Решение № 136172945, 01.05.2026, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/540/26

Номер провадження 2/213/870/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 травня 2026 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Алексєєва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Довгої А.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Ніколенко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків,

У С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 25 лютого 2003 року по 20 березня 2024 року він працював на посаді дробильника в управлінні дробильно-транспортного комплексу АТ "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ". Таким чином, позивач протягом 21 року 01 місяця здійснював трудову діяльність в умовах впливу шкідливих факторів, внаслідок чого отримав такі хронічні професійні захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії, ускладнений дициркуляторною енцефалопатією з цефалгічним, астено-невротичним, вестибулопатичним синдромом на тлі гіпертонічної хвороби першої стадії, першого ступеня, СН В стадії, Ризик 3, з частими акроангіоспазмами та трофічними порушеннями на кистях, у поєднанні з синдромом полірадикулонейропатії на шийному (С5, С6, С7) та попереково-крижовому (L5, S1 рівнях з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на тлі протрузій міжхребцевих дисків С7-Тh1, L5-S1, екструзій дисків С4-С5, С5-С6, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоарторозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів (ПФ першого ступеня); хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня зі зниженням слуху. У зв`язку із отриманням хронічних професійних захворювань позивач первинно пройшов огляд експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи. За результатами огляду йому встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 55% та ІІІ групу інвалідності. Крім того, у зв`язку з отриманням ушкодження здоров`я з вини відповідача позивачу постійно доводиться перебувати на стаціонарному лікуванні. Тривалий процес лікування позбавив позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічних професійних захворювань позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, змушений вживати ліки, постійно відчуває себе втомленим, що викликає роздратованість і нервозність. Душевний біль викликає і той фактор, що раніше він почував себе бадьорим та впевненим, був опорою для своєї сім`ї, а тепер сам потребує фізичної допомоги та моральної підтримки. Зазначає, що при його захворюванні одужання неможливе. Це все спричиняє йому моральні страждання. Тому просить стягнути з відповідача заподіяну моральну шкоду у розмірі 780 000,00 грн без утримання податку.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Представник відповідача подав відзив на позов, згідно з яким позовні вимоги не визнає. Заперечення проти позову обґрунтовує тим, що з урахуванням приписів Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 квітня 2014 року № 248, законодавчо допускається робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів виробничого середовища (3 клас) за умови застосування засобів індивідуального та колективного захисту. У свою чергу, відповідно до пункту 10 Інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього хронічного професійного захворювання (отруєння) № ПС/3.1/7329-24 від 16 квітня 2024 року, затвердженої Південно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, про яку згадується у пункті 13 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 12 вересня 2025 року за формою П-4, з боку АТ «ПІВДГЗК» під час роботи позивача було забезпечено у повному обсязі спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального та колективного захисту відповідно до нормативів, визначених нормативно-правовими актами з охорони праці та промислової безпеки. Також посилається на відсутність вини відповідача у виникненні професійних захворювань у позивача, оскільки умови праці, в яких працював позивач, є наслідком недосконалості технологічного процесу та характеру виконуваних робіт, а не протиправних дій безпосереднього керівництва Управління дробильно-транспортного комплексу АТ «ПІВДГЗК». Жодних заяв про відмову від дорученої роботи у зв`язку з небезпекою для здоров`я або розірвання трудового договору за власним бажанням у зв`язку з невиконанням відповідачем законодавства про охорону праці від ОСОБА_2 не надходило. При цьому позивач не лише знав про наявність шкідливих факторів на робочому місці, але й свідомо продовжував працювати у таких умовах тривалий час, отримуючи за це відповідні пільги. Звільнився позивач за угодою сторін, а не внаслідок погіршення стану його здоров`я. Крім того, посилається на недоведеність наявності у позивача моральних страждань та не погоджується із заявленим позивачем розміром моральної шкоди. Вважає, що у разі задоволення судом позовних вимог у сумі, що перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, розмір моральної шкоди необхідно стягнути з урахуванням утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідь на відзив.

Позивач подав відповідь на відзив. Зазначив, що не погоджується з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві. Вважає, що надані ним докази доводять отримання ним професійних захворювань у зв`язку з перевищенням гранично допустимих нормативів шкідливих факторів виробничого середовища та моральних страждань з цього приводу.

Заперечення на відповідь на відзив.

У запереченнях представник позивача посилається на те, що конкретних посадових осіб АТ «ПІВДГЗК», які відповідальні (винні) за виникнення професійних захворювань у позивача, в акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) не зазначено. Також цей акт, а також інші надані позивачем докази, не підтверджує перенесення позивачем моральних страждань.

Письмове опитування позивача як свідка.

