Решение № 136308739, 07.05.2026, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/7389/25

2/303/1323/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Торинець Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (представник Романенко Михайло Едуардович) до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

УСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «Діджи фінанс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , вказуючи, що 19.07.2021 в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» відповідач подав заявку на отримання кредиту № 101239270. ТОВ «Мілоан» направило відповідачу електронним повідомленням одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов договору про споживчий кредит № 101239270 від 19.07.2021. До укладення договору відповідач отримав проект кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та правилами, що розміщені на веб-сайті товариства та є невід`ємною частиною договору. Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» розміщені для ознайомлення на офіційному веб-сайті кредитодавця. Отже, відповідач уклав договір про споживчий кредит № 101239270 від 19.07.2021 з ТОВ «Мілоан» та йому перераховано кредитні кошти на картковий рахунок у розмірі 11 000 грн. Відповідач не виконав належним чином кредитні зобов`язання, чим порушив вимоги ст. 526 та ст. 527 ЦК України. 13.10.2021 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Діджи фінанс» уклали договір відступлення права вимоги №10Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «ФК «Діджи фінанс» право вимоги за кредитним договором № 101239270 від 19.07.2021. Заборгованість відповідача перед новим кредитором становить 49 390 грн, яка складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 11 000 грн; заборгованість за відсотками в розмірі 36 300 грн; заборгованість за комісійними винагородами в розмірі 2090 грн, яку товариство просило стягнути з відповідача на свою користь.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.09.2025 відкрито провадження по даній справі, визначено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.12.2025 позов ТОВ «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи фінанс» 49 390 гривень заборгованості, 2422,40 гривень судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 гривень.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідач 07.01.2026 подав до Закарпатського апеляційного суду апеляційну скаргу, яку ухвалою зазначеного суду від 09.02.2026 повернуто скаржнику.

06.03.2026 відповідач подав до суду заяву про перегляд заочного рішення від 01.12.2025 у цій справі.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 27.03.2026 поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.12.2025. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду від 01.12.2025 задоволено. Скасовано заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.12.2025 та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, просив розглянути справу в його відсутності, позовні вимоги підтримав, не заперечував проти розгляду справи в заочному порядку. Подав до суду додаткові пояснення, в яких просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала заяву, в якій просила провести судове засідання без її участі, позовні вимоги визнала частково, а саме по стягненні заборгованості за тілом кредиту.

Згідно з пп. 15.3 п. 1 розділу ХІІІ ЦПК України, розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до п. 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яке затверджено Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей.

Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі.

Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.

Позовна заява з додатками ТОВ «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів надійшла до суду в електронній формі. Після чого позовна заява та платіжна інструкція роздруковані в паперовій формі, а інші електронні копії паперових додатків до позовної заяви зберігаються в централізованому файловому сховищі АСДС.

У такому випадку, з урахуванням наявних технічних можливостей, суд вважає можливим здійснювати розгляд справи в змішаній формі.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні, встановлений строк (термін) то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статті 526, 527, 530 ЦК України визначено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк і в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ч.2 ст.1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 (позика), якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Судом встановлено, що 19.07.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №101239270 (індивідуальна частина), що підтверджується копією зазначеного договору. Вказаний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника (п. 6.1, п. 6.2 договору).

У ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір укладено в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Закону України «Про електронну комерцію».

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Вищезазначене узгоджується з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Судом встановлено, що за умовами вказаного договору ТОВ «Мілоан» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у сумі 11 000,00 грн строком на 15 днів з 19.07.2021. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 03.08.2021. Комісія за надання кредиту: 2090,00 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1 договору). Проценти за користування кредитом: 3300.00 грн, які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.5.1, п. 1.6. договору).

Виконання зобов`язання ТОВ «Мілоан» підтверджується копією платіжного доручення №30075528 від 19.07.2021, яким відповідачу перераховано кредитні кошти в розмірі 11 000,00 грн на рахунок НОМЕР_1 .

Пунктом 2.3.1 кредитного договору передбачено, що продовження вказаного у п.1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах таким чином:

Згідно із п. 2.3.1.1 Договору для продовження строку кредитування на пільгових умовах позичальник має вчинити дії, передбачені Розділом 6 Правил надання фінансових кредитів, що розміщені на веб-сайті. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту у відсотках від поточного залишку кредиту: 3 дні 3,00%; 7 днів 5,00% комісії; 15 днів 10,00% комісії. Якщо позичальник здійснює продовження строку (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою, визначеною п. 1.5.2 Договору.

Пунктом 2.3.1.2 договору передбачено пролонгацію на стандартних (базових) умовах. Так, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позивальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється за кількістю днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, наведеною в п. 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, які дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

У п. 4.2 розділу 4 договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.

Судом не встановлено пролонгації кредитного договору відповідно до умов п. 2.3.1.1 договору, оскільки відповідачкою не вчинено дії, що передбачені розділом 6 Правил надання фінансових кредитів.

Водночас, судом встановлено, що відповідачка збільшувала строк кредитування шляхом продовження користування кредитними коштам після завершення строку кредитування, тобто відбулася автоматична пролонгація дії договору на стандартних умовах як це передбачено п. 2.3.1.2 кредитного договору.

Зазначене свідчить про те, що нарахування ТОВ «Мілоан» відсотків за користування кредитними коштами за період з 20.07.2021 по 02.10.2021 відбулося в період строку кредитування, що відповідає умовам кредитного договору.

Також судом встановлено, що пунктом 1.5.1 договору передбачена комісія за надання кредиту: 2090.00 грн., яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Згідно довідки про щоденні нарахування та погашення станом, наданих ТОВ «Мілоан», заборгованість відповідача станом на 02.10.2021 складає 49 390 грн, яка складається з боргу за тілом кредиту 11 000 грн, боргу за відсотками 36 300 грн, боргу по комісії 2090 грн.

Викладене свідчить про те, що кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов кредитного договору, а відповідач підтвердив виникнення у нього зобов`язань, відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти, що ним і не оспорюється.

13.10.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи фінанс» укладено договір факторингу № 10Т, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується передати фактору права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Позивачем надано витяг з додатку до договору факторингу № 10Т від 13.10.2021, з якого встановлено загальна сума заборгованості відповідача становить 49 390 грн, яка складається з наступного: суми заборгованості по тілу кредиту в розмірі 11 000,00 грн, суми заборгованості по відсоткам 36 300 грн, заборгованості по комісії 2090 грн.

Позивач вживав заходи досудового врегулювання спору і направив відповідачу вимогу про погашення заборгованості від 25.07.2025, якою повідомив про набуття ним права вимоги до відвідача за кредитним договором та просив погасити заборгованість за вказаним договором протягом 30-ти календарні дні з моменту отримання вимоги, але не пізніше 25.08.2025.

Але відповідачкою не надано суду докази, які підтверджують виконання нею своїх зобов`язань з повернення грошових коштів, визначених умовами договору.

Таким чином, у судовому засіданні установлено, що ТОВ «Мілоан» виконало свої зобов`язання за договором у повному обсязі, а саме надало відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором, але остання в порушення умов кредитного договору, а також вимог діючого законодавства не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання.

До позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №101239270 (індивідуальна частина) від 19.07.2021 в розмірі 49 390 грн (11 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 36 300 грн заборгованості за відсотками, 2090 грн заборгованості за комісією), а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1-3 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19) витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до правових висновків висловлених Верховним Судом у справі №922/1964/21 від 16.11.2022 учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

При цьому, суд приходить до висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду викладеної у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, правовим позиціям Верховного Суду викладеним у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20,від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19).

Водночас суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 року. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Судом встановлено, що 05.05.2025 між ТОВ «Діджи фінанс» та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 укладено договір № 42649746 про надання правової допомоги та додаткову угоду до нього.

З акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) встановлено, що адвокат надала клієнту правничу (правову) допомогу загальною вартістю 5000 грн, а саме:

правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи фінанс» (період надання послуги 1 година, вартість 1000 грн);

складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, позивач (період надання послуги 2 години, вартість 3000 грн);

формування доказів до позовної заяви (письмові докази) (період надання послуги 0,5 години, вартість 500 грн);

подання позовної заяви та копії позовної заяви з додатками до суду шляхом надсилання позовної заяви поштовим відправлення період надання послуги 0,5 години, вартість 500 грн).

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідачем не заявлено.

Враховуючи вищезазначене з відповідача підлягає стягненню витрати позивача на професійну правничу допомогу на підставі ч. 3 ст. 33 та ст. 137, 141 ЦПК України у розмірі 5000,00 грн.

Сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2422,40 грн відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України також підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 141, 259, 263-265, 273, 354, 355, 280-282 ЦПК України, ст. 520, 526, 527, 530, 611, 625, 629, 1049, 1054 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (місцезнаходження: 04112, місто Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42649746) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про стягнення грошових коштів задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» 49 390 гривень (сорок дев`ять тисяч триста дев`яносто гривень) заборгованості, 2422,40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 гривень (п`ять тисяч гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя