Решение № 136162801, 29.04.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/9785/25

Провадження №2/711/4188/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Позарецької С.М.

при секретарі Буйновській А.П.

представників позивача

адвокатів Повразюка Р.В., Семенова О.М.

представників відповідачів

за довіреністю Яроша С.В., Шевченко Т.П., Кващук А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Управління служби безпеки України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом (в остаточній редакції від 08.01.2026 т. 1 а.с. 200) до Черкаської обласної прокуратури, Управління служби безпеки України в Черкаській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги мотивує тим, що 12.02.2020 було відкрито кримінальне провадження № 22020250000000010 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 201-1 КК України. Підставою для відкриття провадження стали матеріали ВБКОЗ УСБУ в Черкаській області, зареєстровані 12.02.2020 за №1/154 за фактом того, що ОСОБА_1 протягом січня-лютого 2020 року придбав на території Канівського району Черкаської області та за інших, не встановлених УСБУ обставин лісоматеріали з акації, з яких виготовив пиломатеріали у вигляді дерев`яних брусків, які мають загострення з одного боку, розміром 30*30*1000 мм у кількості 29400 штук та намагався перемістити вищевказані вироби за кордон, що було розцінено УСБУ, як незаконне переміщення через митний кордон України з приховуванням від митного контролю цінних та рідкісних порід дерев.

24.04.2020 дії позивача були перекваліфіковані на ч. 2 ст.15, ч. 3 ст. 201-1 КК України.

24.04.2020 позивача було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 201-1 КК України.

27.02.2020 у позивача було проведено обшук за місцем його проживання. Під час обшуку нього було вилучено мобільні телефони, сім-картки, чорнові записи щодо продажу деревини, рахунки фактури, товарно-транспортні накладні, контракти, документацію щодо ведення підприємницької діяльності, що призвело до перешкод у проведенні позивачем підприємницької діяльності, а фактично повністю перешкодило у її проведенні.

28.02.2020 було проведено обшук, вилучення автомобіля «SCANIA» реєстраційний номер НОМЕР_1 та вилучено 29400 дерев`яних кілків, готових до експорту упакованих в 24 палети, міжнародну товарно-транспортну накладну та іншу документацію, яка необхідна була для виконання контракту №31/05-1 від 31.05.2018, укладеного між ТОВ «Форест Експотрейд» в особі Білоуса О.В., з «Булкомінвест ЕООД» Республіки Болгарія на експорт кілків з акації.

У позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 вимушений був за свій кошт проводити судову товарознавчу експертизу (висновок №36/2020 від 12.05.2020), згідно із якою вилучені у нього пиломатеріали не є пиломатеріалами, забороненими до експорту.

19.08.2020 слідством призначено повторну судову товарознавчу експертизу.

20.08.2020 призначено судову комісійну товарознавчу експертизу.

25.11.2020 УСБУ в Черкаській області було винесено постанову про відновлення досудового розслідування.

30.11.2022 Черкаською обласною прокуратурою винесено постанову про закриття кримінального провадження, у тому числі щодо підозрюваного.

Постанову Черкаської обласної прокуратури отримано позивачем у грудні 2022 року.

25.01.2023 адвокат Повразюк Р.В. звернувся із клопотанням про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №22020250000000010 від 12.02.2020 до УСБУ в Черкаській області.

06.02.2023 листом № 6/233 УСБУ в Черкаській області відмовило у наданні для ознайомлення матеріалів кримінального провадження, посилаючись на норми ст.ст. 221, 290 КПК України.

Позивач вважає, що вищевказаними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду була заподіяна як матеріальна, так і моральна шкода, внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У позові зазначено, що починаючи, з 24.04.2020 (з дня повідомлення про підозру ОСОБА_1 ) і до 30.11.2022 (день винесення постанови про закриття кримінального провадження) минуло 31 місяць та 7 днів.

