Решение № 136272233, 05.05.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/739/25

Провадження № 2/147/83/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Почкіної О.М., із участю секретаря Бабчук В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Новояворівської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до Тростянецького районного суду Вінницької області з вищезазначеною позовною заявою, в якій просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі. 02.06.2021 шлюб було розірвано рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Від даного шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з відповідачкою. Наразі дитина навчається в 5-Б класі Новояворівської ЗЗСО І-ІІІ ст. №3. Після розірвання шлюбу позивачка знову одружилася та змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 .

З 20.06.2020 позивачка перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . Дитина фактично проживає з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 . Дозвіл на реєстрацію місця проживання дитини відповідач не надає, будь-які звернення позивачки ігнорує, що унеможливлює отримати статус багатодітної сім`ї та оформлення допомоги. Крім того відповідач ігнорує спілкування з дочкою. До березня 2022 року відповідач інколи спілкувався з дочкою, однак з 13.03.2020 відповідач життям дитини не цікавиться, не бере участі в її вихованні, не займається її розвитком, не цікавиться станом здоров`я, її успіхами та досягненнями в навчанні. З характеристики на дитину, виданою Новояворівською ЗЗСО І-ІІІ ст. №3, вбачається що з батьком дитини класний керівник не знайома, станом на 28.04.2025 батько дитини на батьківських зборах присутнім не був..

Тому просила суд позов задовольнити. позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути понесені судові витрати.

Ухвалою від 08.05.2025 у справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання та зобов`язано Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Новояворівської міської ради надати суду письмовий висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

30.09.2025 від Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Новояворівської міської ради надійшов письмовий висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою від 11.12.2026 підготовче провадження було закрито та справу призначено до розгляду по суті.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Надала суду заяву, в якій позов підтримала в повному обсязі та просить його задоволити. Крім того просила розгляд справи проводити без її участі на підставі наявних матеріалів.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Новояворівської міської ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав суду клопотання в якому просив розгляд справи проводити без участі представника третьої особи Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Новояворівської міської, крім того просить при винесенні рішення врахувати висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач у судові засідання 10.06.2025, 24.07.2025, 18.08.2025, 17.09.2025, 16.10.2025, 25.11.2025, 11.12.2025, 15.01.2026, 19.02.2026, 23.06.2026 не з`явився. Судом вживалися заходи для повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи шляхом скерування судової повістки за місцем його реєстрації. Судові повістки про виклик в судове засідання 17.09.2025, 16.10.2025, 07.11.2025, 25.11.2025, 11.12.2025, 15.01.2026, 19.02.2026, повернулися на адресу суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Судові повістки про виклик в судове засідання на 10.06.2025, 24.04.2025 26.03.2026, 30.04.2026 відповідач отримав. Крім того, за вказаним у позовній заяві контактним номером телефону судом скеровувалися телефонограми, які відповідач отримав. Крім того, судом вживалися заходи для повідомлення його про час та місце розгляду справи шляхом здійснення виклику відповідача до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Для з`ясування інформації щодо можливості відповідача брати участь в судових засіданнях з розгляду даної справи, скеровано до військової частини НОМЕР_2 за місцем несення військової служби ОСОБА_2 , судову повістку для вручення останньому. Згідно інформації, наданої військовою частиною НОМЕР_2 , ОСОБА_2 вибув у відрядження до військової частини НОМЕР_3 . Заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності відповідач не подавав, про причини неявки не повідомив. Також відповідачем не було подано відзиву на позов.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач вважається таким, що належно повідомлений про час і місце розгляду справи.Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивачка про поданні позовної заяви заявила клопотання про виклик свідка ОСОБА_6 . Судом вживалися заходи для виклику свідка в судове засідання, шляхом скерування судових повісток за місцем її реєстрації. Судова повістка про вилик на 19.02.2026 повернулася на адресу суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Судові повістки про виклик в судове засідання на 26.03.2026, 30.04.2026 свідок отримала. Крім того, за вказаним у позовній заяві контактним номером телефону судом скеровувалися телефонограми, які свідком були отримані. Разом з тим свідок в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив.Позивачка з клопотанням про привід свідка до суду зверталася.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на зазначені обставини, суд, у відповідності до ст. 247 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки усіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його оголошення.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки повне рішення виготовлено 05 травня 2026 року, то незважаючи на те, що судове засідання відбулося 30 квітня 2026 року, датою ухвалення даного рішення є саме 05 травня 2026 року в силу ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 06.06.2014. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02.06.2021 їхній шлюб був розірваний (а. с. 11-12).

ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 виданого 13.10.2014 виконавчим комітетом Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (а. с. 7).

З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , 12.03.2022, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Новояворівської міської ради, про що складений актовий запис №29. Прізвище дружини « ОСОБА_5 ».

Із витягу з реєстру Черкаської територіальної громади №2024/008138060, від 09.07.2024 вбачається, що позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 бласть (а. с. 8).

Із акту №7 затвердженого головою правління ОСББ м. Новояворівськ, вбачається, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації разом зі своєю дочкою ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9).

