Решение № 136409787, 11.05.2026, Яремчанський міський суд

Справа № 354/1413/25

Провадження по справі № 2/354/170/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Ковалюк О.М.,

за участю секретаря судового засідання Стремінської А.І.,

представника позивача адвоката Саманюк І.М.,

представника відповідача адвоката Митровки Я.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Яремче в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДЕРЖАВНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЛІСИ УКРАЇНИ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -

в с т а н о в и в:

Стислий виклад обставин справи

Позивач звернувся до суду з позовом до ДЕРЖАВНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЛІСИ УКРАЇНИ», в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ філії «Верховинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» №409к від 25 грудня 2024 року про звільнення з роботи ОСОБА_2 , яким ОСОБА_1 провідного інженера з лісозаготівель відділу виробництва, закупівель та збуту звільнено 31 грудня 2024 року з роботи із займаної посади та поновити його на посаді провідного інженера з лісозаготівель відділу виробництва закупівель та збуту з 01 січня 2025 року, а також стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.01.2025 до дня поновлення на роботі та витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в період з 01.06.2002 по 31.01.2024 позивач працював на різних посадах у філії «Верховинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ», що підтверджується записами у трудовій книжці.

23.10.2024 відповідач його повідомив листом № 359/21.6-ВЛ-15 про те, що відповідно до наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» від 18.10.2024 №1907 «Про припинення філії «Верховинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» філія «Верховинське лісове господарство» припиняється шляхом закриття її в порядку передбаченому трудовим законодавством і на підставі статті 49-2 та пункту 1 статті 40 КЗпП України попередило позивача про наступне звільнення з посади провідного інженера з лісозаготівель відділу виробництва, закупівель та збуту та припинення трудових відносин в установленому законодавством порядку. До моменту звільнення він повинен виконувати свої посадові обов`язки та дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, а про наявність вакантних посад у філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» його буде додатково попереджено.

Згідно з наказом від 25.12.2024 № 409 «Про звільнення з роботи Івана Волощука» філії «Верховинське лісове господарство» позивача звільнено з посади провідного інженера з лісозаготівель відділу виробництва, закупівель та збуту 31 грудня 2024 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією.

Вважає, що дії відповідача щодо звільнення позивача з посади є незаконними з грубим порушенням чинного законодавства України: Кодексу законів про працю України, статті 43 Конституції України, тому просить поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Зокрема позивач вважає, що всупереч вимогам ст. 49-2 КЗпП України відповідач, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, не запропонував позивачу іншу роботу на тому самому підприємстві, не повідомив про можливу відсутність роботи за відповідної професії чи спеціальністю, тобто не дотримав норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника при звільненні. Звертає увагу, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, та за змістом частини третьою статті 49-2 К3пП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. В той же час, жодної вакантної посади на підприємстві йому не пропонувалось. Також не досліджувалось питання його переважного права на залишення на роботі, як це передбачено ст. 42 К3пП України. Крім того, вважає, що враховуючи ту обставину, що філія «Верховинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» не була ліквідована, а реорганізована, звільнення працівника за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України є безпідставним.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав, в якій зазначив причини не своєчасного звернення до суду, зокрема хворобу, та просив поновити строк звернення до суду.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 12.11.2025 після усунення недоліків позовної заяви відкрито провадження у справі й призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин, що підтверджують заперечення проти позову.

03.12.2025 представником відповідача надіслано через підсистему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якій він заперечив позовні вимоги. Вважає, що позивач звернувся до суду за захистом порушених прав з значним пропуском строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України, а наведені ним у заяві про поновлення такого строку причини, не можуть вважатись поважними. Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення. При цьому позивач у заяві про визнання поважними причини пропущення строку звернення до суду наводить обставини, які не є об`єктивно непереборними. На думку відповідача, позивач не довів відповідними доказами, що ним не могло бути вжито заходів з отримання відповідної та необхідної інформації після його звільнення та протягом 1 місяця після такого, шляхом запитування необхідних відомостей у відповідача. Зазначає, що пропущення строку звернення до суду з позовом за захистом трудових прав є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Також вважає, що відповідач дотримав процедуру звільнення позивача, а доводи позивача необґрунтовані, оскільки згідно штатного розпису та структури і штатної чисельності Філії

«Верховинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» на 2025 рік порівняно з штатним розписом та структурою і штатної чисельністю на 2024 рік, яка діяла раніше, майже вся кількість працівників філії була виведена з штатного розпису, що підтверджує те, що мало місце скорочення штату та чисельності працівників Філії «Верховинське лісове господарство», відтак з огляду на зазначене, можна прийти висновку, що штатний розпис філії «Верховинське лісове господарство» був скорочений повністю, в тому числі і посада позивача, окрім посад, які залишились в штатному розписі з метою здійснення всіх дій для закриття філії. Звертає увагу, що відповідач посилається на те, що позивач просить його поновити на роботі в ДП «Ліси України» на посаді провідного інженера з лісозаготівель відділу виробництва, закупівель та збуту без зазначення структурного підрозділу філії «Верховинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ», однак позивачем не враховано, що підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, є скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади. При цьому поновлення полягає в тому, що працівнику надається ця ж робота, яку він виконував до звільнення. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

22.12.2025 представник позивача надіслала відповідь на відзив, в якому щодо причин пропуску звернення до суду за захистом прав та законних інтересів, просила врахувати ті обставини, що позивач часто хворіє, тривалий час після звільнення він теж хворів. За сімейними обставинами не зміг у визначений строк звернутись до суду, оскільки його матір ОСОБА_3 , 1938 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була похилого віку і йому доводилось допомагати їй по господарству. Також син позивача ОСОБА_4 є діючим військовослужбовцем, і перебуває з 2024 року на військовій службі. З моменту, коли син пішов на війну стан здоров`я позивача значно погіршився через постійні переживання про його безпеку за життя та здоров`я. Крім того, після раптової втрати роботи позивач перебував у стані психологічного шоку та невизначеності, а також в сильних душевних хвилюваннях, так як його син виконував воєнні обов`язки із захисту України. Разом з тим, у позивача не було достатньо коштів, щоб звернутися за правовою допомогою до юриста, оскільки всі кошти, які в нього були він витрачав на лікування старенької матері, а також на своє лікування, оскільки має хворе серце, також значні кошти затрачено ним на військове спорядження для сина.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу судової справи № 354/1413/25 між суддями від 10.01.2026 головуючою суддею обрано Ковалюк О.М. Ухвалою судді від 10 січня 2026 року дану справу прийнято до свого провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

24.02.2026 представником позивача Саманюк І.М. долучено до матеріалів справи медичні документи, які підтверджують звернення позивача до медичних закладів у період з 10 жовтня 2025 по 29 січня 2026 року, тобто після подання позовної заяви до суду.

07.05.2026 представник відповідача надав суду безкоштовний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на Філію «Верховинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ».

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві, надала аналогічні пояснення. Вважає, що строк звернення до суду пропущений з поважних причин, оскільки позивач тривалий час хворів, приймав психостимулюючі препарати, перебував в стресі через певні обставини, які склалися в його житті та просила його поновити, а позов задовольнити повністю. Звернула увагу на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області в аналогічному спорі у справі № 938/220/25 від 24.06.2025, яке 22.09.2025 залишено без змін Івано-Франківським апеляційним судом.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Просив суд відмовити повністю у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позивача строку звернення до суду без поважних причин, оскільки позивачем не наведено обставин, які б були явно непереборними та унеможливили звернення до суду, а щодо пошуку правника та відсутність коштів, то правова допомога є як платною так і безоплатною. В той же час позивач під час хвороби отримував довідки та інші докази, які йому були необхідні, зокрема 14.01.2025, так і 10.10.2025 укласти під час хвороби договір з правником, і хвороба не перешкоджала йому вчиняти такі дії. Тим більше позовна заява була подана ним безпосередньо до суду, а не через засоби зв`язку. Щодо хвороби, то представник зазначив, що позивач часто хворів як під час роботи у філії, так і після звільнення, і це не є перешкодою для звернення за захистом своїх прав до суду. Вважає, що основним мотивом звернення з таким позовом до суду є не поновлення на роботі, а стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що відповідно до копії паспорта громадянина України та витягу з реєстру територіальної громади № 2024/007118822 від 18.06.2024 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та зареєстрований в АДРЕСА_1 (а.с. 34-36, 38).

Згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 в період часу з 01.06.2002 року по 31.12.2024 року працював на різних посадах у Верховинському держлісгоспі, який згідно Наказу № 914 від 28.10.2022 було реорганізовано шляхом приєднання до Державного спеціалізованого підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» з 16.01.2023 (а.с.44-50).

Відповідно до запису № 24 позивач 25.07.2024 переведений на посаду провідного інженера з лісозаготівель (наказ №281к від 25.07.2024).

Згідно з записом в трудовій книжці № 25 від 31.12.2024 ОСОБА_1 звільнений з роботи п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв`язку з ліквідацією (наказ № 409к від 25.12.2024).

Дану обставину підтверджує наказ філії «Верховинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» №409к від 25.12.2024, згідно якого ОСОБА_1 звільнений з роботи п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією. Проведено повний розрахунок та виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за 65 календарних днів невикористаних щорічних відпусток. З наказом ОСОБА_1 ознайомлений та отримав копію наказу 31.12.2024, про що свідчить його особистий підпис (а.с. 39, 96).

Згідно з наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 №1907 наказано припинити філію «Верховинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ВП 45001549), шляхом її закриття. Головному лісничому філії «Верховинське лісове господарство» наказано здійснити всі необхідні дії щодо ліквідації філії, зокрема: провести повну інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, незавершених капітальних інвестицій, запасів, грошових коштів філії; забезпечити оформлення передавального балансу майна та передавального акту до філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до 10.01.2025; забезпечити передачу активів та пасивів до філії «Карпатський лісовий офіс»; попередити працівників філії «Верховинське лісове господарство» про припинення філії шляхом її закриття в порядку, передбаченому трудовим законодавством; визначити термін припинення філії «Верховинське лісове господарство» до 31.01.2025, а також уповноважити виконавчого директора Лицура І.М. на подачу документів та здійснення всіх передбачених чинним законодавством дій для проведення державної реєстрації внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань філій підприємства (а.с. 41-43).

Судом встановлено, що листом від 23.10.2024 за №359/21.6-ВЛ-15 філія «Верховинське лісове господарство» ДП «ЛІСИ УКРАЇНИ» на підставі ст. 49-2 та п.1 ст.40 КЗпП України попередило ОСОБА_1 про його наступне звільнення із посади провідного інженера з лісозаготівель відділу виробництва, закупівель та збуту й припинення трудових відносин у встановленому законодавством порядку. Також роз`яснено, що до моменту звільнення він повинен виконувати свої посадові обов`язки та дотримуватись Правил внутрішнього трудового розпорядку. Водночас в листі зазначалось про наявність вакантних посад у філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» його буде додатково попереджено. Із вказаним листом ОСОБА_1 ознайомився 01.11.2024 (а.с. 40).

Відповідно до структурної і штатної чисельності філії «Верховинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на 2025 рік, що вводиться в дію з 01.01.2025, яке погоджено та затверджено, в штаті філії залишилось дві одиниці: директор філії та провідний інженер з лісовідновлення (а.с. 98).

Згідно з безкоштовним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Філія «Верховинське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «ЛІСИ УКРАЇНИ» станом на 04.05.2026 не припинена та існує (а.с. 150).

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 згідно з Довідкою про доходи № 06-11-06 від 14.01.2025 складає 1011, 50 грн (а.с.51). Факт отримання заробітної плати позивачем підтверджується випискою по його картковому рахунку за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 (а.с. 52-54).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 19.02.1965 матір`ю позивача є ОСОБА_3 (а.с. 64). Згідно з свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 87 років (а.с. 65).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 04.05.1999 ОСОБА_5 його батьком є ОСОБА_1 (а.с. 67).

Згідно з відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб ОСОБА_6 разом з сином ОСОБА_7 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 66).

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресію російської федерації проти України від 30 липня 2025 року № 1475/6 /3259нт, старший солдат ОСОБА_4 дійсно в період з 08.07.2024 по 07.07.2025 з інтервалами, брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи в Гуляйпільській міській територіальний громаді Пологівського району Запорізької області (а.с. 69).