У заяві про збільшення позовних вимог від 18.12.2025 (т. 1 а.с. 177) стороною позивача зазначено, що розмір моральної шкоди слід нараховувати за період з 27.02.2020 (дата проведення обшуку у помешканні позивача) до 30.11.2022 (дата винесення постанови про закриття кримінального провадження), а тому загальний період становить 33 місяці та 1 день.

У заяві про збільшення позовних вимог від 08.01.2026 (т. 1 а.с. 200) стороною позивача збільшено період обрахування моральної шкоди з 27.02.2020 (дата першого обшуку і вилучення майна) по 02.03.2023 (дата повернення речей), тобто 37 місяців, а також збільшено позовні вимоги з урахуванням збільшення мінімальної зарплати на 2026 рік.

Позивач просить врахувати надзвичайно тривалий стан, звинувачення у вчиненні ним тяжкого злочину, негативні наслідки для ОСОБА_1 , фінансові труднощі, які виникли у нього, втрату ділової репутації внаслідок неможливості виконання ним умов договору поставки № 31/05-1 від 31.05.2018, внаслідок вилучення товару, а тому, вартість відшкодування повинна бути не меншою ніж подвійний розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в цивільній справі, які позивач очікує понести в зв`язку із розглядом справи: консультація щодо правових норм, які регулюють відшкодування шкоди, заподіяної правоохоронними органами 3000,00 грн.; аналіз матеріалів кримінального провадження 6000,00 грн.; аналіз реєстру судових рішень в частині судової практики вирішення аналогічних справ 3000,00 грн.; підготовка та направлення адвокатського запиту (по кількості таких запитів) у справі № 708/934/20 1000,00 грн.; складання позовної заяви (включаючи підготовку необхідних розрахунків) 10000,00 грн.; складання письмових заяв та клопотань з процесуальних питань у справі, за кожен поданий до суду документ 1000,00 грн.; участь адвоката у судовому засіданні на виконання цього договору 2000,00 грн.; у разі, якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про задоволення позовних вимог). Клієнт додатково сплачує адвокату суму у твердому розмірі 20000,00 грн. гонорар успіху, який не є послугою адвоката, але невід`ємно пов`язаний з ефективністю наданих ним послуг по справі.

Таким чином, позивач остаточно просить суд, - стягнути на свою користь за рахунок держави, шляхом списання Державним казначейством України у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України 639878грн. 00коп. (37 х 8647 х 2 = 639878,00) у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дії, незаконних рішення органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури та суду, а також судові витрати (витрати пов`язані з наданням правничої допомоги адвоката).

Ухвалою суду від 21.10.2025 прийнято, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем Черкаською обласною прокуратурою подано відзив на позов, який прийнятий судом і, за яким просить відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 24.04.2020 (дата вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) до 30.11.2022 (дата постанови про закриття кримінального провадження), а саме 2 роки 7 місяців 7 днів, що становить 31 місяць 7 днів, отже вважає, що період відшкодування позивачем визначений вірно. Законом прямо передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Ураховуючи вимоги ст. 13 Закону України № 266/94-ВР щодо розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди, який провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а також період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом 31 місяць 7 днів, і вважає, що розмір моральної шкоди має бути мінімально гарантованим , що буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості. Вважає, що у даній справі позивачем не надано до суду будь-яких доказів завдання йому моральної шкоди внаслідок порушення його прав, в розумінні ст. 23 ЦК України, що полягала б у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації, також, ним не надано обґрунтований розрахунок суми, яку він просить стягнути.

Ураховуючи, що звернення та клопотання з приводу фактів фізичного чи психологічного впливу, що могли привести до погіршення або позбавлення можливостей реалізації позивачем своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, душевних страждань, що потребувало від позивача додаткових зусиль в організації свого життя, інших негативних наслідків морального характеру в ході досудового розслідування кримінального провадження від ОСОБА_1 та в його інтересах на адресу прокуратури не надходили, тому, вважає, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди у подвійному розмірі є недоведеною, отже не підлягає задоволенню.

