Постановление суда № 136366377, 07.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

07 травня 2026 року справа № 320/1800/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Франковської А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,,

в с т а н о в и в:

23.07.2024 до Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний Суд» звернувся ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм (далі відповідач, Держрибагентство), в якому позивач просить суд:

- поновити строк звернення до адміністративного суду;

- визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення з посади начальника Відділу господарського забезпечення Держрибагентства Подоляна П.І. від 22.11.2022 № 505-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Держрибагентство видати наказ в новій редакції про новий день звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Відділу господарського забезпечення Держрибагентства на підставі п. 4 частини першої статті 83 та п.1 частини першої статті 87 Закону України «Про державу службу»;

- визнати запис в трудовій книжці ОСОБА_1 від 22.11.2022 недійсним у зв`язку з незаконним звільненням і зобов`язати орган владних повноважень у порядку, встановленому пунктом 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, внести зміни до трудової книжки та здійснити відповідний запис до трудової книжки про новий день звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Відділу господарського забезпечення Держрибагентства на підставі п. 4 частини першої статті 83 та п.1 частини першої стаття 87 Закону України «Про державу службу» згідно з новим наказом 2024 року та видати позивачу трудову книжку;

- визнати протиправною бездіяльність Держрибагентства щодо невиплати ОСОБА_1 коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язати відповідача у зв`язку з незаконним звільненням, ненадання примірника наказу про звільнення та невидачі трудової книжки сплатити позивачу кошти середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходячи з розрахунку, який визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи за період з листопада 2022 року на час прийняття судом рішення у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 13.01.2025 справу зареєстровано та справі присвоєно унікальний номер 320/1800/25 та передано на розгляд судді Кушновій А.О.

До позовної заяви позивачем додано клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, у зв`язку з тим, що з наказом про звільнення позивача не було ознайомлено, та станом на 22.04.2024 позивачу невідомо, з якої дійсної дати позивача звільнено з посади та який запис зроблено у трудовій книжці останнього. Станом на 22.04.2024 позивачу не лише не видали трудову книжку, але й письмово позивач не отримав ніякого повідомлення про можливість її одержання, тим самим вважає, що було допущено порушення вимог чинного законодавства та його конституційних прав.

Позивач обґрунтовував необхідність поновлення строку звернення до адміністративного суду тим, що дізнався про порушення своїх прав лише після отримання у квітні-червні 2024 року копій документів, які стосуються його звільнення з посади начальника Відділу господарського забезпечення Держрибагентства. Зокрема, позивач зазначав, що наказ про його звільнення від 22.11.2022 № 505-о не було вручено йому належним чином, а також не було надано трудову книжку чи інше письмове повідомлення про дату звільнення. Лише після звернення із запитами та скаргами до Держрибагентства у 2024 році він отримав відповідні документи, які дозволили йому встановити обставини звільнення.

Позивач вказував, що звільнення відбулося в умовах тиску з боку керівництва, коли йому було запропоновано написати заяву про звільнення без дати, що він і зробив, не маючи наміру припиняти трудові відносини. При цьому, за його твердженнями, не було дотримано вимог законодавства щодо переважного права на залишення на роботі, не було запропоновано іншої рівнозначної або нижчої посади відповідно до його професійної підготовки, а також не було доведено факту реального скорочення посади чи змін у структурі та функціях відповідного підрозділу.

Позивач також зазначав, що досудово намагався з`ясувати обставини свого звільнення, направляючи відповідні скарги та запити до Держрибагентства, однак відповіді на суттєві питання щодо реальності реорганізації, змін у штатному розписі, ліквідації структурного підрозділу, а також підстав для його звільнення не були надані. Лише після отримання копій наказів, штатних розписів та положень про відділи, він дійшов висновку, що фактичних змін у структурі та функціях не відбулося, а звільнення було здійснено формально під виглядом реорганізації.

Крім того, позивач звертав увагу на те, що його призначення на посаду було погоджене Міністерством аграрної політики та продовольства України на строк до 12 місяців після припинення або скасування воєнного стану, який на момент звільнення не був скасований. Таким чином, він вважає, що мав право продовжувати працювати, однак був позбавлений цього права внаслідок неправомірних дій посадових осіб.

З огляду на викладене, позивач вважає, що строк звернення до суду має бути поновлений, оскільки він дізнався про порушення своїх прав лише після отримання відповідних документів у квітні-червні 2024 року, а також вживав заходів досудового врегулювання спору, що підтверджується копіями скарг, запитів та відповідей на них.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство аграрної політики та продовольства України. Витребувано докази у справі від відповідача. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив. Запропоновано відповідачу подати до суду заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів. Запропоновано третій особі подати пояснення щодо позову та витребувані судом докази. Призначено судове засідання у справі на 18.03.2025.

Крім того, в ухвалі від 18.02.2025 суд зазначив, що клопотання про поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом буде вирішено після отримання витребуваних доказів від відповідача, зокрема доказів ознайомлення позивача із наказом від 22.11.2022 № 505-О «Про звільнення ОСОБА_1 » (шляхом його вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку).