Старший солдат ОСОБА_4 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_4 та виконує завдання за призначенням в Запорізькій області, що підтверджується довідкою №1472/1601 від 09.08.2025(а.с.68). Дана обставина також підтверджується посвідченням учасника бойових дій, що видане ОСОБА_5 серії НОМЕР_5 від 18 травня 2025 року (а.с. 80).

Як вбачається із позовної заяви, спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу звільнення позивача з посади провідного інженера з лісозаготівель відділу виробництва, закупівель та збуту, поновлення його на посаді, та стягнення із відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що регулюються нормами Конституції України, Кодексу законів про працю України.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Вирішуючи даний спір суд виходить з таких мотивів та правових норм чинного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожний при вирішенні питання про його цивільні права і обов`язки має право на відкритий і справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом. Складовою частиною справедливого судочинства є доступ до судової процедури з усіма атрибутами контролю за порушеннями при звільненні з роботи з боку працедавців - власників та керівників господарських товариств, підприємств, установ, організацій.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до положень ст. 2 КЗпП України, законодавець визначив, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із ч.1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ч.1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статі 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Відповідно до положень п.4 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з пунктом 1 частини першої ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №800/538/17 зазначено, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

У постанові Верховного Суду України від 09.08. 2017 у справі № 6-1264цс17 вказано, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (постанови Верховного Суду від 20.02.2023 у справі № 199/4766/21, від 18.10.2023 у справі № 210/6543/21, від 06.05.2020 у справі № 487/2191/17, від 10.11.2022 у справі № 525/983/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.08.2024 у справі №641/1334/23, виснувала, що сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов`язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками. Належним виконанням такого зобов`язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов`язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).

Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду

Розглянувши матеріали цивільної справи, заслухавши учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач працював на різних посадах з 2002 року, а з 25.07.2024 на посаді провідного інженера з лісозаготівель у філії "Верховинське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Наказом № 409к від 25.12.2024 позивач був звільнений у зв`язку із припиненням філії «Верховинське лісове господарство» ДП «Ліси України» на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України в зв`язку з її ліквідацією.

Згідно наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 №1907 наказано припинити філію «Верховинське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ВП 45001549), шляхом її закриття. При цьому майно філії на підставі передавального балансу майна та передавального акту передавалося до філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Про майбутнє звільнення ОСОБА_1 був повідомлений 01.11.2024 листом філії «Верховинське лісове господарство» від 23.10.2024 №359/21.6-ВЛ-15, в якому також було поінформовано позивача про те, що про наявність вакантних посад у філії «Карпатський лісовий офіс» його буде додатково попереджено. Вказана обставина сторонами не заперечується.

В той же час, з моменту попередження про звільнення та до моменту самого звільнення, відповідачем Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» не було запропоновано позивачу ОСОБА_1 жодної наявної на підприємстві роботи, а саме вакантної посади чи роботи за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншої вакантної роботи, яку позивач міг би виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури. Такий правовий висновок суду узгоджується із правовою позицією викладеною Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 753/9240/18.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б доводили, що ним пропонувалися позивачу ті чи інші посади, однак позивач відмовився від виконання запропонованої роботи.

При цьому суд зазначає, що у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення з роботи, позивач є слабкою ланкою, а тому справедливим є покладання обов`язку доказування законності звільнення, на роботодавця.

Однак, всупереч вимогамст.49-2 КЗпП України, відповідач одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці не запропонував позивачу іншу роботу на тому самому підприємстві, не повідомив про можливу відсутність роботи за відповідною професією чи спеціальністю.

Відтак суд встановив, а сторони не заперечили, що наявні вакантні посади позивачу взагалі запропоновані не були, що свідчить про порушення відповідачем приписів ст.49-2КЗпП України та порушення трудових прав позивача, а зазначені представником відповідача мотиви, якими керувалися, при прийнятті звільненні позивача з роботи, в сукупності з іншими письмовими доказами, не обґрунтовують правомірність звільнення позивача із займаної посади.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення ( ст. 233 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 758/9773/15-ц вказано, що: «строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк… якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущений без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку». Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 03.04.2024 у справі № 593/1164/21.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Верховний Суд у постанові від 15.08.2023 у справі № 947/16805/20 вказував, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 607/10843/22.

Також у постанові Верховного Суду від 30.07.2021 у справі № 263/6538/18 (провадження № 61-1619св20) зазначено, що «у статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (див. постанову Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 751/1198/18).

Судом з`ясовано, що наказ № 409 «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 » філії «Верховинське лісове господарство» було прийнято 25.12.2024, з яким позивач був ознайомлений особисто під підпис 31.12.2024 (а.с.96). Представник позивача не заперечувала факту вчасного вручення позивачу копії наказу, трудової книжки та розрахункових відповідачем. Крім того, в матеріалах справи міститься виписка по картковому рахунку, відповідно до якого 27.12.2024 ОСОБА_1 отримав заробітну плату трьома платежами за 2-гу половину грудня 2024 року.

Отже відлік місячного строку, передбаченого ст.233 КЗпП України, звернення до суду з цим позовом почався 31.12.2024 з дня отримання позивачем трудової книжки, що є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду, та сплинув 31 січня 2025 року.

Позовна заява до суду подана ОСОБА_1 особисто лише 30.10.2025, що підтверджується відповідною відміткою на позовній заяві.

На переконання суду реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від позивача, а не від дій чи бездіяльності відповідача, чи формування судової практики тощо. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

Як вже зазначалося вище, поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом.

У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Суд звертає увагу, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у cправі № 910/17459/20.

У трудових спорах має застосовуватися добросовісність обох сторін (постанова Верховного Суду від 15.03.2023 у cправі № 910/17459/20), а суд застосовує правові норми, у тому числі норми трудового права, з урахуванням принципу розумності та справедливості (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №201/13239/15-ц).

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду та його поновлення представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 тривалий час хворіє, за сімейними обставинами не зміг у визначений строк звернутись до суду, так як його матір, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була похилого віку і йому доводилось допомагати їй по господарству. Також його син ОСОБА_8 є діючим військовослужбовцем, і перебуває з 2024 року на військовій службі. З моменту, коли син пішов на війну стан здоров`я позивача значно погіршився через постійні переживання про його безпеку за життя та здоров`я. Крім того, після раптової втрати роботи позивач перебував у стані психологічного шоку та невизначеності, а також в сильних душевних хвилюваннях, так як його син виконував воєнні обов`язки із захисту України.

Відповідно до наданих виписок з медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) ОСОБА_1 № 514 від 26.02.2024, № 2041/24 від 15.04.2024, № 1824 від 21.06.2024 , № 2274 від 02.07.2024, № 2815 від 27.09.2024, № 3027 від 31.10.2024 вбачається, що позивач хворів задовго до звільнення, що не заперечує представник позивача, однак ці обставини не створювали ОСОБА_1 істотних труднощів для продовження праці на посаді провідного інженера з лісозаготівель відділу виробництва закупівель та збуту філії «Верховинське лісове господарство». Також зазначені обставини не завадили позивачу отримати довідку про доходи 14.01.2025.

Твердження щодо відсутності коштів як причина не звернення до суду, не заслуговують на увагу, оскільки враховуючи доходи та соціальний стан позивача, він мав право звернутися за безоплатною правничою допомогою, однак він звернувся за правовою допомогою у жовтні 2025 року вартістю 42000,00 грн.

В період після звільнення з роботи і до звернення до суду ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні тільки з 13.06.2025 по 18.06.2025, що підтверджується випискою № 1955 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) з діагнозами загального захворювання (стенокардія, гіпертонія тощо).

Отже епізодичні звернення до лікарів, амбулаторний прийом в психолога ОСОБА_1 28.01.2025 та інші причини, на які звертає увагу представник позивача, на переконання суду не є причинами, які були непереборними, суттєво унеможливлювали чи об`єктивно перешкоджали звернутися до суду протягом майже десяти місяців з моменту звільнення, відтак не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору. Інших обставин, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду, позивачем не наведено.

За таких обставин, ОСОБА_1 без поважних причин пропущено, встановлений ст.233 КЗпП України, строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, і підстав для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню з підстав пропуску позивачем строку звернення в суд.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В порядку ч. 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на відмову у задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 12, 13, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ДЕРЖАВНОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЛІСИ УКРАЇНИ» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Верховинське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", місце знаходження: м.Київ, вул. Шота Руставеллі,9А; ідентифікаційний код 44768034.

Головуюча суддя: Оксана КОВАЛЮК