Решение № 136434095, 11.05.2026, Савранський районний суд Одеської області

Є.у.н.с.512/74/26

Провадження №2/512/287/26

"11" травня 2026 р. с-ще Саврань

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,

за участю секретаря - Тімановського А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження справу за цивільним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Деал фінанс груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.2026 представник позивача Велікданов С.К., в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал фінанс груп» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому вказану справу.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 16.08.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання коштів у кредит №71349194, відповідач отримав кредит у розмірі 16000,00 грн., строком на 10 днів (з 16.08.2025 по 25.08.2025) із фіксованою процентною ставкою у розмірі 0,500% які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 5,00 % від суми наданого кредиту (що складає 17,25% від суми наданого кредиту, що у грошовому виразі складає 800,00 грн.). У разі порушення позичальником/відповідачем строків кредиту понадстрокове користування позикою) нараховується 4,00 % за понадстрокове користування кредитом на тіло кредиту за кожен день.

Договір кредиту підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису/одноразовий ідентифікатор '08783, що був надісланий на вказану відповідачем/позивачем електронну адресу - allaozarinska33@gmail.com).

04.09.2025 між позикодавцем та відповідачкою за ініціативою останньої укладено Додаткову угоду №15639114 до Договору позики №71349194, за умовами якої сторони домовились предметом якої є пролонгація строку кредитування на 10 днів (в результаті чого строк кредитування складає - 20 днів тобто до 04.09.2025) та змінено денну процентну ставку (фіксовану) з 0,5 % на 1 %. Додатковий договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису 72405, що був надісланий на вказану відповідачкою електронну адресу - allaozarinska33@gmail.com).

Кредитодавець ідентифікував відповідача за посередництвом системи BankID - НБУ - отримавши від «privatbank» за згодою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) персональні дані останньої в тому числі електронну адресу на яку в подальшому направлялись одноразові ідентифікатори та встановив, що остання використала/наклала наступні електронні підписи одноразові ідентифікатори та встановив, що остання використала/наклала наступні електронні підписи одноразові ідентифікатори (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) для підписання документів, а саме підпис '08783 - 16.08.2025 о 09 годині 45 хвилин 57 секунд, '72405- 25.08.2025 о 20 годині 00 хвилин 15 секунд, що підтверджується довідкою про ідентифікацію.

Кредитодавець на виконання умов кредитного договору №71349194 від 16.08.2025, виконав свої зобов?язання, зокрема передав відповідачці у власність грошові кошти в розмірі 16000,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідачки № НОМЕР_2 , за посередництвом платіжної установи (ТОВ «Европейська платіжна система» діє на підставі ліцензії на надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (платіжний інструмент для перерахування коштів на картковий рахунок фізичної особи), так як перерахунок коштів з банківського рахунку Кредитодавця на картковий рахунок фізичної особи технічно неможливий. Наведене вище, підтверджується електронною платіжною інструкцією №7d8de244-ccbc-4acf-ae4b-0cc1bd95582а від 16.08.2025, яка у свою чергу є первинним бухгалтерським документом, що складений та підписаний в електронній формі. (Платіжна інструкція підписана електронно-цифровим підписом платіжної установи № 7d8de244-ccbc-4acf-ae4b-0cc1bd95582а від 16.08.2025.

ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Деал фінанс груп» уклали Договір факторингу №16/09/25 від 16.09.2025 за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором кредиту №71349194 від 16.08.2025.

Згідно з п.2.1.3. перехід від Клієнта до Фактора права вимоги відбувається в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги, після чого Позивач/Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників та набуває всіх прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу (день підписання реєстру прав вимог). Підписаний сторонами Реєстр прав вимог в паперовому/електронному вигляді - є невід`ємною частиною цього Договору та підтверджує факт переходу від Клієнта/Кредитодавця до Фактора/Позивача вимоги. Момент переходу права грошової вимоги до Позивача - є день підписання відповідного Реєстру прав вимоги. Відповідно до Реєстру прав вимог №23/12/25-01 від 23.12.2025 - Кредитодавець/Клієнт відступив Фактору/Позивачу право вимоги заборгованостей до Боржників на умовах передбачених Договором факторингу №16/09/25 від 16.09.2025 в тому числі до відповідача в сумі 26224,00 грн., з яких 15200,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 2320,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 800,00 грн. - сума заборгованості за комісією; 0,00 грн. - сума заборгованості за пенею/неустойкою; 7904,00 грн. - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

