Решение № 136384403, 30.04.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/3889/25

2/950/370/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лебедині в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 24.12.2024-100001715 від 27.12.2024.

Позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість у загальному розмірі 76 250 грн 00 коп, яка складається з основного боргу у розмірі 25 000 грн 00 коп, процентів за користування кредитом у розмірі 35 000 грн 00 коп, комісії за надання кредиту у розмірі 3 750 грн 00 коп та неустойки у розмірі 12 500 грн 00 коп. Також позивач просив стягнути з відповідачки судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 27.12.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 24.12.2024-100001715 в електронній формі шляхом акцепту відповідачкою пропозиції про укладення кредитного договору із застосуванням одноразового ідентифікатора.

Відповідно до умов договору відповідачці було надано кредит у розмірі 25 000 грн 00 коп строком на 140 днів, з датою повернення кредиту 15.05.2025, із фіксованою процентною ставкою 1 відсоток за один день користування кредитом та комісією за надання кредиту у розмірі 15 відсотків від суми кредиту, що становить 3 750 грн 00 коп.

Позивач вказав, що свої зобов`язання за договором виконав належним чином, перерахувавши відповідачці кредитні кошти на платіжну картку, реквізити якої були зазначені під час укладення договору. Відповідачка, на думку позивача, зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів, комісії та інших платежів належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилася заявлена до стягнення заборгованість.

Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 13 січня 2026 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета доказування, поданого відповідачкою відзиву та необхідності забезпечення сторонам можливості надати пояснення щодо обставин справи, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідачка подала відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечила. Зі змісту відзиву вбачається, що відповідачка ставила під сумнів належність і достатність доказів укладення кредитного договору, факт отримання кредитних коштів, правильність розрахунку заборгованості, а також посилалася на положення законодавства щодо неможливості нарахування процентів, штрафів та пені у разі, якщо особа або член її сім`ї належить до кола осіб, на яких поширюються гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідачка також зазначила, що її чоловік призваний на військову службу та проходив військову службу у період укладення спірного кредитного договору, у зв`язку з чим проценти за користування кредитом та штрафні санкції не підлягають нарахуванню та стягненню.

На підтвердження зазначених обставин відповідачкою надано письмові докази, зокрема документи, які підтверджують перебування відповідачки у зареєстрованому шлюбі, а також документи, які підтверджують призов її чоловіка на військову службу та проходження ним військової служби у період, коли було укладено кредитний договір.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що кредитний договір був укладений в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», відповідачка пройшла ідентифікацію через Систему BankID НБУ, використала одноразовий ідентифікатор для підписання договору, а факт перерахування коштів підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та іншими доказами у справі. Позивач також зазначив, що подані ним докази є належними, допустимими та достатніми для задоволення позову.

Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, перевіривши доводи позивача, заперечення відповідачки та надані сторонами документи, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з пунктами 1 та 3 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частина перша статті 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Отже, розгляд цієї справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не змінює характеру провадження як спрощеного, а забезпечує сторонам можливість реалізувати процесуальні права, надати пояснення, висловити позицію щодо доказів та заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Стаття 79 ЦПК України визначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частина перша статті 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частина перша статті 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 27.12.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 24.12.2024-100001715 в електронній формі.

З наданої позивачем пропозиції про укладення кредитного договору та заявки до договору вбачається, що позичальником зазначена ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а кредитодавцем є ТОВ «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833. У договорі визначені істотні умови кредитування, а саме сума кредиту 25 000 грн 00 коп, дата видачі 27.12.2024, строк кредитування 140 днів, дата повернення кредиту 15.05.2025, фіксована процентна ставка 1 відсоток за один день користування кредитом, комісія за надання кредиту 3 750 грн 00 коп.

Судом також встановлено, що під час укладення договору відповідачка була ідентифікована через Систему BankID НБУ. Наданий до матеріалів справи документ містить відомості про прізвище, ім`я та по батькові відповідачки, її реєстраційний номер облікової картки платника податків, дату народження, номер телефону, адресу реєстрації та паспортні дані. Зазначені відомості узгоджуються з даними, наведеними у кредитних документах.