Відповідачем Державною казначейською службою України, через представника, подано відзив на позов (з врахуванням додаткових пояснень), який прийнятий судом і, за яким просить відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду не обов`язково мають завдати особі моральну шкоду. Згадана шкода не презюмується і має бути доведена відповідно до вимог чинного законодавства. Казначейство вважає, що настання обставин відмови прокурора від державного обвинувачення внаслідок зміни висновків судової товарознавчої експертизи не залежали від дій органів досудового розслідування та прокуратури, оскільки проведення експертизи не є компетенцією зазначених органів. Вважає, що позивачем не надано жодних доказів наявності завдання йому моральної шкоди, не надано доказів та підтвердження наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів. Закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення не може вважатися безумовним доказом заподіяння моральної шкоди, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Звертає увагу суду на те, що позивачем розмір морального відшкодування необґрунтовано завищено. Казначейство вважає, що позивач перебував під слідством і судом, починаючи з

24.04.2020 (дата повідомлення позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) по 30.11.2022 (дати винесення постанови про закриття кримінального провадження), що становить 2 роки 7 місяців та 7 днів, загалом 31 місяць та 7 днів. Між тим, у задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Відповідачем УСБУ у Черкаській області, через представника, подано відзив на позов (з врахуванням доповнень), який прийнятий судом і, за яким просить відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що позивачем у справі доведено лише факт закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення. Інші складові складу порушення позивачем не доведені.Зауважує, що винесення постанови прокурора від 30.11.2022 про закриття кримінального провадження обумовлено обставинами, які пов`язані із зміною висновків судових експертиз. Саме внаслідок зміни висновків судової товарознавчої експертизи, що не може бути свідченням неправомірності дій органів досудового розслідування та прокуратури, позивачем обумовлено фактичні підстави позову. Фактів безпідставного затягування досудового слідства немає і за вказаною ознакою позивачем не доведено у цьому вини відповідачів, отже збільшення ним розміру відшкодування не є обґрунтованим. Жодного доказу настання обставин, з якими позивачем пов`язується моральна шкода, причинно-наслідковий зв`язок з досліджуваними у справі подіями не додано, тож обґрунтування позову може оцінюватися лише як припущення. Вважає, що наведені позивачем обґрунтування моральної шкоди фінансовими труднощами, втратою ділової репутації внаслідок неможливості виконання умов договору поставки №31/05-1 від 31.05.2018 через вилучення товару - є лише формальним переліком нічим не доведених обставин, які не підтверджують саме моральні страждання у зв`язку з підставою позову.Вважає, що розміри витрат на правничу допомогу, які зазначені позивачем, є істотно завищеними і такими, що не пов`язані з реальною їх вартістю, не обумовленими розумними затратами з надання правової допомоги. Просить повністю відмовити у задоволенні позову.

Позивачем відповіді на відзиви подано не було.

Ухвалою суду від 27.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

В судовому засіданні представники позивача адвокати Повразюк Р.В. та Семенов О.М. повністю підтримали позовні вимоги, що викладені в останній редакції від 08.01.2026 (т. 1 а.с. 200) і просили їх задовольнити. Зокрема, зазначили, що загальний період становить 37 місяців (з 27.02.2020 (дата першого обшуку та вилучення майна) по 02.03.2023 (дата повернення майна, хоча постанова про закриття кримінального провадження винесена 30.11.2022). Мали місце: незаконне повідомлення про підозру; проводились незаконні обшуки вдома та за місцем роботи; обмеження у користуванні майном, яке було вилучене; за свої кошти позивач проводив експертизи, винесена постанова про закриття кримінального провадження і його невинуватість була визнана; тривалість досудового розслідування; позивач перебував у стані невизначеності і судового контролю; щодо позивача від ділових партнерів змінилося ставлення з-за порушеного кримінального провадження (повинна була за кордоном відбутися поставка матеріалів, але вона не відбулася і договір поставки не був виконаний, позивач не отримав прибуток; питання про упущену вигоду не заявляється), тобто постраждала репутація позивача; слід здійснити виплату у подвійному розмірі, оскільки з боку позивача вчинялися активні дії щодо доведення його невинуватості під час досудового розслідування, обмеження у праві користування його майном. Також, зазначили, що моральна шкода полягає у заподіянні органами СБУ та органами прокуратури душевних страждань позивачу, перенесення ним душевних хвилювань. Сам по собі факт незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності свідчить про страждання та завдану моральну шкоду. Те, що закрито кримінальне провадження свідчить про те, що дії позивача були правомірними. Крім того, зазначили, що докази щодо витрат на правничу допомогу будуть подані, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

