Решение № 136226502, 04.05.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/1372/26

381/1111/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Куліковських А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

У лютому 2026 року ТОВ «Споживчий Центр» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 26369,00 грн та судових витрат у розмірі 2662,40 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 06.12.2023 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 06.12.2023-100001464.

Позивач зазначає, що кредитор виконав свої зобов`язання та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 04 березня 2026 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Водночас, відповідач ухвалу судді від 09 березня 2025 року про відкриття провадження не отримав, оскільки надіслана судом на останню відому його адресу кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження не подав.

Відповідно до правил ст. 178 ЦПК України, відповідач скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву.

09.04.2026 відповідач подав до суду відзив, у якому зазначає, що не визнає розмір заявлених позовних вимог. Вказує, що між сторонами укладено кредитний договір на суму 13000,00 грн. Водночас позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 26369,00 грн, у тому числі тіло кредиту та проценти. Вказує, що він частково погасив заборгованість на суму 6770,32 грн.

Зазначає, що з 15.09.2022 року він проходить військову службу за мобілізацією, а строк кредитування припадає на період служби, у зв`язку із чим відповідно до законодавства він звільнений від сплати процентів за кредитом.

У зв`язку з цим вважає, що стягненню підлягає лише заборгованість за тілом кредиту з урахуванням здійснених ним платежів у розмірі 6219,31 грн, та просить задовольнити позов частково у вказаному розмірі.

До відзиву долучив копію військового квитка та довідку форми 5 ІНФОРМАЦІЯ_1 № 72/73 від 20.03.2026 року.

Позивачу копія ухвали судді про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи доставлена до його електронного кабінету. Від позивача будь-яких клопотань, заяв до суду не надходило.

31.03.2026 року представник позивача через систему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідач зобов`язаний належним чином виконувати умови кредитного договору та сплачувати проценти за користування кредитними коштами. Вказує, що часткова сплата відповідачем заборгованості підтверджує визнання ним боргу.

Зазначає, що для застосування пільг, передбачених законодавством для військовослужбовців, відповідач не надав необхідних документів та не звертався із відповідною заявою, у зв`язку з чим у позивача були відсутні підстави для їх застосування.

Також вказує, що нарахування процентів здійснювалось у межах строку кредитування відповідно до умов договору, а відповідач частково виконав зобов`язання, сплативши частину тіла кредиту, процентів та комісії.

У зв`язку із цим просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

01.04.2026 представник відповідача через систему «Електронний суд» подала до суду клопотання з проханням долучити до матеріалів справи копію військового квитка відповідача.

Оскільки суд призначив справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тому для її розгляду судове засідання не проводиться.

Дослідивши наявні у справі докази та з`ясувавши обставини справи, суд встановив таке.

06.12.2023 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 06.12.2023-100001464.

Сума кредиту 13000,00 грн, строк, на який надається кредит 140 днів з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту 23.04.2024 року.

Процентна ставка фіксована, незмінна, у розмірі 1% за 1 день користування кредитом.

Комісія за надання кредиту 15% від суми кредиту та дорівнює 1950,00 грн.

Неустойка 130,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання умов договору.

На підтвердження виконання кредитором своїх зобов`язань за вказаним договором позивач надав квитанцію LiqPay, згідно з відомостями якої Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» на виконання кредитором зобов`язання за цим договором кредиту здійснило переказ обумовленої сторонами суми кредиту на картку/платіжний засіб відповідача.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документ з назвою «Розрахунок заборгованості за договором», відповідно до відомостей якого заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 13.02.2026 складає 26369,00 грн, з яких 12989,64 грн основний борг, 13379,36 грн проценти.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.

З матеріалів справи суд встановив, що між сторонами існують кредитні правовідносини.

Спір у цій справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем обов`язків з повернення коштів у кредитних правовідносинах.

Також суд встановив, що наявні у матеріалах справи докази (зокрема, платіжне доручення, видане банком) належно та достатньо підтверджують виконання позивачем як кредитором обов`язку з надання коштів позичальнику.

Виходячи з презумпції правомірності правочину, задекларованої у ст. 204 ЦК України, суд вважає доведеним факт існування між сторонами договірних відносин.

Матеріали справи не містять доказів спростування презумпції дійсності укладеного кредитного договору.