Із довідки-характеристики від 28.04.2025, виданої Новояворівським ЗЗСО І-ІІІ №3 Новояворівської міської ради вбачається що ОСОБА_3 навчається у вказаному навчального закладу з листопада 2022 року. Навчанням дитини опікується мати. З батьком класний керівник не знайома, з 2024 року батько батьківські збори не відвідував. (а.с. 10).

З довідки військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2025 №1708/1 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом осіб сержантського і старшинського складу з 20.06.2020 по теперішній час (а.с.15).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.09.2018 у справі №183/1472/18, з ОСОБА_2 було стягнуто на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання його дочки ОСОБА_3 в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.03.2018 і до досягнення дитиною повноліття (а.с.16-17) .

У висновку Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Новояворівської міської ради від 09.07.2025 встановлено доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 69-70).

При ухваленні рішення суд керується наступним.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 150 СК України визначено, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини..

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відтак, умовою ухилення від обов`язків по вихованню дитини, як підстави позбавлення батьківських прав, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судому постановах, зокрема, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22, провадження № 61-16965св23; від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, провадження № 61-951св24; від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, ; від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 відносно своєї дитини, в матеріалах справи відсутні. Доводи позивача, викладені у позовній заяви та в судовому засіданні належними та допустимими доказами не доведені. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач умисно ухилялася від виконання батьківських обов`язків з 2022 року по сьогодні.

У постанові КЦС ВС від 11.12.2024 № 344/17548/21 суд зробив висновок, що простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність матері призвела до розриву зв`язків між нею та донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її батька, то ця обставина не є достатньою для позбавлення матері батьківських прав щодо доньки.

Суд не бере до уваги, як доказ умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, довідку із навчального закладу , яка підтверджують тільки факт того, що батько не брав участі у шкільному житті дочки, а не те, що він ухиляється від виховання дитини.

Суд вважає, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У частині четвертій статті 19 СК України визначено, що під час розгляду судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком / матір`ю своїми обов`язками і бути законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц).

Судом встановлено, що висновком Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Новояворівської міської ради від 09.07.2025 встановлено доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У висновку визначено доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі того, що при спілкування з дитиною ОСОБА_3 встановлено факт, що між дочкою та батьком відсутній емоційний і душевний зв`язок, що призвело до відсутності спілкування. Крім того, з телефонної розмови з ОСОБА_9 встановлено, що останнім було проігноровано пропозицію комісії поспілкуватися з дочкою та не надано достатніх аргументів, які б свідчили про обставини, що перешкоджають батьку спілкуватися з дитиною.

Разом з цим, даний висновок є недостатньо обґрунтованим. Він містить лише посилання на інформацію, отриману зі слів матері та дочки з врахуванням довідок з місця навчання дочки та ґрунтується лише на тій обставині, що батько близько трьох років не спілкується з дитиною. Крім цього, у висновку не вказано, які заходи вживалися для вирішення проблемних питань, чи проводилися співбесіди з батьками, чи збиралися та враховувалися характеризуючи дані щодо обох батьків, чи проводилися обстеження умов проживання обох батьків, а також не вказано чи враховувалися зазначені обставини при прийнятті рішення про позбавлення батьківських прав.

Разом з тим, у висновку вказано, що ОСОБА_2 є діючим військовослужбовцем, що проходить військову службу за контрактом, заперечує проти позбавлення його батьківських прав, вказав, що в зв`язку з постійними відрядженнями не має змоги спілкуватися з дочкою.

Тому суд критично оцінює такий висновок та до уваги його не бере, оскільки доказів свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків, тобто доказів, що батько не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не цікавиться навчанням, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання, висновок не містить.

У постанові від 04 квітня 2025 року у справі № 6290/3692/2355 Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду суд вказав, що сам по собі факт недостатнього спілкування батька з дитиною не може бути підставою для позбавлення батьківських прав, як і необхідність для позивачки отримувати згоду на вчинення тих чи інших дій щодо дитини, зокрема, згоду на лікування у спеціальних медичних закладах тощо.

Тому твердження позивачки, що відповідач ігнорує спілкування з дитиною та її звернення на отримання згоди про реєстрацію місця проживання дитини, не можуть сприйматися судом як підставу для позбавлення батьківських прав відповідача без зазначені інших обставин, які б вказували на порушення прав дитини відповідачем, настільки, що це б вказувало на необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання про позбавлення відповідача батьківських прав, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.(постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.12.2024 у справі № 561/474/24)

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

А будь-яких доказів, які б вказували на порушення прав дитини відповідачем, настільки, що це б вказувало на необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав позивачем не представлено та судом не здобуто.

Враховуючи зазначене, підстав вважати обґрунтованими доводи позову про необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав щодо відповідача немає.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів про те, що відповідач дійсно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати, які поніс позивач, відповідно до норм ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 76-79, 81, 89, 141, 259, 264-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Новояворівської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_6 ), зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ), адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Орган опіки та піклування в осбі виконавчого комітету Новояворівської міської ради, код ЄДРПОУ 34921627, місцезнаходження: вул. Т.Шевченка, буд. 2, м.Новояворівськ, Яворівський район, Львівська область.

Суддя О.М. Почкіна