Решение № 136357477, 08.05.2026, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №487/1328/25

Провадження №2/487/157/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2026 Заводський районний суд м. Миколаєва, у складі головуючого судді Афоніної С.М., за участю секретаря судового засідання Щербатюк М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

за участю:

представника позивача - Васюти К.С.,

відповідача ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Коллект центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит №4745604 від 13.10.2021 у розмірі 99 330,00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що 13.10.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №4745604. На виконання умов укладеного договору позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. 13.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу №13-01/2022-79, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором про споживчий кредит №4745604 від 13.10.2021 р., що уклали ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників Товариству з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року, в тому числі за договором про споживчий кредит №4745604 від 13.10.2021 р., що уклали ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом грошової вимоги до відповідача. На час звернення до суду відповідач умов договору не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість в загальному розмірі 99 330,00 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 10.03.2025 року було відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

01.04.2025 відповідач надав до суду відзив, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Вважає, що позов є необґрунтованим, оскільки відсутні будь-які докази укладання кредитного договору, позивач не надав йому оригінал кредитного договору та відсутні докази щодо перерахування суми кредиту . Також вказує, що він не має власного електронного підпису.

15.04.2025 представник позивача надала суду відповідь на відзив, в якому просила задовольнити позовні вимоги виходячи з наступного.

З приводу факту укладення договору. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти. Факт ідентифікація Відповідача підтверджується Довідкою про ідентифікацію,. Згідно даної довідки на номер телефону Відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір. Крім того, Відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, реквізити банківської картки, тощо. Крім того, Ідентифікація здійснювалася в ІТС, яке належить первісному кредитору і він гарантував дійсність вимоги при відступленні прав вимоги по даному кредиту. Будь-яких доказів того, що персональні дані Відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення Договору від його імені, Відповідачем не надані. З наданих документів вбачається, що Договір було підписано одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис. Враховуючи вищенаведене, правове регулювання та наявні в матеріалах справи докази вбачається, що між первісними кредиторами та Відповідачем укладено електронний кредитний договір, адже без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Щодо доказів отримання коштів. Враховуючи, що ТОВ «Мілоан» не є банком або відповідною фінансовою установою, яка має право здійснювати грошові перекази, відповідна операція була здійснена ТОВ «ФК «Елаєнс» на підставі укладеного між сторонами договору. Даний договір є частиною господарської діяльності товариства. Дана обставина підтверджується листом ТОВ «ФК «Елаєнс», відповідно до якого 13.10.2021 року було перераховано грошові кошти у розмірі 15 400,00 грн на картку № НОМЕР_1 . Небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів. Отже, твердження Відповідача не заслуговують на увагу. Твердження Відповідача про те, що він не отримував кредитних коштів не заслуговують на увагу. Відповідач вказує лише на недоведеність факту перерахування йому кредитних грошових коштів, але будь-яких доказів цьому не надає.

Подав клопотання про витребування доказів.

21.04.2024 відповідач подав до суду заперечення, в яких зазначає, що підтверджує отримання 13.10.2021 грошових коштів у сумі 15 400 грн. від ТОВ «ФК «Елаєнс». Позивачем не надано до суду належних доказів укладання договору про споживчий кредит №4745604 від 13.10.2021 ТОВ «Мілоан» та/або ТОВ «ФК «Елаєнс» та з огляду на це позивач не належить до особи, якій належить право вимоги в даному позові. Просив відмовити в позові повністю.

02.05.2025 представник позивача надала суду додаткові пояснення.

Щодо перерахування кредитних коштів.

Відповідач у запереченнях визнав факт отримання 13.10.2021 року грошових коштів в розмірі 15 400,00 грн. від ТОВ «ФК «Елаєнс».

При цьому, відповідно до довідки ТОВ «ФК «Елаєнс» від 07.02.2025 року долученої Позивачем до позову, підставою для перерахування коштів був договір №40484607_26/10/18-1 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) та про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів, укладений між ТОВ «ФК «Елаєнс» та ТОВ «Мілоан». Крім того, відповідно до даної довідки, призначення платежу - кошти згідно договору 4745604, тобто договору, укладеному 13.10.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , який є предметом даного спору. У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 № 910/5226/17 зазначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Таким чином, ТОВ «Мілоан» мало право при видачі кредитних коштів користуватись послугами оператора платіжних послуг ТОВ «ФК «Елаєнс». При цьому, платіжний оператор при здійсненні переказів відповідно до вимог чинного законодавства проводить процедуру верифікації клієнта. З вказаного вбачається, що перед перерахуванням коштів на рахунок Відповідача останній пройшов процедуру верифікації картки, яка підтвердила належність даної картки саме Відповідачу. Крім того, є недоречним заперечення Відповідачем наявності повноважень у ТОВ «ФК «Елаєнс» на переказ грошових коштів між картковими рахунками, оскільки здійснення такого переказу без наявності відповідної ліцензії є неможливим. Відповідачу було надано копію договору, шляхом її розміщення в особовому кабінеті Позичальника та додатково направлено на надані ним засоби зв`язку. Доказів того, що Відповідач підписував кредитний договір в іншій редакції ніж тій, яка надана Позивачем, Відповідач не надав, як і будь-яких доказів на спростування укладено між сторонами договору. Отже, даний договір є дійсним та підлягає виконанню.

