Решение № 136550185, 15.05.2026, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 341/2074/25

Провадження № 2/450/1379/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Кукси Д.А.

при секретарі Глинській У.Я.,

за участю представника позивач ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

стислий виклад позиції позивача та відповідача :

підстава позову (позиція позивача): Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення на користь позивача суми заборгованості за договором №100062334 від 12.08.2021 у розмірі 34071,50 грн., з яких заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 4500,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 29021,50 грн., заборгованість по комісії - 550,00 грн. Також просили стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 13000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідач уклала договір про споживчий кредит №100062334 від 12.08.2021 з ТОВ «МІЛОАН», на виконання якого їй було перераховано кредитні кошти у сумі 5000,00 грн на банківську картку через уповноважену фінансову установу, що відповідає умовам договору. Відповідач належним чином зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Відсутність банківських виписок, за твердженням позивача, не спростовує факту отримання коштів, оскільки такі документи перебувають у володінні банку.

Також позивач зазначає, що 30.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №30-11-65, за яким первісний кредитор відступив право вимоги, зокрема за вказаним кредитним договором, а згодом ТОВ «Вердикт Капітал» відступило це право ТОВ «Коллект Центр» за договором відступлення права вимоги №10-01/2023. Таким чином, позивач вважає себе належним кредитором у зобов`язанні.

Щодо нарахування процентів позивач посилається на п. 4.2 договору, яким передбачено право кредитодавця нараховувати проценти у разі прострочення як інший розмір процентів у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. На думку позивача, це відповідає принципу свободи договору (ст. 6, 627 ЦК України) та узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема постановами Великої Палати Верховного Суду №444/9519/12 від 28.03.2018, №910/4518/16 від 05.04.2023, №234/7298/20 від 08.08.2022.

Позивач вказує, що відповідач добровільно уклала договір, погодилася з його умовами та частково виконувала зобов`язання, що виключає доводи щодо їх несправедливості, а відповідно до статей 525, 526, 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання. Розрахунок заборгованості складено на підставі первинних даних кредитора та відображає всі нарахування і погашення, при цьому після відступлення права вимоги нові нарахування не здійснювались.

Отже, позивач вважає, що заборгованість у загальному розмірі 34071,50 грн є доведеною та підлягає стягненню в повному обсязі разом із судовими витратами. Окремо зазначається, що заявлені відповідачем витрати на правничу допомогу є завищеними та неспівмірними зі складністю справи, яка є типовою та малозначною, а тому відповідно до ст. 137 ЦПК України вони мають бути зменшені або у їх стягненні слід відмовити, оскільки їх розмір не є розумним та належно не доведений.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача: сторона відповідача заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та, в обґрунтування своїх заперечень, зазначає, що не погоджується з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, у частині нарахування процентів у сумі 29021,50 грн, оскільки такі нарахування суперечать умовам кредитного договору №100062334 від 12.08.2021 та нормам чинного законодавства.

12.08.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено кредитний договір №100062334, відповідно до якого базовий строк кредитування становив 16 днів з 12.08.2021 по 27.08.2021, а проценти нараховувалися за ставкою 1,25% на день від фактичного залишку кредиту.

Однак, 27.08.2021 відповідач здійснила платіж для пролонгації договору, сплативши 500,00 грн у рахунок погашення тіла кредиту, 446,00 грн процентів та 500,00 грн комісії за пролонгацію, у зв`язку з чим залишок основного боргу склав 4500,00 грн, а строк кредитування було продовжено до 12.09.2021 відповідно до п. 2.3 договору. Відповідно до умов договору, пролонгація кредиту не може перевищувати 60 днів, а нарахування процентів допускається виключно в межах погодженого строку користування кредитом. За період з 12.08.2021 по 12.09.2021 правомірно було нараховано 1900,00 грн процентів, з яких відповідачем сплачено 446,00 грн, у зв`язку з чим несплачений залишок процентів становить 1454,00 грн.

