Решение № 136197708, 01.05.2026, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/9364/25

Номер провадження 2/629/535/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.05.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання Лукаренко А.Р., розглянувши в місті Лозова Харківської області у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу № 629/9364/25 за уточненим позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнової Наталії Андріївни до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця», про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію по інвалідності, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, представник відповідача - адвокат Мельник Ксенія Олександрівна, -

ВСТАНОВИВ:

31.12.2025 року позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся до суду з позовом, який згодом уточнив. У позові просив стягнути з відповідача матеріальну допомогу при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію (по інвалідності) на пільгових умовах в розмірі трьох середньомісячних заробітків в сумі 30 372 грн 96 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію (по інвалідності) на пільгових умовах за період з 07.01.2025 року по день винесення рішення (станом 09.02.2025 року) становить 106 635 грн 50 коп., моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 пропрацював у відповідача понад 11 років та був звільнений 06.01.2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності за ст. 38 КЗпП України. Відповідно до п. 6.30 Колективного договору, позивач вважає, що має право на одноразову допомогу (3 заробітки) та додаткову виплату за сумлінну працю (4 заробітки), які не були виплачені при звільненні, а також на моральну шкоду.

Ухвалою суду було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, учасникам справи надано строк для подання заяв по суті.

Представник відповідача надала відзив та письмові пояснення, у яких просила відмовити у задоволенні позову повністю, оскільки виплата допомоги була призупинена внутрішнім рішенням правління № Ц-54/31 через воєнний стан. Крім того, період стягнення середнього заробітку обмежений законом до 6 місяців. Щодо стягнення моральної шкоди представник вказала, що наявність шкоди не доведена, як і її розмір.

Інших заяв по суті не надходило.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за можливе, відповідно до ст.279 ЦПК України, розглянути справу за наявними в матеріалах доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши заяви по суті, судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Так, ОСОБА_1 з 14.05.2013 по 06.01.2025 рік перебував у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», що підтверджується копією трудової книжки. Стаж роботи складає понад 11 років.

Згідно наказу виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ

вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» № 10/OС від 06.01.2025 року ОСОБА_1 звільнено з посади слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів 3 розряду транспортного цеху за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію по інвалідності (ІІІ група).

Вищевказаним наказом передбачено виплату одноразової матеріальної допомоги, відповідно до Колективного договору у розмірі 3 (трьох) середньомісячних заробітків (посадових окладів), яка в день звільнення виплачена не була.

Згідно з викладеним в вищезазначеному наказі виплату повинні були провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до довідки наданої на адвокатський запит від 06.02.2026 року, розмір одноразової матеріальної допомоги при звільненні, належний ОСОБА_1 становить 3 (три) середньомісячних заробітків і складає 30 372, 96 грн.

Згідно з п. 6.30 Колективного договору, витяги з якого долучені представником позивача, право на виплату 3-х середньомісячних заробітків у позивача виникло беззаперечно.

Посилання представника відповідача на протокол засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, як на законну підставу для невиплати позивачу належних йому сум при звільненні в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану», є безпідставним, зважаючи на наступне.

Доказів внесення змін до колективного договору стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахувань та виплат належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразової допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення, у зв`язку з виходом на пенсію за віком, до суду не надано.

15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативною роботодавця, однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» не було, через відсутність зворотної дії в часі вказаного Закону.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком не було, будь-яких змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів» ДП «Укрспецвагон» з цього приводу внесено не було, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності є обґрунтованою та підлягає задоволенню у розмірі трьох середньомісячних заробітків з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Отже, суд вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити 3 середньомісячні заробітки, що становить 10 124,32 грн ? 3 = 30 372,96 грн, дана сума повністю узгоджується з викладеним у довідці начальника ВП ПВРЗ філії УЗ Вагон-сервіс АТ Укрзалізниця.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення працівника видати йому належно оформлену трудову книжку і провести з ним повний розрахунок по належних йому виплатах.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться власником або уповноваженим ним органом в день звільнення. Про нараховані суми належні працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Відповідно до приписів Конституційного Суду, викладених у рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року, надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 233 КЗпП та ст.ст. 1,12 Закону України «Про оплату праці», роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно статей 5 та 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Так як ОСОБА_1 був звільнений законно за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, але роботодавець не виплатив йому всі належні суми у день звільнення, то застосуванню підлягає положення ст.117 КЗпП України.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент звільнення позивача і діє на час ухвалення рішення), відповідальність роботодавця обмежена періодом не більш як за шість місяців.