Враховуючи викладене представник позивача просив стягнути з відповідачки заборгованість у загальному розмірі 26224,00 грн, яка складається з наступних сум: 15200,00 грн - основна сума боргу (тіло кредиту); 2320,00 грн - заборгованість за відсотками; 800,00 грн - заборгованість за комісією; 7904,00 грн - проценти за понадстрокове користування, 2662,40 грн. - витрати на судовий збір та 4500,00 грн. - витрати понесені на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому вказану справу.

Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області Брюховецьким О.Ю. від 13.02.2026 відкрито провадження у справі; вирішено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 09.03.2026, запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали подати відзив на позовну заяву; встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подачі до суду відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк для подачі заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів (а.с. 47-48).

Крім того, вищевказаною ухвалою зобов`язано АТ КБ «Приват банк» надати суду інформацію щодо банківської карти на ім`я відповідача, а саме: інформацію щодо належності ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) карткового рахунку № НОМЕР_3 ; виписку по картковому рахунку № НОМЕР_3 , відкритому в АТ КБ «Приват Банк», ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за період з 16.08.2025 року до 19.08.2025 року.

19.02.2026 до суду надійшла заява відповідачки в якій остання просить надіслати скан-копії матеріалів справи № 512/74/26 на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.51).

Матеріали справи були надіслані відповідачу на електронну пошту, що підтверджується повідомленням про успішну доставку електронного листа (а.с.52).

У зв`язку з неявкою відповідача у судове засідання слухання справи неодноразово відкладалося (13.04.2026 та 11.05.2026).

01.04.2026 до суду надійшла інформація з АТ КБ «Приват банк», а саме довідка про рух коштів в період з 16.08.2025 по 19.08.2025 на рахунку відповідачки НОМЕР_4 картка № НОМЕР_5 (а.с.67-68).

Представник позивача, належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився.

Крім того, матеріали справи містять заяву представника позивач про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав повністю, не заперечуючи проти винесення заочного рішення (а.с.60).

Матеріали справи містять довідку про доставку електронного документа (судової повістки) до Електронного кабінету позивача в автоматизованій системі документообігу суду (ЄСІТС). Згідно з вказаною довідкою, повістку про виклик у судове засідання на 11.05.2026 було доставлено до електронного кабінету позивача 18.04.2026 (а.с.77).

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

11.05.2026 відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином та своєчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.76). Будь-яких заяв, клопотань до суду не подала.

Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

У відповідності до приписів статті 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких в учасників справи виникає спір.

Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Суд встановив, що 16.08.2025 між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №71349194.

На умовах встановленим цим договором Товариство зобов`язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі 16000,00 грн.

Згідно пунктів 2.2.2, 2.2.3 та 2.2.4 вбачається, що строк кредитування - 10 днів; процентна ставка/день 0,500% (фіксована), комісія за надання кредиту 5,00 % від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 800,00 грн.) дата повернення кредиту - 21.04.2026 (а.с.14 на звороті - 21).

Крім того, з вказаного договору про надання коштів у кредит вбачається, що відповідачка підписала його за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора 08783 (а.с.21).

З таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит вбачається, що чиста сума кредиту/сума платежу за розрахунковий період становить 17600,00 грн., сума кредиту - 16000,00 грн. проценти за користування кредитом - 800,00 грн., комісія за надання кредиту - 800,00 грн. (а.с.22).

Матеріали справи містять додаткову угоду №15639114 до договору надання коштів у кредит від 25.08.2025.

Як вбачається з пункту 1, 2.1, 2.3 зазначеної додаткової угоди вбачається, що строк кредитування продовжено на 10 днів (строк кредитування 20 днів), денна процентна ставка 1,00%, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 3221,76 %, орієнтовна загальна вартість кредиту - 19120,00 грн., загальні витрати за кредитом - 3120,00 грн. (а.с.23).

З таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит вбачається, що чиста сума кредиту/сума платежу за розрахунковий період становить 19120,00 грн., сума кредиту - 16000,00 грн. проценти за користування кредитом - 2320,00 грн., комісія за надання кредиту - 800,00 грн. (а.с.24).

З довідки про ідентифікацію вбачається, що ОСОБА_1 16.08.2025 о 09 годині 45 хвилин 57 секунди отримала на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 одноразовий ідентифікатор - '08783, а 25.08.2025 о 20 годині 00 хвилин 15 секунд отримала на електронну пошту - одноразовий ідентифікатор - '72405 (а.с.25).

З довідки ТОВ «Европейська платіжна система» №КД-000025534 від 07.01.2026 вбачається про виконання платіжної інструкції відповідно до умов договору про переказ коштів №ПВ30-09-20/1 від 30.09.2020 (а.с.26).

Матеріали справи містять платіжну інструкцію №7d8de244-ccbc-4afc-ae4b-0cc1bd95582a від 16.08.2025, згідно якої вбачається, що ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» перерахувало кошти в сумі 16000,00 грн. на рахунок відповідачки (а.с.27).

Також, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Деал фінанс груп» уклали Договір факторингу №16/09/025 від 16.09.2025 за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором кредиту №71349194 від 16.08.2025 (а.с.28 на звороті - 31).

З реєстру прав вимог 23/12/25-02 від 23.12.025 вбачається, що в ОСОБА_1 існує заборгованість перед позивачем в сумі 26224,00 грн., з яких сума заборгованості за тілом кредиту - 15200,00 грн., сума заборгованості по процентам - 2320,00 грн., сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування - 7904,00 грн., комісія за надання кредиту - 800,00 грн. (а.с.36).

Матеріали справи також містять лист АТ КБ «Приват банк» №20.1.0.0.0/7-260310/72678-БТ від 12.03.2026 згідно якого вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 банком була емітована платіжна картка № НОМЕР_6 ( НОМЕР_7 ) (а.с.67).

Крім того, з наданої банком інформації вбачається, що 16.08.2025 на карту відповідачки відбулося зарахування коштів у сумі 16000,00 грн. від FUIB Money Transfer, Visa Direct (а.с. 68).

Згідно з статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (див. постанову Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, як правило, існує e вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19; від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 та від 22.11.2021 у справі № 234/7719/20.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено за допомогою одноразового ідентифікатора електронним підписом.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 25.08.2025 між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачкою укладено додаткову угоду №15639114 на продовження строку кредитування (а.с.23).

Отже, між сторонами було укладено кредитний договір та додаткову угоду, які оформлені сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.

З огляду на викладене вище, встановлено, що відповідачка підписала електронний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором '08783, а тому суд приходить до висновку, що факт укладення договору про надання кредиту №8974963 підтверджується матеріалами справи та узгоджується із статтями 6, 627 ЦК України та статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Крім того, з додаткової угоди №15639114 від 25.08.2025 вбачається, що строк кредитування встановлено 20 днів, дата повернення кредиту 04.09.2025, денна процентна ставка 1,00%, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 3221,76 %, орієнтовна загальна вартість кредиту - 19120,00 грн., загальні витрати за кредитом - 3120,00 грн. (а.с.23).

Уклавши даний договір та додаткову угоду на умовах, викладених у них, відповідачка тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов`язання виконувати умови, які були в них закріплені.

При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку оспорювався чи визнавався недійсним.

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами першою, другою, третьою статті 83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Як встановлено статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Деал фінанс груп» вказує на те, що позичальник не виконує свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15, провадження № 61-8803св22).

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21, у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Судом встановлено, що всупереч умов Договору про надання кредиту та норм закону відповідачка допускала порушення умов повернення грошових коштів, оскільки не здійснював платежів, передбачених цим договором.

З наявних матеріалів справи вбачається, що ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» свої зобов`язання за договором виконало, надало відповідачці кредитні кошти.

