Постановление суда № 136525, 10.07.2006, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22-5933/2006 Головуючий у 1 інстанції Іванова І.П.

Категорія 40 Доповідач Звягінцева О.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі: .

головуючого Стельмах Н.С.

суддів Звягінцевої О.М., Солодовник О.Ф.

при секретарі Таранець В.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Моноліт" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди і

встановив:

в апеляційній скарзі представник відповідача за довіреністю Синельников Р.О. оспорює обгрунтованість рішення суду, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1, і ставить питання про його скасування і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову за невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права..

В засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_1 заперечувала проти доводів скарги, просила про її відхилення та залишення без зміни судового рішення.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

28.02.2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначала, що наказом від 1.09.2005 р. вона була прийнята на посаду економіста без випробувального терміну. 1.12.2005 р. вона була направлена на стацлікування в ОЦКЛ м. Донецька для збереження вагітності, де знаходилась до 30.12,2005 р. Дізнавшись про її вагітність, адміністрація позивача намагалась звільнити її з роботи. З січня 2006 р. вона вийшла на роботу, надала листки непрацездатності, але їх відмовились прийняти. 3-5 січня 2006 р. вона була на роботі, а 6.01.2006 р. її знов було госпіталізовано до ОЦКЛ м. Донецька для збереження вагітності, де знаходилась до 20.01.2006 р. Потім до 17.02.2006 р. вона знаходилась на лікуванні в Донецькій міськлікарні № 24. 20.02.2006 р. вийшла на роботу, однак їй вручили копію наказу № НОМЕР_1 про її звільнення за прогули та як не витримавшую випробувального терміну.

ьважає своє звільнення незаконним, тому що вона була прийнята на роботу без випробувального терміну , прогулів не скоївала, її звільнено в період знаходження на лікарнянему, у стані вагітності. Незаконним звільненням їй завдано моральну шкоду, оскільки грубе порушення відповідачем її законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що потребують від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Тому просила ухвалити рішення про поновлення її на роботі, скасувати наказ № НОМЕР_1, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 3.01.2006 р. та сплатити лікарняні з 1.12.2005 р., стягнути у відшкодування моральної шкоди 15000 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 20 квітня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, її поновлено на роботі на посаді економіста у ТОВ „Моноліт" м. Донецька. Стягнуто з ТОВ „Моноліт" м. Донецька на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 1854грн.36коп., у відшкодування моральної шкоди- 3000 грн., в частині позову про стягнення суми за час знаходження на лікарняному відмовлено. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць піддано негайному виконанню.

Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційний суд вважає, що позивачкою доведено позовні вимоги щодо незаконності її звільнення відповідачем за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України та як таку, що не пройшла випробувального терміну.

Судом встановлено, що 16.01.2006 р. відповідач видав наказ № НОМЕР_1 про звільнення позивачки за прогул без поважної причини згідно зі ст.40 п. 4 КЗпП України з 16.01.2006 р., а також таку, що не пройшла випробувального терміну (а.с.6).

Апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що мав місце випробувальний строк при прийнятті позивачки на роботу, не відповідає обставинам справи, оскільки не підтверджений відповідними доказами.

Зокрема, немає заяви ОСОБА_1 про прийняття її на роботу з випробуванням, ні наказу, на якому б вона розписалась про те, що її прийнято на роботу з випробувальним терміном.

Окрім того, при огляді в суді апеляційної інстанції оригиналу трудової книжки позивачки вбачається, що запис про випробувальний строк дописано іншими чернилами, що підтверджує її доводи про те, що її прийнято на роботу без випробувального строку.

Суд першої інстанції, поновляючи позивачку на роботі, дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідачем в порушення чинного трудового законодавства її звільнено в період тимчасової непрацездатності і в стані вагітності.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років ( до шести років- частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Про те, що позивачка на момент її звільнення перебувала на лікарняному, свідчить листок непрацездатності. З 6.01.2006 р. до 20.01.2006 р. вона знаходиась на стацлікувані у зв'язку із загрозою переривання вагітності в ОЦКЛ м. Донецька (а.с. 10).

Про те, що позивачка на момент її звільнення знаходилась у стані вагітності, свідчать медичні документи, залучені до матеріалів справи (а.с. 14,53-55).

Всупереч доводів скарги суд першої інстанції повно, всебічно, об'єктивно дослідив обставини справи, встановленим фактам і доказам надав належну правову оцінку, застосувавши матерільний закон, правильно вирішив спір.

Апеляційний суд вважає неспроможним довод скарги щодо безпідставного стягнення на користь позивачки моральної шкоди, оскільки її звільнено в порушення вимог ч.3 ст.40, ч.3 ст. 184 КЗпП України, чим порушено її законні права.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо спричинення ОСОБА_1 порушенням її законних прав моральних страждань.

При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано характер, тривалість моральних страждань, стан вагітності і змушеність позивачки додавати зусиль для організації свого життя.

Доводи скарги є безпідставними, оскільки вони не спростовують правових висновків суду.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.

Оскільки судом першої інстанції при постановленні рішення не вирішено питання щодо судових витрат, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави державне мито у розмірі 59 грн.50 коп., з них: 51 грн.-в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і 8 грн.50 коп.- в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Оскільки з відповідача не стягнуто витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, ці витрати підлягають стягненню на користь ДП „ Судовий інформаційний центр" у розмірі ЗО грн.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п.1 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд,-

ухвалив:

апеляційну скаргу представника ТОВ „Моноліт" за довіреністю Синельникова Р.О. відхилити, рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 20 квітня 2006 року залишити без зміни.

Стягнути з ТОВ „Моноліт" на користь держави державне мито у розмірі 59 грн.50 коп., з них: 51 грн.-в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і 8 грн.50 коп.- в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ТОВ „Моноліт" на користь Державного підприємства „Судовий Інформаційний Центр" витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі ЗО грн. (р/р № 26001014180002, ВАТ "Банк універсальний " м.

Львів, код ЄДРПОУ 30045370, МФО 325707).

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.