В судовому засіданні представники відповідачів Черкаської обласної прокуратури та Державної Казначейської служби України за довіреністю Кващук А.М. та Ярош С.В. позовні вимоги, зокрема і в остаточній редакції, не визнали. Вважають, що період перебування позивача під слідством тривав з 24.04.2020 (дата повідомлення про підозру) до 30.11.2022 (дата закриття кримінального провадження), тобто 2р. 7м. 7дн. Інший період ними не визнається. Розмір моральної шкоди є завищеним і може складати 270074грн. 63коп., що є справедливим. Позовні вимоги не доведені.

В судовому засіданні представник відповідача УСБУ в Черкаській області за довіреністю Шевченко Т.П. просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на доводи відзиву та письмових пояснень. Вважає, що позовні вимоги не є доведеними, підстав для стягнення розміру моральної шкоди у подвійному розмірі немає.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення за таких підстав:

встановлено, що 12.02.2020 слідчим відділом Управління СБ України в Черкаській області за №22020250000000010 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за фактом готування гр. ОСОБА_1 , за попередньою змовою з невстановленими особами, до контрабандного переміщення через митний кордон України з приховуванням від митного контролю пиломатеріалів цінних та рідкісних порід дерев, заборонених до вивозу за межі митної території України, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14 ч. 2 ст. 201-1 КК України.

27.02.2020 за місцем проживання ОСОБА_1 проведено обшуки, на підставі ухвал слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси, в ході яких вилучено мобільні телефони, сім-картки, чорнові записи щодо продажу деревини, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, контракт, іншу документацію та інші речі, що мають значення для кримінального провадження.

28.02.2020 проведено обшук, на підставі ухвали слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси, автомобіля марки «SCANIA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в ході якого вилучено 29400 дерев`яних кілків готових до експорту, упакованих в 24 палети, міжнародну товарно-транспортну накладну та іншу митну документацію, яка слугувала підставою для переміщення лісоматеріалів та пиломатеріалів через митний кордон України.

Постановами слідчого від 28.02.2020, від 31.03.2020, від 24.04.2020 речі/матеріали були визнані речовими доказами. Протоколом від 29.02.2020 речі/предмети, які були визнані речовими доказами, були передані на відповідальну зберігання уповноваженим особам, які за актом прийому передачі ці речі/предмети прийняли.

Згідно висновку експертного дослідження від 11.02.2020 №8/1, експертом проведено дослідження 3 дерев`яних кілків, вилучених з партії деревини, які ОСОБА_1 та інші особи готувались перемістити через митний кордон України під виглядом готових виробів з дерева. Встановлено, що вказані бруски не володіють ознаками виробів з дерева, та є пиломатеріалами, експорт яких не дозволено.

Відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи від 31.03.2020 № 8/222, проведення якої доручалось експертам Черкаського НДЕКЦ МВС України, кілки акації являють собою пиломатеріали цінних та рідкісних порід дерев, вивіз яких заборонено.

24.04.2020 склад кримінального правопорушення перекваліфіковано за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 201-1 КК України.

24.04.2020 у кримінальному провадженні № 22020250000000010 ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 201-1 КК України.

Запобіжний захід стосовно підозрюваного ОСОБА_1 не застосовувався.

Ухвалою суду від 29.05.2020 у справі № 712/1995/20 відмовлено в накладенні арешту на майно ОСОБА_1 , а саме: дерев`яні кілки у кількості 29400 штук, які останній намагався перемістити через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, постановою слідчого від 10.06.2020 передано ОСОБА_1 на відповідальне зберігання.

