Решение № 136221448, 04.05.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/6815/26

пр. № 2/759/8121/26

04 травня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Ключника А.С., за участю секретаря судового засідання - Валинкевич В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження (з повідомленням сторін) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . Право приватної власності позивачки на вказану квартиру підтверджується Свідоцтвом про право власності, виданим 04.02.2009 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу від 27.01.2009 № 105-С. У цьому свідоцтві прямо зазначено, що квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 45,20 кв. м, житловою площею 26,30 кв. м, належить саме ОСОБА_1 на праві приватної власності.

У січні 2026 року позивачка звернулася із заявою про проведення реєстраційних дій щодо належної їй квартири, однак рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_4 від 22.01.2026 року № 82962043 у проведенні реєстраційних дій було відмовлено. Із місту цього рішення вбачається, що підставою відмови стала наявність зареєстрованого обтяження щодо об`єкта нерухомого майна, а також виявлена реєстратором інформація про те, що в реєстрі власником значиться інша фізична особа. Саме з цього рішення позивачка фактично дізналася про існування перешкоди у реалізації свого права розпорядження майном, яке належить їй на праві приватної власності.

Після цього позивачкою було отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових грав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 462417693 від 30.01.2026 року. Із цієї довідки встановлено, що у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис про арешт нерухомого майна, зареєстрований 31.08.2004 року о 12:56:12 за реєстраційним номером обтяження 1267172 реєстратором - Першою Київською державною нотаріальною конторою. Підставою обтяження зазначено ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 27.08.2004 року, а об`єктом обтяження визначено квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . У цьому ж записі як власника помилково зазначено ОСОБА_5 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином позивачки. Водночас квартира АДРЕСА_1 ніколи йому не належала.

Матеріали виконавчого провадження також підтверджують, що боржником був саме ОСОБА_6 , а не позивачка. Так, постановою про відкриття виконавчого провадження від 06.01.2005 року, винесеною державним виконавцем відділу ДВС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Мілевською В.В., відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-3101 від 08.11.2004 року, виданого Святошинським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 боргу у сумі 21462 грн. 90 коп. на користь ОСОБА_3 .

Надалі постановою державного виконавця Коца О.М. від 24.03.2006 року, затвердженою начальником ДВС Святошинського району м. Києва, виконавчий документ було повернуто стягувачеві на підставі його заяви. Тобто ще у 2006 році виконавчий документ було фактично виведено з примусового виконання, однак арешт, закладений на квартиру, з реєстру виключений не був, що змушує позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2026 справу розподілено судді Ключнику А.С.

Ухвало суду від 27.03.2026 року прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі, яку постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження (з повідомленням сторін) на 04.05.2026 року, о 10:00 год.

У судове засідання позивач не з`явився та подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився та подав до суду заяву про визнання позову та про розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, суд встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . Право приватної власності позивачки на вказану квартиру підтверджується Свідоцтвом про право власності, виданим 04.02.2009 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу від 27.01.2009 № 105-С (а.с. 19).

У січні 2026 року позивачка звернулася із заявою про проведення реєстраційних дій щодо належної їй квартири, однак рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_4 від 22.01.2026 року № 82962043 у проведенні реєстраційних дій було відмовлено. Із місту цього рішення вбачається, що підставою відмови стала наявність зареєстрованого обтяження щодо об`єкта нерухомого майна, а також виявлена реєстратором інформація про те, що в реєстрі власником значиться інша фізична особа.

У Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис про арешт нерухомого майна, зареєстрований 31.08.2004 року о 12:56:12 за реєстраційним номером обтяження 1267172 реєстратором - Першою Київською державною нотаріальною конторою. Підставою обтяження зазначено ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 27.08.2004 року, а об`єктом обтяження визначено квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . У цьому ж записі як власника помилково зазначено ОСОБА_5 .

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 06.01.2005 року, винесеною державним виконавцем відділу ДВС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Мілевською В.В., відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-3101 від 08.11.2004 року, виданого Святошинським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 боргу у сумі 21462 грн. 90 коп. на користь ОСОБА_3 .

Надалі постановою державного виконавця Коца О.М. від 24.03.2006 року, затвердженою начальником ДВС Святошинського району м. Києва, виконавчий документ було повернуто стягувачеві на підставі його заяви.

Таким чином, ще у 2006 році виконавчий документ було фактично виведено з примусового виконання, однак арешт, закладений на квартиру, з реєстру виключений не був, що змусило позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

У частині 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно ч. 4 ст. 59 Закону, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч.5 ст. 59 Закону).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 661/624/16-ц (провадження № 14-618цс18) викладено висновки про те, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, має право звернутися до суду з позовом як про визнання права власності на майно, на яке накладено арешт, та зняття з нього арешту, так і з позовом лише про зняття з такого майна арешту, якщо підтверджено приналежність арештованого майна на праві власності позивачу та відсутність оспорювання або невизнання такого права.

Подібні правові висновки наведено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 640/7794/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц, а в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 922/1334/17, від 02.10.2018 у справі № 916/3108/17, від 05.03.2019 у справі № 903/206/18, від 30.09.2019 у справі № 908/1532/18, від 04.10.2023 року у справі № 337/2402/22 (провадження № 61-7442св23, від 06.02.2023 року у справі № 463/2924/22 (провадження № 61-11005св22), від 30.11.2023 року у справі № 459/2046/20 (провадження № 61- 18675св21), від 14.02.2024 року у справі № 754/11116/22 (провадження № 61-14490св23).

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно до наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що накладений арешт на нерухоме майно позивача існує формально та унеможливлює вільне володіння, користування та розпорядження позивачем своїм майном.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач довів ті обставини, на які посилався, як на підставу своїх позовних вимог, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову.

Керуючись ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.

Скасувати обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, внесене 31 серпня 2004 року за № 1267172 до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути у рівних частинах з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору по 665 грн. 60 коп. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Повний текст рішення складено 04.05.2026 року.

Суддя: Ключник А.С.