Оскільки розрахунок не проведено з 07.01.2025 по дату рішення (понад рік), суд стягує суму за максимальні 6 місяців.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих

днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наданої довідки про заробітну плату слюсара з ремонту колісних транспортних засобів філії «ПВРЗ» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 від 21.01.2026 року: середньоденна заробітна плата за листопад 2024 року становить 390 грн 71 коп., відпрацьованих годин 144, днів 18; середньомісячна заробітна плата за листопад 2024 року - 7032 грн 83 коп. Середньомісячна заробітна плата за грудень 2024 року - 9247 грн 85 коп., середньоденна за грудень 2024 року - 420 грн 36 коп., відпрацьованих годин 176, днів 22. Тобто, середньомісячна заробітна плата, що передувала звільненню (05.01.2025) становить (7032 грн. 83 коп. + 9247 грн. 85 коп.= 16 280 грн. 68 коп.) : 2 = 8140 грн 34 коп. Середньоденна заробітна плата становить 405 грн. 54 коп. (390 грн 71 коп. + 420 грн 36 коп.) : 2.

Згідно з п. 3 Порядку № 100, до розрахунку середньої заробітної плати включаються не лише оклад, а й премії (у тому числі річні за підсумками роботи), надбавки за вислугу років та інші виплати, які мають постійний характер. Проста відомість за листопадгрудень може не відображати повний обсяг преміальних виплат, тоді як спеціальна довідка для розрахунку допомоги при звільненні готується бухгалтерією з урахуванням усіх цих нюансів.

Згідно наказу про припинення трудового договору від 06.01.2025 № 10/OC ОСОБА_1 звільнений на пенсію по інвалідності (3 група) із виплатою 3 (трьох) середньомісячних заробітків.

В довідці, що міститься в матеріалах справи, начальником ВП ПВРЗ філії УЗ Вагон-сервіс АТ Укрзалізниця вказано, що одноразова матеріальна допомога при звільненні працівника вперше роботи за власним бажанням у зв?язку з виходом на пенсію виплачується в залежності від стажу роботи в галузі (більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки). Розмір 3 середньомісячних заробітків складає 30 372,96 (тридцять тисяч триста сімдесят дві грн 96 коп.) грн.

Враховуючи те, що роботодавцем в довідці офіційно визнано розмір трьох окладів як 30 372,96 грн, щляхом ділення цієї суми на три (30 372,96 / 3) ми отримуємо базу розрахунку одного середньомісячного заробітку 10 124,32 грн, що враховує повний обсяг виплат, передбачених Порядком № 100, а тому до стягнення підлягає: 10 124,32 грн ? 6 міс. = 60 745,92 грн.

Оцінюючи доводи Відповідача про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до 1% від заявленої суми (що становить 18 130,00 грн) на підставі принципів розумності, співмірності та форс-мажорних обставин, суд виходить із того, що положення ст.117 КЗпП України вже містить у собі встановлений законодавцем механізм забезпечення пропорційності та запобігання надмірному майновому навантаженню на роботодавця.

Стягнення середнього заробітку за обмежений законом період (6 місяців) при фактичній тривалості затримки понад 13 місяців вже є суттєвим заходом обмеження відповідальності відповідача.

