування, а саме: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Очевидною є обставина, що завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її кодування.

Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

(Ідентичний за змістом висновок було викладено в постанові об`єднаної палати ного цивільного суду Верховного Суду від 05 грудня 2022 року по справі № 214/7462/20).

Разом із тим, застосування наведених правових підходів до обставин даної справи свідчить про відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди.

Як було викладено вище, відповідач не є особою, діями або бездіяльністю якої було завдано позивачці моральної шкоди. Він не вчиняв жодних протиправних дій щодо позивачки, не перебував із нею у правовідносинах, у межах яких міг би впливати на перебіг чи результати перевезення, та не приймав на себе жодних зобов`язань, невиконання або неналежне виконання яких могло б спричинити моральні страждання.

Фактичні обставини справи підтверджують, що всі обставини, на які посилається позивачка як на підставу для заявлення вимоги про відшкодування моральної шкоди, пов`язані з діями або рішеннями третіх осіб - перевізника, який не є стороною даного спору.

Відповідно, причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою відповідача та заявленими моральними стражданнями відсутній.

Більше того, за відсутності протиправної поведінки та причинного зв`язку, відсутні й правові підстави для оцінки питання вини відповідача.

Сам по собі суб`єктивний емоційний стан позивачки або її особисте сприйняття певних життєвих обставин не може розглядатися як доказ завдання моральної шкоди конкретною особою та не утворює складу цивільного правопорушення.

Таким чином, у даному спорі відсутні обов`язкові елементи деліктної відповідальності, необхідні для відшкодування моральної шкоди, а ФОП ОСОБА_2 є неналежним відповідачем за заявленою вимогою.

Крім відсутності підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди, особливу увагу слід звернути також на поведінку позивачки в визначенні розміру та співмірності заявлених позивачкою вимог.

Як неодноразово вказував Верховний суд у своїх постановах, гроші виступають еквівалентом моральної шкоди.

Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду.

Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди і відновлення стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту.

Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають значення, вимоги розумності і справедливості.

(Ідентична за змістом позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного ого суду Верховного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).

При цьому, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивачка, характеру немайнових їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

(Схожа за змістом позиція викладена в постанові Великої палати Верховного суду від 15 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, за основною вимогою про відшкодування морального збитку позивачка заявляє суму у розмірі 1021,64 грн, водночас додаткова вимога про стягнення моральної шкоди заявлена у розмірі 30000,00 грн, тобто у майже тридцять разів більшому розмірі, ніж заявлені фактичні витрати.

При цьому позивачка не наводить жодних конкретних обставин, які б свідчили про реальне, істотне та тривале завдання їй моральних страждань, а також не надає жодного належного доказу, який дозволяв би об`єктивно оцінити їх наявність або співмірність заявленому розміру компенсації.

Фактично вимога про моральну шкоду ґрунтується виключно на суб`єктивних судженнях позивачки та її власному сприйнятті ситуації, що саме по собі не може бути підставою для покладення цивільно-правової відповідальності.

Фактично та на переконання відповідача, заявлена вимога про відшкодування моральної шкоди очевидно виходить за межі компенсаційної функції цього інституту та набуває виразного карального характеру.

Її метою є не відновлення порушеного права, а покарання відповідача шляхом стягнення значної грошової суми з особи, яка не є заподіювачем шкоди, не перебувала з позивачкою у правовідносинах з перевезення та не вчиняла жодних протиправних дій.

Більше того, з огляду на встановлені обставини справи, заявлена вимога про моральну шкоду фактично спрямована на безпідставне та незаконне збагачення за рахунок відповідача, що є неприпустимим у цивільному праві та прямо суперечить його засадам.

Позивачка намагається використати інститут моральної шкоди як інструмент фінансового тиску та джерело необґрунтованого доходу, а не як спосіб захисту дійсно порушеного права.

Звернення позивачки до суду в цій частині є продовженням її позасудової поведінки, що характеризувалася емоційним тиском, висуненням явно пропорційних вимог та відсутністю будь-якого прагнення до конструктивного врегулювання спору.

За таких заявлених умов вимога про стягнення моральної шкоди не може розглядатися як добросовісна реалізація права на судовий захист, а є спробою перекласти дій третіх осіб на неналежного відповідача ФОП ОСОБА_2 та отримати з цього необґрунтовану матеріальну вигоду, що не може та не повинно заохочуватись судом за результатом розгляду даної справи.

Водночас Відповідач не погоджується з указаною вимогою, вважає її безпідставною, та такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх знаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті увідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 3) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді».

Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом.

Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку ч.4 ст.137, ч.7 ст.139 та ч.3 ст.141 ЦПК України.

(Ідентичні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 ня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21), постановах Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 234/11448/21, (провадження № 61-900св22), від 21 грудня 22 року у справі № 202/2864/21 (провадження № 61-250св22).

З урахуванням викладеного, заявлена позивачкою вимога про компенсацію витрат і професійну правничу допомогу не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства та не підлягає задоволенню.

По-перше, сама по собі наявність укладеного договору між позивачкою та третьою особою не створює автоматичного обов`язку для відповідача компенсувати будь-які витрати, понесені позивачкою у зв`язку з таким договором.

Цивільне процесуальне законодавство прямо пов`язує можливість компенсації на професійну правничу допомогу не з фактом укладення договору, а з характером наданих послуг, їх суб`єктним складом (адвокат), реальністю понесених витрат та дотриманням установлених законом критеріїв співмірності.

По-друге, надані позивачкою документи не підтверджують понесення витрат саме на професійну правничу допомогу у розумінні статті 137 ЦПК України, оскільки послуги надавалися не адвокатом, а юридичною особою, яка не суб`єктом адвокатської діяльності. Витрати на юридичні послуги, надані іншими особами, ніж адвокат, не віднесені до складу судових витрат, що можуть бути компенсовані за рахунок іншої сторони, що неодноразово підтверджено усталеною судовою практикою Верховного Суду.

По-третє, навіть формальний аналіз наданих позивачкою документів свідчить про відсутність підстав для компенсації заявлених витрат, оскільки після внесення змін договору про надання правової допомоги його предмет був істотно звужений.

Як убачається з додаткової угоди до договору № 18082514, з переліку послуг виключено підготовку позовної заяви, тобто саме ту процесуальну дію, яка безпосередньо пов`язана з реалізацією права на судовий захист та могла б потенційно підпадати під критерії витрат, пов`язаних із розглядом справи. Фактично після внесення змін предмет договору зведено до таких дій: направлення запитів представника до третіх осіб; комунікація з перевізником (при цьому фактично жодної комунікації між третіми особами і відповідачем не відбувалось, тобто комунікація, якщо така і була, проводилась з дійсним перевізником, а не з відповідачем); подання заяви до транспортної інспекції; складання та направлення претензії.

Водночас зазначені дії не є процесуальними діями у межах судового провадження, не пов`язані безпосередньо з розглядом цієї справи судом та, що принципово важливо, не перебувають у жодному правовому або фактичному зв`язку з відповідачем, оскільки комунікація здійснювалась із третіми особами, які не перебували у взаємовідносинах із відповідачем.

Крім того, додатковою угодою було змінено пункт 3.1 договору, який викладено в наступній редакції: «вартість послуг згідно переліку, зазначеного в п.1.2 цього договору, становить -/-, що сплачується замовником в наступні терміни».

Зазначене фактично унеможливлює встановлення конкретної вартості послуг, строків та порядку їх оплати, а отже - позбавляє суд можливості перевірити реальність, визначеність та обґрунтованість заявлених до компенсації витрат. За таких обставин заявлена позивачкою сума витрат не лише не підтверджена належними доказами їх сплати, але й позбавлена визначеного договірного підґрунтя, що виключає можливість її відшкодування за рахунок відповідача у порядку цивільного судочинства.

По-четверте, сама вимога про компенсацію витрат заявлена у відриві від результату розгляду справи та фактично спрямована на перекладання на відповідача витрат, які не перебувають із ним у причинно-наслідковому зв`язку та не зумовлені його поведінкою. Такий підхід суперечить як засадам цивільного судочинства, так і самій природі інституту судових витрат.

За сукупністю наведеного, вимога позивачки про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованою, не підтвердженою належними та допустимими доказами, такою, що не відповідає вимогам статей 133, 137, 141 ЦПК України, та не підлягає задоволенню.

Водночас відповідачем заявлено, що загальна орієнтовна сума його витрат на правову допомогу, станом на дату подачі відзиву складає 30000 грн.

Також у відзиві на позовну заяву в порядку, передбаченому ст.93 ЦПК України, відповідачем поставлено позивачці десять запитань.