04.03.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду, в якій відповідач заперечує проти поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказуючи на те, що позивач був належним чином ознайомлений з наказом про звільнення ще 22.11.2022. За твердженням відповідача, саме цього дня позивач під особистий підпис ознайомився з наказом № 505-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». У день ознайомлення позивач відмовився від отримання трудової книжки, у зв`язку з чим Держрибагентством було підготовлено лист від 22.11.2022 № 3-71-19/5040-22 з повідомленням про можливість її отримання 23.11.2022. Цей лист було надіслано рекомендованими відправленнями з повідомленням про вручення на обидві адреси, зазначені в особовій справі позивача. До заяви додано копії відповідних квитанцій про надсилання.

Відповідач наголошує, що підставою для звільнення позивача був наказ Держрибагентства від 29.08.2022 № 249 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державного агентства меліорації та рибного господарства України». У зв`язку з цим 08.11.2022 позивачу було вручено попередження про наступне звільнення, а в той же день він подав заяву з проханням скоротити строк попередження та звільнити його з посади 22.11.2022. Таким чином, за твердженням відповідача, позивач не лише був обізнаний про майбутнє звільнення, а й сам ініціював його дострокове проведення.

Посилаючись на положення статей 118, 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), відповідач зазначає, що для звернення до суду у справах щодо звільнення з публічної служби встановлено місячний строк. Відповідач також наводить правову позицію Верховного Суду, згідно з якою строк звернення до суду починається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. У даному випадку, на думку відповідача, таким моментом є дата ознайомлення позивача з наказом про звільнення 22.11.2022, що підтверджується його особистим підписом. Відтак, звернення до суду у 2025 році є таким, що здійснене з пропуском встановленого процесуального строку без поважних причин.

З огляду на викладене, відповідач просить суд залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Всі витребувані ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 докази були надані відповідачем.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 судове засідання відкладено на 17.04.2025.

08.04.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому позивач обґрунтовував необхідність поновлення строку звернення до адміністративного суду тим, що не був належним чином повідомлений про своє звільнення з посади, а отже, не мав об`єктивної можливості своєчасно реалізувати право на судовий захист. Зокрема, позивач зазначав, що відповідачем не було надано належних доказів вручення йому наказу про звільнення, а також трудової книжки. Як стверджував позивач, листи з повідомленням про можливість отримання трудової книжки були нібито направлені 23.11.2022 за двома адресами у село Погреби Київської області та по вул. Бажана в м. Києві, однак у матеріалах справи відсутні докази їх фактичного вручення або повернення без вручення.

Позивач звертав увагу на те, що відповідач не надав довідки ПАТ «Укрпошта» форми № 20, яка б підтверджувала причини невручення зазначених поштових відправлень № 0405352165943 та № 0405352615951. Відсутність такої довідки, на думку позивача, може свідчити або про те, що кореспонденція взагалі не надсилалась, або про її неналежне оформлення, що унеможливило вручення. Позивач вважає, що саме ці обставини позбавили його можливості своєчасно ознайомитися з наказом про звільнення та іншими документами, які мають істотне значення для реалізації його процесуальних прав.

Крім того, позивач зазначав, що лише під час першого судового засідання дізнався про існування зазначених поштових відправлень, а також про те, що відповідач не надав суду доказів їх належного вручення. У зв`язку з цим позивач подав клопотання про витребування довідки форми № 20 безпосередньо в ПАТ «Укрпошта», вважаючи, що така інформація має суттєве значення для встановлення факту належного повідомлення про звільнення.

Позивач посилався на положення статті 80 КАС України, відповідно до яких учасник справи має право подати клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх самостійного отримання. Він також наводив норми Закону України «Про поштовий зв`язок» та підзаконні акти, що регламентують порядок оформлення та вручення рекомендованих поштових відправлень, зокрема обов`язок листоноші складати довідку форми №20 у разі неможливості вручення. Відсутність такої довідки, на думку позивача, ставить під сумнів факт направлення кореспонденції та належного повідомлення його про звільнення.

Таким чином, позивач вважає, що ненадання відповідачем доказів належного повідомлення про звільнення позбавило його можливості своєчасно звернутися до суду, а отже, є підставою для поновлення строку звернення. Він просив суд витребувати в ПАТ «Укрпошта» довідку форми № 20 щодо обставин невручення поштових відправлень № 0405352165943 та № 0405352615951 для огляду та долучення до матеріалів справи.

Також 08.04.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення щодо подання заяви на поновлення строку звернення до адміністративного суду та розгляду заяви відповідача про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строків на оскарження, в якій позивач зазначав, що після відкриття провадження у справі та ознайомлення з відзивом на позов і заявою відповідача про залишення позову без розгляду, дійшов висновку, що ці документи не спростовують його доводів щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду. Він наголошував, що його особова справа перебувала у відповідача, і саме посадові особи Держрибагентства мали доступ до всіх документів, пов`язаних із його прийняттям, звільненням, місцем проживання та поданими заявами. Позивач вважає, що відповідач міг маніпулювати цими даними на власний розсуд.

Позивач стверджував, що 17.11.2022 йому було вручено попередження про звільнення без зазначення дати, яке він сфотографував і долучив до матеріалів справи. У подальшому він подав кілька заяв без дати з проханням скоротити строк попередження, а третю заяву з датою 22.11.2022 на вимогу керівництва. Він вказував, що був усно попереджений про звільнення, однак з наказом про звільнення не ознайомлювався, трудову книжку не отримував, а жодних листів із відповідними документами не отримував.

У 2022-2023 роках позивач перебував за кордоном, оздоровлював дитину, підтримував зв`язок із працівниками агентства, однак не отримував від них інформації про реальні обставини свого звільнення. Він вважав, що його звільнено у зв`язку зі скороченням, і не мав підстав вважати, що його права порушено. Лише у 2024 році, після отримання інформації про перейменування агентства та ознайомлення з аналогічною справою в Шостому апеляційному адміністративному суді, позивач вирішив з`ясувати обставини свого звільнення.

24.04.2024 позивач подав скаргу до Держрибагентства з проханням провести перевірку обставин звільнення, ненадання наказу та трудової книжки. У відповідь він отримав лист, який, на його думку, не містив обґрунтованої відповіді та не спростовував його доводів. 04.06.2024 позивач направив письмовий запит із конкретними питаннями щодо реальності реорганізації, можливості запропонувати іншу посаду та дотримання переважного права на залишення на роботі. У відповідь він отримав документи, зокрема копію попередження з датою 08.11.2022, яку вважає недостовірною, оскільки фактично ознайомився з документом 17.11.2022.

Позивач також отримав копію наказу про звільнення та аркуш погодження, в якому зазначено, що він був ознайомлений із наказом 22.11.2022, хоча, за його твердженням, у цей день він був відсутній, що підтверджується листом Держрибагентства від 22.11.2022 №3-7.1-19/5040/22. Він вказував, що трудову книжку йому не видавали, акт про відмову не складався, а повідомлення про необхідність її отримання не надсилалося.

Позивач наводить дані зі штатних розписів, згідно з якими чисельність працівників і структура відділу фактично не змінилися, а новий відділ матеріально-технічного забезпечення виконує ті самі функції, що й попередній. Він також отримав копію положення про новий відділ, яке особисто розробляв, і яке, за його словами, не відрізняється за змістом від попереднього.

Крім того, позивач посилався на листи Міністерства аграрної політики, в яких зазначено, що його призначення було погоджено на строк до 12 місяців після припинення або скасування воєнного стану, який на момент звільнення не був припинений. Він вважає, що мав право продовжувати працювати, однак був змушений подати заяву про звільнення під тиском, а дата в попередженні про звільнення була підроблена.

Позивач вказував, що лише після отримання копій наказу, аркуша погодження, штатних розписів і положень про відділ у квітні червні 2024 року він усвідомив, що його звільнення було здійснено під виглядом реорганізації, яка фактично не відбулася. Він вважає, що його було введено в оману, позбавлено права на працю, заробітну плату та дотримання процедур звільнення, передбачених законодавством. Саме ці обставини, на його думку, є підставою для поновлення строку звернення до суду.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 судове засідання відкладено на 13.05.2025.

Відповідачем надано до суду лист АТ «Укрпошта» від 28.04.2025 №1.03.009.004.-15341-25, в якому зазначено, що надання будь-якої інформації про поштове відправлення/копій документів кореспондує з необхідністю забезпечити розшук такої інформації. Водночас згідно з приписами пунктів 106-109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, заяви про розшук реєстрованого поштового відправлення/поштового переказу, отримання інформації про вручення реєстрованого поштового відправлення, виплату коштів за поштовим переказом приймаються протягом шести місяців з дня прийняття їх до пересилання. Відповідно до пункту 113 вказаних правил заяви не розглядаються, коли минув установлений для прийняття заяв строк. З огляду на викладене, інформація щодо запитуваних позивачем поштових відправлень в автоматизованій системі відстеження Укрпошти відсутня.

08.05.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення щодо обставин порушення права та необхідності поновлення строку звернення до адміністративного суду, в яких позивач додатково зазначав, що подання позовної заяви було зумовлено саме тими обставинами, за яких йому стало відомо про реальне порушення його прав, а не формальним фактом звільнення. Він стверджував, що у 2022 році був введений в оману керівництвом Держрибагентства, яке переконувало його у необхідності звільнення у зв`язку з об`єктивними причинами скороченням штату. Насправді, як з`ясувалося пізніше, звільнення було ініційоване з метою призначення на його посаду іншої особи, а скорочення як таке не відбулося.

Позивач вказував, що 17.11.2022 йому було вручено письмове попередження про звільнення без дати, в якому зазначалося про скорочення посади відповідно до наказу Держрибагентства від 29.08.2022 № 249. Йому також було повідомлено, що у разі незгоди на звільнення за цією підставою, його можуть звільнити за іншими, менш вигідними підставами, оскільки на його посаду вже підібрано нового кандидата. У зв`язку з цим він був змушений подати заяву про звільнення без дати, а згодом на вимогу керівництва третю заяву з датою 22.11.2022.

Упродовж 2022-2023 років, перебуваючи за кордоном з метою оздоровлення дитини, позивач не отримував жодної інформації про реальні обставини свого звільнення. Він не був запрошений для ознайомлення з наказом, не отримував трудову книжку, а також не отримував поштових повідомлень щодо цих документів. Увесь цей час він вважав, що його звільнено у зв`язку з реальним скороченням, і не мав підстав вважати, що його права порушено.

Лише у квітні 2024 року, після ознайомлення з постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2024 № 57 про перейменування агентства, а також з інформацією про аналогічну справу, що розглядається Шостим апеляційним адміністративним судом, позивач зацікавився обставинами свого звільнення. Він подав скаргу до Держрибагентства 24.04.2024 з проханням перевірити законність звільнення та надати відповідні документи. У відповіді на скаргу агентство надало копію заяви позивача з датою 08.11.2022, яку, за його твердженням, він не проставляв. Це викликало в нього сумніви щодо достовірності наданої інформації та законності звільнення.

04.06.2024 позивач направив письмовий запит із конкретними питаннями щодо реальності скорочення та змін у штатному розписі. У відповідь він отримав документи, зокрема попередження з датою ознайомлення 08.11.2022, хоча, за його словами, він підписав його лише 17.11.2022, що підтверджується фотокопією. Також йому було надано копію наказу про звільнення №505-о від 22.11.2022 та аркуш погодження, в якому зазначено, що він ознайомлений з наказом у день звільнення. Водночас у листі Держрибагентства від 22.11.2022 № 3-7.1-19/5040/22 зазначено, що позивач був відсутній у день звільнення, що, на його думку, унеможливлює підписання аркуша погодження в цей день.

Позивач також стверджував, що лише після отримання цих документів і з`ясування, що фактичного скорочення не відбулося, штатна чисельність не зменшилася, а посада, яку він обіймав, збереглася, він усвідомив, що був звільнений під виглядом реорганізації. Він вважає, що його змусили написати заяву про звільнення під тиском, а його права на працю, заробітну плату та дотримання процедури звільнення були порушені.

Крім того, позивач посилався на порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок, зокрема на те, що йому не було видано трудову книжку в день звільнення, не було складено акту про відмову від її отримання, а також не було внесено запис до особової картки про ознайомлення з наказом. Він вважає, що днем звільнення має вважатися день фактичної видачі трудової книжки, як того вимагає Інструкція.

Таким чином, позивач стверджував, що лише у квітні-червні 2024 року він встановив дійсні обставини свого звільнення, що свідчить про порушення його прав і є підставою для поновлення строку звернення до суду.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 судове засідання відкладено на 17.07.2025. Тривалість відкладення судового засідання була обумовлена відпусткою судді з 30.05.2025 по 23.06.2025 та клопотанням позивача про призначення судового засідання на липень 2025 року.

У судове засідання, призначене на 17.07.2025, з`явився представник відповідача. Позивач та представник третьої особи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомлено. Від позивача 16.07.2025 через підсистему Електронний суд надійшла заява, в якій останній просить суд провести судове зсідання та розгляд справи без участі позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 визнано неповажними зазначені вище ОСОБА_1 причини пропуску строку звернення до суду, позовну заяву залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня отримання (вручення) повного тексту ухвали, протягом якого позивачу необхідно було надати пояснення щодо дотримання строку звернення з позовом до суду та/або належно оформлену заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню, та доказами, що підтверджують ці обставини.

22.07.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій ОСОБА_1 зазначає, що про порушення своїх прав він дізнався лише у квітні-червні 2024 року після отримання відповідей на подані ним скарги та запити, а також копій документів, що стосуються його звільнення. Саме з цих матеріалів йому стали відомі фактичні обставини звільнення, у тому числі дата видання відповідного наказу та інші істотні обставини, які, на його думку, свідчать про незаконність звільнення.

До цього часу позивач не був ознайомлений із наказом про звільнення, не отримав трудову книжку та не мав інформації про точну дату і підстави свого звільнення, що унеможливлювало своєчасне звернення до суду. Крім того, він вказує на наявність суперечностей у наданих відповідачем документах, зокрема щодо дати його ознайомлення з попередженням про звільнення.

Позивач також зазначає, що з метою з`ясування обставин звільнення та отримання необхідних документів він звертався до відповідача зі скаргами та запитами, тобто вживав заходів досудового врегулювання спору. Лише після отримання відповідних документів він зміг належним чином оцінити порушення своїх прав та звернутися до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2025 продовжено розгляд адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання у справі на 20.01.2026.

09.01.2026 канцелярією суду зареєстровано клопотання Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, подане через підсистему «Електронний суд» 07.01.2026, про заміну третьої особи з Міністерства аграрної політики та продовольства України його правонаступником - Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України; продовження строку для Мінекономіки на подання пояснень на 15 днів з моменту надання матеріалів справи для ознайомлення.

