Решение № 136380903, 08.05.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/27483/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою Садівничого товариства «Схід» до Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області про визнання протиправними дій та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

13 серпня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Садівниче товариство «Схід» до Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області, в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії посадових осіб Дачненської сільської ради;

скасувати повністю рішення Дачненської сільської ради від 17.07.2025 року № 1760-VIII «Про припинення права постійного користування на земельну ділянку загальною площею 13,5 га Всесоюзного науково-виробничого об`єднання «Ветприбор».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято на підставі припинення права постійного користування землею. Крім того, як вказує позивач, відповідач посилається на п.»д» ч.1 ст.141 Земельного кодексу України, яким передбачено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Позивач посилається на те, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач зобов`язаний був дотримуватися ст.144 Земельного кодексу України.

Також позивач звернув увагу, що відповідач в оскаржуваному рішенні посилається також на заяву ОСОБА_1 , яка неодноразово намагалася скасувати Державний акт на право постійного користування землею серії Б №056751, виданий Виконавчим комітетом Роздільнянської районної ради 1986 року Всесоюзному науково-виробничому об`єднанню «Ветприбор». Позивач вказав, що вказане підтверджується ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 12.07.2017 року.

Відповідач не надав відзив у встановлений судом строк.

Суд ухвалою від 20.08.2025 відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України в електронній формі, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2025 року витребувано у Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області:

документи, що стали підставою для прийняття рішення Дачненською сільською радою Одеського району Одеської області від 17 липня 2025 року № 1760 VІІІ «Про припинення права постійного користування на земельну ділянку загальною площею 13,5 га Всесоюзного науково-виробничого об`єднання «Ветприбор» на підставі ст.12, 92, п.в.ч. 1 ст. 96, п. д ч.1 ст.141 Земельного кодексу України;

копії заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ;

інші документи, що стосуються предмету спірних правовідносин;

інформацію та відповідні докази про наявність підстав для припинення права постійного користування, що передбачені ст.141 Земельного кодексу України, в тому числі за п. «д» ч.1 ст.141 Земельного кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Виконавчим комітетом Роздільнянської районної ради Всесоюзному науково-виробничому об`єднанню «Ветприбор» виданий Державний акт на право постійного користування землею серії Б №056751, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №76. Згідно з цим актом за землекористувачем закріплюється в безстрокове та безоплатне користування 13,5 га землі згідно з планом землекористування.

Рішенням Дачненської сільської ради від 17.07.2025 року № 1760-VIII «Про припинення права постійного користування на земельну ділянку загальною площею 13,5 га Всесоюзного науково-виробничого об`єднання «Ветприбор» припинено право постійного користування на земельну ділянку загальною площею 13,5 га для організації колективних садів Всесоюзного науково-виробничого об`єднання «Ветприбор» та скасовано Державний акт на право постійного користування землею серії Б №056751, виданий Виконавчим комітетом Роздільнянської районної ради Всесоюзному науково-виробничому об`єднанню «Ветприбор».

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 3 статті 16 Закону № 280/97-ВР матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з ч.1 статті 60 Закону № 280/97-ВР територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до частини 5 статті 60 Закону № 280/97-ВР, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року № 2768-III, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Положеннями статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Так, суд встановив, що Державним актом про право постійного користування землею Серія Б №056751 від 1987 року встановлено право постійного користування за Всесоюзним науково - дослідним об`єднанням «Ветприбор», яке в свою чергу, як вбачається з рішення Виконавчого комітету Роздільнянської районної ради народних депутатів від 24 квітня 1988 року, надало зазначені землі садовому товариству робітників та службовців Одеського ВНПО «Ветприбор».

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 07.08.2012 у справі №1570/1556/2012, яка залишена без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013, встановлено, що Садівниче товариство «Схід» не є правонаступником Всесоюзного науково-дослідного об`єднання «Ветприбор», що підтверджується п.1.1 статуту позивача та до того ж у Садівничого товариства «Схід» відсутній будь-який інших документ, що посвідчує його право користування цим же масивом земель, передбачених ст.126 ЗК України, а тому він не є належним землекористувачем у розумінні положень ст.125 ЗК України, права якого захищаються за правилами ст.152 ЗК України.

В означеній постанові суду також встановлено, що Державним актом про право постійного користування землею Серія Б №056751 від 1987 року встановлено, що право постійного користування землею закріплюється за Всесоюзному науково-дослідному об`єднанню «Ветприбор». Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вказана установа ліквідована та станом на 23.07.2012 року в ЄДР не перебуває.

Своєю чергою, позивач не надав доказів до суду, що Садівниче товариство «Схід» є правонаступником Всесоюзного науково - дослідного об`єднання «Ветприбор» та є постійним користувачем земельної ділянки.

Суд зауважує, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, що визначений у ст.77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку Позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Суд відхиляє посилання позивача на Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.07.2017, оскільки в межах цієї справи не встановлювалось та не вирішувалось питання щодо визнання за Садівничим товариством «Схід» права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Отже, матеріалами справи не підтверджено, що Садівниче товариство «Схід» є правонаступником Всесоюзного науково - дослідного об`єднання «Ветприбор» та є постійним користувачем спірної земельної ділянки, а право постійного користування оформлене у відповідності до вимог законодавства.

З огляду на викладене суд відхиляє посилання позивача на недотримання ст.144 Земельного кодексу України, адже вказана норма визначає порядок припинення права користування земельними ділянками, що використовуються з порушенням земельного законодавства

Водночас, Садівниче товариство «Схід» надано доказів щодо права постійного користування земельною ділянкою, оскільки Державний акт на право постійного користування землею серії Б №056751 виданий Всесоюзному науково-виробничому об`єднанню «Ветприбор», яке є ліквідованим, а не Садівничому товариству «Схід».

Суд зазначає, що Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У розвиток цієї конституційної норми, частиною 1 та 3 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Також суд звертає увагу, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, дій чи бездіяльності, які оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, суд вважає відсутніми правові підстави для надання оцінки суду по суті правомірності рішення Дачненської сільської ради від 17.07.2025 року № 1760-VIII «Про припинення права постійного користування на земельну ділянку загальною площею 13,5 га Всесоюзного науково-виробничого об`єднання «Ветприбор», адже відсутність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Отже, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Враховуючи зазначене, в межах розгляду даної адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача. При цьому, необхідно зазначити, що обов`язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.

При цьому, реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.

Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та контролюючим органом, протиправні рішення якого, на суб`єктивну думку позивача, порушили його право.

Так, рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорювані рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Однак, в цьому випадку, оскаржувані дії не є юридично значимим для позивача, оскільки жодних заходів їх реалізації щодо позивача не передбачає.

З огляду на викладене, оскаржувані дії фактично не порушують жодних прав, свобод та інтересів позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог без дослідження встановлених в оскаржуваних діях порушень.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, та встановлених судом обставин, суд вважає, що позовні вимоги не належать до задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовної заяви Садівничого товариства «Схід» (с.Мале, Роздільнянський р-н, Одеська обл., 67470, ЄДРПОУ 26210930) до Дачненської сільської ради Одеського району Одеської області (вул. Шахтарська, буд. 8-а, с. Дачне, Одеський р-н, Одеська область, 67625 ЄДРПОУ 04377724) про визнання протиправними дій та скасування рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Дмитро БАБЕНКО

.