Позивачка у встановлений судом строк подала відповідь на відзив, в якому просить відхилити доводи відповідача, викладені у відзиві, та задоволити позов у повному обсязі, однак на запитання, поставлені відповідачем у відзиві на позовну заяву в порядку, передбаченому ст.93 ЦПК України, відповіді не надала. При цьому, позивачка обґрунтовуючи свої позовні вимоги, у відповіді на відзив повторно вказала, що відповідач надав позивачці неналежні послуги з перевезення, внаслідок чого вона запізнилася на поїзд за маршрутом Львів-Харків та не змогла своєчасно скористатися подальшим транспортним сполученням; у зв`язку із неналежно наданими відповідачем транспортними послугами їй було завдано матеріальну шкоду у розмірі 1021,64 грн., що відповідає вартості квитка на поїзд; у зв`язку із неналежно наданими відповідачем транспортними послугами позивачці було завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у 30000 грн., яка підлягає компенсації за рахунок відповідача; у зв`язку з необхідністю звернення до суду позивачкою було понесено витрати на правничу допомогу, надану ТОВ «Центр правової допомоги юрист онлайн», які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача; додатково вказала, що після отримання відповідачем коштів від позивачки їй не було надано укладений договір перевезення пасажирів з виконавцем; позивачкою було направлено відповідачу претензію, яка повернулася назад у зв`язку з її неотриманням відповідачем, що, на думку позивачки, свідчить про недобросовісність його поведінки. Подала заяву про розгляд справи без її участі, на позовних вимогах наполягає.

Відповідач у встановлений судом строк подав заперечення, в якому просив відмовити повністю у задоволенні позовної заяви, наводячи доводи, аналогічні викладеним у відзиві на позов, зокрема про те, що відповідач ФОП ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі, так як він не надає та не надавав ніколи безпосередніх послуг з перевезення пасажирів, не здійснює та здійснював перевезення транспортними засобами та не забезпечує їх виконання. Діяльність відповідача в цій частині фактично полягає у здійсненні посередницьких дій як субагента: замовлення в інтересах клієнта місць у перевізника, комунікації з клієнтом і перевізником та після отримання підтвердження - передачі контактних даних від клієнта до перевізника. Між сторонами у справі не укладалося жодного письмового договору перевезення та не виникало правовідносин з перевезення у розумінні цивільного законодавства. Фактично відповідачем були надані інформаційно-комунікаційні та посередницькі послуги - комунікація з перевізником та замовлення в інтересах позивачки місця в автобусі для неї. У призначенні платежу від позивачки до відповідача за нібито перевезення не зазначено, що оплата здійснюється саме за перевезення. Навіть у випадку настання будь-якої матеріальної шкоди, така шкода, за логікою позовних вимог, могла бути завдана виключно перевізником - фізичною особою- підприємцем або компанією, яка фактично здійснювала перевезення, в той час як це відповідачем фактично не здійснювалось. Із наданих Позивачкою відповідей Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області та Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів вбачається, що перевізником є не відповідач, а взагалі інша особа, яка не є учасником даного спору. Сукупність наведених обставин свідчить про те, що ФОП ОСОБА_2 не є належним відповідачем у даній справі, а заявлені вимоги пред`явлені до особи, яка не перебувала з позивачкою у правовідносинах перевезення та не здійснювала відповідну діяльність. Відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, так як позивачкою не доведено наявності протиправної поведінки відповідача, причинно-наслідкового зв`язку між його діями та заявленими моральними стражданнями, а також його вини. За відсутності складу цивільного правопорушення вимога про стягнення моральної шкоди розмірі 30000 грн. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Відсутні підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу, так як послуги, на які посилається позивачка, надавалися не адвокатом, а ймовірно юристом, який не має права на надання правничої допомоги, що виключає можливість їх компенсації як витрат на професійну правничу допомогу у розумінні процесуального законодавства. Додатковою угодою до договору про надання правової допомоги було внесено зміни, якими фактично скасовано визначену вартість послуг, що унеможливлює встановлення реальної ціни. Як вбачається з правових позицій сторін у даній справі, вони свідчать не просто про різне бачення обставин, а про спробу позивачки штучно змінити правову природу спірних відносин і покласти відповідальність за дії третіх осіб на особу, яка фактично не здійснювала перевезення та не перебувала з нею у правовідносинах перевезення. Позовні вимоги позивачки побудовані на ототожненні посередницьких (субагентських) дій із діяльністю перевізника та на підміні змісту фактичних домовленостей між сторонами. Такий підхід не ґрунтується на реальних обставинах справи, ігнорує встановлену роль відповідача як субагента та фактично спрямований на перекладення відповідальності за можливі дії перевізника на особу, яка не здійснювала відповідного перевезення.