Відповідно до умов пропозиції про укладення кредитного договору електронний кредитний договір укладається у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Договір складається з пропозиції про укладення кредитного договору, заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції, підписаної за допомогою одноразового ідентифікатора.

У матеріалах справи міститься інформація про підписання відповідачкою договору одноразовим ідентифікатором E269, який був використаний для акцепту умов договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та її прийняття другою стороною.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній, формі.

Частина перша статті 207 ЦК України встановлює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали справи не містять доказів того, що кредитний договір № 24.12.2024-100001715 від 27.12.2024 визнаний недійсним у судовому порядку або що його недійсність прямо встановлена законом.

Суд приходить до висновку, що укладення кредитного договору в електронній формі саме по собі не свідчить про його недійсність або неналежну форму. За наявності ідентифікації позичальника, погодження істотних умов договору та використання одноразового ідентифікатора такий договір відповідає письмовій формі правочину.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, відповідно до якої умови кредитування мають бути доведені кредитором як такі, що були погоджені позичальником. Зазначена правова позиція застосовується у цій справі таким чином, що суд перевіряє не лише факт існування типових умов кредитування, а й факт індивідуального погодження відповідачкою істотних умов конкретного кредитного договору.

Позивачем надані електронні документи, у яких зазначено конкретного позичальника, конкретний номер договору, суму кредиту, строк кредитування, процентну ставку, комісію, реквізити платіжного засобу та одноразовий ідентифікатор, яким відповідачка підтвердила прийняття умов договору.

Тому доводи відповідачки про недоведеність факту укладення договору суд відхиляє, оскільки вони спростовуються сукупністю письмових та електронних доказів.

Щодо факту надання кредитних коштів суд зазначає таке.

З наданого листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 19.11.2025 вбачається, що між ТОВ «УПР» та ТОВ «Споживчий центр» укладено договір на переказ коштів, а 27.12.2024 о 12 год 09 хв 16 сек було успішно перераховано кошти у сумі 25 000 грн 00 коп на платіжну картку клієнта з номером, який відповідає реквізитам електронного платіжного засобу, зазначеного у кредитному договорі. Призначення платежу містить вказівку на видачу коштів за договором кредиту № 24.12.2024-100001715.

У матеріалах справи також міститься договір про надання послуг з переказу коштів між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення», який підтверджує правові підстави залучення платіжної установи для здійснення переказу коштів.

Суд оцінює зазначений доказ у сукупності з кредитним договором, заявкою, реквізитами платіжної картки, даними BankID та довідкою-розрахунком. Ці документи узгоджуються між собою за датою, сумою, номером договору, реквізитами платіжного засобу та особою позичальника.

Доводи відповідачки про те, що позивач не надав саме банківської виписки по рахунку відповідачки, не є підставою для відмови у позові, оскільки ЦПК України не встановлює виключного переліку доказів, якими може підтверджуватися факт перерахування кредитних коштів. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює обставини справи.

Лист платіжної установи, який містить дату, час, суму переказу, номер транзакції, номер картки та призначення платежу, є належним доказом у розумінні статті 77 ЦПК України. Його допустимість відповідачкою належними доказами не спростована.

Водночас суд зазначає, що сам по собі розрахунок заборгованості не може бути єдиним доказом отримання коштів. У цій справі він оцінюється не ізольовано, а разом із договором, заявкою, даними BankID, листом платіжної установи та договором про надання послуг з переказу коштів.

Отже, суд приходить до висновку, що позивач довів факт надання відповідачці кредитних коштів у розмірі 25 000 грн 00 коп.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов`язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію, зокрема передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що строк повернення кредиту був визначений сторонами до 15.05.2025. Доказів повернення відповідачкою основної суми кредиту матеріали справи не містять. Відповідачка таких доказів суду не надала.