23.06.2025 від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

08.09.2025 від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.

28.10.2025 ухвалою суду витребувано у АТ «Універсал Банк» докази.

06.11.2025 АТ «Універсал Банк» надано суду витребувані докази.

18.12.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача просила суд задовольнити позовні вимоги повністю, надала пояснення аналогічні викладеним у позові, відповіді на відзив та письмових поясненнях.

ОСОБА_1 в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях, просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За вимогами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 13.10.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір № 4745604.

Згідно п. 1.1. Договору Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 15 400.00 грн.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 3 850 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Згідно п. 2.3.1.2. Договору передбачено, що Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

Згідно п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору.

Доводи сторони відповідача про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту укладення кредитного договору, оскільки відсутні належні підтвердження його ідентифікації, волевиявлення та направлення електронного договору, суд вважає безпідставними, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 6.1. Договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця та доступний зокрема через сайт Кредитодавця та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Так, матеріалами справи встановлено, що вказаний договір укладений між сторонами в електронному вигляді та підписаний відповідачем 13.10.2021 одноразовим ідентифікатором V87162, який містить набір цифрових та буквенних символів, вказано номер телефону ОСОБА_1 , що підтведжується довідкою про ідентифікацію позичальника, виданої ТОВ «Мілоан».

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір позики між кредитором та відповідачем не було б укладено.

Доказів того, що персональні дані ОСОБА_1 (дані паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки, на яку кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були неправомірно використані товариством чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надано.

Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

За обставин цієї справи відповідач ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений із умовами Кредитного договору №4745604 від 13.10.2021, а також з Паспортом споживчого кредиту, що підтверджується накладенням відповідачем Електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що за вищенаведеними приписами законодавства прирівнюється до власноручного підпису та відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування».

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів, що кредитний договір №4745604 від 13.10.2021 визнавався недійсним.

Відтак, підписання відповідачем договору про надання грошових коштів у кредит №4745604 від 13.10.2021 року підтверджено належними та допустимими доказами та додатково узгоджуються з відомостями АТ «Універсал Банк», а саме на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , а також про отримання 13.10.2021 відповідачем грошових коштів у розмірі 15 400 грн, розмір яких обумовлено кредитним договором №4745604.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів щодо перерахування грошових коштів на його рахунок, враховуючи наступне.

Так, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 2 статті 77 ЦПК), а доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК). Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами (частина 2 статті 76 ЦПК).

Положення статті 46 Закону України «Про платіжні послуги» регламентує наступне: надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією ідентифікує особу. У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення.

Враховуючи, що ТОВ «Мілоан» не є банком або відповідною фінансовою установою, яка має право здійснювати грошові перекази, відповідна операція була здійснена ТОВ «ФК «Елаєнс» на підставі укладеного між сторонами договору. Даний договір є частиною господарської діяльності товариства.

Дана обставина підтверджується листом ТОВ «ФК «Елаєнс», відповідно до якого 13.10.2021 року було перераховано грошові кошти у розмірі 15 400,00 грн на картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 .

Крім того, листом АТ «Універсал Банк» підтверджено зарахування на вказану картку 13.10.2021 грошових коштів у сумі 15 400,00 грн, що є належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.ст. 77,78 ЦПК УКраїни та повністю спростовують доводи відповідача про відсутність доказів отримання відповідачем кредитних коштів за договором.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 № 910/5226/17 зазначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Відповідач вказує лише на недоведеність факту перерахування йому кредитних грошових коштів позивачем, але будь-яких доказів цьому не надає. При цьому відповідач має вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах і мав безперешкодну можливість надати суду докази про те, що кредитні грошові кошти на його банківську картку, вказану в договорі чи іншу картку, якою він користується, не надходили. Таким чином відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень.

У цьому контексті суд враховує роз`яснення Верховного Суду, викладені у постанові від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, в якій наголошується, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Не виконуючи належним чином зобов`язання за договором, відповідач порушив зазначені норми законодавства та умови договору.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Пунктом 1 статті 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищевикладене, відповідач істотно порушив умови кредитного договору, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, а тому позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту за договором № 4745604 в розмірі 15 400 грн. є правомірними та підлягають до задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

13.01.2022 було укладено договір №13-01/2022-79, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №4745604.