Суд створив учасникам справи належні умови для ознайомлення із рухом справи, забезпечивши дотримання принципів гласності та відкритості судового процесу, а також надав сторонам строк для подачі заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач не заперечив факт отримання кредитних коштів у вказаному в позовній заяві розмірі, а також обставину їх неповернення.

З огляду на це суд вважає підтвердженою обставину отримання відповідачем кредиту в обумовленому договором розмірі та обставину існування у відповідача у спірних правовідносинах простроченої заборгованості за цим договором.

Щодо розміру заборгованості яка підлягає стягнення з відповідача на користь позивача суд зазначає таке.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву позивач не заперечив стосовно зазначених у цій довідці відомостей. Водночас відповідач вказав на безпідставне нарахування позивачем процентів за користування кредитом під час його перебування у ЗСУ.

Також відповідач повідомив суду про часткове здійснення ним погашення заборгованості у спірних правовідносинах, яку просив зарахувати у рахунок погашення основної заборгованості.

Зазначена позивачем сума цих погашень відповідає зазначеній у позові інформації та відомостям наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Щодо заборгованості за процентами суд зазначає таке.

Суд бере до уваги, що відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № 72/73 від 20.03.2026, головний сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по мобілізації з 15 вересня 2022 року по теперішній час.

Відомості наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором свідчать, що позивач нараховував відповідачу проценти за користування кредитом та здійснював їх погашення за рахунок внесених відповідачем коштів на погашення заборгованості за договором.

Проте, відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

За таких обставин суд зазначає, що банк безпідставно нараховував та стягував з відповідача проценти за рахунок внесених на погашення боргу сум з дати мобілізації відповідача, а також безпідставно не списав їх.

Ураховуючи вимоги частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та докази, які підтверджують факт перебування відповідача на військові службі з 2022 року по теперішній час, суд дійшов висновку про те, що внесені відповідачем кошти, які позивач зарахував у рахунок погашення нарахованих процентів останній повинен був зарахувати у рахунок погашення суми кредиту.

Суд зазначає, що відсутність звернення відповідача до позивача з доказами перебування його на військовій службі та наявності у нього такої пільги не спростовує той факт, що на ОСОБА_1 розповсюджується дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За наявності позову банку про стягнення боргу за кредитним договором суд самостійно здійснює перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом).

Аналогічний висновок щодо застосування відповідних норм права висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 642/548/21.

Крім цього, суд встановив, що за умовами договору кредиту передбачено сплату позичальником комісії за надання кредиту, у рахунок погашення якої позивач також зараховував сплачені відповідачем кошти.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 666/4957/15-ц вказав, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, тому така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

У зв`язку із цим Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Водночас у ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.

Суд зазначає, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

З огляду на вказане сплачені відповідачем кошти, які позивач зарахував у рахунок погашення заборгованості за комісією, підлягають зарахуванню у рахунок погашення основного боргу.

Відомості розрахунку заборгованості за договором кредиту та зміст позову свідчать, що у рахунок погашення заборгованості за кредитом позивач сплатив кошти у загальному розмірі 6770,32 грн.

Згідно з умовами договору кредиту відповідачу надані кредитні кошти у розмірі 13000,00 грн.

Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 6229,68 грн (тіло кредиту 13000,00 грн сплата заборгованості 6770,32 грн).

При цьому суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15, у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства заснована на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства ? суду та сторін (позивача та відповідача).

Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.

Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

На відповідача покладено обов`язок спростувати заявлені у позові вимоги.

Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей.

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

За умови доведення як факту отримання відповідачем коштів, так і користування ними, саме на останньому лежить процесуальний обов`язок спростувати наявність решти заборгованості за тілом кредиту.

За наслідком розгляду цієї справи суд дійшов висновку про те, що позивач довів факт отримання відповідачем коштів та користування ними, а відповідач не виконав обов`язку спростування цих обставин, не надав суду докази відсутності у нього заборгованості за отриманим кредитом та доказів її погашення.

Враховуючи викладене та встановивши порушення відповідачем умов кредитного договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням результату вирішення цієї справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 628,06 грн (24% від заявлених позовних вимог).

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Задовольнити частково позов.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором № 06.12.2023- 100001464 від 06.12.2023 у розмірі 6229 (шість тисяч двісті двадцять дев`ять) гривень 68 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» судовий збір у розмірі 628 (шістсот двадцять вісім) гривень 06 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене 04.05.2026.

Суддя Сніжана АНАПРІЮК