Решение № 136194936, 30.04.2026, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 501/3976/25

№ провадження 2/495/926/2026

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

30 квітня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Чибукової О.В.

Справа № 501/3976/25

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород - Дністровському Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, орган опіки та піклування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

11.08.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, орган опіки та піклування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, просить суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 05 червня 2020 року у Чорноморському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за актовим записом №145; визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та який самостійно виховує та утримує малолітню доньку.

Стислий виклад позиції позивача та відповідача.

Позивач свою заяву обґрунтовує тим, що 05 червня 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб, який зареєстрований у Чорноморському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за актовим записом №145, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 .

Від шлюбу подружжя має спільну дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 .

Підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що відповідачка фактично з початку 2024 року переїхала проживати окремо, перебуває постійно у від`їздах, влаштовує особисте життя, відстань між ними привела до серйозних розбіжностей у їхньому погляді на подальше спільне життя.

Відсутність єдності у вирішенні питань сімейного життя, розподілу обов`язків та ролей у сім`ї суттєво вплинуло на стосунки та створили напруженість та неможливість бути разом надалі.

У зв`язку із тим, що у них різні погляди та уявлення про подальший розвиток стосунків або спільного життя загалом, для позивача це створило перешкоди для спільного проживання та планування.

Незгоди щодо основних питань таких, як місце проживання, виховання дітей, бути незалежною будувати кар`єру, влаштовувати своє особисте життя відповідачем призвело до постійних конфліктів та відчуття розчарування, непорозуміння, віддаленість один від одного.

Сім`я розпалася остаточно та подальше збереження шлюбу суперечить їхнім інтересам.

Примирення між позивачем та відповідачем не можливе.

Строк для примирення подружжю просить не надавати.

Відповідно витягу з реєстру територіальної громади від 20.06.2025 №2025/008185904 дитина ОСОБА_3 , зареєстрована та мешкає разом з позивачем за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідачка не зареєстрована та не мешкає разом з позивачем та донькою за вище зазначеною адресою, що підтверджується довідкою про задекларованих/зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку осіб від 20.06.2025 року 3541.

Дитина зарахована та відвідує заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №11 "Лялечка" (довідка від 29.07.2025 року №01-06/№14).

Згідно характеристики на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , вихованки групи середньої групи "Метелик", закладу дошкільної освіти №11 м.Чорноморськ, дитина проявляє себе як доброзичлива, врівноважена, емоційна, відкрита, комунікабельна, швидко адаптувалась в колективі однолітків, охоче бере участь у спільній діяльності та іграх.

Має добрий рівень розвитку мовлення, пізнавальних інтересів, достатній рівень самостійності та загальної культури поведінки.

Батько дитини відвідує заклад, підтримує контакт із педагогами, цікавиться успіхами та емоційним станом дитини, вчасно реагує на всі рекомендації та зауваження.

Дитина охоче про нього розповідає, проявляє теплі відчуття, демонструє спокій та впевненість у його присутності. Великий позитивний вплив на дитину має і бабуся, яка є матір`ю батька.

Позивач має постійну роботу та працює на СП ТОВ "Трансбалктермінал" на посаді апаратника оброблення зерна з 07.06.2024 по сьогоднішній день.

ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності не притягався, відомості про наявність не знятої чи непогашеної судимості відсутні, відповідно до витягу інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості" ФОВА-004385886.

Відповідач відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, створює належні умови для проживання та розвитку дитини, забезпечує її усім необхідним, приділяє час та увагу для її повноцінного розвитку, сприяє її інтелектуальному розвитку та зростанню, забезпечує проходження нею медичних оглядів, купує всі необхідні ліки та медикаменти, піклується про здорове харчування.

Так як дитина, знаходиться на його одноособовому утриманні та вихованні, виникає необхідність щодо встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини.

Встановлення факту має для позивача важливе юридичне значення, оскільки підтвердить статус «одинокий батько» і дасть можливість оформити документи щодо соціальної допомоги на дитину, які виховуються лише одним з батьків, змінити місце проживання дитини без документального оформлення згоди матері, яка не проживає разом із ними.

На підставі вищевикладеного позивач і звернувся з позовом до суду.

До суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 , відповідно до якої зазначила, що позов визнає у повному обсязі та не заперечує проти його задоволення.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

25.09.2025 Ухвалою судді Чорноморського міського суду Одеської області вказана справа направлена за підсудністю до Білгород - Дністровського міськрайонного суду.

21.10.2025 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначена суддя Прийомова О.Ю.

27 жовтня 2025 року Ухвалою судді вказана позовна заява прийнята до розгляду, відкрито загальне позовне провадження з витребуванням доказів.

25.02.2026 витребувані докази надійшли на адресу суду.

18.03.2026 Ухвалою суду підготовче провадження по справі було закрито з призначенням справи до її розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання надав заяву відповідно до якої просить розглядати справу за відсутність представника та позивача, позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про день та час судового розгляду справи повідомлялася належним чином, причину неявки суду не повідомила.

