Решение № 136174420, 30.03.2026, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/185/26

провадження №2/216/1972/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Стартановича Д.В.,

за участю секретаря Клименко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради як орган опіки та піклування виконавчого комітету, про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

На адресу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Poгy, надійшла справи за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав.

Свої вимоги мотивує тим, що дитина мешкає разом із Позивачем та повністю перебуває на його утриманні. Починаючи з серпня 2022 року сімейне життя між позивачем та відповідачкою почало поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин у березні 2023 року. Кожен з подружжя має діаметрально протилежні погляди на шлюб і сім`ю, що призвело до того, що подружжям не ведеться спільне господарство, сімейний бюджет (фінанси) розділений та ведеться окремо. З березня 2023 року кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами. Фактично сім`я припинила своє існування. Відновлення попередніх довірительних, заснованих на любові та взаємній повазі, стосунків, є не можливим.

Відповідачка проживає окремо від дитини, не приймає участі у її вихованні, не цікавиться її життям

Сторонами надано до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Наявних у даній цивільній справі доказів достатньо для вирішення cпopy по суті.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно i повно з ясувавши фактичні обставини, на яких гарантуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для огляду справи i вирішення спору по суті застосування до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

30.08.2014 р між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений шлюб, який зареєстровано Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що складено актовий запис № 746.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та ОСОБА_2 (далі Відповідач) народилася спільна дитина ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені у зв`язку з різними поглядами на подальше сумісне життя. Збереження та подальше існування шлюбних відносин позивач вважає неможливим, оскільки на теперішній час сторони не ведуть сумісного побуту, не підтримують шлюбні відносини, тобто, не реалізують права та обов`язки подружжя, передбачені Сімейним Кодексом України. Cпopy щодо поділу майна, набутого у шлюбі, позивач на теперішній час з відповідачем немає. Позивач вважає подальше зберігання шлюбних відносин з відповідачкою недоцільним, просить винести рішення, яким розірвати цей шлюб. Обидва не бажають збереження шлюбу. Судом встановлено, що сторони проживають окремо один від одного, спільне господарство не ведуть, не підтримують сімейно-шлюбні відносини. Стосунки припинились.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що с моральною основою шлюбу, в той час як сторони не мають наміру зберегти шлюб.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя i збереження шлюбу суперечитиме ОСОБА_4 одного з них чи інтересам ix дітей.

Відповідно до ст.24 Сімейного Кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу жінки та чоловіка не допускається.

Відповідно до ч. 3,4 ст. 56 Сімейного Кодексу України кожен з подружжя мас право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин, с порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність i може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 110 Сімейного Кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя.

Відповідно до ст. 112 Сімейного Кодексу України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причин и позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Статтею 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року передбачено, що чоловіки i жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя i збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Аналізуючи та оцінюючи всі вищевикладені обставини у іх сукупності, суд прийшов до висновку, що шлюб підлягає розірванню, так як сторони мають різні інтереси та погляди, шлюбні відносини існують лише формально, сімейно-шлюбні стосунки сторін розпались i поновлені бути не можуть, тому шлюб повинен бути розірваний.

Згідно до ч. 2 ст. 114 Сімейного Кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняються у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

Що до вимоги про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , батьківських прав щодо дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 суд зазначає.

Судом встановлено, що малолітня дитина проживає з батьком - позивачем, який самостійно забезпечує її щоденний догляд та виховання. Разом із цим, відповідач фактичної участі у житті дитини не бере: з дитиною не спілкується, контакту з нею не підтримує, інтересу до її стану, потреб та умов проживання не виявляє, а також не бере участі у прийнятті рішень, пов`язаних із медичним забезпеченням дитини та її розвитком. Доказів, які б свідчили про наявність регулярної батьківської участі у вихованні дитини, відповідачем суду не надано.

З березня 2023 року позивач взяв на себе всі батьківські зобов`язання, самостійно виховує та утримує малолітню дитину, сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який наразі проживає разом з позивачем. На даний момент позивач з сином фактично проживаю за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд зазначає, що пройшло більше 2 років з того часу, як мати, ОСОБА_2 , припинила приймати будь-яку участь в житті та вихованні нашої дитини, не турбується про неї, не цікавиться її станом здоров`я, матеріальну допомогу не надає. Відповідачка ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не піклується про її здоров`я, фізичний та духовний розвиток, не спілкується з нею взагалі.

Причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя його із відповідачкою як подружжя та збереження шлюбу суперечитиме її інтересам.

Підстав для досягнення примирення між позивачем та відповідачем немає.

Відповідно до положень статті 51 Конституції України та частини першої статті 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу, суперечило б інтересам одного з них.

Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то, відповідно, відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з Позивачем і перебуває на його повному утриманні. Відповідач належної матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.

Як визначено статтею 3 Сімейного кодексу України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Згідно з положеннями статей 150, 151, 155, 157 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Частиною 1 статті 164 Сімейного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей.

Зокрема згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

За змістом роз`яснень, викладених у п. 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №311/563/20.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин першої та другої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно зі частиною першою статті 27 цієї Конвенції визнано право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейним кодексом України визначено обов`язок батьків піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 СК України).

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, за рішенням суду відповідно до ст. 181 СК України.

Відповідно до ст. ст. 181, 183 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Статтею 182 СК України передбачено, що обставинами, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів є: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів, відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частина друга статті 182 у редакції Законів № 2901-IV від 22 вересня 2005 року, № 2037-VIII від 17 травня 2017 року).

Частинами першою та другою статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно роз`яснень, які містять в пунктах 17, 23 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року №3 вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною 3 статті 166 Сімейного кодексу України, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Виконавчим комітетом Центрально-Міської районної у місті ради надано висновок виконкому районної у місті ради, як органу опіки та піклування, вих. № 8/33-640 від 17.02.2026 року, про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно дитини.

Відповідачка, як мати, самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, не бере участі у матеріальному утриманні дитини. Відповідачка живе своїм життям, останні 2 роки не приймає в житті дитини ніякої участі, спілкується з нею лише іноді. Позивач вважає, що Відповідачка не надає дитині материнського тепла та турботи, не приділяє їй стільки уваги, скільки вона потребує. Поведінка Відповідачки свідчить про її байдужість до дитини, у зв`язку із чим позивач також вважає необхідним розірвати шлюб з відповідачкою.

Таким чином, Відповідачка, - ОСОБА_2 , не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню та утриманню дитини, починаючи з березня 2023 року. Дитиною повністю опікуюся позивач. Мати спілкується з дитиною дуже рідко і тільки коли сама цього бажає. Із березня 2023 року Відповідачка не вчинила будь-яких дій, які б свідчили про її прагнення зберегти свої батьківські права, змінити своє ставлення до дитини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області 30.08.2014 р., про що складено актовий запис № 746.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , батьківських прав щодо дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Роз`яснити відповідачу у справі зміст статті 169 СК України, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ,

АДРЕСА_1 , Електронний кабінет в ЄСІТС відсутній інші засоби зв`язку відсутні

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 Електронний кабінет в ЄСІТС відсутній, інші засоби зв`язку відсутні

Третя особа: Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, ід. код 04052560, адреса: 50000, Україна, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вулиця Свято-миколаївська, будинок, 27.

Суддя Д.В. Стартанович