В доповнення до основних доводів, наведених у відзиві проти позовних вимог, відповідач вказує також на те, що позивачка, заперечуючи обставину того, що між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо надання інформаційно-комунікаційних та посередницьких послуг з питання місця у перевізника, у відповіді на відзив намагається подати це як порушення з боку відповідача, стверджуючи, що після отримання коштів їй не було надано укладений договір перевезений пасажирів з виконавцем. Така аргументація, на думку відповідача, є нелогічною та юридично неспроможною, оскільки відповідач не є перевізником та не є стороною договору перевезення; посилання на ненадання письмового примірника договору, який мав усний характер і стосувався не перевезення, а посередницьких дій, свідчить про підміну правової природи спірних відносин, так як неможливо вимагати передачі письмового договору перевезення від особи, яка не є стороною та не укладала його. Посилання позивачки на обставину направлення відповідачу претензії та факт її повернення у зв`язку з неотриманням відповідачем, в обгрунтування недобросовісності поведінки відповідача не заслуговує на увагу, так як сам по собі факт повернення поштового відправлення не може свідчити про недобросовісність сторони. Добросовісність у даних правовідносинах підтверджується реальними діями відповідача, зокрема поверненням позивачці коштів, отриманих за надані посередницькі та інформаційно-консультаційні послуги, що свідчить про відсутність наміру завдати шкоди чи ухилитися від врегулювання ситуації. Таким чином, відповідь на відзив не містить належного спростування ключових доводів відповідача, не усуває встановлених ним обставин щодо належності відповідача та відсутності правовідносин перевезення між сторонами, а також не доводить наявності складу цивільного правопорушення. За відсутності протиправної поведінки, вини, причинно-наслідкового зв`язку та належного відповідача у справі, заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Заявив клопотання про зобов`язання позивача надати відповіді на поставлені відповідачем питання у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою суду від 04.03.2026 року зобов`язано позивача подати суду до 24.04.2026 року письмову, у формі заяви свідка, оформленої відповідно до вимог ст.93 ЦПК України, вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті, поставлене до позивача відповідачем у відзиві на позовну заяву, з доказами надіслання копії такої заяви свідка учаснику справи, який поставив письмові запитання, тобто відповідачу.

Позивач вимог ухвали суду не виконала, відповіді на поставлені у відзиві запитання не надала. Надіслала суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача, в якій просить розглянути справу за наявними у ній матеріалами на підставі поданих позивачем доказів, позовні вимоги підтримує.

Відповідач подав у письмові додаткові пояснення, які просив врахувати та відмовити повністю у задоволенні позовних вимоги. Подав клопотання про збільшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та проведення судом розподілу понесених судових витрат, в якому просив врахувати це клопотання при ухваленні рішення та здійсненні розподілу судових витрат і стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.

В судовому засіданні 29.04.2026 року відповідач позов не визнав, судом оголошувалася перерва до 05.05.2026 року.

Відповідач подав заяву, в якій просив продовжити проведення судового розгляду без його подальшої участі, позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши вимоги та доводи сторін, викладені у заявах по суті спору, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов наступних висновків.

У позові позивачка стверджує, що відповідач надав їй неналежні послуги з перевезення, внаслідок чого вона запізнилася на поїзд за маршрутом Львів-Харків та не змогла своєчасно скористатися подальшим транспортним сполученням, відтак, у зв`язку із неналежно наданими відповідачем транспортними послугами їй було завдано матеріальну шкоду у розмірі 1021,64 грн., що відповідає вартості квитка на поїзд, копію якого додано до позову, а також було завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у 30000 грн., яка підлягає компенсації за рахунок відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 зареєстрований як суб`єкт господарювання 17 вересня 2018 року, про що містяться відповідні відомості в Єдиному державному реєстрі. Основним видом господарської діяльності відповідача є: 78.10 Діяльність агентств працевлаштування. Крім того, відповідач здійснює свою діяльність за такими видами: 78.20 Діяльність агентств тимчасового працевлаштування; 78.30 Інша діяльність із забезпечення трудовими ресурсами; 79.11 Діяльність туристичних агентств; 66.29 Інша допоміжна діяльність у сфері страхування та пенсійного забезпечення; 66.22 Діяльність страхових агентів і брокерів. Також, відповідач перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується даними Реєстру платників єдиного податку, а саме: дата (період) обрання або переходу на єдиний податок: 14 жовтня 2018 року; дата початку застосування ставки та групи: 01 січня 2021 року; ставка: 14,00%; група: 2.