Стороною захисту до матеріалів кримінального провадження було надано висновок судової товарознавчої експертизи від 12.05.2020 № 36/2020, відповідно до якого експертом встановлено, що вилучені у ході розслідування кілки акації відповідають характеристикам товарів, які класифікуються у товарній позиції 4421 «Інші вироби з дерева» Української класифікації товарів зовнішньо-економічної діяльності, тобто не є пиломатеріалами, забороненими до експорту за кордон.

19.05.2020 слідчим винесено постанову про призначення судової товарознавчої експертизи, проведення якої доручено експертам ДНДЕКЦ МВС України.

Відповідно до висновку експерта від 29.07.2020 №СЕ-1920/14624-ДНДЕКЦ МВС України, об`єкти, що надані на дослідження, відповідають визначенню виріб. Водночас, у експертизі зазначено, що вироби з деревини надані на дослідження за своїми характеристиками відповідають ознакам товарної групи «Деревина і вироби з деревини», а також «Лісоматеріали розпиляні або розколоті уздовж, розділені на шари або лущені, стругані або нестругані, шліфовані або не шліфовані, які мають або не мають торцеві з`єднання, завтовшки більш як 6 мм».

20.08.2020 слідчим, було призначено судову комісійну товарознавчу експертизу в ДНДЕКЦ МВС України.

Згідно з висновком судової комісійної товарознавчої експертизи ДНДЕКЦ МВС України від 02.10.2022 № СЕ-19-20/26383-ТВ, за умови використання об`єктів дослідження (кілків акації, вилучених у ОСОБА_1 ) за цільовим призначенням згідно з ДСТУ 1509-24, у якості кілків городніх, вони є виробами з деревини (продукцією з деревини), тобто не забороненими до експорту за кордон.

З метою встановлення цільового використання деревини, поставленої ОСОБА_1 , у жовтні 2020 року скеровано запити про міжнародну правову допомогу до компетентних органів Республіки Болгарія та Французької Республіки та отримано документальні матеріали, згідно з якими цільовим призначенням використання дерев`яних кілків є сфера виноградарства, а не як пиломатеріали, вивіз яких відповідно до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб`єктів підприємницької діяльності, пов`язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів» є забороненим.

Постановою начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та Державної прикордонної служби Черкаської обласної прокуратури від 30.11.2022 кримінальне провадження, у тому числі щодо підозрюваного ОСОБА_1 , було закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 201-1 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 02.03.2023 (справа №712/200/23), зокрема, речові докази (за переліком) повернуті їх законному власнику ОСОБА_1 .

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (стаття 13 ЦПК України).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України).

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України).

Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК України).

Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Правовідносини у справі регламентуються Конституцією України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ЦК України, ЦПК України.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч. 1 ст. 1173 ЦК України).

Тобто, обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на Державу Україна та/або орган державної влади.

Крім того, як передбачено ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У статті 23 Цивільного Кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Частиною 2 статті 23 ЦК України визначено що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та духовних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення (ч. 3 ст. 23 ЦК України). А також: стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих обставинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо (п. 9 постанови Пленуму ВСУ про моральну шкоду).

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (ухвала Верховного Суду від 13.11.2019 в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанова Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 у справі №214/7462/20).

У пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 по справі № 752/17832/14-ц вказано, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Право на відшкодування моральної шкоди, за загальним правилом, виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови). Це: а) наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди; в)причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; г) вина заподіювача шкоди. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є наслідком саме його поведінки.

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (№ 266/94-ВР).

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно із статтею 1 згаданого Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Таким чином, цивільним законодавство України встановлено вичерпний перелік актів правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов`язання.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах . Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (ч.ч. 6, 7 ст. 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (стаття 2 згаданого Закону).

За частиною п`ятою та шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі статтею 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Верховний Суд у постановах від 13.03.2024 у справі № 709/377/21, від 28.02.2024 у справі № 553/32/22 виснував, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02.12.2015 у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд під час вирішення цього питання має керуватись таким розміром мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15ц (провадження № 14-298цс18) виснувала, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд під час вирішення цього питання має керуватися таким розміром мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи.

Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15ц (провадження № 14-298цс18) звернула увагу, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

ЄСПЛ у ряді рішень виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не спричинили вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я тощо, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.

Таким чином, за результатами розгляду справи, суд вважає, що позивачу неправомірними діями відповідачів органів СБУ та прокуратури завдано моральної шкоди, враховуючи норми чинного законодавства. Так, мали місце незаконні обшуки за місцем його проживання, а також у транспортному засобі (лютий 2020 року), вилучення майна, належного ОСОБА_1 , яке повернуто лише 02.03.2023, про що свідчить ухвала слідчого судді від 02.03.2023. Крім того, 24.04.2020 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні ним злочину та у подальшому, це не знайшло свого підтвердження і щодо нього прокурором 30.11.2022 було винесено постанову про закриття кримінального провадження, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 201-1 КК України. Таким чином, суд погоджується із доводами сторони позивача про те, що ОСОБА_1 перебував під слідством протягом 37 місяців, тобто з 27.02.2020 (дата першого обшуку у помешканні позивача в рамках порушеного кримінального провадження) по 02.03.2023 (дата ухвали слідчого судді про повернення ОСОБА_1 вилученого у нього майна).

При цьому, суд не погоджується із доводами відповідачів про те, що період перебування позивача під слідством є меншим і становить 2 р. 7 м. 7 дн., тобто з 24.04.2020 (дата вручення повідомлення про підозру) по 30.11.2022 (дата постанови про закриття кримінального провадження), оскільки, саме в межах порушеного кримінального провадження, яке розпочалося 12.02.2020, вже 27 та 28 лютого 2020 року почалося проведення слідчих дій стосовно ОСОБА_1 (проводилися обшуки житла та іншого володіння особи, вилучалося майно тощо) і саме 02.03.2023 йому було повернуте майно, вилучене під час проведення слідчих дій, тобто значно пізніше, ніж було прийнято рішення про відсутність в його діянні складу кримінального правопорушення. На думку суду, саме у цей період часу працівниками органів СБУ та органів прокуратури вчинялися процесуальні дії, якими обмежувалися права позивача і ці права, у подальшому, були поновлені після їхнього звернення вже у 2026 році до слідчого судді із клопотанням про вирішення питання про долю речових доказів, серед яких було і майно, належне ОСОБА_1 (ухвалою слідчого судді від 02.03.2023 майно повернуто ОСОБА_1 ).

Так, є доведеними обставини про те, що у позивача під час розслідування кримінального провадження працівниками органів СБУ, нагляд за діяльністю, рішеннями яких здійснюють органи прокуратури, відповідно до положень КПК України, було проведено обшуки, вилучено майно, яке визнавалось речовими доказами і, частина якого передавалась на зберігання певним особам, а згодом було повернуто його власнику (позивачу). Крім того, за клопотаннями слідчих, які погоджувалися прокурорами, які здійснювали процесуальне керівництво у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 , слідчими суддями приймалися рішення про надання дозволу на проведення обшуків, про арешт майна, про повернення речових доказів (майна) їх власнику, виносилися постанови про призначення і проведення відповідних експертиз тощо, а також прокурором погоджувалося повідомлення про підозру та у подальшому, було прийнято рішення про закриття кримінального провадження.

В обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, позивач у позовній заяві та в судовому засіданні його представники вказали, що ОСОБА_1 зазнав моральних втрат, які призвели до душевних переживань, моральних страждань, позивач перебував у стані невизначеності і судового контролю; з боку позивача вчинялися активні дії щодо доведення його невинуватості під час досудового розслідування, мало місце обмеження у праві користування належним йому майном.Тобто моральні втрати призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно, суд вважає обґрунтованими та доведеними такі обставини, які свідчать про те, що позивачу завдано відповідачами моральної шкоди. При цьому, суд погоджується із доводами відповідачів про те, що твердження позивача стосовно постраждалої репутації, зміни ставлення його ділових партнерів до позивача з-за порушеного відносно нього кримінального провадження, - не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Позивач за остаточними позовними вимогами в редакції від 08.01.2026 (т. 1 а.с. 200) просив стягнути моральну шкоду у розмірі 639878грн. 00коп. (37 місяців (період перебування під слідством) х 8647грн. 00коп. (розмір мінімальної заробітної плати) х 2 подвійний розмір = 639878,00 грн.).

