Постановление суда № 136463549, 07.05.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

№ 754/16428/25

№ 1-кп/755/168/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" травня 2026 р. колегія суддів Дніпровського районного суду м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора щодо розгляду питання доцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100030001651 від 28.05.2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12025100030001651 від 28.05.2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відносно ОСОБА_10 та ОСОБА_9 було продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком не більше двох місяців.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження застосування обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки останні обґрунтовано обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме те, що обвинувачені можуть переховуватись від суду, впливати на потерпілого та свідків, вчинити інші кримінальні правопорушення, зокрема, обвинувачені не мають стабільного джерела доходу та міцних соціальних зв`язків, у зв`язку з чим, прохав продовжити застосування обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Захисник ОСОБА_6 щодо клопотання прокурора про продовження застосування обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував, оскільки останній раніше не судимий, має дитину та цивільну дружину, до затримання проживав у м. Києві та неофіційно працював, тому, на даний час є всі підстави для зміни його підзахисному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, який зможе забезпечувати належну процесуальну поведінку останнього і той не зможе, а ні ухилятися від явки до суду, а ні впливати на потерпілого та свідків.

Обвинувачений ОСОБА_9 підтримав думку свого захисника.

Захисник ОСОБА_7 заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження застосування обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки нових ризиків прокурором не наведено, а ті, що були - втратили свою актуальність, потерпілого вже судом допитано, тому, вливати на останнього його підзахисний не може, зокрема, всі свідки приймали участь у слідчих експериментах і було зафіксовано їхні показання. Також, обвинувачений ОСОБА_8 не має наміру переховуватись від суду. Крім того, прохав врахувати те, що його підзахисний зареєстрований у м. Києві разом з матір`ю, має на утриманні двох дітей, які потребують матеріальної допомоги, оскільки мають певні захворювання, має міцні соціальні зв`язки. Зокрема, ОСОБА_8 має інвалідність і наразі, повинен пройти МСЕК для продовження строку дії посвідчення особи з інвалідністю, а в умовах Державної установи «Київський слідчий ізолятор», він такої можливості не має. Крім того, відсутній ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_8 раніше не судимий. Також, його підзахисний тривалий час перебував у лавах ЗСУ, приймав безпосередньо участь у бойових діях та має нагороди, і наразі, потребує лікування та реабілітації, у зв`язку з чим, прохав змінити обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, який зможе забезпечити належну процесуальну поведінку останнього та надасть можливість відвідувати заклади охорони здоров`я. Зокрема, у минулому судовому засіданні ним було подано заяву ОСОБА_11 про взяття ним ОСОБА_8 на особисту поруку та з аналогічною заявою ОСОБА_11 особисто бажає звернутися до колегії суддів знову.

Обвинувачений ОСОБА_8 підтримав думку свого захисника.

У судовому засіданні поручитель ОСОБА_11 подав заяву про взяття ним ОСОБА_8 на особисту поруку, зазначивши, що вона є ідентичною з тією, яка подавалася захисником ОСОБА_7 у минулому судовому засіданні, вони із обвинуваченим ОСОБА_8 разом проходили військову службу, були добровольцями, знає всю його родину, батьків, і він зможе забезпечити прибуття обвинуваченого ОСОБА_8 до суду. Наразі, у ОСОБА_8 закінчився строк дії посвідчення особи з інвалідністю і останньому необхідно пройти МСЕК для продовження цього строку, а в умовах Державної установи «Київський слідчий ізолятор», він такої можливості не має, у зв`язку з чим, прохав задовольнити його заяву.

Щодо заяви поручителя ОСОБА_11 про взяття обвинуваченого ОСОБА_8 , прокурор зазначив, що взяття обвинуваченого ОСОБА_8 на особисту поруку не забезпечить дотримання ним процесуальних обов`язків та не зможе запобігти ризикам.

Заслухавши учасників судового провадження, вивчивши заявлені клопотання, суд приходить до наступного.

Так, згідно зі ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 висунуто обвинувачення за ч. 4 ст. 187 КК України.

Так, частина перша статті 183 КПК України вказує на те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та частиною восьмою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини суд повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

У рішенні в справі «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Так, що стосується питання доцільності продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то при вирішенні даного питання колегія суддів враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних інтересів та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства.

Питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, відповідно до п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини «Харченко проти України» (Заява № 40107/02) від 10 лютого 2011 року, набуло статус остаточного 10 травня 2011 року, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (980_009) (Labita v. Itali), [GC], № 26772/95, п. 153, ЕСНR 2000-IV.

Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, підвищену суспільну небезпечність кримінального правопорушення та відсутність достовірних відомостей про зменшення ризиків, які були встановлені судом при обранні ОСОБА_8 та ОСОБА_9 запобіжного заходу, колегія суддів вважає, що заявлені раніше стороною обвинувачення ризики не зменшилися та існують на даний час, тому підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та відповідно зміни запобіжного заходу обвинуваченим, відсутні.