На виконання ухвали суд позивач надав відповіді на поставлені представником відповідача запитання. Згідно з наданими відповідями позивач не був обізнаний при працевлаштуванні у відповідача про наявність шкідливих факторів. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Тому вибір праці його конституційне право. Високу заробітну плату він не отримував. Не усвідомлював, що тривала праця у шкідливих умовах призведе до негативних наслідків, оскільки роботодавець при працевлаштуванні не попереджав його про перевищення нормативних значень рівнів загальної вібрації та виробничого шуму. Під час періодичних медичних оглядів у період роботи його не визнавали непридатним до виконання трудових обов`язків. Факт моральних страждань підтверджується медичною документацією про стан здоров`я, висновками комісії про втрату професійної працездатності, змінами у повсякденному житті. Зміни способу та якості життя підтверджується медичною документацією, необхідністю постійного лікування. До лікарня-фахівця з приводу погіршення психологічного стану не звертався, оскільки у зв`язку з наявністю двох професійних захворювань змушений періодично лікуватися та перебувати під спостереженнями у невролога, отоларинголога та сурдолога.

Процесуальні дії у справі.

06 лютого 2026 року позовна заява надійшла до суду.

09 лютого 2026 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження у справі відкрито. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

09 березня 2026 року задоволено клопотання представника відповідача про письмове опитування позивача як свідка та зобов`язано позивача надати відповіді на поставлені відповідачем запитання.

Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.

Заяви, клопотання.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Пояснення у судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Представник відповідача позовні вимоги не визнала з підстав, наведених у відзиві.

Фактичні обставини, встановлені судом.

ОСОБА_2 з 25 лютого 2003 року по 20 березня 2024 року працював на підприємстві відповідача на посаді дробильника другого, четвертого, п`ятого, шостого розряду Управління дробильно-транспортного комплексу. 20 березня 2024 року звільнений за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

Медичним висновком лікарсько-експертної комісії закладу охорони здоров`я, що має право встановлювати остаточний діагноз хронічних професійних захворювань, відокремленого підрозділу «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я Національного університету охорони здоров`я України імені П.Л. Шупика» від 13 серпня 2025 року, протокол №32/461 встановлена наявність у позивача хронічних професійних захворювань: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії, ускладнений дициркуляторною енцефалопатією з цефалгічним, астено-невротичним, вестибулопатичним синдромом на тлі гіпертонічної хвороби першої стадії, першого ступеня, СН В стадії, Ризик 3, з частими акроангіоспазмами та трофічними порушеннями на кистях, у поєднанні з синдромом полірадикулонейропатії на шийному (С5, С6, С7) та попереково-крижовому (L5, S1 рівнях з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта на тлі протрузій міжхребцевих дисків С7-Тh1, L5-S1, екструзій дисків С4-С5, С5-С6, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоарторозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів (ПФ першого ступеня); хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху) за класифікацією ОСОБА_3 і Н.І. Пономарьової.

Згідно з цим висновком стаж роботи в умовах впливу шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на робочих місцях АТ «Південний ГЗК» становить 21 рік 1 місяць, а саме: з 25 лютого 2003 року по 20 березня 2024 року позивач працював дробильником.

Під час трудової діяльності підпадав під вплив:

1. пилу фіброгенної дії, 3 клас 3 ступеня, «шкідливі»;

2. рівнів шуму, 3 клас 3 ступеня, «шкідливі»;

3. мікроклімату, 3 клас 3 ступеня;

4. рівнів загальної вібрації, 3 клас 1 ступеня;

5. важкості праці, 3 клас 2 ступеня, «шкідливі».

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 12 вересня 2025 року проведено розслідування причин виникнення у ОСОБА_2 професійних захворювань.

Відповідно до п. 13 Акту за загальною оцінкою умови праці позивача у відповідача відносяться до 3 класу 3 ступеня (шкідливі).

Згідно з пунктом 17 Акту встановлено, що ОСОБА_2 , працюючи з 20 березня 2024 року по 06 травня 2024 року дробильником в управлінні дробильно-транспортного комплексу, виконував ведення процесу великого, середнього, дрібного дроблення сировини, спостереження за технічним станом обладнання та його маслогосподарства, огляд та чистку обладнання, запуск та зупинку дробарок, живильників, конвеєрів, регулювання подачі води на зрошення, рівномірне завантаження та швидкість, продуктивність, регулював зазори між робочими механізмами дробарки у залежності від виду сировини, матеріалів та їх розмірів.

Під час ведення цього процесу, через недосконалість робочого місця, виконував роботи, що характеризуються впливом загальної вібрації та виробничого шуму, рівень яких перевищував нормативні значення.

У п.18 Акту причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) зазначено: еквівалентний рівень віброприскорення перевищував нормативний на 2-4 дБ (52-54 дБ при гранично допустимому рівні 50 дБ) та еквівалентний рівень віброшвидкості перевищував нормативний на 2-5 дБ (94-97 при гранично допустимому 92 дБ) згідно з ДСН 3.3.6.039-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку»).

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 231/25/4772/Р від 09 грудня 2025 року (номер витягу 231/25/4772/В) позивачу встановлено третю групу інвалідності з 18 листопада 2025 року та 55% втрати працездатності з 12 вересня 2025 року. Причиною інвалідності зазначено професійне захворювання. Датою повторного оцінювання визначено 01 грудня 2026 року.