Абзацом 2 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (§ 62 рішення ЄСПЛ від 12.07.2007 в справі «Stankov v. Bulgaria, заява № 68490/01).

Слід зазначити, що конкретний розмір моральної шкоди, у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень. Він має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 з 01.01.2026 розмір мінімальної заробітної плати становить 8647грн. 00коп.

На думку суду, з огляду на встановлені обставини, досліджені докази, до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача ОСОБА_1 підлягає розмір моральної шкоди 350000грн. 00коп., що визначається судом відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (№ 266/94-ВР) та ст. 1176 ЦК України. Зокрема, судом береться до уваги те, що дійсно позивач перебував під слідством, мало місце порушення недоторканності його житла та іншого володіння особи, а також були порушені права позивача щодо користування майном. Обґрунтування позивача щодо завданої йому відповідачами моральної шкоди є належним і прийнятим судом.

При цьому, за здійсненими розрахунками мінімально гарантований розмір на час розгляду справи становить 319939 грн. 00 коп. (37 місяців х 8647,00 грн.). Між тим, такий розмір моральної шкоди, як на переконання суду, підлягає збільшенню, що є справедливим, розумним та виваженим. При цьому, суд вважає, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди є явно завищеним.

Також, відсутні підстави для застосування подвійного розміру мінімальної заробітної плати при здійсненні розрахунку загального розміру моральної шкоди, як просить сторона позивача, оскільки, як було зазначено під час розгляду справи, це таке бачення саме позивача і саме так, як він вважає, слід визначити таку величину. На думку суду, доводи стосовно такого підходу щодо обґрунтування розміру моральної шкоди, як гарантовано допустимого, не знайшли свого підтвердження.

Крім того, при розгляді справи суд врахував доводи заперечень відповідачів, але не погоджується із їхніми твердженнями, оскільки вони не відповідають вимогам закону та спростовуються дослідженими по справі доказами.

З урахуванням всіх встановлених обставин та доведеності пред`явлених позовних вимог, характеру та тривалості моральних страждань позивача, ступеню вини відповідачів органів служби безпеки та органів прокуратури, впливу завданої шкоди на подальше життя позивача, принципи справедливості, розумності та виваженості, - загальний розмір моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь позивача складає 350000грн. 00коп. При цьому, суд вважає, що моральна шкода позивачу повинна бути відшкодована державою в особі Управління Служби безпеки України в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури, оскільки саме держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зокрема, органи, діями яких завдано шкоду. Крім того, відшкодування шкоди здійснюється шляхом стягнення коштів з Державного бюджету України.

При вирішенні спору, судом враховані висновки Верховного Суду, відповідно до яких держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції. Держава бере участь як у приватних, так і публічних відносинах. У правових відносинах держава розглядається як цілісний орган, усі структурні підрозділи якого мають ефективно функціонувати.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 в справі №910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Отже, що стосується позовних вимог, пред`явлених до відповідача Державної казначейської служби України (ДКСУ), то в цій частині вимоги не підлягають до задоволення, оскільки ДКСУ не є органом, діями якого завдано шкоду позивачу. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Також при прийнятті судом рішення по справі враховані висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 15.10.2025 у справі № 216/5629/23.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, а саме слід з Державного бюджету України стягнути на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 350000грн. 00коп. В іншій частині необхідно відмовити, враховуючи вище викладені аргументи.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, судові витрати у вигляді судового збору слід компенсувати за рахунок Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 350000 (триста п`ятдесят тисяч) грн. 00коп.

Судові витрати у вигляді судового збору компенсувати за рахунок Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана.

Повний текст судового рішення складений 29.04.2026.

Головуючий суддя С.М. Позарецька