Як вбачається з витягу реєстру боржників до договору факторингу №13-01/2022-79 від 13.01.2022 року ТОВ «Вердикт Капітал» отримало від ТОВ «МІЛОАН» право вимоги до відповідача за кредитним договором №4745604 у розмірі 66 990 грн., з яких: 15 400 грн це заборгованість за тілом кредиту, 50 050 грн заборгованість за відсотками, 1 540 грн. заборгованість за комісією.

10.01.2023 було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №4745604.

Як вбачається з витягу реєстру боржників до договору факторингу №10-01/2023 від 10.01.2023 року ТОВ «Коллект Центр» отримало від ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до відповідача за кредитним договором №4745604 у розмірі 99 330 грн., з яких: 15 400 грн це заборгованість за тілом кредиту, 82 390 грн заборгованість за відсотками, 1 540 грн. заборгованість за комісією.

Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до Відповідача за договором №4745604.

Що стосується вимог про стягнення відсотків за кредитним договором, суд зазначає наступне.

Позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування кредитними коштами в розмірі 82 390 грн, однак не надав суду жодних доказів щодо підстав та способу нарахування заборгованості за відсотками у пред`явленому розмірі.

Згідно розрахунку заборгованості первісного кредитора ТОВ «Мілоан» нарахування процентів за п. 1.5.2 договору (за ставкою 1, 25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користуванням кредиту) відбулося за період з 14.10.2021 по 02.11.2021.

Починаючи з 03.11.2021 по 01.01.2022 нарахування процентів здійснювалося згідно п.1.6 договору (5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користуванням кредиту) 2.3.1.2 договору (Пролонгація на стандартних (базових) умовах: Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тіломкредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №4745604 від 13.10.2021 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Мілоан» складає 66 990, 00 грн, з яких тіло кредиту- 15 400 грн, проценти 50 050 грн, комісія 1540 грн.

Отже, ТОВ «Мілоан» нарахував договірні відсотки ОСОБА_1 у період строку дії кредитного договору та з урахуванням строку дії пролонгації.

Таким чином, позивач як і попередній кредитор ТОВ «Вердикт Капітал» не в праві були нараховувати договірні відсотки за період з 13.01.2022 по 31.01.2022 та з 01.02.2022 по 23.02.2022, у розмірі 32 340, 00 грн.

Оскільки надалі відносини між сторонами трансформуються з договірних в охоронні, де застосовуються положення ст.625 ЦК України.

При цьому відповідно до розрахунку заборгованості станом на 10.01.2021 ТОВ «Вердикт Капітал» в порядку ст.625 ЦК України не нараховував 3% річних та інфляційні витрати.

З огляду на вищевикладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути відсотки за договором №4745604 в розмірі 50 050 грн, нараховані первісним кредитором ТОВ «Мілоан» за період з 14.10.2021 по 01.01.2022.

Щодо стягнення заборгованості за комісією по договору №4745604 у розмірі 1540 грн., суд зазначає наступне.

У Постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) суд зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII від 15 листопада 2016 року».

Відповідно до ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Нормами ч. 5 ст. 14 Закону України «Про споживче кредитування» передбачена заборона вимагати від споживача укладення договору про споживчий кредит як обов`язкової умови придбання будь-яких товарів чи послуг у кредитодавця або у його спорідненої чи пов`язаної особи.

У договорі зазначено, що комісія нарахована за надання кредиту, що суперечить вищевикладеним вимогам закону, які забороняють встановлювати будь-яку зустрічну оплату з боку позичальника за надання кредиту.

За таких обставин нарахування комісії за надання кредиту у розмірі 1540 грн є безпідставним, оскільки згідно усталеної практики Верховного Суду та положень чинного законодавства, умови договору щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту, а також комісії за управління та обслуговування кредиту є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для їх стягнення з відповідача.

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість в розмірі 65 450 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту в розмірі 15 400 грн., а також 50 050 грн. процентів за користування кредитом на дату відступлення права вимоги.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд дійшов таких висновків

Так, в позовній заяві, представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано договір про надання правничої допомоги №01-07/2024 від 01.07.2024, укладений між ТОВ «Колект центр» та адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС», заявку про надання юридичної допомоги №551від 01.01.2025 року, витяг з акту №3 про надання юридичної допомоги від 31.01.2025 року, за яким вартість допомоги складає 16 000 грн.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц(провадження № 61-39474св18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, заявлені позивачем вимоги, їх складність та об`єм досліджених судом доказів, а також принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи пропорційно до задоволених вимог, суд вважає наявними підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 599 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 12,13, 141, 263- 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором №4745604 від 13.10.2021 в розмірі 65 450 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір в сумі 1 599 грн та 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду в строк і порядок, встановлений ст. ст. 354, 355 ЦПК України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: С.М. Афоніна