Зазначені відомості підтверджуються випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також повним витягом ого державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З вищевказаного слідує, що господарська діяльність відповідача за своєю суттю пов`язана із наданням посередницьких, організаційних та супутніх послуг у сфері працевлаштування, туристичних та страхових послуг, і не передбачає здійснення діяльності з перевезення пасажирів або вантажів як самостійного виду господарської діяльності. Тобто відповідач не є перевізником та не здійснює діяльність з перевезення пасажирів.

Як пояснив відповідач, його діяльність у відповідних правовідносинах обмежується виключно інформуванням осіб, які звертаються до нього, про можливість отримання послуг перевезення, а також наданням контактної інформації безпосередніх перевізників. При цьому, він не визначає умов перевезення, не погоджує його істотні умови, не приймає на себе зобов`язань щодо його здійснення та не отримує оплату за надання послуг перевезення. Фактичним перевізником у кожному конкретному випадку є відповідний суб`єкт господарювання, який безпосередньо здійснює перевезення, погоджує його умови з клієнтом та відповідальність за його виконання. Відповідно, правовідносини щодо перевезення виникають безпосередньо між перевізником та особою, яка користується відповідною послугою, без участі відповідача як сторони таких правовідносин. У спірній ситуації фактичним перевізником було Товариство з обмеженою відповідальністю «САВ.О.БУС» (код 45075254). Однак, окремий письмовий договір між ФОП ОСОБА_2 та TOB «САВ.О.БУС» не укладався, оскільки взаємодія між ними носить виключно фактичний, комунікаційний характер та полягає у погодженні можливості надання перевезення в конкретному випадку.

Участь TOB «САВ.О.БУС», як перевізника у спірних правовідносинах, підтверджується безпосередньо позивачкою у документах, наданих нею суду. Зокрема, як вбачається з відповіді Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області № 297/П/17-00-07-05-08 від 25 листопада 2025 року, за результатами розгляду скарги ОСОБА_5 щодо обставин, які є предметом даної справи, працівниками зазначеного органу було проведено перевірку TOB «САВ.О.БУС», за результатами якої встановлено порушення та притягнуто до відповідальності відповідну юридичну особу - саме TOB «САВ.О.БУС» як перевізника, а не ФОП ОСОБА_2 , відповідача у справі.

Наявність скарги позивачки на TOB «САВ.О.БУС», як перевізника, підтверджується відповіддю Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та споживачів за № В-7567/П-8147 від 01 грудня 2025 року, яка також надана позивачкою та наявна в матеріалах справи.

Враховуючи, що заявлені позивачкою позовні вимоги випливають із правовідносин перевезення, які фактично надавались їй не ФОП ОСОБА_2 , а TOB «САВ.О.БУС», щодо залучення якого до участі у справі як співвідповідача чи заміну неналежного відповідача позивачка суду клопотання не заявляла, відтак, визначення ФОП ОСОБА_2 (який у спірних правовідносинах не виступав перевізником і не здійснював перевезення позивачки), як відповідача у даній справі є помилковим, свідчить про пред`явлення позову до неналежного відповідача, що саме по собі виключає можливість покладення на ФОП ОСОБА_2 цивільної відповідальності за неналежне надання послуг з перевезення пасажира, що, у свою чергу, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Зазначена правова позиція щодо наслідків пред`явлення позову до неналежного відповідача підтверджується також усталеною судовою практикою, зокрема викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду по справі № 705/3876/18 від 07 жовтня 2020 року.

За таких обставин, враховуючи, що ФОП ОСОБА_2 не є належним відповідачем у даній справі, а суд позбавлений можливості здійснювати заміну відповідача з власної ініціативи без відповідного клопотання позивачки, правові підстави для задоволення позову відсутні, а тому у його задоволенні слід відмовити.

Позивачка, як споживач, звільнена від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».

У відповідності до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Відтак, витрати позивачки на правову допомогу, заявлені у розмірі 28000 грн., залишаються за позивачкою і стягненню з ФОП ОСОБА_2 не підлягають незалежно від питання їх обґрунтованості чи необґрунтованості по суті.

Щодо заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30000 грн., то суд не вбачає підстав покладення їх на позивачку, оскільки належні докази їх фактичної сплати відповідачем адвокату, як от платіжні документи, у матеріалах справи відсутні, а їх розмір не співмірний із складністю справи.

Тому керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 223, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду у строк протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.05.2026 року.

Суддя: В. І. Вачко