Крім того, посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, яка дозволяє суду зменшувати розмір відшкодування, враховуючи розмір простроченої заборгованості та її співвідношення із середнім заробітком, є безпідставними, оскільки невиплачена матеріальна допомога становить 30 372,96 грн, що не є мізерною сумою для пересічного громадянина, а позивач є пенсіонером та особою з інвалідністю III групи, для якої своєчасність соціальних виплат є критично важливою для забезпечення життєдіяльності. Також, суд бере до уваги, що відповідач не виплатив кошти на підставі внутрішнього протоколу правління, який на момент розгляду справи вже був визнаний незаконним у судовому порядку (Постанова ВС у справі № 211/7338/23), що свідчить про відсутність добросовісності у діях роботодавця щодо позивача.

З урахуванням наведеного, суд відхиляє аргументи відповідача щодо руйнування інфраструктури АТ «Укрзалізниця» та пріоритетності видатків на оборону як підстави для фактичної відмови у виплаті середнього заробітку.

Відповідно до ст. 617 ЦК України та позиції Верховного Суду, воєнний стан не звільняє роботодавця від обов`язку розрахунку з працівником.

Більше того, Відповідач є діючим державним монополістом, який продовжує

господарську діяльність, а отже, має виконувати зобов`язання за Колективним договором.

Беручи до уваги всі обставини справи, відмова у стягненні належних сум або їх зменшення до символічного 1% у трудовому спорі з особою з інвалідністю суперечило б засадам справедливості та ст. 46 Конституції України.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 5000 грн., суд виходить з наступного.

Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України встановлено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування роботодавцем завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди у даній справі необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Наявність кожної із цих складових є обов`язковою умовою для відшкодування шкоди.

Протиправність дій відповідача полягала в тому, що з позивачем не було проведено належного розрахунку у день його звільнення, а також допущено виникнення заборгованості із виплати всіх належних йому сум при звільненні.

За таких обставин, відповідальність за шкоду, завдану позивачу, покладено саме на роботодавця.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) судам роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Тобто, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

У зв`язку з невиплатою ОСОБА_1 у день звільнення всіх сум, що належали останньому від підприємства, а також у зв`язку з допущенням виникнення заборгованості із виплати таким сум були порушені конституційні та трудові права позивача.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Окремо суд акцентує увагу на тому, що розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Викладене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 грудня 2020 року в справі 752/17832/14-ц.

Норми КЗпП України не містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників.

Таким чином, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

У постанові від 01 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі справа № 216/3521/16-ц дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що порушення відповідачем законних прав позивача у зв`язку з невиплатою всіх належних сум при звільненні призвело до моральних страждань позивача, втрати ним нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а також для захисту порушеного права, а тому він має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

При цьому, враховуючи тривалість такого порушення, принципи співмірності, розумності та справедливості, а також позицію Великої Палати Суду при розгляді справи № 752/17832/14-ц, у якій вказано, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, суд вважає, що розмір моральної шкоди в сумі 3000, 00 грн є достатньою сатисфакцією для відновлення порушених життєвих зв`язків позивача, а тому дійшов висновку про задоволення вказаної позовної вимоги частково.

Частиною 2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

З ч.1 ст.80 ЦПК України вбачається, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.ч.1, 6, 7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Вирішуючи питання стягнення судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Дослідивши докази, долучені до позову на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд вважає, що сума витрат в розмірі 5000,00 грн є достатньою та обґрунтованою, а також співмірною із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги відсутність заперечень щодо розміру витрат, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача, витрати на правничу допомогу у сумі 5 000, 00 грн.

Крім того, беручи до уваги ціну позову, а також суму сплаченого при поданні позову судового збору ОСОБА_1 , з урахуванням подання позову через підсистему Електронний суд, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 752,98 грн. Інша частина судового збору залишається за позивачем.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Уточнений позов представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнової Наталії Андріївни до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця», про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію по інвалідності, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу при звільненні у сумі 30 372,96 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь

ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 60 745,92 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000, 00 гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 752, 98 грн.

Іншу частину судового збору залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторони:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач- Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, адреса: вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, індекс 03150.

Третя особа: виробничий підрозділ «Панютинського вагоноремонтного заводу» філії «УЗ вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця», код ЄДРПОУ 40081305, адреса: вул. Заводська, буд. 5, с-ще Лиманівка, Харківська область, індекс 64660.

Суддя Т.О.Каращук