Решение № 136381639, 06.05.2026, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/4395/26

Категорія 35

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Войтенко Т. В.,

за участю секретаря судового засідання - Крупина Ю. А.,

представника позивача - Іванчихіна С.І.,

відповідачки - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року КП «Київтеплоенерго» звернулось до Подільського районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначає, що з 01.05.2018 КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01.05.2018 до 31.10.2021 є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01.11.2021 позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.

Відповідачі від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01.11.2021 від послуг з ТЕ/ПГВ у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялась, у квартиру, де зареєстровані відповідачі, надаються послуги постачання гарячої води та теплової енергії.

Позивач у позовній заяві зазначає, що Відповідачі є споживачами послуг, втім у порушення вимог чинного законодавства у сфері комунальних послуг своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 01.01.2026 складає 126 212,51 грн., з яких: сума заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період до 01.05.2018 р. становить 7638,57 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 1512,44 грн., 3% річних у розмірі 458,87 грн.; заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період до 01.05.2018 у розмірі 15 198,38 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 3009,31 грн., 3% річних у розмірі 913,13 грн.; заборгованості за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 20276,37 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 4037,72 грн., 3% річних у розмірі 1226,41 грн.; заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021у розмірі 23481,82 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 3432,71 грн., 3 % річних у розмірі 1075,14 грн., пені у розмірі 1308,07 грн.; заборгованості за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 31404,57 грн., інфляційної складової боргу розмірі 4638,01 грн., 3% річних у розмірі 1446,99 грн., пені у розмірі 1760,53 грн.; заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1379,84 грн.; заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1882,03 грн.; заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 65,80 грн., заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 65,80 грн.

Таким чином позивач просив стягнути з відповідачів вищевказану заборгованість, а також судовий збір 3328 грн.

Ухвалою від 19.03.2026 р. відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні.

13 квітня 2026р. від відповідачки ОСОБА_1 надійшов Відзив на позовну заяву (названо як Заперечення на позов). У своїх запереченнях відповідачка зазначила, що не визнає позовні вимоги в повному обсязі. Так, вказує, що вже минули строки позовної давності, а тому вона не повинна нести відповідальність за борги, які утворилися з 2018р.. Зазначає, що від позивача їй не надходили ніякі попередження, пропозиція сплатити заборгованість, а відтак звернення до неї з позовом вважає передчасним. Зазначила, що в її квартиру не надаються послуги з постачання гарячої води. Стверджує, що неодноразово зверталася на гарячу лінію КП «Київтеплоенерго», попереджала про те, що її стояк відключений та в усі квартири не постачається гаряча вода. Зазначила, що в квартирі, яка знаходиться поверхом нижче, була аварія та з того часу була перекрита гаряча вода та впродовж багатьох років вода не подається. Вказувала, що позивач не реагує на будь-які її звернення, продовжує нараховувати плату за постачання гарячої води, тоді як вона не отримує дані послуги. Зазначила, що в її квартирі встановлено лічильник, вона щомісячно передає показники лічильника та відображає 0, однак позивач вимагає стягнути з неї заборгованість по показникам по споживанню по усьому будинку.

Щодо іншого відповідача ОСОБА_2 , зазначила, що дана особа є її молодшим рідним братом, який не проживає в даній квартирі та не повинен нести відповідальність за боргами з послуг, які він не споживав. Вказує, що в даній квартирі проживала вона та її мати, мати померла, ніхто не повинен сплачувати за борги, які утворилися за життя матері. У прохальній частині відзиву просила здійснити перерахунок заборгованості та стягнути виключно витрати на постачання теплової енергії, однак не в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позовної заяви підтримав. Стверджував, що доводи відповідачки про те, що в квартиру не подається гаряча вода, є голослівними, не доводиться будь-якими доказами. Після отриманої відповіді щодо повірки лічильника, представник позивача звертав увагу суду на те, що лічильник в квартирі відповідачки можливо і встановлений, однак минуло 4 роки на його повірку, відтак позивач правомірно нараховує плату за споживання гарячої води по загальнобудинковим показникам.

Відповідачка у судовому засіданні просила не стягувати з неї заборгованість за гарячу воду, стверджуючи, що така не постачається впродовж багатьох років в її квартиру. Не заперечувала щодо стягнення плати за теплову енергію, однак просила обмежити дану суму строком позовної давності, не стягувати з неї штрафні санкції, адже вона доглядала за своєю хворою матір`ю, має незадовільний майновий стан. Також просила не стягувати заборгованість з її брата, адже вона в даній квартирі не проживає, втім відповідачка не володіє інформацією, де фактично проживає її брат

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

Судом встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) до Додатки до нього, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло права грошової вимоги до боржників, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 1 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 1 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отриманні кредитором за період 1 серпня 2018 до дати укладення цього договору. Перелік договорів, (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору.

