Постановление суда № 136348318, 07.05.2026, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 216/619/23

Провадження № 1-кп/177/37/26

У Х В А Л А

Іменем України

07.05.2026 Криворізький районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Кривому Розі Дніпропетровської області клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 187 КК України,

встановив:

01.05.2026 до суду надійшло клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

07.05.2026 в судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримала заявлені клопотання, заставу просила не визначати, заперечувала щодо зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

На думку прокурора наразі продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та учинити інше кримінальне правопорушення.

На вказані ризики, на думку прокурора, вказують ті обставини, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 можуть переховуватись від органу досудового слідства та/або суду є те, що вони, усвідомлюючи тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку, можуть навмисно переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. Окрім того, ОСОБА_6 25.02.2014 притягувався до кримінальної відповідальності за ч.3 ст. 187 КК України.

Ризиком того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 можуть незаконно впливати на свідків є те, що їм відомі їх місця проживання, хоча свідки допитані, ризик незаконного впливу посилюється у зв`язку з наданими ними показами, за що обвинувачені можуть помститися їм. Так, свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні дав покази про здійснення на його адресу погроз з боку племінника обвинуваченого ОСОБА_6 ОСОБА_11 , в підтвердження чого прокурором долучені до матеріалів кримінального провадження копія витягу з ЄРДР щодо внесення відомостей за заявою свідка ОСОБА_10 відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене за ст. 386 КК України. Свідок ОСОБА_12 зверталася з заявою про тиск відносно неї з боку обвинувачених, зазначену заяву вона писала у присутності свого захисника без будь-якого тиску з боку прокурора, що підтверджується постановою про закриття кримінального провадження від 10.12.2024 за фактом перевищення службових повноважень службовими особами Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області та прокурором Криворізької центральної окружної прокуратури ОСОБА_3 .

Ризиком того, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 можуть вчинити інше кримінальне правопорушення є те, що ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий за корисливі тяжкі злочини, ОСОБА_5 також раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за корисливі злочини та злочин у сфері незаконного обігу наркотиків, хоча наразі в силу ст. 89 КК України вважається не судимим.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_9 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, просив обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з засобами електронного контролю місцем його проживання у будинку АДРЕСА_1 , пояснив, що обвинувачений знаходиться під вартою вже тривалий час з 12.08.2022, ризики, які зазначає прокурор, не доведені. ОСОБА_5 має міцні соціальні зв`язки, раніше не порушував умови домашнього арешту, не має наміру переховуватися від суду, прагне довести свою невинуватість та не збирається вчиняти інше кримінальне провадження.

Обвинувачений ОСОБА_5 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та змінити йому міру запобіжного заходу із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю. Посилався на необґрунтованість його затримання і подальшого перебування під вартою. Зазначав, що не доведено його впливу на свідків та тиску.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, змінити запобіжний захід та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з обов`язковим засобом контролю. Вказував на те, що у обвинуваченого міцні соціальні зв`язки та він утримується під вартою вже тривалий час, ризики на які вказує прокурор зменшилися.

Обвинувачений ОСОБА_6 заперечував проти задоволення клопотання, зазначив що хворіє, просив змінити запобіжний захід.

Заслухавши учасників судового провадження, розглянувши клопотання прокурора та заперечення сторони захисту, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_13 закінчується 10 травня 2026 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , строків тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Аналізуючи положення ст. 194 КПК України разом із загальними положеннями КПК України щодо судового провадження в суді першої інстанції, можна дійти висновку, що при наданні оцінки наявності обґрунтованої підозри, тобто відповідно до статей 194, 199 КПК України під час процедури продовження запобіжного заходу, слід ураховувати, що надання оцінки доказів у справі відбувається лише в нарадчій кімнаті на стадії ухвалення вироку. Зазначене свідчить про те, що на стадії судового розгляду суд не може робити висновок щодо обґрунтованості підозри чи то обвинувачення безпосередньо шляхом надання оцінки доказів у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення. Цими відомостями, на думку суду, є висунуте в передбаченому законом порядку обвинувачення, яке є предметом дослідження суду наразі.

Отже, суд, на підставі розумної оцінки, уважає причетність обвинувачених до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення вірогідною та достатньою для вирішення питання щодо подальшого застосування запобіжного заходу.

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обґрунтоване та підлягає до задоволення, оскільки на даний час ризики та обставини, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених не змінилися та продовжують існувати.

Доказів про зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинувачених більш м`яких запобіжних заходів стороною захисту суду не надано, більше того ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України посилився, оскільки раніше свідки повідомили про здійснення тиску на них у вигляді погроз перед дачею показань у суді.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

Так, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність продовження строків тримання під вартою є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи.