Тому вимога позивача про стягнення основного боргу у розмірі 25 000 грн 00 коп є доведеною та підлягає задоволенню.

Щодо процентів за користування кредитом суд зазначає таке.

Умовами договору передбачено фіксовану процентну ставку у розмірі 1 відсоток за один день користування кредитом. Розмір процентів, заявлений позивачем, становить 35 000 грн 00 коп, що відповідає розрахунку: 25 000 грн 00 коп, помножені на 1 відсоток та на 140 днів.

Проценти нараховані позивачем за період з 27.12.2024 по 15.05.2025, тобто за погоджений сторонами строк кредитування.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, відповідно до якої після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється, а права кредитора у разі прострочення виконання грошового зобов`язання охороняються статтею 625 ЦК України.

Разом із тим, у цій справі вирішальне значення має не лише період нарахування процентів, а й наявність спеціальної законодавчої гарантії, яка поширюється на відповідачку як дружину військовослужбовця.

Судом встановлено, що відповідачкою доведено факт перебування у зареєстрованому шлюбі з особою, яка була призвана на військову службу та проходила військову службу у період укладення спірного кредитного договору.

Копія свідоцтва про шлюб, підтверджує перебування відповідачки у шлюбі, суд оцінює як належний та допустимий доказ, оскільки він прямо стосується обставини, на яку відповідачка посилається як на підставу своїх заперечень, а саме наявності в неї статусу дружини військовослужбовця.

Документ, який підтверджує призов чоловіка відповідачки - ОСОБА_2 на військову службу та проходження ним військової служби, суд оцінює як належний, допустимий та достовірний доказ, оскільки він виданий уповноваженим органом або військовим формуванням, містить відомості про проходження військової служби та дає можливість встановити, що на дату укладення кредитного договору чоловік відповідачки перебував на військовій службі.

Кредитний договір № 24.12.2024-100001715 укладений 27.12.2024, тобто під час проходження чоловіком відповідачки - ОСОБА_2 , військової служби.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, на весь час їх призову, а також їх дружинам або чоловікам штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитами не нараховуються.

Суд приходить до висновку, що зазначена норма є спеціальною щодо загальних положень цивільного законодавства про належне виконання зобов`язань, відповідальність за порушення грошового зобов`язання та право кредитодавця на отримання процентів за користування кредитом.

За загальним правилом, позичальник зобов`язаний повернути отримані кредитні кошти та виконати інші грошові зобов`язання відповідно до умов договору. Однак за наявності спеціальної законодавчої гарантії, передбаченої пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд зобов`язаний застосувати спеціальну норму, яка обмежує можливість нарахування процентів та штрафних санкцій.

Доводи позивача про наявність договірної умови щодо сплати процентів не спростовують необхідності застосування спеціальної норми закону, оскільки умови договору не можуть мати переваги над імперативною нормою закону, яка встановлює соціальну гарантію для військовослужбовців та членів їх сімей.

Оскільки відповідачка є дружиною військовослужбовця, який був призваний на військову службу та проходив її у період укладення спірного кредитного договору, на відповідачку поширюється дія пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, проценти за користування кредитом у розмірі 35 000 грн 00 коп не підлягають стягненню з відповідачки, оскільки їх нарахування суперечить спеціальній нормі закону.

Щодо вимоги про стягнення неустойки у розмірі 12 500 грн 00 коп суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивач заявив до стягнення неустойку як вид відповідальності за несвоєчасне виконання відповідачкою грошового зобов`язання за кредитним договором.

Водночас пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» прямо передбачає, що дружинам або чоловікам військовослужбовців, які належать до визначених цією нормою категорій, штрафні санкції та пеня за невиконання зобов`язань не нараховуються.

Крім того, пункт 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення, зокрема від обов`язку сплати неустойки, штрафу, пені та інших платежів, сплата яких передбачена договором за прострочення виконання зобов`язань.