Крім того, матеріали справи містять реєстр прав вимог №23/12/25-02 від 23.12.2025 згідно якого у відповідачки існує заборгованість на загальну суму 26224,00 грн. з яких: 15200,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 2320,00 грн. - заборгованість за процентами; 7904,00 грн. - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування, 800,00 грн. - комісія за надання кредиту (а.с.36).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Крім того, відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу статті 536 ЦК України вбачається, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Нормою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, Верховний Суд в своїй постанові від 03 листопада 2020 року, справа № 921/315/18 наголосив, що проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Разом з тим, представник позивача в своїй позовній заяві не просить стягнути з відповідачки ні інфляційні збитки, ні 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Суд не має права з власної ініціативи нараховувати відсотки за статтею 625 ЦК, оскільки такі відсотки є мірою відповідальності, яка застосовується лише за заявою кредитора.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

При вирішенні питання про доцільність стягнення заборгованості за процентами суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за "користування кредитом" могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 7904,00 грн. заборгованості за процентами, нарахованими за понадстрокове користування коштами, визнаються безпідставними та задоволенню не підлягають.

Разом з тим, суд зазначає, що вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню, а саме в сумі 15200,00 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за процентами суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.1. Додаткової угоди №1563914 від 25.08.2025, сторони погодили строк кредитування - до 04.09.2025. Саме протягом цього періоду діє домовленість про сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00% на день.

Згідно з правовою позицією Велика Палати Верховного Суду (зокрема, у постановах по справах № 444/9519/12 та № 310/11534/13-ц), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення позики.

Оскільки датою повернення кредиту визначено 04.09.2025, саме ця дата є кінцевим терміном, у межах якого кредитор мав право нараховувати відсотки за встановленою договором ставкою.

Після настання дати повернення кредиту - 04.09.2025 строк кредитування закінчився, а отже, договірне право кредитодавця на отримання відсотків за користування грошима припинилося.

Будь-які нарахування відсотків поза межами погодженого строку після 04.09.2025 за договірною ставкою є безпідставними, оскільки кредитні кошти в цей період знаходяться у боржника не на підставі договору (як користування), а як прострочене грошове зобов`язання.

Таким чином, обґрунтованим є розрахунок відсотків лише за період фактичного строку кредитування (16000,00 грн. х 1,00% х 20 дн. = 3 200,00 грн.)

Щодо нарахування комісії за надання кредиту суд зазначає наступне.

Пунктом 2.2.4 за Договором також визначена комісія за надання кредиту в розмірі 5,00% від суми наданого кредиту, що у грошовому виразі складає 800,00 грн. (а.с.15 на звороті).

Надаючи правову оцінку вказаній умові договору суд виходить з наступного.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 308/628/16-ц (провадження № 61-4165св24) вказав на те, що виходячи із принципів справедливості, добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що положення пункту 2.2.4 договору від 16.08.2025 про сплату на користь ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» комісії в розмірі 800,00 грн. за надання кредиту є нікчемним, оскільки спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20), від 16 вересня 2024 року у справі № 479/191/17 (провадження № 61-13762св23).

Так, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в розмірі 800,00 грн. не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу та судового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 133 та частини 1-3 статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Так, 22.08.2025 між ТОВ «Деал фінанс груп» (замовник) та адвокатом Ткаченко Ю.О. укладено договір №25-08/25/ФП про надання правничої допомоги (а.с.37 на звороті - 40).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору вбачається, що правнича допомога, що надається за цим Договором, полягає у здійсненні Адвокатом комплексу заходів, спрямованих на стягнення належної до сплати Клієнту заборгованості боржників за договорами позики, право вимоги за яким належить Клієнту у судовому порядку, а також у здійсненні захисту прав та інтересів Клієнта, пов?язаних із стягненням заборгованості з боржників у спорах, що виникли внаслідок заходів, вжитих як Клієнтом, так і Адвокатом, по стягненню заборгованості у судовому порядку.

Згідно пункту 4.1 вказаного Договору вбачається, що за надання правничої допомоги у відповідності до положень даного договору клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі 500,00 грн. - за вивчення наявних у клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції/аналіз судової практики та збір документів/доказів (у разі відсутності у клієнта необхідних документів/доказів, адвокат збирає їх самостійно шляхом направлення адвокатських запитів) по малозначних справах для формування позовної заяви; 4000,00 грн. - за підготовку/складання позовної заяви до фізичні особи боржника за договором позики/кредитом у малозначній справі; 2000,00 грн. - за підготовку/складання відповіді на відзив на позовну заяву у малозначній справі; 3000,00 грн. - за підготовку та направлення/подача апеляційної скарги на рішення місцевого суду, яке постановлене у малозначній справі (а.с.38 на звороті).