Отже, на думку суду, наразі існують підстави для продовження застосування щодо обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 запобіжного заходу. Також суд наголошує, що наразі саме обраний запобіжний захід - тримання під вартою, відповідає особистості обвинувачених та встановленим обставинам - наявності ризиків, які є запобіжником саме належної процесуальної поведінки та співіснування з суспільством. Приймаючи таке рішення, суд відповідно до вимог ст. 178 КПК України також перевірив характеризуючи відомості щодо особистості обвинувачених та наведені прокурором у клопотанні, як і тяжкість покарання у випадку визнання обвинувачених винуватими.

Даючи оцінку доводам сторони захисту, зокрема ненадання разом з клопотанням саме доказів в обґрунтування ризиків, суд ураховує, що ризиками є будь-які фактичні дані. При цьому, такі фактичні дані не можуть бути обмеженими тими, які визначені в ст. 84 КПК України. Оскільки такі дані, на думку суду, повинні свідчити лише про можливості існування певних підозр, тобто вірогідності настання наслідків, запобіжником яких є запобіжний захід. А отже, судом наведено існування саме тих достатніх підстав відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України, які, на його думку, є доказами в розумінні положень ч. 1 ст. 177 КПК України.

На думку суду, саме обраний запобіжний захід - тримання під вартою, відповідає завданням кримінального провадження, визначеного ст. 2 КПК України, меті застосування запобіжного заходу та особистості обвинувачених, встановленим обставинам - усунути ризики, які є запобіжником саме належної процесуальної поведінки та співіснування з суспільством.

Щодо клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 в якому просить перевірити обґрунтованість його затримання посилаючись на п. 6 ч. 3 ст. 42 КПК України, суд зазначає наступне.

Положеннями ст.ст. 3, 8 Конституції України встановлено засади верховенства права. Так, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 4 ст. 208, п. 6 ч. 3 ст. 42 КПК України, підозрюваний, обвинувачений має право вимагати перевірки обґрунтованості його затримання.

Згідно з п. 4 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікань встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Положеннями ст. 208 КПК України передбачено, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду, затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин; якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України. Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз`яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених статтею 104 цього Кодексу, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень статті 209 цього Кодексу; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов`язків затриманого. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому, а також надсилається прокурору.

Відповідно до ст. 206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Слідчий суддя зобов`язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

10.08.2022 о 12-50 годині ОСОБА_5 затримано у порядку ст. 208 КПК України. 10.08.2022 о 18-25 годині ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України.

За ч. 5 ст. 206 КПК України незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов`язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду.

Ухвалою слідчого судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.08.2022 відносно ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. В ухвалі слідчого судді не встановлено відсутність передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду.

Істотних порушень прав та свобод людини при затриманні ОСОБА_5 судом не встановлено, а стороною захисту не доведено.

Доводи скаржника щодо незаконного затримання могли бути предметом оскарження в порядку ст. 206 КПК України щодо підстав затримання особи або при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, а також можуть бути предметом судового розгляду в подальшому, зокрема при оцінці доказів, отриманих під час затримання підозрюваного.

При цьому судове провадження не включає процедур оскарження рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів, пов`язаних із затриманням особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, post factum, оскільки у разі з`ясування процесуальних порушень, зокрема зазначених обвинуваченим щодо процесуальної повноважності органів сторони обвинувачення, наслідком яких у свою чергу може бути оцінка допустимості доказів. На даній стадії розгляду навіть у разі визнання затримання незаконним не потягне жодних процесуальних дій, інших рішень цього суду, які можуть відновити порушене право чи компенсувати порушення.

Лише у разі виправдання ОСОБА_5 набуває право на компенсації, пов`язані з кримінальним переслідуванням, в тому числі затриманням і триманням під вартою.

Під час розгляду клопотання вивчалась можливість застосування відносно обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою. Однак, враховуючи існування зазначених ризиків, з метою їх запобігання, а також неможливості в умовах дії воєнного стану повного контролю державною владою кордонів і території України та забезпечення виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків, оцінюючи сукупність наведених обставин, застосування більш м`яких запобіжних заходів, є неможливим.

Судом, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при прийнятті такого рішення, було також вивчено відомості, що характеризують особистості обвинувачених, які наведені прокурором у клопотаннях, а також стороною захисту. Але, їх сукупність не дає підстав аби змінити обраний ОСОБА_5 та ОСОБА_6 запобіжний захід з тримання під вартою на більш м`який, що свідчить про необхідність задоволення клопотання прокурора та продовження відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 КПК України строку дії запобіжного заходу.

У зв`язку з тим, що формулювання обвинувачення стосується дій пов`язаних з насильством, відповідно до ч. 5 ст. 182, ч. 3 ст. 183 КПК України, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не слід визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.

Керуючись ст. 331 КПК України, суд

постановив:

У задоволенні клопотань обвинувачених та захисників про заміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт - відмовити.

Клопотання прокурора - задовольнити.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 05 липня 2026 року, включно.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 05 липня 2026 року, включно.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів.

Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 08.05.2026 о 11:00 годині.

Суддя ОСОБА_1