Таким чином, станом на 12.09.2021 заборгованість складала 4500,00 грн тіла кредиту та 1454,00 грн процентів. Після 12.09.2021 відповідач не здійснювала платежів для подальшої пролонгації договору, а тому строк кредитування припинився саме 12.09.2021. Відповідно, право кредитодавця нараховувати договірні проценти після цієї дати також припинилося. Незважаючи на це, після відступлення права вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» продовжило нарахування процентів, безпідставно збільшивши їх суму до 29021,50 грн, що суперечить умовам договору та правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у справі №444/9519/12, відповідно до якої після спливу визначеного договором строку кредитування кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти.

Отже, правомірною є заборгованість лише за період з 12.08.2021 по 12.09.2021, а загальна сума боргу не може перевищувати 5954,00 грн, з яких 4500,00 грн. залишок тіла кредиту та 1454,00 грн. несплачені проценти. У зв`язку з викладеним сторона відповідача вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не відповідає умовам договору, фактичним обставинам справи та вимогам законодавства, а тому не може вважатися належним і допустимим доказом у справі.

Щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн. представник вважає зазначені витрати завищеними та неспівмірними зі складністю справи. Оскільки, дана справа є типовим спором про стягнення заборгованості, не потребувала значного обсягу роботи, дослідження великої кількості доказів чи значних затрат часу адвоката. Позовна заява має шаблонний характер, а заявлені витрати за консультацію та складання позову є необґрунтовано завищеними. Відповідно до ст. 141 ЦПК України та практики Верховного Суду, суд має право зменшити розмір витрат на правничу допомогу з урахуванням критеріїв розумності, співмірності та складності справи. З огляду на викладене, відповідач просить суд зменшити витрати на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн.

Щодо суми судових витрат відповідача, вказує, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат та підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. 17.12.2025 між відповідачем ОСОБА_3 та адвокатом Хворостом Д.М. було укладено договір №190 про надання правової допомоги, відповідно до якого адвокат зобов`язався здійснювати представництво та надавати правничу допомогу клієнту, а клієнт оплатити такі послуги На виконання умов договору адвокатом станом на 30.12.2025 надано правничу допомогу на загальну суму 8500,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг №1 від 30.12.2025. Вказаний гонорар відповідачем сплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №М354-4A52-M01Т-9АС4 від 22.12.2025. Таким чином, станом на дату подання відзиву відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн, які є документально підтвердженими, фактичними та пов`язаними з розглядом даної справи, а тому підлягають стягненню з позивача. Зважаючи на вищезазначене позовні вимоги заперечує в повному обсязі та просить відмовити.

В судове засідання не з`явився відповідач та його представник, хоча належним чином були повідомленні про дату та час розгляду справи.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі.

04.12.2025 відповідь з Єдиного демографічного реєстру; 05.12.2025 запит щодо доступу до персональних даних; 10.12.2025 відповідь на запит; 1012.2025 запит щодо доступу до персональних даних; 12.12.2025 відповідь на запит; 16.12.2025 ухвала про відкриття провадження у справі та призначення справи до судового розгляду; 17.12.2025 оголошення; 30.12.2025 відзив на позовну заяву; 07.01.2026 клопотання про витребування доказів; 07.01.2026 відповідь на відзив; 12.01.2026 заперечення щодо клопотання про витребування доказів; 13.01.2026 заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференція поза межами приміщення суду; 13.01.2026 заперечення на відзив по справі №341/2074/25; 15.01.2026 письмові пояснення у справі; 16.01.2026 заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференція поза межами приміщення суду; 20.01.2026 ухвала про проведення судового засідання в режимі відеоконференція; 21.01.2026 відповідь з державного демографічного реєстру; 21.01.2026 ухвала про передачу справи за підсудністю до Пустомитівського районного суду Львівської області; 17.02.2026 супровідний; 19.02.2025 ухвала про проведення судового засідання в режимі відеоконференція; 19.02.2026 ухвала про витребування доказів; 13.03.2026 заява про внесення даних; 25.03.2026 відповідь з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК»; 31.03.2026 клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи; 31.03.2026 відповідь з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК»; 31.03.2026 заява про відкладення розгляду справи; 30.04.2026 заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференція поза межами приміщення суду.

Встановлені судом фактичні обставини та оцінка суду.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦПК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представника позивача, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 12.08.2021 між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 укладено договір про споживчий кредит №100062334, згідно з п. 1 якого кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк 16 днів з 12.08.2021, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 5000,00 грн., а позичальник - повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін до 28.08.2021 та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом: 1000,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до п. 1.6 договору стандартна (базова) процентна ставку за користування кредитом 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

На укладення цього договору в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Мілоан» https://miloan.ua/, ОСОБА_2 подала анкету-заяву на отримання кредиту №100062334.

У такій анкеті-заяві визначено суму кредиту, строк дії та дату повернення кредиту, відсотки за користування кредитом тощо, які є однаковими з умовами, передбаченими договором споживчого кредиту.

Кредитний договір укладено в електронному вигляді та підписано такий електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на викладене вище, враховуючи факт підписання відповідачем електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, суд приходить до висновку, що укладення договору №4982651 від 03.08.2021 року узгоджується із ст.ст.6, 627 ЦК України та ст.ст.11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Встановлено, що кредитодавець повністю виконав свої зобов`язання за кредитним договором №100062334, що підтверджується квитанцією №23e61d9d-7c45-4e7d-9f93- 14d46f227e6e_637643647320595345.

Крім того, відповідно до відповіді АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» №БТ/Е-9797 від 25.03.2026 на банківську карту № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 було зараховано кредитних коштів у сумі 5000,00 грн, які надійшли 12.08.2021 та були на неї перераховані.

30.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №30-11-65, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит №100062334 від 12.08.2021, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 .

Відповідно до реєстру боржників до вказаного договору факторингу, сума заборгованості ОСОБА_2 станом на дату відступлення прав вимоги складає 14721,50 грн., з яких 4500,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 9671,5 грн. заборгованість за процентами та 550,00 грн. заборгованість по комісії.

У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту №100062334 від 12.08.2021,що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 .

В реєстрі боржників до вказаного договору, сума заборгованості ОСОБА_2 станом на дату відступлення прав вимоги складає 34071,50 грн., з яких 4500,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 29021,50 грн. заборгованість за процентами та 550,00 грн. заборгованість по комісії.

Таким чином позивач, як новий кредитор, отримав право вимоги до відповідача.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, а саме, не здійснила погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та в строки, у зв`язку із чим утворилася заборгованість перед позивачем як новим кредитором.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку дії договору.

За змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України та ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.

У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення можуть бути стягнуті річні проценти відповідно до ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновків про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося і право позивача нараховувати проценти за кредитом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 (справа №14-10цс18) та 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), постановах Верховного Суду від 10.08.2022 у справі № 754/16771/17 (провадження № 61-12636св21), від 01.09.2022 у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Відтак, суд приходить до висновку про те, що строк кредитування за кредитним договором №100062334 від 12.08.2021 закінчився 28.08.2021, тому з цього часу первісний кредитор не мав підстав для здійснення нарахування відсотків, передбачених умовами договору, поза межами строку кредитування.

На переконання суду, умови щодо стягнення заборгованості у зв`язку з пролонгацією кредиту, які містяться у правилах, розміщених на веб-сайті кредитодавця за посиланням https://tengo.ua/s/documents та на які посилається представник позивача у позовній заяві, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору, оскільки відсутні належні докази ознайомлення відповідача з такими умовами та погодження їх при укладенні договору.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, яка прийнята у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що ТОВ «Мілоан» при укладенні договору з ОСОБА_2 належним чином дотрималося вимог щодо повідомлення позичальника про Правила надання фінансових кредитів, на які посилається позивач, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів ознайомлення відповідачки з такими правилами та погодження їх умов.

Інший висновок суперечив би принципам справедливості, добросовісності та розумності, а також покладав би на споживача як слабшу сторону договору надмірний тягар щодо самостійного з`ясування змісту та умов кредитування.