20.01.2026 судове засідання знято з розгляду у зв`язку із оголошенням сигналу «Повітряна тривога» по м. Києву. Призначено наступне судове засідання на 27.01.2026.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 клопотання Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, подане через підсистему «Електронний суд» 07.01.2026, про заміну третьої особи задоволено. Здійснено заміну третьої особи Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на правонаступника - Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України. Відкладено судове засідання у справі на 24.02.2026 на 11:30 год.

20.02.2026 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог (заява про зменшення позовних вимог), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Держрибагентства про звільнення з посади начальника відділу господарського забезпечення ОСОБА_1 від 22 листопада 2022 року №505-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- зобов`язати відповідача видати наказ в новій редакції про новий день звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу господарського забезпечення Державного агентства меліорації та рибного господарства України на підставі п. 4 частини першої статті 83 та п. 1 частини першої стаття 87 Закону України «Про державу службу»;

- зобов`язати орган владних повноважень у порядку, встановленому пунктом 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, внести зміни до трудової книжки та здійснити відповідний запис до трудової книжки про новий день та інші підстави звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Відділу господарського забезпечення Держрибагентства, а саме п. 4 частини першої статті 83 та п. 1 частини першої стаття 87 Закону України «Про державу службу»;

- зобов`язати орган владних повноважень у порядку, встановленому пунктом 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників видати позивачу трудову книжку;

- зобов`язати Держрибагентство здійснити всі грошові виплати позивачу щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи індексацію, у зв`язку з незаконним звільненням та порушенням трудового законодавства (ненадання примірника наказу про звільнення та невидачі трудової книжки) виходячи з розрахунку, який визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи за період з листопада 2022 року на час прийняття судом рішення у справі.

Також 20.02.2026 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів.

У вказаній заяві позивач обґрунтовує поважність причин пропуску строку звернення до суду тим, що про фактичні обставини свого звільнення та можливе порушення своїх прав він дізнався лише 12.07.2024 після ознайомлення з відповіддю відповідача на свій запит. До цього часу він вважав звільнення законним, оскільки отримав попередження про скорочення посади та був переконаний у наявності відповідних змін у структурі та штатному розписі органу. Лише після отримання документів у 2024 році йому стало відомо про відсутність реального скорочення, незмінність функцій підрозділу, збільшення чисельності працівників та формальний характер реорганізації, що, на його думку, свідчить про протиправність звільнення.

Позивач зазначає, що з листопада 2022 року перебував за межами України у зв`язку з військовою агресією та введенням воєнного стану, оскільки разом із сім`єю, до складу якої входить дитина з інвалідністю, був вимушений виїхати за кордон та отримати тимчасовий захист. У цей період він здійснював догляд та супровід дитини, що істотно обмежувало його можливість належного захисту своїх прав. Крім того, позивач вказує на відсутність технічної можливості своєчасно ознайомлюватися з електронною поштою та отримувати інформацію, а також на те, що жодних офіційних документів (наказу про звільнення, повідомлень про отримання трудової книжки, самої трудової книжки) йому не надсилалося та не вручалося.

Окремо позивач звертає увагу на те, що після отримання первинної інформації у квітні 2024 року він вжив заходів досудового врегулювання спору: направив скаргу та відповідні запити до відповідача з вимогою надати документи, провести перевірку та скасувати наказ про звільнення. Відповідь відповідача, отримана ним фактично лише 12.07.2024, не містила належного спростування його доводів та підтвердила відмову у задоволенні вимог, що остаточно засвідчило для позивача наявність порушення його прав.

Позивач також зазначає, що лише після аналізу отриманих документів йому стало відомо про відсутність фактичних підстав для скорочення, зокрема відсутність змін в організації праці, збереження функцій відповідного підрозділу, збільшення його штатної чисельності, а також про обставини, за яких він був змушений подати заяву про звільнення без зазначення дати. На його думку, це свідчить про створення відповідачем формальних умов для звільнення та порушення його права на працю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.02.2026 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог від 20.02.2026. Встановлено відповідачу та третій особі строк для надання письмових пояснень та/або заперечень щодо заяви позивача від 19.02.2026, поданої через підсистему «Електронний суд» 20.02.2026, про поновлення строку звернення до суду. А також витребувано докази у справі від відповідача: копію штатного розпису Держрибагентства на 2022 рік, затвердженого наказом від 29.08.2022 № 249 із зазначенням дати затвердження; копію структури Держрибагентства, введеної в дію з 29.08.2022 наказом від 29.08.2022 № 249; копії структури та штатного розпису, які діяли до змін, внесених наказом від 29.08.2024 № 249, в яких була наявна посада начальника відділу господарського забезпечення; копію Положення про Відділ господарського забезпечення, який очолював позивач із наказом (розпорядженням) про його затвердження та копію Положення про відділ у новоствореному штатному розписі, який виконує такі самі завдання та функції, що й відділ господарського забезпечення. Відкладено підготовче судове засідання на 24.03.2025.

23.03.2026 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано заперечення на подані позивачем заяви про уточнення позовних вимог та про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в яких Держрибагентство зазначає, що проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві, а також наголошує, що ОСОБА_1 не було надано суду доказів, що підтверджують неможливість звернення до суду з відповідним позовом протягом 2022-2023 років з дотриманням вимог КАС України, а тому відсутні підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду.

24.03.2026 судове засідання знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді на лікарняному. Призначено наступне підготовче судове засідання на 21.04.2026.

21.04.2026 судове засідання знято з розгляду у зв`язку із оголошенням сигналу «Повітряна тривога» по м. Києву. Призначено наступне підготовче судове засідання на 07.05.2026.

У підготовче судове засідання, призначене на 07.05.2026, з`явився позивач, представник відповідача, водночас представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно.

Дослідивши доводи заяв позивача від 22.07.2025 та від 20.02.2026, суд дійшов висновку про неповажність зазначених у них підстав, виходячи з наступного.

За правилами частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу норм частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.

Як вбачається з матеріалів справи спір виник у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади начальника Відділу господарського забезпечення Держрибагентства на підставі поданої ним заяви про звільнення у зв`язку зі скороченням штату. Водночас позивач вважає, що звільнення було здійснено з порушенням вимог законодавства, під тиском керівництва, без фактичного скорочення посади, а також без належного повідомлення про видання наказу про звільнення та без вручення трудової книжки.

Судом встановлено, що наказ Держрибагентства від 22.11.2022 № 505-о «Про звільнення ОСОБА_1 » є підставою для припинення трудових відносин з позивачем.

Згідно з наявними у справі матеріалами у день видання наказу (22.11.2022), позивач був ознайомлений з його змістом під особистий підпис. Вказаний документ є належним письмовим доказом, який засвідчує факт ознайомлення працівника з наказом про звільнення в день його видання.

Крім того, у той же день (22.11.2022) ОСОБА_1 відмовився від отримання трудової книжки.

З метою забезпечення реалізації права працівника на отримання трудової книжки, відповідач направив 23.11.2022 лист № 3-71-19/5040-22 з повідомленням про можливість її отримання. Вказаний лист був направлений рекомендованими поштовими відправленнями з повідомленням про вручення на дві адреси, зазначені в особовій справі позивача - місце реєстрації ( АДРЕСА_1 ) та місце проживання ( АДРЕСА_2 ). До матеріалів справи долучено копії відповідних поштових квитанцій про надсилання.

З огляду на наявні докази суд не бере до уваги твердження позивача, згідно з яким позивач заперечує факт належного ознайомлення з наказом, посилаючись на те, що не отримував копію наказу про звільнення та відповідно не мав змоги ознайомитися з ним.

Суд також враховує, що ОСОБА_1 самостійно подав заяву про скорочення строку попередження та звільнення з посади 22.11.2022, що свідчить про його обізнаність із обставинами припинення трудових відносин. У матеріалах справи також наявна копія попередження про звільнення, вручення якого підтверджено підписом позивача.

Таким чином, сукупність наданих відповідачем доказів (підпис, який свідчить про ознайомлення з наказом, квитанції про надсилання повідомлень про можливість отримання трудової книжки, заява позивача про звільнення) свідчить про те, що позивач був належним чином ознайомлений з наказом про звільнення у день його видання, 22.11.2022.

Відтак, суд доходить висновку, що строк звернення до адміністративного суду у справі про оскарження наказу про звільнення слід обчислювати саме з цієї дати, відповідно до частини 5 статті 122 КАС України.

Судом також встановлено, що після видання наказу про звільнення ОСОБА_1 від 22.11.2022 № 505-о відповідач вжив додаткових заходів для належного повідомлення позивача про припинення трудових відносин та можливість отримання трудової книжки.

Зокрема, 22.11.2022, у день ознайомлення позивача з наказом Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм підготовлено лист від 22.11.2022 №3-71-19/5040-22, який містить повідомлення ОСОБА_1 про можливість отримання трудової книжки.

Суд бере до уваги, що вказаний лист направлений позивачу рекомендованими поштовими відправленнями з повідомленням про вручення за двома адресами, зазначеними в особовій справі позивача: АДРЕСА_1 (місце реєстрації); АДРЕСА_2 (місце проживання), що підтверджується копіями квитанцій про надсилання поштових відправлень: № 0405352165943 - на адресу по АДРЕСА_2 ; № 0405352615951 - на адресу по АДРЕСА_1 .

Згідно з наявними у справі матеріалами: відправлення за адресою вул. Бажана в м. Києві повернулось без вручення; відправлення до с. Погреби не повернулось, однак ПАТ «Укрпошта» не надала інформації про його вручення чи повернення.

Відповідно до частини 1 статті 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Таке право реалізується з метою забезпечення повноти доказової бази та об`єктивного з`ясування обставин справи.

Суд звертає увагу, що відповідач надав належні письмові докази факту надсилання повідомлень (квитанції про відправлення рекомендованих листів від 23.11.2022 № 0405352165943 та № 0405352615951); лист Державного агентства від 22.11.2022 № 3-71-19/5040-22, який містить повідомлення про можливість отримання трудової книжки, був направлений за двома адресами, зазначеними в особовій справі позивача; факт відмови позивача від отримання трудової книжки у день звільнення, який зафіксовано в цьому ж листі, що підтверджує обізнаність позивача про припинення трудових відносин.

З метою підтвердження вручення поштових відправлень відповідач звернувся до ПАТ «Укрпошта» із запитом про надання довідки форми № 20.

У відповіді, наданій листом АТ «Укрпошта» від 28.04.2025 № 1.03.009.004.-15341-25, зазначено, що відповідно до пункту 113 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, заяви про розшук реєстрованого поштового відправлення приймаються протягом шести місяців з дня прийняття їх до пересилання. У зв`язку зі спливом цього строку інформація щодо запитуваних поштових відправлень в автоматизованій системі відстеження відсутня, а довідка форми №20 не може бути надана.

Суд враховує, що неможливість отримання довідки форми № 20 зумовлена не бездіяльністю відповідача, а тим, що позивач звернувся до суду 23 липня 2024 року, тобто через один рік та вісім місяців після надсилання рекомендованих поштових відправлень.

Таким чином, відсутність довідки форми № 20 не спростовує факт надсилання поштових відправлень, а лише унеможливлює підтвердження факту їх вручення. Водночас, з огляду на презумпцію добросовісності дій органу публічної влади, а також наявні у матеріалах справи документи, суд визнає факт надсилання рекомендованих поштових відправлень встановленим.

Відповідач діяв у межах своїх повноважень та відповідно до вимог законодавства, вживши всі можливі та розумно очікувані заходи для належного повідомлення позивача, зокрема: особисте ознайомлення з наказом, фіксація відмови від отримання трудової книжки, направлення повідомлень за двома актуальними адресами, звернення до поштового оператора з метою підтвердження вручення. Така поведінка відповідача відповідає принципу добросовісності, закріпленому у статті 2 КАС України.

Стосовно доводів позивача про те, що він не мав об`єктивної можливості отримати копію наказу, суд зазначає, що позивач був ознайомлений з наказом про звільнення 22.11.2022 під особистий підпис, що підтверджується підписом позивача; у день ознайомлення позивач відмовився від отримання трудової книжки, що зафіксовано в листі Держрибагентства від 22.11.2022 № 3-71-19/5040-22; відповідач направив повідомлення про можливість отримання трудової книжки за двома адресами, які зазначені самим позивачем в матеріалах його особової справи; позивач самостійно подав заяву про скорочення строку попередження та звільнення з посади, що свідчить про його обізнаність із обставинами припинення трудових відносин.

Суд оцінює наведені обставини як такі, що свідчать про належну процесуальну поведінку відповідача, який вжив усіх можливих заходів для належного повідомлення позивача про припинення трудових відносин та можливість отримання трудової книжки. Надання квитанцій про надсилання рекомендованих листів, звернення до поштового оператора з метою отримання підтверджуючої довідки, а також фіксація факту відмови від отримання трудової книжки в листі є достатніми доказами добросовісності дій відповідача.

Крім того, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, а також пов`язані з цим вимоги, необхідно оцінювати як вимоги про захист трудових прав, що виникають із публічно-правових відносин у сфері державної служби.

Таким чином, спір щодо звільнення ОСОБА_1 з посади, а також пов`язані з цим вимоги, зокрема щодо зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, видати наказ про звільнення в новій редакції, внести зміни до трудової книжки та видати її позивачу, набувають ознак трудового спору у сфері публічної служби. З огляду на це, позовні вимоги підлягають оцінці як такі, що випливають із публічно-правових трудових відносин, врегульованих спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про державну службу» та Кодексом законів про працю України.

У зв`язку з цим до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні строки звернення до суду, встановлені частиною 5 статті 122 КАС України, а саме один місяць з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права у зв`язку зі звільненням з публічної служби.

Якщо зважити на те, що КАС України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.

Приписами частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин) визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Водночас вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заявлена позивачем у межах даної справи, є похідною від основної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Держрибагентства від 22.11.2022 № 505-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Відділу господарського забезпечення. Суд звертає увагу, що позивач пов`язує порушення свого права на оплату праці саме з незаконністю звільнення, а не з самостійним фактом невиплати заробітної плати чи іншого порушення трудових гарантій.

У цьому зв`язку суд акцентує, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як така, що є наслідком незаконного звільнення, не може бути розглянута окремо від вимоги про скасування наказу про звільнення. Задоволення такої позовної вимоги можливе лише в разі встановлення факту протиправності рішення про припинення трудових відносин.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.03.2024 у справі № 380/9291/22, вимоги про поновлення на посаді, скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є взаємопов`язаними та похідними, а тому до них застосовується єдиний спеціальний строк один місяць з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, відповідно до частини 5 статті 122 КАС України.

Таким чином, попри те, що вимога про стягнення середнього заробітку формально стосується оплати праці, її правова природа є похідною від вимоги про скасування наказу про звільнення, і вона не може бути кваліфікована як самостійна вимога, до якої застосовується інший строк звернення до суду.

Водночас відлік місячного строку для звернення з позовною вимогою про зобов`язання видати ОСОБА_1 трудову книжку в цій справі почався також з 22.11.2022, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція № 58), розділом 4 якої регулюються питання видачі трудової книжки у разі звільнення.

