Решение № 136368169, 07.05.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/831/26

07 травня 2026 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУ ПФУ в Миколаївській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільський області, відповідач 2), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області №191950008958 від 11.09.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно з Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з відсутністю на день звернення необхідного стажу роботи, а саме 15 років та необхідних документів, які підтверджують наявність загального стажу роботи;

зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.09.2025 із зарахуванням до страхового стажу періоду навчання з 03.03.1982 по 20.04.1982 згідно посвідчення № НОМЕР_1 , період відбування покарання з 04.11.1989 по 19.03.1991 та з 25.03.1991 по 27.04.2002, період роботи в Спасо-Преображенському монастирі з 04.08.2002 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 30.09.2006, період роботи в Шепетівському Єпархіальному управлінні з 26.11.2006 по 30.05.2011, що складатиме додатково 21 рік 3 місяці 10 днів.

Позов обґрунтовано тим, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. Оскаржуваним рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області від 11.09.2025 йому відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV). Відповідачем не зараховано період навчання з 03.03.1982 по 20.04.1982, періоди відбування покарання з 04.11.1989 по 19.03.1991 та з 25.03.1991 по 27.04.2002 та періоди роботи з 04.08.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.09.2006 та з 26.11.2006 по 30.05.2011, зокрема через недоліки документів та відсутність сплати страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Представник позивача не погоджується з такою відмовою органу Пенсійного фонду та стверджує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, постановлено судовий розгляд справи проводити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), та з урахуванням положень статей 257-262 КАС України.

16.03.2026 від ГУ ПФУ в Миколаївській області надійшов відзив, в якому представник відповідача 1 з посиланням на пенсійне законодавство проти позову заперечує та зазначає, що у зв`язку з відсутністю страхового стажу у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV. До страхового стажу не враховано: навчання з 03.03.1982 по 20.04.1982 згідно з посвідченням № НОМЕР_1 , оскільки зазначено скорочено по батькові російською мовою « ОСОБА_2 »; відбування покарання у вигляді позбавлення волі з 04.11.1989 по 19.03.1991, згідно з довідкою Державної установи «Сокирнянська виправна колонія (№67)» від 09.03.2020 №4.1-9/20/С-9 та з 25.03.1991 по 27.04.2002, згідно з довідкою про нараховану заробітну плату Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» від 25.02.2020 №1/С-21, оскільки зазначено, що за період відбування покарання та працевлаштування з нарахованого заробітку страхові внески не утримувались та не перераховувались до Пенсійного фонду України; роботи, згідно з дублікатом трудової книжки НОМЕР_2 від 14.06.2002 в Спасо-Преображенському монастирі: з 04.08.2002 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація щодо сплати страхових внесків та відсутні документи, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637; з 01.01.2004 по 30.09.2006, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків; в Шепетівському Єпархіальному управлінні з 26.11.2006 по 30.05.2011, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а.с.40-43).

ГУ ПФУ в Тернопільський області у додаткових поясненнях проти позову також заперечує та зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком, яка за принципом екстериторіальності розглядалася відповідачем 1. Рішенням від 11.09.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком через недостатність страхового стажу. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, страховий стаж позивача склав 10 років 03 місяці 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV. Отож, вимога позивача про визнання протиправним скасування рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області про відмову в призначенні позивачу пенсії є безпідставною. У задоволенні позову просить відмовити повністю (а.с.87-90).

У відповіді на відзив представник позивача не погоджується з аргументами відповідачів та вказує про протиправність оскаржуваної відмови у призначенні пенсії. Позовні вимоги позивача на пенсійне забезпечення підлягають задоволенню в повному обсязі (а.с.77-78, 95-97).

Суд, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.09.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком, подавши документи згідно з переліком, зазначеним у розписці-повідомленні (а.с.68 зворот - 69).

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено ГУ ПФУ в Миколаївській області, рішенням якого №191950008958 від 11.09.2025 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

У цьому рішенні виписані умови для призначення пенсії за віком. Так, необхідний стаж, визначений частиною третьою статті 26 Закону № 1058, становить від 15 до 22 років.

