Решение № 136252123, 05.05.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2026 року Справа № 480/566/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/566/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - відповідач), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14 січня 2026 року за № 183950010045 про відмову ОСОБА_1 , в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26 липня 1993 року по 1 березня 2006 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.07.1984р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 починаючи з 21 листопада 2025 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14 січня 2026 року № 183950010045 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 26.07.1993 року по 01.03.2006 року, згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки з 01.01.2023 року РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.01.1992 року, тому до трудового стажу зараховуються періоди роботи на території РФ по 31.12.1991 року. Позивач не погоджується з даним рішенням відповідача, вважає їх протиправним та таким, що порушує її права.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача.

Крім того даною ухвалою було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи позивача, в тому числі заяву про призначення пенсії, розписку-повідомлення та розрахунок стажу до оскаржуваного рішення.

Копія даної ухвали була направлена Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області через систему "Електронний суд" та отримана ним 06.02.2026, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с. 33а). Проте вимоги суду не виконано, відзиву на позовну заяву суду надано не було.

На виконання вимог суду. представником Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області було надано суду через систему "Електронний суд" витребувані докази.

Ненадання у встановлений ухвалою суду строк відзиву, суд, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства, кваліфікує як визнання позову.

Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 , позивач працювала, зокрема, з 26.07.1993 по 01.03.2006 в російській федерації (а.с. 13 (зворотній бік), 60). Даний факт також підтверджується довідками від 16.07.2021 № 144 та №145, виданими ОКЗП "Тьоткинська школа-інтернат для дітей з обмеженими можливостями здоров`я" (а.с. 20-21).

Позивач звернулася до пенсійного органу із заявою від 06.01.2026 року про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (а.с. 48).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

Рішенням від 14.01.2026 року № 183950010045 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 38).

При цьому в даному рішенні зазначено, що вік заявниці 60 років 01 місяць 25 днів. Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування становить не менше 32 роки. Страховий стаж особи становить 27 років 05 місяців 25 днів.

Крім того в оскаржуваному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи в російській федерації з 26.07.1993р. по 01.03.2006р. згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 30.07.1984р., у зв`язку із припиненням з 01.01.2023р. росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., при призначенні пенсій/поновленні раніше призначених пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації. До страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби, навчання) на території російської федерації по 31 грудня 1991р.

Водночас зазначено, що періоди роботи з 01.08.2006р. зараховано за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5).

Не погодившись з даним рішенням відповідача, позивач звернулася з позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про пенсійне забезпечення громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, який набрав чинності 01.01.2004.

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

В силу положень ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Також, ч. 4 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.

При цьому статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).

Згідно з п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

З копії трудової книжки НОМЕР_1 , суд вбачає, що позивач працювала, зокрема, з 26.07.1993 по 01.03.2006 в російській федерації (а.с. 13 (зворотній бік), 60). Даний факт також підтверджується довідками від 16.07.2021 № 144 та №145, виданими ОКЗП "Тьоткинська школа-інтернат для дітей з обмеженими можливостями здоров`я" (а.с. 20-21).

В свою чергу, органом Пенсійного фонду не надано доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки, а також інших наданих документів.

При цьому з оскаржуваного рішення суд вбачає, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи в російській федерації з 26.07.1993р. по 01.03.2006р. згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 30.07.1984р., у зв`язку із припиненням з 01.01.2023р. росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р.

Суд зазначає, що частиною 2 статті 4 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

13 березня 1992 року Україна стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (надалі - Угода від 13.03.1992).

Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Отже дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

В силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.

Відповідно до абзаців 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

При цьому судом враховано, що 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

01 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст.417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м.Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).

Проте суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Таким чином, положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.

Отже, оскільки позивач працювала у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.

Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, зробленим ним у постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22.

При цьому суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

А відтак суд зазначає, що відповідачем було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи в російській федерації з 26.07.1993 року по 01.03.2006 року, згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 , з тих підстав, що з 01.01.2023 року РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.01.2026 року № 183950010045 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 26.07.1993 року по 01.03.2006 року, згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 .

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 починаючи з 21 листопада 2025 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Крім того у даному спорі суд не обраховує загальний стаж роботи позивача, що виключає можливість зобов`язання відповідача призначити позивачеві пенсію, оскільки в межах розгляду даної адміністративної справи судом не досліджувалось питання наявності у позивача загального трудового стажу, а обов`язковою передумовою призначення пенсії є наявність визначеного законом загального стажу.

Таким чином з урахуванням вище викладеного та урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 06.01.2026 року про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням висновків суду.

Відповідно, позовна вимога в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 починаючи з 21 листопада 2025 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», задоволенню не підлягає.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області суму судового збору в розмірі 532,48 грн., сплаченого згідно з платіжною інструкцією від 30.01.2026 (а.с. 27).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14.01.2026 року № 183950010045 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи з 26.07.1993 року по 01.03.2006 року, згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 06.01.2026 року про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) суму судового збору в розмірі 532,48 грн. (п`ятсот тридцять дві гривні 48 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Павлічек