Решение № 136352087, 08.05.2026, Путивльський районний суд Сумської області

Справа № 584/360/26

Провадження № 2/584/453/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08.05.2026 Путивльський районний суд Сумської області

у складі: головуючого - судді Токарєва С.М.

за участі: секретаря Зікрати Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Путивль в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Путивльської міської ради Конотопського району Сумської області про визнання права власності на нерухоме майно,

встановив:

Позивач звернулася до суду з указаним позовом і просить визнати за нею право приватної власності на житловий будинок садибного типу з прибудовою, загальною площею 67,2 кв.м., житловою площею 22,1 кв.м., а також сарай літ. «Б», вбиральню літ. «У», погріб літ. «Пг», огорожу № 1-4, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що є власником житлового будинку з господарськими будівлями за вказаною адресою. Земельна ділянка за згаданою адресою перебуває в користуванні позивача, рішення про передачу в приватну власність земельної ділянки чи в оренду не приймалося.

Враховуючи те, що раніше державна реєстрація права власності на вищевказаний будинок з господарськими будівлями та спорудами не проводилася, і позивач не отримувала правовстановлюючий документ на вказане нерухоме майно, остання звернулася до органу реєстрації речових прав на нерухоме майно, але їй в усній формі було роз`яснено, що реєстрація права власності неможлива, оскільки відсутнє рішення громади чи сільської ради про виділення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку.

В той же час, приватизувати земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку (присадибну ділянку) позивач не може, оскільки її речове право на житловий будинок не зареєстровано в Державному реєстрі прав, а тому позивач позбавлена можливості підтвердити своє право власності, зареєстроване на нього відповідно до закону.

Посилаючись на те, що належний їй будинок побудований у 1949 році, останній не відноситься до самочинного будівництва, просила позов задовольнити в повному обсязі, витрати по справі просила покласти на неї, а справу розглянути за її відсутності.

Ухвалою судді від 09.03.2026 було відкрито провадження у даній справі, розгляд якої підлягає здійсненню за правилами загального позовного провадження, а також призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 09.04.2026 підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено справу до розгляду.

Позивач в судове засідання не з`явилася, надала на адресу суду письмову заяву, в якій просила розгляд справи провести за її відсутності, позов підтримала.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав суду письмову заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутності, у вирішенні спору покладався на розсуд суду, відзив на позов не подав.

З`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши надані докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до довідки Заріченського старостинського округу № 3 виконавчого комітету Путивльської міської ради Конотопського району Сумської області від 21.01.2026 № 27, згідно по господарської книги № 5 будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 , яка зареєстрована і проживає за вищевказаною адресою з 16.10.2014 і по теперішній час (а.с. 7).

З фотокопій паспорта позивача та витягу з Реєстру територіальної громади від 23.10.2023 вбачається, що позивач зареєстрована по АДРЕСА_1 з 28.09.2007 (а.с. 4, 6).

Відповідно до довідки Заріченського старостинського округу № 3 виконавчого комітету Путивльської міської ради Конотопського району Сумської від 28.01.2026 № 39, земельна ділянка (цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку) по АДРЕСА_1 перебуває в користуванні ОСОБА_1 . Рішення про передачу в приватну власність земельної ділянки чи в оренду не приймалося (а.с. 8).

10.02.2025 за замовленням ОСОБА_1 . Приватним підприємством Путивльське бюро технічної інвентаризації та проектування виготовлено технічний паспорт на житловий будинок садибного типу, розташований по АДРЕСА_1 , відповідно до якого роком спорудження вказаного нерухомого майна є 1949 рік (а.с. 9-13).

З фотокопії листа Путивльського ЦОК ТОВ «ЕНЕРА СУМИ» від 19.03.2024 вбачається, що між ТОВ «ЕНЕРА СУМИ» та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 договір про постачання електричною енергією укладений з 19.03.2024 шляхом приєднання до Публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (а.с. 14).

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

В силу ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

В силу ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності на підставі статті 392 ЦК України в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Вказаний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 10.04.2026 у справі № 516/474/23 провадження № 61-12366св25.

Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19 (провадження № 12-35гс20).

В силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За матеріалами даної справи, позивач на підтвердження прав на нерухоме майно житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 , надала суду довідку Заріченського старостинського округу № 3 виконавчого комітету Путивльської міської ради Конотопського району Сумської області від 21.01.2026 № 27 про те, що згідно по господарської книги № 5 будинок належить ОСОБА_1 , а також фотокопію технічного паспорту на житловий будинок садибного типу за вказаною адресою.

В той же час, у вище вказаній довідці не зазначено, на якій підставі такий запис було внесено у по господарську книгу, на підставі чого позивачу належить будинок за вказаною адресою, а технічний паспорт на нього не є правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності позивача на це нерухоме майно.

Як вбачається з копії рішення Путивльського районного суду Сумської області № 584/974/25 від 24.11.2025, яке набрало законної сили 25.12.2025, його прийнято у справі за позовом ОСОБА_1 до Путивльської міської ради Конотопського району Сумської області, про визнання права власності на будинок за набувальною давністю. Предметом розгляду у вказаній справі було визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на житловий будинок, загальною площею 67,2 кв.м., житловою площею 22,1 кв.м., з відповідними надвірними спорудами по АДРЕСА_1 . Свої вимоги позивач обгрунтовувала тим, що вказаний будинок з 2007 року перебуває у її користуванні внаслідок укладення усного правочину з попередніми користувачами, але договір купівлі-продажу укладено не було, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок. Судом було відмовлено у задоволенні вказаного позову, оскільки у суду були відсутні підстави вважати, що володіння позивачем ОСОБА_1 спірним домоволодінням є добросовісним та правомірним для набуття права власності в порядку набувальної давності на підставі ст. 344 ЦК України в силу того, що як зазначила сама позивач у позовній заяві, а тому в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України, визнала вказану обставину, право користування спірним житловим будинком було передано їй попередніми фактичними користувачами внаслідок укладення усного правочину і саме з того часу вона володіє та користується будинком.

В силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, позивач не довела належними та допустимими доказами належність їй житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 , на праві власності.

При цьому суд зазначає, що спорудження спірного будинку у 1949 році та не віднесення його до самочинного будівництва, не є підставою для визнання за позивачем права власності на нього за відсутності правомірності та законності набуття його у власність позивачем.

Крім того, матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач не визнає, заперечує або оспорює право власності позивача на спірне майно.

Таким чином, підстави для задоволення позову відсутні.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 82, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Путивльської міської ради Конотопського району Сумської області про визнання права власності на нерухоме майно.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М.Токарєв