Крім того, суд бере до уваги, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна, а тому, знаючи про можливу міру покарання, можуть переховуватись від суду та іншим чином перешкодити кримінальному провадженню.

Зокрема, на даний час, докази у кримінальному провадженні не досліджені, показань обвинувачені не надавали, а тому, враховуючи тяжкість інкримінованого їм злочину, та, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених і те, що ризики на теперішній час не зменшилися, колегія суддів вважає, що підстави, наведені прокурором для продовження обвинуваченим такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, є належним чином обґрунтовані та мотивовані, тому, підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченим, у тому числі й на поруки обвинуваченого ОСОБА_12 , не вбачається.

Отже, у даному випадку, продовження строку тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_9 не суперечить вимогам КПК України, оскільки у кримінальному провадженні існують конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого статті 5 Конвенції (рішення у справі «Lavents v. Latvia» п. 70).

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ч. 4 ст. 183 КПК України).

Тобто, із наведених приписів Кодексу випливає, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, встановлених ст. ст. 177, 178 Кодексу.

У клопотаннях прокурор просить не застосувати до обвинувачених заставу, проте враховуючи вищезазначені правила КПК України та тривалий час перебування обвинувачених під вартою, їх особи, а саме раніше не судимі, мають на утриманні малолітніх дітей, наявність постійного зареєстрованого місця проживання, зокрема, враховуючи стан здоров`я ОСОБА_8 , позитивно характеризується, має нагороду «Золотий хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України, колегія суддів приходить до висновку, що відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на даний час вже можливо визначити заставу як альтернативу до запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. (п. 3 ч. 4 ст. 182 КПК України).

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.

У той же час слід не допускати встановлення такого розміру застави, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави (абзац 4 п. 16 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» № 511-550/0/4-13 від 04.04.2013).

Таким чином, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинувачену особу від намірів та спроб порушити покладені на неї обов`язки, а з іншого, не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого її ув`язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.

Таким чином, колегія суддів з урахуванням характеру інкримінованого обвинуваченим кримінального правопорушення, доведених ризиків, вважає, що застава у межах, визначених п. 3 ч. 4 ст. 182 КПК України, здатна забезпечити виконання обвинуваченими покладених на них обов`язків, а тому, на думку колегії суддів, цілком здатною забезпечити виконання належної процесуальної поведінки з боку обвинувачених є застава в розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на дату розгляду клопотання становить 665 600гривень.

Відповідно до норм ч. 3 ст. 183 та ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави колегія суддів вважає за необхідне покласти на обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 такі обов`язки: прибувати до суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому вони проживають, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з потерпілим.

Обов`язки, передбачені ч. ч. 5, 6 ст. 194 КПК України, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються (ч. 7 ст. 194 КПК України).

Крім того, відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 202 КПК України, з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Застава у кримінальному провадженні вважається процесуальним примусом, який застосовується до обвинувачених та накладає відповідні зобов`язання не тільки на обвинувачених, а також на іншу особу, яка погодилась внести заставу за обвинувачених (заставодавця). Так, застава забезпечує виконання обвинуваченими обов`язків, покладених на них як процесуальним законом, так і обов`язків, покладених судом, що передбачені пунктами 1-9 частини 5статті 194 КПК, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

Застава як вид запобіжного заходу полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків з умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов`язків (ч. 1 ст. 182 КПК). При цьому, згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Тобто, застава забезпечує дієвість кримінального провадження, що обумовлюється забезпеченням виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків.

Згідно з ч. 7 ст. 194 КПК України, обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.

Зі змісту ст. ст. 194, 199 КПК України слідує те, що під час розгляду клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинувачених, суд має перевірити існування ризиків, які були заявлені прокурором, відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України та чи є обставини, що обґрунтовують необхідність покладення таких обов`язків.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 176-177, 182, 183, 199, 331, 369-372, 376 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, строком не більше двох місяців - до 05 липня 2026 року включно.

Визначити ОСОБА_8 та ОСОБА_9 заставу в розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що відповідно становить 665 600 грн., яка може бути внесена як самими обвинуваченими, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва (Отримувач:ТУДСАУ в місті Києві, ЄДРПОУ:26268059, МФО:820172, Банк:Державна казначейська служба України м. Київ, р/р№ UA128201720355259002001012089), у разі внесення якої вони підлягають звільненню з-під варти.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти на обвинувачених, у разі внесення застави, наступні обов`язки: прибувати до суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому вони проживають, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з потерпілим.

Визначити 2-місячний термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави, з дня внесення застави.

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 на особисту поруку - відмовити.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору та направити до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Суддя: ОСОБА_2

Суддя: ОСОБА_3