Така конструкція фактично позбавляє боржника можливості вільного волевиявлення щодо продовження строку кредитування, оскільки пролонгація відбувається незалежно від його активних дій. У зв`язку з цим, умови пролонгації набувають ознак «вибору без вибору», що ставить боржника у завідомо невигідне становище та порушує принцип справедливого балансу прав і обов`язків сторін договору, а відтак не може вважатися належною правовою підставою для продовження строку кредитування та нарахування відсотків поза межами первісно погодженого строку.

Відповідно до ч.ч. 1, 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, виходячи з того, що строк кредитування за вказаним кредитним договором завершився 28.08.2021, у первісного кредитодавця було відсутнє право нараховувати відсотки за користування кредитом після вказаної вище дати, а тому вимоги позивача про стягнення таких відсотків, нарахованих після 28.08.2021, є необґрунтованими, з огляду на що такі не підлягають задоволенню. Після цих дат права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до умов договору про споживчий кредит №1000623334, та графіку платежів за даним договором, строк договору складає 16 днів, тобто з 12.08.2021 до 28.08.2021, процентна ставка фіксована та становить 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, що становить 1000,00 грн.

З врахуванням викладеного з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки в межах строку дії договору, узгодженого сторонами, а саме з 12.08.2021 до 28.08.2021, у розмірі 1000,00 грн. Доказів того, що в подальшому сторонами пролонговано вказаний договір матеріали справи не містять.

Щодо вимог про стягнення комісії, суд зазначає наступне.

Згідно з п.1.5.1 Договору Комісія за надання кредиту 550,00 грн., яка нараховується за ставкою 11.00% від суми кредиту одноразово.

Частинами 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 по справі 363/1834/17 зауважила, що, виходячи з припису частини третьої статті 55 Закону №2121-ІІІ, банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (пункт 29 постанови).

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства (пункт 31 постанови).

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення вимог в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 550,00 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №100062334 від 12.08.2021 у розмірі 5500,00 грн., з яких: 4500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 1000,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами частини 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

В той же час суд не вбачає підстав для покладення на відповідача 13000 грн. понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, оскільки зі змісту поданих на підтвердження вказаних обставин документів вбачається, що Договір №01-07/2024 про надання правової допомоги від 01.07.2024, заява про надання юридичної допомоги №1679 від 01.10.2025, витяг з акту №15 про надання юридичної допомоги від 31.10.2025 підписані позивачем та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС», в той час як скерована до суду позовна заява підписана не адвокатом, а директором ТОВ «Коллект Центр» Ткаченко М., яка представляє інтереси позивача, тому надання останніми правничої професійної допомоги позивачу у цій справі є не доведеним належними доказами, що позбавляє суд можливості стягнути такі витрати з відповідача.

Крім того, суд зазначає, що витрати на правничу допомогу, заявлені стороною відповідача у розмірі 8 500,00 грн, підтверджуються поданими доказами, а саме: договором №190 про надання правничої допомоги від 17.12.2025, детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) від 30.12.2025, актом приймання-передачі наданої правничої допомоги №190 від 17.12.2025 (від 30.12.2025), платіжною інструкцією від 22.12.2025 та ордером про надання правничої допомоги №1360579 від 30.12.2025. На підставі зазначених документів суд встановив, що витрати на професійну правничу допомогу у цій цивільній справі становлять 8 500,00 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково у розмірі 5500,00 грн. з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 1372,00 грн., що відповідає пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Тому з врахуванням наведеного з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 391,00 грн.

Керуючись ст. ст.2,10, 12, 141,247, 258, 259,263-265, 274-279 ЦПК України,-

у х в а л и в:

позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»,- задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», ЄДРПОУ 44276926, заборгованість за кредитним договором №100062334 від 12.08.2021 у розмірі 5500,00 (п`ять тисяч п`ятсот грн. 00 коп.) гривень.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», ЄДРПОУ 44276926 судовий збір у розмірі 391,00 (триста дев`яносто одну грн. 00 коп.) гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог,- відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», ЄДРПОУ 44276926 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1372,00 (одна тисяча триста сімдесят дві грн. 00 коп.) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається через Пустомитівський районний суд Львівської області або безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»,адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Суддя: Д. А. Кукса