Решение № 136347544, 11.03.2026, Ренійський районний суд Одеської області

Справа № 946/8947/25

Провадження № 2/510/1513/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2026 року Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

-за участю секретаря Лабановой С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА Ф» до ОСОБА_1 про стягнення 8715 грн. 64 коп., -

В С Т А Н О В И В

Відповідачка в судове засідання не явилась, про розгляд справи в порядку спрощеного провадження була повідомлена за зареєстрованим місцем мешкання, клопотання про розгляд справи в спрощеному провадженні за участю сторін суду не подавала, до проведення судового засідання ознайомлювалась із матеріалами справи, відзиву на позов із наведенням заперечливих доводів суду не надано.

Представник позивача ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» в судове засідання не явився, просив про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без його участі.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотань про виклик сторін у судове засідання не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В ході розгляду справи були досліджені наступні докази:копія договору №332366 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 12.12.2019р., укладеного між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 із Графіком платежів; копії додаткових договорів - №386321 від 04.01.2020р., №390247 від 05.01.2020р., №551817 від 01.02.2020р., №551865 від 01.02.2020р. до договору №332366 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 12.12.2019р.; копія договору факторингу №015-220221 від 22.02.2021р., укладеного між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» ; копія додаткової угоди №02 до договору факторингу №015-220221 від 22.02.2021р., укладеного між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»; копія платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 25.05.2021р. №41; копія договору факторингу №20241021/2 від 21.10.2024р., укладеного між ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» ; копія платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 29.10.2024р. №840; копії витягів з акту прийому прийняття реєстру прав вимог №015-220221 від 22.02.2021р. та №015-220221/02 від 19.05.2021р.; копія витягу з реєстру прав вимог №20241021/2 від 31.10.2025р.; копія відповіді ТОВ «УПР» від 16.09.2025р. про перерахування коштів (2000,00 грн.) за кредитною карткою НОМЕР_1 ; детальний розрахунок заборгованості (виписка з особового рахунку) ОСОБА_1 станом на 31.10.2025р.; розрахунок кредитної заборгованості; копія досудової вимоги ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф»; копія повідомлення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за кредитним договором; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Бачинським О.М.; копія договору про надання правової допомоги №211100029 від 29.10.2025р., укладеного між адвокатом Бачинським О.М. та ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф»; копія акту приймання- передачі наданих послуг згідно Договору про надання правової допомоги №211100029 від 29.10.2025р.; розрахунок судових витрат у справі за позовом до ОСОБА_1 ; копія розрахунку №1 від 29.10.2025р. послуг адвоката; копія платіжної інструкції в національній валюті від 31.10.2025р. №2127.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитними зобов`язаннями в розмірі 8715 грн. 64 коп. та стягнути з нього судові витрати - сплачений судовий збір в сумі 2422 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу 7000 грн., зазначивши, що 12.12.2019р. міжТОВ ««ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 укладався договір №332366 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту. У подальшому, із ОСОБА_1 укладались додаткові договори - №386321 від 04.01.2020р., №390247 від 05.01.2020р., №551817 від 01.02.2020р., №551865 від 01.02.2020р. до договору №332366 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 12.12.2019р., які по суті констатували пролонгацію строку дії основного договору.

Договір про надання кредиту було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і надісланим на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчать положення тексту договору про надання кредиту. Відповідно до умов договору про надання кредиту, позикодавець зобов`язувався передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський/картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язувався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

Також позичальник підтверджував, що він ознайомився на сайті відповідного ТОВ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також погодився, що до моменту підписання кредитного договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів в кредит, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі.

22.02.2021р. між ТОВ«ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» укладено договір факторингу №015-220221, у відповідності до умов якого ТОВ«ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передало (відступило) за плату ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» належні йому права вимоги, а ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» прийняло належні ТОВ«ЛІНЕУРА УКРАЇНА» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників. Відповідно до витягу з акту прийому-прийняття реєстру прав вимог від 21.10.2024р. до договору факторингу №015-220221 від 22.02.2021р. ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 7324,00 грн., з яких: 2000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 5324,00 грн. заборгованість за нарахованими процентами.

21.10.2024р. між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» укладено договір факторингу №20241021/2, у відповідності до умов якого ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» передало (відступило) за плату ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» прийняло належні ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників від 31.10.2025р. до договору факторингу №20241021/2 ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 7324,00 грн., з яких: 2000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 5324,00 грн. заборгованість за нарахованими процентами.

Позивач зазначає, що в разі сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» та зараховані на погашення кредитної заборгованості. З моменту отримання права вимоги до відповідача (з дати укладення відповідних договорів відступлення прав вимоги) позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій.

Суду не надані докази того, що на виконання договорів факторингу, згідно вимог ст.ст. 512-514, 516 ЦК України, на адресу відповідача були надіслані повідомлення про відступлення права вимоги і відповідач отримав їх. Однак, позивач вказує, що згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15 «…боржник який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору….., не повідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

Таким чином, позивач звернувся до суду з даним позовом з вимогою про стягнення з відповідача грошової заборгованості за договором про надання кредиту.

Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню.

На підставі обставин, встановлених судом під час розгляду справи, визначено, що відповідач має кредитну заборгованість перед позивачем за договором №332366 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 12.12.2019р., укладеним між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 в загальному розмірі 7324,00 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У відповідності до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Згідно ст.ст.1,3 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Перша судова палата Касаційного цивільного суду у своїй правовій позиції у Постанові ВСУ №61-20799св19 по справі №561/77/19 від 16.12.2020 щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікаторі зазначила, що особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору

Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно положень ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Згідно ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Таким чином, договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до Правил є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір між відповідачем та первісним позивачем не було б укладено.

При укладенні кредитного договору ідентифікація особи здійснюється банком-емітентом через певну фінансову установу, який здійснює перерахування коштів на банківську картку клієнта, номер якої клієнт вказує при укладенні кредитного договору.

Відтак, було узгоджено розмір кредиту за кредитним договором, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах, шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також ВС підкреслив, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року в справі № 2-879/13 (провадження № 61-10802св18) зазначено, що «сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом».

Згідно наданих суду письмових доказів ТОВ «УПР» 16.09.2025р. перерахувало на картковий рахунок НОМЕР_1 2000,00 грн. через систему iPay.ua. Відповідач факт отримання кредитних коштів не оспорював, відзиву щодо позову із наведенням відповідних доводів не надав. Так, знайшло своє підтвердження перерахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками, суд зазначає наступне.

У відповідності до укладеного договору передбачено нарахування відсотків за користування кредитними коштами, а саме за договором №332366 про надання коштів у позику від 12.12.2019р., укладеним між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 стандартна процентна ставка 1,90 % в день, строк користування кредитом - 30 днів; строк повернення кредиту спочатку встановлювався по 11.01.2020р., потім був пролонгований до 03.03.2020р.

Договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до умов п. 1.2 кредитного договору кредит надавався відповідачу строком на 30 днів. У подальшому, строк дії договору був продовжений по 03.03.2020р.

Положеннями Договору була встановлена відповідальність сторін та порядок вирішення спорів. Також вищевказаним Договором (п. 3) було встановлено, що нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення.

Також кредитним договором була передбачена пролонгація строку кредиту, що і було зроблено, доказами цього є надані суду додаткові договори - №386321 від 04.01.2020р., №390247 від 05.01.2020р., №551817 від 01.02.2020р., №551865 від 01.02.2020р. до договору №332366 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 12.12.2019р.

15 серпня 2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/13715/13-ц, провадження № 61-11145св18 підтвердив висловлену позицію викладену у пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц по якій зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Велика Палата Верховного суду в Постанові 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16ГС22), зазначила наступне: очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. І незважаючи на те, що сторони в кредитних договорах визначили, що проценти нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 4 лютого 2020 року в справі № 912/1120/16.

Враховуючи встановлені судом обставини в контексті приведених правових норм та усталеної судової практики, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки у межах погодженого сторонами договору строку надання позики, а саме в розмірі 5324,00 грн.

Крім того, підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційного збільшення в розмірі 1391,64 грн. Так, стягнення інфляційного збільшення (інфляційних втрат) за кредитним договором в умовах воєнного стану можливе, але з певними обмеженнями та особливостями, що регулюються нормами статті 625 Цивільного кодексу України (ЦК України).

Інфляційні втрати та 3% річних, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (застосування яких заборонено в період дії воєнного стану в Україні) чи платою за користування кредитом, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора від знецінення грошових коштів.

Щодо переходу до нового кредитора ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» прав первісного кредитора у кредитних зобов`язаннях, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свій обов`язок новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-979цс15.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Відтак, позивач правомірно набув права вимоги до щодо виконання зобов`язань і вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 , будучи вільною в укладенні договору кредиту, виборі контрагента та визначенні умов договору, будучи обізнаною з умовами кредиту, в тому числі з нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами, підписала електронним шляхом одноразовим ідентифікатором кредитні документи, таким чином погодилась на умови сплати процентів за користування кредитними коштами, у зв`язку із чим вимоги позивача про стягнення кредитної заборгованості підлягають задоволенню.

Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 гривень, суд зазначає таке:

Згідно ч.3 ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Зі змісту ч.ч. 1-3 ст. 134 ЦПК України вбачається, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно із ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Судом встановлено, що 29.10.2025р. між ТОВ «ФК «АРТЕМІДА-Ф» та адвокатом Бачинським О.М. укладено договір про надання правничої допомоги №211100029. Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно із правовою позицією ВС, викладеної у постанові від 03.10.2019р. по справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 гривень позивачем наданий акт приймання- передачі наданих послуг згідно Договору про надання правової допомоги №211100029 від 29.10.2025р., розрахунок судових витрат у справі за позовом до ОСОБА_1 , розрахунок №1 від 29.10.2025р. послуг адвоката; копія платіжної інструкції в національній валюті від 31.10.2025р. №2127.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22 зауважив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.

Таким чином, саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.

Таким чином, оскільки позовні вимоги за даним позовом були задоволені повністю, тому з відповідача слід стягнути 7000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно частини 1статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 76 - 81, 133, 137, 141, 258, 259, 264 - 265, 268, 279, 354, 355, ЦПК України, ст.ст. 610, 612, 617, 629, 1048-1049, 1054 ЦК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА Ф» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА Ф» (податковий код юридичної особи згідно з ЄДРПОУ: 42655697, місцезнаходження юридичної особи: 79013. м. Львів, вул.С.Бандери, 87 оф.54) суму заборгованості:

за договором №332366 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту від 12.12.2019р.- 8715,64 грн. (тіло кредиту 2000,00 грн.; відсотки за користування кредитом 5324,00 грн.; інфляційне збільшення 1391,64 грн.).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА Ф» (податковий код юридичної особи згідно з ЄДРПОУ: 42655697, місцезнаходження юридичної особи: 79013. м. Львів, вул.С.Бандери, 87 оф.54) 2422 грн. 40 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА Ф» (податковий код юридичної особи згідно з ЄДРПОУ: 42655697, місцезнаходження юридичної особи: 79013. м. Львів, вул.С.Бандери, 87 оф.54) витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 (сім тисяч) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Вячеслав ДУДНИК