Матеріали справи містять її заяву про визнання позову та проведення судового засідання за її відсутності.

Представник третьої особи надав до суду заяву про розгляд справи без її участі, у зв`язку із службовою завантаженістю, з урахуванням даного висновку органу опіки та піклування, а також прав та інтересів дитини.

З урахуванням вищезазначених обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутність належним чином повідомлених сторін, відповідно наданих заяв.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Вивчивши матеріали справи, ретельно дослідивши надані докази до справи, судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що дійсно 05 червня 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб, який зареєстрований у Чорноморському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про що складений відповідний актовий запис №145, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 . (а.с. 9)

Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 . (а.с. 10)

Відповідно витягу з реєстру територіальної громади від 20.06.2025 №2025/008185904 дитина ОСОБА_3 , зареєстрована та мешкає разом з позивачем за адресою АДРЕСА_1 . (а.с. 15)

Відповідно довідки про задекларованих/зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку осіб від 20.06.2025 року 3541, зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване місце проживання: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . (а.с.16)

Відповідно довідки від 29.07.2025 року №01-06/№14, дитина зарахована та відвідує заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №11 "Лялечка" по даний час. (а.с. 20)

Згідно характеристики на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , вихованки групи середньої групи "Метелик", закладу дошкільної освіти №11 м. Чорноморськ, зазначено, що за період перебування у закладі, дитина проявляє себе як доброзичлива, врівноважена емоційна, відкрита, комунікабельна, швидко адаптувалась в колективі однолітків, охоче бере участь у спільній діяльності та іграх.

Має добрий рівень розвитку мовлення, пізнавальних інтересів, достатній рівень самостійності та загальної культури поведінки.

Особливої уваги заслуговує відповідальне ставлення батька ОСОБА_1 до виховання дитини. Він відвідує заклад, підтримує контакт із педагогами, цікавиться успіхами та емоційним станом дитини, вчасно реагує на всі рекомендації та зауваження.

Дитина охоче про нього розповідає, проявляє теплі відчуття, демонструє спокій та впевненість у його присутності. Великий позитивний вплив на дитину має і бабуся, яка є матір`ю батька.

Вважають за можливе й доцільне забезпечити проживання дитини з батьком та бабусею, як тими особами, що демонструють належний рівень відповідальності, піклування та позитивного впливу на дитину. (а.с. 19)

Відповідно довідки від 25 червня 2025 року, ОСОБА_1 дійсно працює на СП ТОВ "Трансбалктермінал" на посаді апаратника оброблення зерна з 07.06.2024 по сьогоднішній день. (а.с. 17)

Відповідно витягу інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості" ФОВА-004385886, ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності не притягався, відомості про наявність не знятої чи непогашеної судимості відсутні. (а.с. 18)

Відповідно до статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (ч.4).

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

На виконання ухвали суду від виконавчого комітету Старокозацької сільської ради надійшла інформація про неможливість надання висновку, оскільки встановити фактичне місце проживання відповідача не вбачається можливим. Орган опіки та піклування позбавлений законних підстав для проведення обов`язкового обстеження її житлово - побутових умов. Без проведення такого обстеження надання об`єктивного висновку, який би відповідав вимогам ст. 19 СК України, не є можливим.

На виконання ухвали суду від Чономорської міської ради Одеського району Одеської області служби у справах дітей надійшов висновок органу опіки та піклування, затверджений рішенням виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області від 06.02.2026 № 56; копія відповіді КНП «Чорноморська лікарня»; копія акту обстеження умов проживання батька; копія акту потреб Центру соціальних служб Чорноморської міської ради; копія довідки та характеристики ЗДО № 11.

Відповідно до зазначеного висновку «Про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 », зазначено, що враховуючи, що малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає з батьком, де для неї створені всі належні умови для виховання та гармонійного розвитку, а мати ОСОБА_2 , не заперечує щодо визначення місця проживання їхньої доньки з батьком, керуючись ст. ст. 19, 160, 161 СК України, враховуючи рекомендації Комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області від 28 січня 2020 року народження, виконавчий комітет Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 .

У висновку зазначено, що з травня 2025 року, після припинення фактичних відносин між подружжям, дитина залишилася проживати в сім`ї батька, ОСОБА_1 .

Умови проживання батька ОСОБА_1 задовільні, придатні для виховання та розвитку дитини, про що спеціалістом служби у справах дітей Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області та фахівцем, відповідальним за проведення оцінки потреб Комунальної установи «Центр соціальних служб» Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області було складено акт обстеження житлово - побутових умов проживання та акт оцінки потреб.

Дівчинка має окрему кімнату, окреме місце для сну та відпочинку. Базові потреби дитини задоволені в повному обсязі.

У вихованні доньки батькові допомагає бабуся, ОСОБА_5 .

