Решение № 136348553, 06.05.2026, Томаківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/11916/25

2/195/366/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

06.05.2026 року с-ще Томаківка Дніпропетровської області

Томаківський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Омеко М.В., за участі секретаря судових засідань Мартинової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ще Томаківка в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП», в інтересах якого діє представник, Ткаченко Юлія Олегівна , до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП», Ткаченко Ю.О., звернулася до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» заборгованість за кредитним договором №71468513 від 27.04.2025 року у розмірі 16 162.50 гривень, а також стягнення судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 500 грн.

Представник позивача обґрунтовує позовні вимоги тим, що 27.04.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів" та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у кредит № 71468513.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 5 000 грн., строком на 30 днів ( з 27.04.2025 по 26.05.2025 р.) із фіксованою процнтною ставкою у розмір 0.275 % які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту.

Договір кредиту підписано електроним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 83470 .

ТОВ "«ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП»" свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, ЗОКРЕМА ПЕРЕДАВ ВІДПОВІДАЧУ У ВЛАСНІСТЬ ГРОШОВІ КОШТИ В РОЗМІРІ 5 000,00 за посередництвом "ТАСКОМБАНК" в рамках договору про організацію взаємодії припереказі коштів фізичним особам № 74 від 03 серпня 2020 року.

В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 16 162.50 грн., що складається з:

- 5000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу;

- 412.50 грн. - сума заборгованості за процентами;

- 750.00 грн. - сума заборгованості за комісією;

-10 000.00 грн. - сума заборгованості за пенею/неустойкою;

- 0 грн. - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів" та ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» уклалидоговір факторингу № 16/09/25 від 16.09.2025 р. за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором кредиту № 71468513 від 27.04.2025р.

Порушення відповідачем зобов`язань по укладеному кредитному договору щодо своєчасного погашення кредиту зумовило звернення позивача до суду із відповідним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2026 року, цивільну справу було розподілено судді Омеко М.В.

Ухвалою судді 14.04.2026 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні, з повідомленням сторін.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій вона просить відмовити в задоволені заявлених позовних вимог ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП», оскільки визнає їх частково, та просить суд застосувати п.15 ст. 14 Закону України № 2011-ХІІ "Про соцільний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .

22.04.2026 року на адресу суду через систему "Електронний суд" ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» надіслало відповідь на відзив . В даній відповіді представник позивача вказуєна те, що відповідач не підпадає під категорію положення ч.15 ст. 14 Закону України № 2011-ХІІ "Про соцільний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , оскільки це стосується виключно мобілізованих позичальників та на спірні правовдносини не поширюється .Представник позивача просить суд розглянути справу без участі їх представника.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 зазначено, що у передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення) та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи; з урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, дав оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясування обставин справи, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

27.04.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів" та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у кредит № 71468513.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 5 000 грн., строком на 30 днів ( з 27.04.2025 по 26.05.2025 р.) із фіксованою процнтною ставкою у розмір 0.275 % які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту.

Договір кредиту підписано електроним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 83470 .

ТОВ "«ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП»" свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, ЗОКРЕМА ПЕРЕДАВ ВІДПОВІДАЧУ У ВЛАСНІСТЬ ГРОШОВІ КОШТИ В РОЗМІРІ 5 000,00 за посередництвом "ТАСКОМБАНК" в рамках договору про організацію взаємодії припереказі коштів фізичним особам № 74 від 03 серпня 2020 року.

В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 16 162.50 грн., що складається з:

- 5000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу;

- 412.50 грн. - сума заборгованості за процентами;

- 750.00 грн. - сума заборгованості за комісією;

-10 000.00 грн. - сума заборгованості за пенею/неустойкою;

- 0 грн. - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

Порушення відповідачем зобов`язань по укладеному кредитному договору щодо своєчасного погашення кредиту зумовило звернення позивача до суду із відповідним позовом.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статей 5,15 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація, в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, я склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки і інших факторів на дату укладення договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів" свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало, надавши відповідачу кредит в сумі 5 000 грн., що підтверджується довідкою АТ "ТАСКОМБАНК" про здійснення платіжної операції.

Також судом встановлено, що ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів" та ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» уклалидоговір факторингу № 16/09/25 від 16.09.2025 р. за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором кредиту № 71468513 від 27.04.2025р.

Суд, оцінивши цей доказ, визнав його належним та достатнім для підтвердження обставин перерахування кредитних коштів від Кредитодавця до Позичальника. ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів є фінансовою, а не банківською установою. Враховуючи положення Закону України "Про платіжні послуги", інформаційний лист платіжного сервісу (платіжної системи), через який здійснювалося перерахування коштів, є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції та всі її реквізити. Суд бере до уваги також відсутність будь-яких заперечень щодо вказаних обставин зі сторони Відповідача.

Отже, Кредитодавець виконав свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Натомість Відповідач умови договору порушив, повне погашення боргу у встановлений строк не здійснив.

Тобто, в порушення умов кредитного договору свої зобов`язання відповідач за вказаним кредитним договором своєчасно не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронні довірчі послуги», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною третьою статті 11 Закону України «Про електронні довірчі послуги» встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронні довірчі послуги», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частиною дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронні довірчі послуги» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про електронні довірчі послуги», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку заборгованості, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначення позивачем максимального розміру заборгованості та інших нарахувань (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15; постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 (пункт 33), постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №925/872/21 (пункт 76); постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15-ц).

Суд, перевіряючи обставини, пов`язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку заборгованості, встановив, що процентні ставки, встановлені Договором (0.275 % на день), встановлений чинним законодавством (частина п`ята статті 8 Закону України "Про споживче кредитування ). Проценти нараховані за період з 27.04.2025 по 26.05.2025, тобто в межах строку кредитування.

Відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували повне або часткове погашення існуючої заборгованості, а також не навів власний контрольний розрахунок заборгованості, які б спростовували вимог Позивача або сам факт прострочення зобов`язання.

За висновком суду розрахунок суми боргу, процентів ґрунтується на умовах Договору, які відповідають Закону.

Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування.

Щодо вимог відповідача про застосування пільг передбачених ч.15 ст. 14 Закону України № 2011-ХІІ "Про соцільний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .

Суд приходить до наступного, частина 15 статті 14 Закону України № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (щодо звільнення від сплати штрафів, пені та відсотків за кредитами) до 2021 року поширювалася на всіх військовослужбовців. Проте, зміни, внесені до закону, суттєво обмежили це право, а судова практика станом на 2024-2026 роки є неоднозначною, часто не на користь контрактників.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону №1275-VІІ передбачено поширення дії, зокрема, підпункту 3 пункту 4 розділу І цього Закону на військовослужбовців із початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

З копії довідки яка долучена відповідачем, вбачається що чоловік відповідачки дійсно перебуває на військовій службі за контрактом з 31.05.2019 року, а сам спірний кредитний договір був укладений 27.04.2025 року.

Проте, в матеріалах справи не підтверджено, наявності у позичальника права на пільги згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки чоловік Відповідачки є військовослужбовцем, який з 2019 року проходить військову службу за контрактом та не має статусу мобілізованого.

Положення ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» стосуються виключно мобілізованих позичальників та на спірні правовідносини не поширюються.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які містяться у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19 (провадження № 61-7310св24 .

Натомість, суд звертає увагу на те, що згідно зі статтею 551 ЦК України, суд має право зменшити розмір неустойки, якщо вона є явно неспівмірною наслідкам порушення зобов`язання. Заявлена Позивачем неустойка має каральний характер, є економічно неспівмірною розміру тіла кредиту, нарахована без належного обґрунтування періоду та формули розрахунку, не враховує об`єктивні обставини воєнного стану та її соціальний статус.

З урахуванням статусу відповідача як ВПО та дружини військовослужбовця ЗСУ, який має статус УБД, стягнення заявленої неустойки суперечить принципу пропорційності цивільно-правової відповідальності.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення комісії за так зване «обслуговування кредиту». При цьому, Позивач не надав доказів фактичного надання саме платних послуг, зазначені дії (інформування, нагадування, доступ до особистого кабінету) є обов`язками кредитодавця, а не окремими платними послугами, відсутні докази отримання нею конкретного результату таких послуг. Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду, комісії без доведеного факту надання реальних платних послуг є прихованими процентами та не підлягають стягненню.

Також суд звертає увагу на те, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів", які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. Договір містить зрозумілий розрахунок лише щодо першого базового періоду. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Щодо стягнення заборгованості про сплату комісії (пов`язаної з наданням кредиту) 750 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги Товариству, пов`язані з наданням кредиту, розрахунково-касовим обслуговуванням, Товариством в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які Товариством встановлена комісія за надання кредиту.

За таких обставин, положення щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Оскільки надання кредиту, розрахунково-касове обслуговування це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки положення кредитного договору №71468513 від 27.04.2025 року про сплату позичальником комісії за надання кредиту є нікчемними, то позовні вимоги про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 750 гривень необґрунтованою.

Щодо вимоги про стягнення неустойки в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу.

Керуючись вказаними нормами закону, а також встановивши, що позивач, окрім заборгованості за тілом кредиту та відсотками, просив стягнути наустойку в розмірі 10 000,00 грн., яка відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України підлягає списанню кредитодавцем, суд вважає вказані вимоги необґрунтованими, безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» заборгованості за кредитним договором №71468513 від 27.04.2025 в розмірі 5 412.50 гривень, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 5 000,00 грн.; заборгованості по відсоткам за користування кредитом 412.50 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення комісій та неустойки слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на свою користь витрат понесених на професійну правничу допомогу в розмірі 4 500.00 грн. суд зауважує на наступному.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача ТОВ ««ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» здійснювала адвокат "ТКАЧЕНКО ЮЛІЯ ОЛЕГІВНА" адвокатське на підставі Договору №22-08/ДІЛ про надання правової допомоги від 22.08.2025 року.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Представник позивача на підтвердження оплати послуг за правову допомогу адвоката у розмірі 4500 грн., надав до суду акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги та платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 579935868.1 від 24.09.2025 року, що зокрема є належним підтверджуваним доказом про оплату таких послуг, документом, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Тому суд приходить до висновку про задоволення вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 грн.

Відповідно до п.1 ч.2, ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає сума сплаченого судового збору пропорційна розміру задоволеної частини позовних вимог (30 %), що становить 811.25 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4,9, 76-80, 83, 141, 229, 235, ч.2 ст. 247, 258, 259, 265, 268, 274-275, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП», в інтересах якого діє представник, Ткаченко Юлія Олегівна , до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» (код ЄДРПОУ 44280974, м.Ірпінь. вул.Садова, буд.31/33. офіс 40/3. банківські реквізити: НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором № 71468513 від 27.04.2025 року у розмірі 5412 грн. 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕАЛ ФІНАНС ГРУП» (код ЄДРПОУ 44280974, м.Ірпінь. вул.Садова, буд.31/33. офіс 40/3. банківські реквізити: НОМЕР_2 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 811.25 грн та витрати на професйну правничу допомогу в розмірі - 4 500/чотри тисячі пятсот/ гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: М. В. Омеко