Також у рішенні вказано, що вік заявника становить 65 років 1 місяць, страховий стаж заявника складає 10 років 03 місяці 26 днів. За доданими документами до страхового стажу не враховано:

навчання з 03.03.1982 по 20.04.1982 згідно з посвідченням № НОМЕР_1 , оскільки зазначено скорочено по батькові російською мовою « ОСОБА_2 »;

відбування покарання у вигляді позбавлення волі з 04.11.1989 по 19.03.1991 згідно з довідкою Державної установи «Сокирнянська виправна колонія (№67)» від 09.03.2020 №4.1-9/20/С-9 та з 25.03.1991 по 27.04.2002 згідно з довідкою про нараховану заробітну плату Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» від 25.02.2020 №1/С-21, оскільки зазначено, що за період відбування покарання та працевлаштування з нарахованого заробітку страхові внески не утримувались та не перераховувались до Пенсійного фонду України;

роботи згідно з дублікатом трудової книжки НОМЕР_2 від 14.06.2002 в Спасо-Преображенському монастирі: з 04.08.2002 по 31.12.2003, оскільки відсутня інформація щодо сплати страхових внесків та відсутні документи, передбачені Порядком №637; з 01.01.2004 по 30.09.2006, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків; в Шепетівському Єпархіальному управлінні з 26.11.2006 по 30.05.2011, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків;

отримання допомоги по безробіттю протягом 2002-2003 років згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 02.09.2025 №1918-25-1, оскільки не передбачено діючим законодавством. Для зарахування вищевказаного періоду необхідно надати довідку про періоди отримання допомоги по безробіттю на підставі первинних документів (наказів, розпоряджень, тощо) (а.с.72 зворот - 73).

Позивач не погоджується з рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком, вважає його протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує такі нормативно-правові акти.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058-ІV).

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону N 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом пунктів а, д частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також:

будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Пунктом 12 Порядку №637 визначено, що час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку).

У разі відсутності документів, зазначених в абзаці першому цього пункту, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні реабілітованих осіб може бути встановлено в судовому порядку.

Період роботи засуджених зараховується до стажу роботи за умови підтвердження платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами щодо поштових переказів, іншими документами про сплату страхових внесків або інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), установи виконання покарань із зазначенням відомостей про те, що особа підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, або про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 12-1 Порядку №637).

За приписами частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Для підтвердження страхового стажу разом з заявою про призначення пенсії позивач надав копію посвідчення № НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_1 про те, що він з 03.03.1982 по 20.04.1982 навчався на курсах при навчальному комбінаті « ІНФОРМАЦІЯ_2 » і йому присвоєна кваліфікація машиніста козлового і мостового крана на підставі протоколу кваліфікаційної комісії №93 від 22.04.1982 (а.с.72).

Як видно зі змісту оскаржуваного рішення, до страхового стажу позивачу не зараховано період навчання з 03.03.1982 по 20.04.1982, оскільки в посвідченні зазначено скорочено по батькові російською мовою « ОСОБА_3 .».

На переконання суду, виявлений відповідачем 1 недолік оформлення посвідчення позивача не впливає на можливість зарахувати спірний період з 03.03.1982 по 20.04.1982 до страхового стажу, адже оформлення документів в установі, та неналежний порядок заповнення таких, або допущені, помилки чи описки у написанні по батькові особи (зокрема через переклад таких), не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Мова йде про одну й ту ж особу ОСОБА_1 .

Отже, враховуючи наявність посвідчення про закінчення позивачем навчання, до страхового стажу позивача належить зарахувати відповідний період навчання з 03.03.1982 по 20.04.1982.

Для підтвердження страхового стажу разом з заявою про призначення пенсії позивач також надав довідку Державної установи «Сокирнянська виправна колонія (№67)» від 09.03.2020 №4.1-9/20/С-9, видану ОСОБА_1 про те, що згідно обліково-архівних документів він дійсно відбував покарання у вигляді позбавлення волі з 04.11.1989 по 19.03.1991 та був працевлаштований: вибірником-складальником каменю стінового, наказ №111 від 14.11.1989; жгутовщиком, наказ №124 від 21.12.1989; намотчиком трансформаторних котушок, наказ №17 від 18.02.1991, де працював до кінця строку покарання (а.с.61 зворот) та довідку Державної установи «Диканівська виправна колонія (№12)» від 25.02.2020 №1/С-21 про нараховану заробітну плату, відповідно до якої ОСОБА_1 відбував строк покарання з 25.03.1991 по 27.04.2002 (а.с.63).

Зі змісту цих довідок слідує, що за період відбування покарання та працевлаштування з нарахованого заробітку страхові внески не утримувались та не перераховувались до Пенсійного фонду України.

Суд уже зазначав, що відповідно до пункту а частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота в`язнів за умови сплати страхових внесків.

Оскільки суду не надано доказів сплати страхових внесків за період залучення позивача до оплачуваної роботи під час відбування покарання, що є умовою для зарахування такого періоду до страхового стажу відповідно до законодавства, що діяло до 31.12.2003, то відсутні підстави для зарахування спірних періодів до страхового стажу ОСОБА_1 .

Статтею 50 Виправно-трудового кодексу України, прийнятого Верховною Радою УРСР 23.12.1970 (який діяв на час відбування кримінального покарання позивачем та втратив чинність з 01.01.2004) було передбачено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених у законі.

Положеннями статті 33 Виправно-трудового кодексу України було встановлено, що при умові сумлінної роботи і зразкової поведінки засудженим, які відбули покарання в колоніях-поселеннях усіх видів, суд за спільним клопотанням органу, який відає виконанням покарання, і спостережної комісії при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів може включити час їх роботи в колоніях - поселеннях до загального трудового стажу.

Позивачем не надано доказів включення за рішенням суду час роботи в періоди відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі з 04.11.1989 по 19.03.1991 та з 25.03.1991 по 27.04.2002 до його загального трудового стажу, що є випадком, який спеціально передбачений в законі, в розуміння абзацу 6 статті 50 Виправно-трудового кодексу України.

Після втрати чинності зазначеним кодексом, а саме 01.01.2004, набрав чинності Кримінально-виконавчий кодекс України, частиною третьою статті 122 якого було встановлено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.

Відповідно до Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України, з набранням чинності цим Кодексом втрачає чинність Виправно-трудовий кодекс України; закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Отже, з 01.01.2004 законодавцем передбачено можливість зарахування до страхового стажу особи, який враховується при призначенні їй пенсії, періоду відбування покарання у відповідному закладі обмеження чи позбавлення волі за наявності сукупності двох умов: підтвердження трудового стажу особи відповідною довідкою та сплатою особою страхових внесків протягом такого періоду.

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 211/3009/17 та від 11.12.2018 у справі № 326/1422/16-а (2-а/326/40/2016).

Таким чином, враховуючи те, що за період залучення позивача до оплачуваної роботи під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі в Державній установі «Сокирнянська виправна колонія (№67)» з 04.11.1989 по 19.03.1991 та в Державній установі «Диканівська виправна колонія (№12)» з 25.03.1991 по 27.04.2002 не сплачувалось страхових внесків, ці періоди не можуть бути зараховані до загального трудового стажу позивача.

Для підтвердження інших періодів страхового стажу позивач надав дублікат трудової книжку серії НОМЕР_3 , дата заповнення 08.08.1979, яка містить такі записи щодо спірних періодів роботи в Спасо-Преображенському монастирі з 04.08.2002 по 30.09.2006 та в Шепетівському Єпархіальному управлінні з 26.11.2006 по 30.05.2011. Кожен з записів про звільнення засвідчений підписом уповноваженої особи з проставленням відтиску печатки підприємств, вказані документи, на підставі яких внесено відповідні записи (а.с.53 зворот - 55).

Ці періоди не зараховані, про що зазначено вище. Суд надає оцінку кожній з підстав відмови зарахувати страховий стаж.

З приводу мотивації відповідачів про відсутність даних в реєстрі застрахованих осіб про сплату страхових внесків за вказані періоди роботи позивача, то суд зазначає наступне.

З 01.01.2004 набрали чинності положення Закону №1058-ІV і саме з цього часу законом передбачено обчислення пенсій за віком за даними, накопиченими на кожну застраховану особу в електронних базах даних системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України відповідно до звітів роботодавців, а саме за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

У розумінні статті 1 названого Закону страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Частинами шостою, дев`ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV визначено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки (зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення).

Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї страхових внесків, не повинна порушувати законні права та інтереси застрахованої особи, зокрема, право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Така правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 та залишається незмінною на даний час.

Повертаючись до спірних правовідносин у цій справі, суд зазначає, що положення Закону №1058-ІV набрали чинності з 01.01.2004 і саме з цього часу законом передбачено обчислення пенсій за віком за даними, накопиченими на кожну застраховану особу в електронних базах даних системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України відповідно до звітів роботодавців, а саме за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тому період до 01.01.2004 підлягає до зарахування до страхового стажу незалежно від сплати страхових внесків при умові підтвердження трудової діяльності належними та допустимими доказами.

Отже, період роботи позивача до 01.01.2004 в Спасо-Преображенському монастирі підлягає зарахуванню до страхового стажу за законодавством, яке діяло раніше, та основним документом, який підтверджує стаж, є трудова книжка, яка була надана відповідачу. Додаткового підтвердження про сплату страхових внесків до 01.04.2004 пенсійне законодавство не вимагало.