Згідно витягу з акту №4-ДІЛ приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги №22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025 вбачається, що адвокатом надано позивачу наступні послуги: вивчення наявних у Клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції/аналіз судової практики та збір документів/доказів (у разі відсутності у Клієнта необхідних документів/доказів, адвокат збирає їх самостійно шляхом направлення адвокатських запитів) по малозначних справах для формування позовної заяви та вартість даної послуги становить - 500,00 грн., а також судовий супровід в суді першої інстанції: підготовка/складання та направлення/подача однієї позовної заяви до боржника за договором позики у малозначних справах, за необхідності інших заяв по суті справи, в електронній формі за посередництвом Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, в тому числі представництво інтересів Клієнта в суді (Адвокат самостійно подає позовну заяву від імені Клієнта, представляє інтереси як представник Клієнта в суді) та вартість даної послуги становить - 4000,00 грн. (а.с.40 на звороті).

Матеріали справи містять акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги (а.с.41-42), платіжну інструкцію №579938011.1 від 16.01.2026 згідно якої вбачається про оплату згідно договору про надання правничої допомоги №22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025 без ПДВ (а.с.42 на звороті), копію ордера на надання правничої допомоги АХ №1287257 від 03.09.2025 (а.с.43); копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ №2099 на ім`я Ткаченко Ю.О. (а.с.43 на звороті).

Суд приймає до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Крім того, суд враховує, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому у положеннях статті 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 910/15191/19 від 01.10.2020 року).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі № 910/8342/21).

Суд приймає до уваги те, що відповідачка своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористалася, хоча положеннями пунктом 6 статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.

Суд звертається до правової позиції, зазначеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, у якій Велика Палата зробила наступні висновки.

Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

З наданих до суду документів вбачається, що сторони погодили розмір витрат на правничу допомогу у сумі 4500,00 гривень.

Суд враховує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновки Об`єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

Отже, суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.

Такий висновок, викладений Верховним Судом в постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20.

Як встановлено судом матеріали справ не містить заяву відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу.

Таким чином, враховуючи зазначене, результат розгляду справи у суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню у сумі 4500,00 грн., що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) встановлено судовий збір за подання до суду: позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2026 року - 3 328 гривень.

За подання позовної заяви з урахуванням її подачі через систему «Електронний суд», підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 662 гривні 40 копійок (3328,00 х 0,8).

Судовий збір у вказаному розмірі сплачений позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією №579939164.1 від 05.02.2026 (а.с.1).

Зважаючи на те, що позовні вимоги суд задовольняє частково на суму 18400,00 грн, тобто 70,16 % від суми позову, то з відповідачки у відповідності до статті 141 ЦПК України підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1867,94 грн. (2662,40 грн. : 100 х 70,16%).

Керуючись статтями 2, 7, 10, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал фінас груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал фінанс груп» (код ЄДРПОУ 44280974, адреса місця знаходження: 08205, м. Ірпінь, вул.Садова, буд.31/33, офіс 40/3, банківські реквізити, НОМЕР_8 відкритий в АТ «ОТП БАНК», код банку - 300528) заборгованість за кредитним договором №71349194 у загальному розмірі 18400 (вісімнадцять тисяч чотириста) грн 00 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал фінанс груп» (код ЄДРПОУ 44280974, адреса місця знаходження: 08205, м. Ірпінь, вул.Садова, буд.31/33, офіс 40/3, банківські реквізити, НОМЕР_8 відкритий в АТ «ОТП БАНК», код банку - 300528) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1867 (одна тисяча вісімсот шістдесят сім) грн 94 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал фінанс груп» (код ЄДРПОУ 44280974, адреса місця знаходження: 08205, м. Ірпінь, вул.Садова, буд.31/33, офіс 40/3, банківські реквізити, НОМЕР_8 відкритий в АТ «ОТП БАНК», код банку - 300528) понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 4500 (чотири п`ятсот) грн. 00 коп.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: О.Ю. Брюховецький