Постановление суда № 136256182, 04.05.2026, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/2739/26

2-з/703/5/26

УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

04 травня 2026 року м. Сміла

Суддя Смілянського міськрайонного суду Черкаської області Овсієнко І.В., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерського господарства «Агро-Носачів», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агромай», треті особи Приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк Олексій Степанович, приватний нотаріус Звенигородського нотаріального округу Черкаської області Білоус Василь Пантелеймонович про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, скасування реєстраційного запису,

у с т а н о в и в :

01.05.2026 позивач через представника, адвоката Демиденка А.І. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерського господарства «Агро-Носачів», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агромай», треті особи Приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Плесюк Олексій Степанович, приватний нотаріус Звенигородського нотаріального округу Черкаської області Білоус Василь Пантелеймонович.

Предметом позову є визнання недійсним як фраудаторного, договору купівлі-продажу статутного капіталу Фермерського господарства «Агро-Носачів», що укладений 13.04.2024 між ОСОБА_2 як відчужувачем та ОСОБА_3 як набувачем, посвідчений приватним нотаріусом Звенигородського нотаріального округу Черкаської області Білоусом В.П. (запис в реєстрі під №888), а також застосування наслідків недійсності правочину, скасування реєстраційного запису про право власності.

Разом із позовом до суду подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 100% статутного капіталу Фермерського господарства «Агро-Носачів» (код ЄДРПОУ 40651994, місцезнаходження юридичної особи с. Носачів Черкаського району Черкаської області, вул. Затишна, 28А) та пов`язані з цією часткою корпоративні права.

Заява обґрунтована тим, що рішенням Смілянського міськрайонного суду від 04.10.2023 в справі №703/141/23, що залишене без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 19.12.2023 та постановою КЦС ВС від 26.09.2024, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволений, стягнуто із останнього борг в сумі 2430000,00 грн.

Судове рішення набрало законної сили 19.12.2023, а постановою приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О.С. від 26.01.2026 відкрите виконавче провадження №80086153 з примусового виконання виконавчого листа №703/141/23, що виданий Смілянським міськрайсудом 21.10.2024.

Відчуження боржником статутного капіталу фермерського господарства після набрання законної сили судовим рішенням, яким з тієї ж особи на користь позивача в справі стягнуто заборгованість, свідчить про існування реальної загрози ефективному захисту та поновленню порушених прав позивача в разі задоволення поданого позову, без вжиття заходів з його забезпечення. Невжиття заходів забезпечення позову, подальші імовірні дії відповідачів в справі щодо відчуження майна унеможливлять виконання рішення суду та ефективний захист порушеного права позивача без нових звернень до суду, тому останній вбачає підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на статутний капітал Фермерського господарства «Агро-Носачів».

За п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається, зокрема, одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини першої статті 151 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Оскільки викладені в заяві обставини та надані заявником докази є достатніми для розгляду заяви про забезпечення позову, заява про забезпечення позову розглядається без повідомлення учасників справи, що відповідає вимогам статті 153 ЦПК України.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши долучені до неї докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 23.04.2024 в справі № 686/29307/23, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, що можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20 вказано, що "під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами".

У постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №914/970/18 зазначено, що "під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову".

Предметом позову в даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу статутного капіталу фермерського господарства, застосування наслідків недійсності відповідного правочину, вказані вимоги заявлені третьою особою кредитором відчужувача.

Судове рішення, яким із відчужувача за спірним договором, ОСОБА_2 стягнутий на користь позивача в справі, ОСОБА_1 борг, набрало законної сили та звернуте до примусового виконання.

Водночас ОСОБА_1 не надав суду належних і достатніх доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а невжиття судом заходу забезпечення позову, зокрема, шляхом накладення арешту на статутний капітал фермерського господарства, унеможливить виконання судового рішення.

Вказаний висновок суд робить із наступного.

Спірний правочин вчинений відповідачами 13.04.2024, тобто після набрання законної сили постановою суду апеляційної інстанції, якою рішення Смілянського міськрайонного суду про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості залишене без змін, однак протягом часу, коли ухвалою суду касаційної інстанції постановлено зупинити виконання відповідного рішення.

21.10.2024 на виконання вказаного рішення суду виданий виконавчий лист, проте позивач звернувся для примусового виконання рішення лише в січні 2026 року, тобто понад рік із часу отримання виконавчого документу та 1 рік та 10 місяців із часу вчинення спірного правочину.

Для приватного права апріорі властивими є засад, як розумність. Розумність характерна як для оцінки, врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

Поняття «розумний строк» є оціночним, тобто таким, що визначається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин, він залежить від багатьох факторів та не повинен перевищувати меж необхідності (постанова ВС від 11.02.2020 у справі №910/15004/18).

Суд зауважує, що для стягнення із боржника грошових коштів, позивач тривалий час не звертався до органів, що уповноважені на здійснення примусового виконання, при цьому не посилається на будь-які перешкоди, що унеможливлювали для нього вчинити такі дії.

Обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу (постанова ВП ВС від 04.02.2026 в справі №910/6654/24).

Звернення до відповідних органів є правом, а не обов`язком особи, однак за відсутності виконавчого провадження закономірно, що ризик невиконання обов`язку боржником цілком перекладається на кредитора, який не проявив розумної обачності для захисту належного йому права на завершальній стадії провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі №367/252/24 вкотре наголосила, що за захистом своїх невизнаних, оспорених або порушених прав має насамперед звертатися особа, чиї права не визнаються, оспорюються або порушуються. У цьому випадку такою особою, безумовно, є кредитор - стягувач у виконавчому провадженні.

За обставинами даної справи, позивач клопоче про вжиття заходів забезпечення позову про визнання правочину недійсним та застосування реституції, через тривалий час після вчинення правочину, шляхом арешту частки в статутному капіталі юридичної особи в розмірі 100%, обґрунтовуючи тим, що особа, яка по відношенню до нього є боржником, розпорядилася вказаним об`єктом йому на шкоду.

Суд не погоджується із обраним позивачем заходом забезпечення позову, оскільки такий суперечить нормам п. 1 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, що дозволяє забезпечувати позов, серед іншого, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. При цьому звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 не посилається належним чином на норми ст. 151 ЦПК України, якими передбачений перелік заходів, що можуть вживатися для забезпечення позову і такий викладений невичерпним чином.

При цьому позивач не наводить жодних обставин, що дають достатні підстави вважати, що станом на час подання заяви про забезпечення позову статутний капітал ФГ «Агро-Носачів», через тривалий час після його відчуження, належить будь-кому із відповідачів у справі та вказаними заходами не буде спричинено неспівмірного втручання в права інших осіб.

Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою своїх прав. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює прав позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (постанова ВП ВС від 04.02.2026 в справі №910/6654/24).

Також у справі відсутні докази того, що незабезпечення позову може ускладнити ефективний захист або поновлення охоронюваних законом прав або інтересів заявника.

За вказаних обставин суд не вбачає, що обраний позивачем захід забезпечення позову є виправданим та ефективним для потреб даного провадження, а заява ОСОБА_1 про забезпечення позову не є належним чином обґрунтованою, отже задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 149, 150-153, 258, 260, 261, 353 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

В задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її складення.

Суддя І.В.Овсієнко