За наявності належних записів трудової книжки про роботу в Спасо-Преображенському монастирі з 04.08.2002 по 31.12.2003, які містять посилання на накази про прийняття на роботу та про звільнення з роботи, позивач не має обов`язку зі свого боку надавати будь-які інші документи про роботу для її зарахування до страхового стажу. Враховуючи наведені положення чинного законодавства України, цей період роботи має бути врахований до страхового стажу ОСОБА_1 .

Як вже зазначалося судом з 01.01.2004 страховий стаж зараховується за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з наявних даних довідки форми ОК-5 в ОСОБА_1 відсутні відомості про трудові діяльність за 2004-2011 роки, а за звітні роки та періоди його роботи з 01.01.2004 по 30.09.2006 в Спасо-Преображенському монастирі та з 26.11.2006 по 30.05.2011 в Шепетівському Єпархіальному управлінні відсутні відомості про нарахування заробітної плати (відповідно й сплати страхових внесків), що є обов`язковою умовою для підтвердження трудових відносин, у зв`язку з чим позивачу й не зараховано спірний період після 01.01.2004 до страхового стажу.

Варто зазначити, що позивачем до суду надано лише дублікат трудової книжки, в якій наявні записи про його трудову діяльність в Спасо-Преображенському монастирі та в Шепетівському Єпархіальному управлінні, однак інших належних доказів, які підтверджували б нарахування заробітної плати позивачу чи сплати страхових внесків страхувальником в періоди з 01.01.2004 по 30.09.2006 та з 26.11.2006 по 30.05.2011 матеріали справи не містять. В цій частині зарахування страхового стажу слід відмовити. При цьому позивач не позбавлений права надалі у разі зібрання належних і допустимих доказів про те, що у ці періоди йому дійсно нараховувалася заробітна плата в Спасо-Преображенському монастирі та в Шепетівському Єпархіальному управлінні (архівні довідки), проте роботодавцем не сплачувалися страхові внески, звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду України для перерахунку стажу.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що незарахування окремих періодів роботи ОСОБА_1 до страхового стажу свідчить про протиправність оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області №191950008958 від 11.09.2025, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо наявності у позивача достатньої кількості страхового стажу для призначення пенсії за віком, то повноваження щодо обчислення страхового стажу при призначенні пенсії належать до виключних повноважень органів пенсійного фонду, а тому суд не може підміняти собою такий орган і проводити відповідні обчислення страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком. Отож, позивачем правильно обрано спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, зарахувавши додатково страховий стаж, визначений у цьому судовому рішенні.

Стосовно того, хто з відповідачів має вирішувати питання призначення та зарахування стажу, то суд вважає, що ГУ ПФУ в Миколаївській області є належним відповідачем за цією вимогою, а не ГУ ПФУ в Тернопільській області, як помилково вказує представник позивача.

Такого висновку суд дійшов аналізуючи норми Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, який вказує, що за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що розглядає заяву та документи про призначення/перерахунок пенсії з прийняттям відповідного рішення, а структурний підрозділ органу, до якого звернувся заявник, лише формує атрибути сканованих документів та електронну пенсійну справу, жодного рішення по такій заяві не приймає.

У цій справі структурним підрозділом органу, що розглядав заяву позивача від 03.09.2025, було визначено ГУ ПФУ в Миколаївській області. Такий відповідач приймав оскаржуване рішення, а тому й повинен у подальшому вчинити дії пов`язані з призначенням пенсії та зарахуванням спірного страхового стажу.

ГУ ПФУ в Тернопільській області прав позивача не порушено. У позові до цього відповідача слід відмовити.

Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

З огляду на викладене вище, відповідно до частини другої статті 9 КАС України (якою передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень) наявні підстави для виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача та прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області №191950008958 від 11.09.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язання відповідача 1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.09.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу період навчання з 03.03.1982 по 20.04.1982 та трудову діяльність в Спасо-Преображенському монастирі з 04.08.2002 по 31.12.2003.

Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб`єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, ГУ ПФУ в Миколаївській області діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 665,60 грн, сплачений відповідно до квитанції від 25.02.2026 (а.с.26).

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вулиця Морехідна, 1, місто Миколаїв, Миколаївська область, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (Майдан Волі, 3, місто Тернопіль, Тернопільська область, 47101, код ЄДРПОУ 14035769) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №191950008958 від 11.09.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.09.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу період навчання з 03.03.1982 по 20.04.1982 та трудову діяльність в Спасо-Преображенському монастирі з 04.08.2002 по 31.12.2003.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять грн 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено та підписано 07 травня 2026 року.

Суддя Чепенюк О.В.