Постановление суда № 136455238, 12.05.2026, Гайворонський районний суд Кіровоградської області

Справа № 385/779/26

Провадження № 2/385/417/26

У Х В А Л А

про залишення без руху

12.05.2026 року м. Гайворон

суддя Гайворонського районного суду Кіровоградської області Венгрин М. В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Сальківського житлово-комунального підприємства про зобов`язання провести повний розрахунок при звільненні та стягнення компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги, заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку розрахунку, інфляційних втрат та 3 % річних,

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов`язати відповідача провести повний розрахунок при звільненні та стягнути компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 19723,00 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 та 2024 роки в сумі 41400,00 грн, заборгованості по заробітній платі в розмірі 87297,24 грн, компенсацію за затримку розрахунку в сумі 154064,00 грн, інфляційних втрат та 3 % річних в якій вонапросить стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 86900,86 грн; середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 74094,00 грн за період з 23.09.2025 по 08.05.2026 та компенсацію заборгованості за час затримки заробітної плати з урахуванням індексу інфляції з 19.02.2025 в сумі 19000,00 грн, а всього 321484,24 грн.

Вивчивши позовну заяву та долучені матеріали, суд вважає, що таку слід залишити без руху.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції Україничинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішеннях від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено вимогу немайнового характеру - зобов`язання провести повний розрахунок при звільненні та вимоги майнового характеру - про стягнення компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги, заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку розрахунку, інфляційних втрат та 3 % річних.

Пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08 липня 2011 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Суд погоджується із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору стосовно вимог про компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги, заборгованості по заробітній платі, що є складовими заробітної плати та інфляційних втрат і 3 % річних , які є мірою відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що не є штрафною санкцією (неустойкою), а спрямована на захист вартості грошей.

У іншій частині середнього заробітку за час затримки виплати позивач має сплатити судовий збір згідно ставок визначених законом.

При цьому суд виходить з того, що структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці», структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713 (далі - Інструкція №114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17.09.1992 № 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до п. 1.3 Інструкції №114/8713, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції №114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, а відповідно до пп. 2.2.8 п. 2.2 вказаної Інструкції до складу фонду додаткової заробітної плати входять суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за своєю правовою природою, не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 30.11.2016 у справі №226/168/15-ц (провадження №6-1121цс16), за наслідками розгляду справи яка виникла з правовідносин щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який також узгоджується з правовим висновок викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 по справі №910/4518/16, провадження №12-301гс18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2020 в справі № 711/4010/13-ц.

Тобто, Верховний Суд виснував, що п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» чітко визначено вимоги, які випливають з норм трудового законодавства, які не підлягають оплаті судовим збором при зверненні до суду.

Така позиція також зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження №14-47цс21), де зазначено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений ч. 2 ст. 235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст. 117 цього Кодексу, мають різну правову природу. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Таким чином, вказаний висновок дає підстави вважати, що середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою.

Таким чином, позовна вимога майнового характеру щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка не є тотожною з позовними вимогами про стягнення заробітної плати, підлягає оплаті судовим збором позивачем при зверненні до суду. Також оплаті судовим збором підлягає вимога немайнового характеру про зобов`язання провести повний розрахунок при звільненні.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 176 Цивільного процесуального кодексу України, ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується; у позовах про визнання права власності на майно вартістю майна.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який, відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» станом на 01.01.2026 становить 3328,00 грн).

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру, тобто 1331.20 грн.

Ціна позову, з якої має бути розрахована сума судового збору, яку повинен сплатити позивач становить 154064,00 грн.

У зв`язку з наведеним позивачу необхідно було сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру відповідно до ціни позову за ставками встановленими Законом України «Про судовий збір», а саме 1540,64 грн.

Позивач не надав доказів сплати судового збору та не навів підстав звільнення позивача від сплати судового збору всупереч ч. 4 ст. 175 ЦПК України.

Крім того позивачем не долучено обґрунтованого розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, не розмежовано їх окремо, не вказано періоду, а отже не дотримано вимоги п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК, за якою позовна заява повинна міститиобґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Таким чином позивачу також слід надати обґрунтований розрахунок щодо інфляційних втрат та 3% річних.

Крім того згідно ч. 6 ст. 185 ЦПК України у позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

При цьому ч. 2 ст. 233 КЗпП України встановлює, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У зв`язку з цим позивачу слід вказати коли ним отримано письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, надавши відповідні докази.

Згідно ст 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Тому позивачу слід навести поважні причини пропуску строку звернення до суду.

У відповідності із ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху для усунення зазначених недоліків.

Таким чином позивач повинен усунути зазначені вище недоліки шляхом подання позовної заяви в новій редакції з відображенням зазначених вище аргументів, розрахунків та надати докази сплати судового збору в сумі 2871,84 грн.

Реквізити для сплати судового збору: Отримувач коштів ГУК у Кіров.обл./тг м.Гайворон/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37918230, Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), Код банку отримувача (МФО) 899998, Рахунок отримувача UA768999980313141206000011515, Код класифікації доходів бюджету 22030101, Призначення платежу *;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ______(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Гайворонський районний суд Кіровоградської області (назва суду, де розглядається справа).

Керуючись ст. 151, 153, 175, 185, 260, 353, 354 ЦПК України,

постановив:

позовну заяву ОСОБА_1 до Сальківського житлово-комунального підприємства про зобов`язання провести повний розрахунок при звільненні та стягнення компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги, заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку розрахунку, інфляційних втрат та 3 % річних - залишити без руху, надавши позивачу строк три дні з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення викладених в ухвалі недоліків.

Роз`яснити позивачу, що в разі невиконання вимог ухвали до вказаного терміну, заява буде вважатися неподаною і підлягатиме поверненню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: М. В. ВЕНГРИН

Дата документа 12.05.2026