Так, згідно з п. 4.1 Інструкції № 58 власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При цьому п. 4.2 Інструкції № 58 передбачено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Як вже встановлено вище судом, позивач був ознайомлений з наказом про звільнення 22.11.2022 під особистий підпис, проте у день ознайомлення позивач відмовився від отримання трудової книжки, що зафіксовано в листі Держрибагентства від 22.11.2022 № 3-71-19/5040-22, у зв`язку з чим відповідач направив за двома адресами, які зазначені самим позивачем в матеріалах його особової справи, повідомлення про можливість отримання трудової книжки.

При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивачем була надана письмова згода на пересилання відповідачем його трудової книжки поштою.

Ураховуючи зазначене, а також зважаючи на те, що ОСОБА_1 після 22.11.2022 фізично не прибував до Держрибагентства з метою отримання трудової книжки та відповідно не отримував відмови в такій видачі, а тому відлік місячного строку для звернення з позовною вимогою про зобов`язання видати ОСОБА_1 трудову книжку в цій справі слід рахувати з 22.11.2022.

Отже, як встановлено судом, відлік місячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 22.11.2022 і закінчився 22.12.2022. Протягом цього періоду позивач мав право в межах строку звернутися до суду з адміністративним позовом.

ОСОБА_1 з позовом у даній справі звернувся до суду 23.07.2024, тобто більш ніж через півтора року після того, як сплив строк, визначений приписами КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

З урахуванням викладених доводів суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку на звернення до суду з цим позовом.

Суд зазначає, що реалізація права на звернення до суду передбачає активну процесуальну поведінку особи, яка вважає свої права порушеними, та вимагає вжиття належних заходів у межах встановлених законом строків. Пропуск строку звернення до суду є наслідком пасивної поведінки позивача, який, маючи об`єктивну можливість оскаржити наказ про звільнення в межах встановленого законом строку, не вжив жодних процесуальних дій. Відсутність активної поведінки, спрямованої на захист прав, не може бути компенсована посиланням на загальні обставини, які не мають ознак непереборності.

При цьому суд зауважує, що в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 вже дана правова оцінка наведеним позивачем доводам щодо поважності причин пропуску ним строку звернення до адміністративного суду, зокрема відносно того, що: лише у квітні червні 2024 року ОСОБА_1 отримав документи, які, на його думку, підтверджують відсутність фактичного скорочення посади та свідчать про формальний характер реорганізації, що стала підставою для його звільнення; до цього моменту він перебував у переконанні, що звільнення було законним, не отримував копії наказу про звільнення, не був ознайомлений з ним належним чином, не отримував трудову книжку, а також не мав об`єктивної можливості з`ясувати дійсні обставини припинення трудових відносин, зокрема через перебування за кордоном у зв`язку з оздоровленням дитини в умовах воєнного стану.

Також, на переконання суду, посилання позивача на те, що про фактичні обставини свого звільнення та можливе порушення своїх прав він дізнався лише 12.07.2024 після ознайомлення з відповіддю відповідача на свій запит, не змінює моменту, з якого він повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

Окрім того суд зауважує, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду в установлений законом строк. У той же час, триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 560/6166/24.

Крім того суд звертає увагу, що позивачем не надано суду належних і достатніх доказів того, що з листопада 2022 року по липень 2024 року ОСОБА_1 постійно перебував за межами України, що позбавило його можливості звернутися до суду з позовом у встановлені КАС України строки.

При цьому суд критично сприймає доводи позивача про те, що лише 12.07.2024 ОСОБА_1 отримав доступ до електронної пошти після повернення в Україну, що позбавило позивача можливості вчасного звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо необхідності врахування положень частини четвертої статті 122 КАС України, що на думку позивача, указує на дотримання ним строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Частиною четвертою статті 122 КАС України передбачено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Водночас можливість досудового порядку вирішення спору у справах щодо проходження громадянами публічної служби чинним законодавством не передбачена, так само як не встановлено діючим законом і обов`язковості досудового порядку вирішення такого спору.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 160/6927/25.

Отже, з урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що можливість своєчасного звернення до адміністративного суду з позовом залежала виключно від волевиявлення самого позивача, тобто мала суб`єктивний характер. Доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з позовом, ОСОБА_1 суду не надано.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України»).

У рішенні від 18.10.2005 у справі «МПП «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.

Водночас можливість своєчасного звернення до адміністративного суду з цим позовом залежала виключно від волевиявлення самого позивача, тобто мала суб`єктивний характер. Будь-яких поважних причин, що перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду з відповідним позовом про захист свого порушеного права, судом у цій справі не встановлено.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

На підставі викладеного, враховуючи, що позивачем не доведено наявності поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, суд вважає, що поданий адміністративний позов має бути залишений без розгляду.

У судовому засіданні 07.05.2026 проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст ухвали складено 07.05.2026.

Керуючись статтями 122, 123, 183, 240, 243, 248 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Клопотання представника Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм про залишення позову без розгляду задовольнити.

2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.

3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала у справі набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Кушнова А.О.