Тобто, з 1 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснювало КП «Київтеплоенерго».

З 01 листопада 2021 року, у зв`язку зі зміною законодавства, КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Будинок по АДРЕСА_1 під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання, тобто мешканці квартир, що розташовані в будинку, є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

З Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва №144818192 від 03.02.2026 вбачається, що в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 01 січня 2026 року у відповідачів наявна заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, яка становить 126212,51 грн. з яких:

-заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення за період до 01.05.2018 р. становить 7638,57 грн.,

-інфляційна складова боргу у розмірі 1512,44 грн., 3% річних у розмірі 458,87 грн.;

-заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період до 01.05.2018 у розмірі 15 198,38 грн.,

-інфляційна складова боргу у розмірі 3009,31 грн., 3% річних у розмірі 913,13 грн.;

-заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 20276,37 грн.,

-інфляційної складової боргу у розмірі 4037,72 грн., 3% річних у розмірі 1226,41 грн.;

-заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 у розмірі 23481,82 грн.,

-інфляційна складової боргу у розмірі 3432,71 грн., 3 % річних у розмірі 1075,14 грн., пеня у розмірі 1308,07 грн.;

-заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 31404,57 грн.,

-інфляційна складова боргу розмірі 4638,01 грн., 3% річних у розмірі 1446,99 грн., пеня у розмірі 1760,53 грн.;

-заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1379,84 грн.;

-заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1882,03 грн.;

-заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 65,80 грн.,

-заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 65,80 грн.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з такого.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Пунктом 30 Правил передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги та обґрунтованість їх розміру.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Судом встановлено, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі, які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго». Однак відповідачами належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому у них наявні невиконані боргові зобов`язання перед позивачем за надані комунальні послуги.

На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 01 травня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води.

Судом також встановлено, що відповідачі не відмовлялися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_3

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачами на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання та гарячого водопостачання чи відмови від даних послуг.

Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_3 відповідачами суду також не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з постачання централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 20276,37 грн., заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 у розмірі 23481,82 грн., заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 31404,57 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1379,84 грн.; заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1882,03 грн.; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 65,80 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 65,80 грн.

Відповідачами не спростовано факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення, які надані після 1 травня 2018 року, хоча це є їх процесуальним обов`язком.

Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, суд приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості за отримані послуги з 1 травня 2018 року є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачами умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.

Доводи відповідачки, що раніше в квартирі жила мати, а брат не проживає взагалі та лише зареєстрований у квартирі, а тому не повинен сплачувати за комунальні послуги, суд відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника).

Згідно частини 4 вищевказаної статті, виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Отже, після виконання солідарного зобов`язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість виникає нове зобов`язання між боржником, який виконав зобов`язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями ст. 544 ЦК України.

Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма житлово-комунальними послугами.

Таким чином оскільки відповідачі зареєстровані у вищезазначеній квартирі, вони мають нести солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відтак, позовні вимоги позивача, які стосуються заборгованості, яка утворилась за період з 1 травня 20218 року підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується вимог, заявлених про стягнення заборгованості за період до 1 травня 2018 року, суд зазначає таке.

З матеріалів справи, вбачається, що позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги до відповідача щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та з централізованого гарячого водопостачання.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Стороною позивача не надано суду додатки до даного договору, в яких зазначено перелік споживачів, право вимоги щодо заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води яких відступлено позивачу.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та з централізованого гарячого водопостачання, позивач не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення матеріали справи не містять. В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Всупереч вимогам зазначених норм закону, позивач, стверджуючи про отримання права вимоги зазначеної заборгованості від ПАТ «Київенерго», не надав суду ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії, ні витягу з договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18.

Отже, суд не приймає до уваги розрахунок заборгованості з постачання теплової енергії та гарячої води в період до 01 травня 2018 року, який зроблено та подано позивачем, оскільки такий розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов`язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Подаючи до суду вказаний розрахунок, позивач не звернув уваги, що в період, за який зроблений розрахунок, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що розрахунок боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року, не може бути зроблений особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є не належним доказом та не може прийматись до уваги.

Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання є не доведеними та задоволенню не підлягають.

Щодо застосування строків позовної давності. Позивач звернувся до суду з позовом 03.03.2026 року. Згідно розрахунків позивача, заборгованість відповідачам нарахована на період з 1 липня 2015 року.

Відповідно до Закону України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний Закон набрав чинності 02.04.2020, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв`язку із введенням на території України карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом 8АЯ8-СоУ-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України скасовано карантин.

Водночас, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Отже, встановлена статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність тривалістю у три роки, сплив якої припадав на карантин, який скасований під час дії воєнного стану, продовжена до 04 вересня 2025 р., коли перебіг строку позовної давності відновлено.

Тобто, після застосування загальної позовної давності, періодом нарахування та стягнення заборгованості з відповідачки за послугу є період з 1 квітня 2017 року.

Отже, заборгованість за житлово-комунальні послуги підлягає стягненню з відповідачів за період з 1 квітня 2017 року.

Оскільки суд вже виснував про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню за період до 1 травня 2018 року, то підстав застосовувати наслідки спливу позовної давності до вимог до 1 квітня 2017 року немає.

На заборгованість з оплати послуг, які надавалися після 01.05.2018 р., позивач нарахував 3% річних та інфляційне збільшення боргу.

Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вирішуючи питання про те, чи можливе стягнення 3% річних та інфляційне збільшення боргу, суд керується таким.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до 29 грудня 2023 року було визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Однак, відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1405 від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у такій редакції. Основні зміни полягають в тому, що з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв`язку з неоплатою їх в не повному обсязі стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій. Місто Київ не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22 грудня 2022 року №309.

Отже, законодавець на рівні акту Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» встановив заборону нараховувати, у тому числі інфляційні втрати та 3% річних, і такі положення до внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року стосувались території міста Києва, а тому нормативно-правовий акт (постанова) Кабінету Міністрів України №206 від 05 березня 2022 року підлягає застосованню до врегулювання спірних правовідносин за період з 24 лютого 2022 року до 29 грудня 2023 року.

За таких обставин нараховані позивачем на суму боргу інфляційні втрати, 3% річних не підлягають стягненню з відповідача за період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року.

Зважаючи на відсутність розрахунку інфляційних втрат та 3% річних за період з виключенням періоду з 24 лютого 2022 року до 29 грудня 2023 року, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних та інфляційного збільшення боргу, які нараховані за заборгованість, яку позивач виокремив як заборгованість з 01.11.2021 як такого, що не доведений розрахунками. Втім, 3% річних та інфляційне збільшення боргу правильно нараховано на заборгованість, яка утворилась за період з 01 травня 2018 по 31.10.2021 р.

Крім того, відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. Пеня не нараховується за умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином.

Позивач нарахував пеню на заборгованість у зв`язку з несвоєчасним внесенням платежів.

Як вбачається з розрахунків пені, вона нараховувалася з лютого 2024 року, коли обмеження її нарахування у зв`язку з воєнним станом вже не діяли. Розрахунки пені спростовані не були, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а з відповідачів слід стягнути:

-заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 20276,37 грн.,

-інфляційної складової боргу у розмірі 4037,72 грн., 3% річних у розмірі 1226,41 грн.;

-заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 31.12.2025 у розмірі 23481,82 грн.,

-пеню у розмірі 1308,07 грн. за несвоєчасну сплату послуг з постачання теплової енергії;

-заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 по 31.12.2025 у розмірі 31404,57 грн.,

-пеню у розмірі 1760,53 грн. за несвоєчасну сплату послуг з постачання гарячої води;

-заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1379,84 грн.;

-заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1882,03 грн.;

-заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 65,80 грн.,

-заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 65,80 грн. , а всього стягнути 86888,96 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 126 212,51 грн. Суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог у розмірі 86888,96 грн., тобто задовольнив позов на 68,85 %.

Понесення позивачем судових витрат підтверджується платіжним доручення №1147 від 24.02.2026 року у сумі 3 328,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України позивачу підлягає компенсації за рахунок відповідачів 68,85% від цієї суми, тобто 2291,34 грн. судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги у розмірі 86 888,96 грн (вісімдесят шість тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень 96 коп).

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1145,67 грн. судового збору з кожного.

У задоволенні позову в решті вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повне найменування сторін:

Позивач:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ 40538421, p/p№ НОМЕР_1 в ТВБВ N?10026/020 філія - Головного управління по м. Києву та Київської області АТ «ОЩАДБАНК», МФО 322669).

Відповідачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_3 .

Суддя Т.В.Войтенко