Решение № 136167849, 01.05.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 травня 2026 року Справа № 280/2791/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Другого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Миколаївська область, Первомайський район, смт. Врадіївка, вул. Героїв Врадіївщини, б. 137А ,ЄДРПОУ 45109199), третя особа, яке не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача, - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання постанови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Другого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Куліш Ірини Миколаївни від23 березня 2026 року про закінчення виконавчого провадження № 77326838.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на примусовому виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження № 77326838, проте оскаржуваною постановою державного виконавця останнє закінчено відповідно до пункту 11 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». Разом з тим, рішення суду в адміністративній справі № 280/7996/23 залишилося не виконаним в повному обсязі. Позивач вказав, що накладення на боржника штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа і не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. З огляду на вказане, позовну заяву просить задовольнити.

Ухвалою судді від 06 квітня 2026 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку із її невідповідністю вимогам статті 160 КАС України та несплатою судового збору.

07 квітня 2026 року позивач усунув вказані вище недоліки.

Ухвалою судді від 13 квітня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/2791/26.

Відповідач правом на подання відзиву у строки, встановлені ухвалою судді від 13 квітня 2026 року одержаною в підсистемі «Електронний суд» 13 квітня 2026 року, не скористався.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року у справі № 280/7996/23, яке набрало законної сили 14 березня 2024 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково та, серед іншого, зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 коп. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за періоди з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 01 червня 2022 року по 10 червня 2022 року, з 11 червня 2022 року по 30 червня 2022 року, з 01 липня 2022 року по 31 липня 2022 року, з 01 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року, з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року, з 01 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2022 року та з 01 листопада 2022 року по 30 листопада 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

07 січня 2025 року позивачу видано виконавчий лист по справі, який 20 лютого 2025 року пред`явлено ним до виконання до Другого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

03 березня 2025 року постановою головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Назаренком Ю.В. відкрито виконавче провадження № 77326838.

14 жовтня 2025 року постановою державного Другого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_2 командир Військової частини НОМЕР_4 притягнутий до адміністративної відповідальності за невиконання судового рішення в адміністративній справі № 280/7996/23.

02 січня 2026 року постановою державного Другого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_2 командир військової частини повторно притягнутий до адміністративної відповідальності за невиконання судового рішення в адміністративній справі № 280/7996/23.

Наприкінці березня 2026 року під час моніторінгу автоматизованої системи виконавчих проваджень позивачу стало відомо про те, що 23 березня 2026 року державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Куліш Іриною Миколаївною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, на підставі пункту 11 частини 1 статті 39, статті 40, частини 3 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) установлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону №1404 встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

З огляду на частину 1 статті 13 Закону №1404, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону №1404 за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При цьому, відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404 виконавче провадження підлягає закінченню у разі: надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Статтею 74 Закону №1404 визначено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби.

Згідно з частини 1 статті 74 Закону №1404 рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини 5 статті 74 Закону №1404 рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Як встановлено судом, постанова державного виконавця від 23 березня 2026 року про закінчення виконавчого провадження №77326838 з примусового виконання виконавчого листа №280/7996/23, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 07 січня 2025 року, винесена на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону. Остання ж передбачає саме неможливість виконання рішення без участі боржника.

При цьому, відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частинами другою та четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України , суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд зазначає, що 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Так, за змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (надалі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 стаття 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні Юрій Миколайович Іванов проти України наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункті 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи Войтенко проти України, Горнсбі проти Греції).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені ст. 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (Піалопулос та інші проти Греції, Юрій Миколайович Іванов проти України, Горнсбі проти Греції).

У справах Шмалько проти України, Іммобільяре Саффі проти Італії ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа Сук проти України та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень, у державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх ex-officio. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року у справі №280/7996/23 залишається невиконаним. Доказів протилежного відповідачем до суду не надано.

У постанові від 04 березня 2020 року у справі № 750/11948/17 Верховним Судом викладено висновок, що накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам про вчинення кримінального правопорушення є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа та не можуть уважатись достатнім вчиненням виконавчих дій, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Ураховуючи наведене вище, суд вважає, що постанова державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про закінчення виконавчого провадження №77326838 від 23 березня 2026 року з примусового виконання виконавчого листа № 280/7996/23, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 07 січня 2025 року, винесена передчасно й за відсутності доказів, які би підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Доказів протилежного матеріали Автоматизованої системи виконавчого провадження не містять.

Так, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №77326838 від 23 березня 2026 року винесена за відсутності передбачених законом підстав, що в свою чергу є підставою для її скасування.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону №1404-VIII, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, розподіл судових витрат з урахуванням положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 287 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Куліш Ірини Миколаївни від 23 березня 2026 року про закінчення виконавчого провадження № 77326838.

Рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду у строк згідно з частиною 6 статті 287 КАС України, а саме: протягом 10 днів з дати проголошення (підписання).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено в повному обсязі 01 травня 2026 року.

Суддя Д.В. Татаринов