Відповідно до рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, (номер витягу 231/25/4772/І) позивачу встановлено помірний ступінь обмеження здатності до самообслуговування, пересування та трудової діяльності. Він потребує реабілітаційної допомоги в сфері охорони здоров`я, реконструктивної хірургії та санаторно-курортного лікування.

З приводу отриманих професійних захворювань позивач у 2021, 2023, 2024, 2025 роках проходив медичні обстеження та знаходився на лікуванні у медичних закладах.

Зміст спірних правовідносин.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155, ратифікованою Україною законом №3988-VI (3988-17) від 02 листопада 2011 року передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (ч.2 ст. 1167 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині першій статті 1167 ЦК України визначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди.

У частині другій статті 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За своєю суттю зобов`язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання з компенсації моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Згідно зі статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

Висновок суду.

Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Аналізуючи спірні правовідносини в контексті зазначених норм права, судом достовірно встановлено, що у зв`язку з отриманням професійного захворювання та встановленням втрати працездатності позивачу заподіяно моральну шкоду. Внаслідок отриманих професійних захворювань у позивача змінилися образ та якість життя, що завдає йому моральних страждань. Ушкодження здоров`я, втрата 55% працездатності, лікування, перенесення фізичних страждань, спричиняє йому моральні страждання.

При цьому вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди.

Тобто закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Обов`язок роботодавця відшкодувати шкоду, завдану його працівнику при виконанні ним трудових обов`язків, витікає із вимог ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст. 153 КЗпП України.

Стаття 173 КЗпП закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Суд вважає встановленим факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок настання у нього 55% стійкої втрати професійної працездатності та третьої групи інвалідності з повторним переоглядом 01 грудня 2026 року.

Суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача, що позивач за власним бажанням тривалий час продовжував працювати в шкідливих умовах праці, що стало причиною виникнення у нього професійних захворювань, оскільки саме на роботодавця покладається обов`язок забезпечити якісні та безпечні умови праці.

Також суд не погоджується із запереченнями представника відповідача про відсутність у відповідача підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв`язку з недоведеністю їх вини, оскільки із пунктів 17, 18 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання видно, що професійне захворювання позивача виникло внаслідок того, що шкідливі фактори, під дію яких потрапляв позивач, перевищували нормативні значення.

Жодних доказів на спростування наявності шкідливих факторів робочого місця позивача та його шкідливого впливу на його здоров`я відповідачем не надано.

Відсутність встановлених осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не свідчить про відсутність вини підприємства відповідача в отриманні позивачем професійних захворювань.

Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При цьому суд враховує період роботи позивача в шкідливих умовах на підприємстві відповідача протягом 21 року 1 місяця, характер та тривалість отриманих професійних захворювань, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, наявність третьої групи інвалідності, тяжкість вимушених змін в його життєвих стосунках, що вимагає додаткових зусиль для організації життя і свідчить про погіршення стану здоров`я, незворотність негативних наслідків профзахворювання і дійшов висновку, що все це у своїй сукупності вказує на заподіяння позивачу моральної шкоди.

Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо того, що позивач був обізнаний про можливість впливу шкідливих факторів, самостійно та за власним бажанням прийняв рішення про необхідність працювати саме на такому робочому місці, оскільки обов`язок створити безпечні умови праці законодавством покладено саме на роботодавця відповідача у справі.

Суд враховує, що позивач працював у шкідливих умовах саме на підприємстві відповідача та підпадав під вплив шкідливих факторів під час цієї роботи, а також необхідність повторного оцінювання відсотка непрацездатності.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 25 травня 2001 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 350 000,00 грн, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв`язку з погіршенням здоров`я.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

При цьому суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Щодо заперечень відповідача в частині стягнення моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.

Суд враховує, що у практиці Верховного Суду відсутня єдність щодо необхідності вказувати суду в резолютивній частині судового рішення про утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів, а також уніфікований підхід щодо функцій податкового агента під час виконання рішення суду про стягнення сум на користь фізичних осіб.

Аналіз судової практики свідчить, що Верховний Суд у складі всіх колегій та палат і при вирішенні справ різних юрисдикцій викладають резолютивну частину судових рішень як із вказівкою про утримання (без утримання) податків й інших обов`язкових платежів, так і без такої вказівки, а також вказують на протиправність такої вказівки.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV ПК України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.

Тому суд відхиляє доводи представника відповідача і, частково задовольняючи вимоги про стягнення зазначених сум на користь позивача, визначає такі суми без утримання податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони. У зв`язку з тим, що позивача звільнено від сплати судового збору за подання позову, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в дохід держави у розмірі 3 500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 7, 12, 13, 19, 79-81, 89,141, 247 ч.2, 258, 263-265, 274, 279, 280-282 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 350 000 (триста п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок без утримання податку з доходу фізичних осіб.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" в дохід держави судовий збір у сумі 3 500 (три тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", код ЄДРПОУ 00191000, юридична адреса: м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50026.

Дата складення повного судового рішення 01 травня 2026 року.

Суддя О.В. Алексєєв