Судом встановлено, що заявлена до стягнення неустойка нарахована саме за прострочення виконання зобов`язань за договором споживчого кредиту у період дії воєнного стану. Відповідно, незалежно від наявності відповідної умови в договорі, її примусове стягнення у цій справі суперечило б імперативним приписам законодавства.

Тому суд приходить до висновку, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки у розмірі 12 500 грн 00 коп необхідно відмовити.

Щодо комісії за надання кредиту суд зазначає таке.

У заявці до кредитного договору передбачено комісію, пов`язану з наданням кредиту, у розмірі 15 відсотків від суми кредиту, що становить 3 750 грн 00 коп. Зазначена умова була включена до індивідуальних умов договору, підписаних відповідачкою із застосуванням одноразового ідентифікатора.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника та третіх осіб.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, доходи кредитодавця у вигляді процентів та комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Суд враховує, що комісія за надання кредиту не є процентами за користування кредитом, штрафом, пенею або неустойкою за прострочення виконання зобов`язання. Вона була визначена як плата, пов`язана з наданням кредиту, її розмір був прямо зазначений у договорі та був відомий відповідачці під час укладення договору.

Доказів визнання умови про комісію недійсною, доказів її оспорення у встановленому законом порядку або доказів того, що така комісія є прихованою штрафною санкцією чи процентами за користування кредитом, матеріали справи не містять.

Тому суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 3 750 грн 00 коп є доведеною та підлягає задоволенню.

Оцінюючи доводи сторін у сукупності, суд зазначає, що аргумент відповідачки про недоведеність факту укладення кредитного договору не приймається, оскільки позивач надав електронну пропозицію, заявку, відомості про акцепт договору із застосуванням одноразового ідентифікатора, а також дані BankID.

Аргумент відповідачки про недоведеність факту отримання коштів суд відхиляє, оскільки він спростовується листом платіжної установи, договором між позивачем і платіжною установою, реквізитами платіжної картки, зазначеними у договорі, та призначенням платежу, яке прямо містить номер спірного кредитного договору.

Аргумент відповідачки про те, що розрахунок заборгованості сам по собі не є достатнім доказом існування боргу, суд приймає частково. Дійсно, розрахунок заборгованості не може замінити докази укладення договору та видачі коштів. Однак у цій справі розрахунок оцінюється разом з іншими доказами, які підтверджують укладення договору, видачу коштів та наявність неповернутого основного боргу.

Аргумент відповідачки про поширення на неї гарантій, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд визнає обґрунтованим, оскільки відповідачкою доведено факт перебування у шлюбі з військовослужбовцем та факт проходження її чоловіком військової служби у період укладення кредитного договору.

Суд відхиляє доводи позивача у частині необхідності стягнення процентів та неустойки, оскільки вони не враховують дії спеціальної законодавчої гарантії, яка поширюється на відповідачку як дружину військовослужбовця, а також імперативних положень законодавства про споживче кредитування у період дії воєнного стану.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. З відповідачки на користь позивача підлягає стягненню основний борг у розмірі 25 000 грн 00 коп та комісія за надання кредиту у розмірі 3 750 грн 00 коп, що разом становить 28 750 грн 00 коп. У задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 35 000 грн 00 коп та неустойки у розмірі 12 500 грн 00 коп необхідно відмовити.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову становить 76 250 грн 00 коп. Позовні вимоги задоволено на суму 28 750 грн 00 коп, що становить 23/61 від заявленої суми. Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. Отже, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 913 грн 36 коп.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 274, 279, 354 ЦПК України, статтями 11, 15, 16, 204, 205, 207, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування», пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд,

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ 37356833,МФО 305299, р/р НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором № 24.12.2024-100001715 від 27.12.2024 у розмірі 28 750 грн 00 коп, яка складається з основного боргу у розмірі 25 000 грн 00 коп та комісії за надання кредиту у розмірі 3 750 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 913 грн. 36 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме в частині стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 35000 грн. 00 коп та неустойки у розмірі 12500 грн. 00 коп, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Лебединський районний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Роман БАКЛАНОВ