На підставі спостережень за поведінкою ОСОБА_6 , співпраці з батьком та бабусею можна зробити висновок, що вони створюють для дитини сприятливі умови для повноцінного розвитку, навчання та виховання, забезпечують належний догляд, увагу та підтримку.

Мати, ОСОБА_2 , надала до служби у справах дітей заяву, в якій висловила бажання, щоб місце проживання її малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , було визначено з батьком, ОСОБА_1 .

Нормативне обґрунтування. Оцінка аргументів сторін, висновки суду.

Щодо позовних вимог позивача про розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. ст. 21, 24 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини.

Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст. 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини - інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

На підставі викладеного, суд вважає, що можливість збереження сім`ї втрачена, подальше сумісне життя подружжя суперечило б інтересам позивача, тому його позовні вимоги в частині розірвання шлюбу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Ст. 115 Сімейного кодексу України передбачено, що документом який засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов`язок батьків утримувати дитину.

Відповідно до ч.1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За змістом статті 31 ЦК України, малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків.

Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього.

При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

У відповідності до ч.2 ст. 161 СК України, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).

Частиною першою статті 161 Сімейного кодексу України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу.

Зокрема, відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

По справі встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, дитина проживає з батьком, мати дитини проти цього не заперечує і не заперечувала, від позивача мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання. Про згоду матері на визначення проживання дитини з батьком також зазначено у висновку органу опіки та піклування.

Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідач у встановленому порядку з самостійним позовом до суду про визначення місця проживання дитини разом з собою, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із нею суду не надавала.

На підставі викладених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом з ним, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання, оскільки мати дитини ОСОБА_2 , не вимагала від батька дитини змінити її місце проживання, не порушувала в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у нього, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою, при вирішенні органом опіки та піклування питання про визначення місця проживання дитини не заперечувала щодо визначення її з батьком дитини.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

Відповідно до правової позиції викладеної у Постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року, справа № 127/16211/23 зазначено наступне: «суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом із ним, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла».

«Верховний Суд звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою.

З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача.

Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі. Тому в цій частині доводи касаційної скарги безпідставні.»

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог позивача в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у повному обсязі.

Щодо вимог позивача про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд зазначає наступне:

Згідно частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20) вказано, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №320/948/18, (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

У заяві про встановлення такого юридичного факту обов`язково має бути зазначено з якою метою заявник має бажання встановити такий факт (пункт 1 частини першої статті 318 ЦПК України).

Позивач, звертаючись в суд з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання ним неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не зазначив безпосередню мету встановлення такого факту.

Слід зауважити, що саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання дитини батьком не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаного факту не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 року у справі № 462/5368/16-ц зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог, тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в п.3 ст.9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Статтею 141 СК України та ч.3 ст.11 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 523/6990/19 (провадження № 61-5210св21), зазначено, що «законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Статтею ст.153 СК України визначено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 157 СК України визначає порядок вирішення батьками питань щодо виховання дитини.

Відповідно до положень ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Закон не передбачає обов`язку підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні шляхом встановлення юридичного факту в судовому порядку.

Натомість, такий факт може бути підтверджений за рішенням суду в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

За змістом наведених норм чинного законодавства, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Таким чином, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі п.2 ч.1 ст. 164 СК України.

Позивач в позовній заяві зазначив, що дитина ОСОБА_3 проживає разом з ним та знаходиться на його утриманні та самостійному вихованні.

Проте, проживання дитини окремо від матері в силу ст. 141 СК України не впливає на обсяг її прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Крім цього суд зауважує, що за цим позовом позивач фактично намагається юридично закріпити за собою статус «одинокого батька», при цьому не позбавляючи відповідача батьківських прав.

Однак, така ситуація суперечила б самій суті цього статусу і не відповідає інтересам дитини.

Суд вважає за необхідне зазначити, що в силу ст.141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дітей не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дітей, а позивач не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мати умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації своїх батьківських прав.

Розірвання шлюбу та місце проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини.

Відтак, стороною позивача не надано жодних доказів, що в питанні виховання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідачка умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу, а також не надано доказів того, що визначення самостійного виховання та утримання дитини батьком, буде сприяти якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами, що він самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто взагалі без участі матері у житті дитини, відтак факт самостійного виховання і утримання дитини не підтверджується належними доказами та не відповідає інтересам дитини, тому у задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 109-110, 112, 115, СК України, ст. ст. 12, 13, 83, 258, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, орган опіки та піклування виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини- задовольнити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 05 червня 2020 року у Чорноморському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про що складено відповідний актовий запис №145- розірвати.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, орган опіки та піклування виконавчого комітету Черноморської міської ради Одеського району Одеської області, код ЄДРПОУ: 04057043, адреса: 68003, Одеська область, Одеський район, м. Чорноморськ, просп. Миру, 30.

Повний текст рішення буде складений 04 травня 2026 року.

Суддя: