Постановление суда № 136137359, 30.04.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/633/26

Номер провадження 1-кс/950/225/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року Лебединський районний суд Сумської області

в складі: слідчого судді - ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за участю власника арештованого майна ОСОБА_3 , його представника - адвоката ОСОБА_4 , слідчого СВ відділення поліції № 3 м. Лебедин Сумського РУП ГУНП в Сумській області ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедин клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах власника арештованого майна ОСОБА_3 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12026200590000063 від 11 березня 2026 року, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До Лебединського районного суду Сумської області звернувся адвокат ОСОБА_4 , який діє в інтересах власника арештованого майна ОСОБА_3 , із клопотанням про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Лебединського районного суду Сумської області від 16 березня 2026 року.

З поданого клопотання вбачається, що ухвалою слідчого судді від 16 березня 2026 року було задоволено клопотання слідчого СВ відділення поліції № 3 м. Лебедин Сумського РУП ГУНП в Сумській області ОСОБА_6 , погоджене начальником Лебединського відділу Сумської окружної прокуратури ОСОБА_7 , та накладено арешт на майно, вилучене в ході огляду місця події від 11.03.2026, а саме: вантажний автомобіль «ГАЗ-3307», державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 , разом із деревиною в кількості 4 складометри, а також бензопилу «Stihl MS180».

Клопотання про скасування арешту мотивоване тим, що, на думку сторони заявника, на цей час відпали правові підстави для подальшого застосування арешту майна. Представник власника майна зазначив, що ОСОБА_3 не є підозрюваним чи обвинуваченим у даному кримінальному провадженні, не був обізнаний про можливе використання транспортного засобу для вчинення кримінального правопорушення та не надавав згоди на такі дії.

Крім того, адвокат ОСОБА_4 послався на положення ст. 96-2 КК України, зазначивши, що спеціальна конфіскація не застосовується до майна, якщо його власник не знав і не міг знати про його використання у злочинній діяльності. На переконання заявника, автомобіль «ГАЗ-3307» не підпадає під спеціальну конфіскацію.

Також у клопотанні зазначено, що автомобіль уже був оглянутий під час проведення огляду місця події, його стан, наявність деревини та інші обставини зафіксовані у протоколі слідчої дії, у зв`язку з чим подальше утримання транспортного засобу під арештом не є необхідним для досягнення цілей кримінального провадження. Сторона заявника вважає, що сам по собі автомобіль не є знаряддям вчинення незаконного порубу, а використовувався виключно як засіб перевезення деревини, а тому будь-якого значення як доказ у кримінальному провадженні він не має.

Адвокат також зазначив, що подальше застосування арешту до майна третьої особи є непропорційним втручанням у право власності, а на спеціальному майданчику ВП № 3 м. Лебедин ГУНП в Сумській області відсутні належні умови для зберігання транспортного засобу, внаслідок чого автомобіль псується.

У судовому засіданні представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 - клопотання підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити. Пояснив, що арешт автомобіля підлягає скасуванню, оскільки автомобіль не підпадає під спеціальну конфіскацію, слідчі дії з ним фактично не проводяться, а подальше позбавлення власника можливості користуватися транспортним засобом є надмірним втручанням у його право власності.

ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав клопотання свого представника та просив його задовольнити.

Слідчий ОСОБА_5 проти задоволення клопотання заперечив. Пояснив, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026200590000063 не завершене, усі необхідні слідчі та процесуальні дії не проведені, причетність конкретних осіб до вчинення кримінального правопорушення на цей час не встановлена, повідомлення про підозру будь-якій особі не вручалося. Також слідчий зазначив, що деревина продовжує знаходитися в автомобілі, а тому скасування арешту на цій стадії може перешкодити збереженню речових доказів та проведенню подальших слідчих дій.

Вислухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали клопотання, матеріали, на підставі яких було накладено арешт, а також оцінивши доводи сторін у їх сукупності, слідчий суддя приходить до такого.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю», а також «ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності». Право приватної власності є непорушним.

Зазначена конституційна гарантія означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном допускається лише на підставі закону, з дотриманням встановленої законом процедури та за умови, що таке втручання переслідує легітимну мету і є пропорційним цій меті.

Разом із тим право власності не є абсолютним у кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 16 КПК України, «позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом».

Згідно зі ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є, зокрема, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, а також щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Отже, при вирішенні питання про скасування арешту майна слідчий суддя має забезпечити баланс між правом власника на володіння, користування та розпорядження майном, з одного боку, та потребами кримінального провадження щодо збереження речових доказів, повного і неупередженого розслідування - з іншого.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації, конфіскації у юридичної особи, необхідне для забезпечення цивільного позову, стягнення неправомірної вигоди чи можливої конфіскації майна.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій.

Таким чином, для вирішення питання про збереження арешту майна на стадії досудового розслідування не вимагається остаточного встановлення винуватості конкретної особи або доведення всіх елементів складу кримінального правопорушення. Достатнім є встановлення того, що відповідне майно може мати значення речового доказу, може містити відомості про обставини події, що розслідується, або є пов`язаним із предметом кримінального провадження.

Відповідно до ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково, зокрема, якщо власник або володілець майна, його захисник чи представник доведе, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Зі змісту наведеної норми випливає, що обов`язок доведення підстав для скасування арешту покладається саме на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Слідчий суддя при цьому перевіряє не питання винуватості чи невинуватості особи, а те, чи збереглися підстави, з яких арешт було накладено, та чи доведено заявником, що потреба в подальшому застосуванні такого заходу відпала.

Судом встановлено, що досудове розслідування здійснюється у кримінальному провадженні № 12026200590000063 від 11.03.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

Із матеріалів провадження вбачається, що 11.03.2026 було проведено огляд місця події на території с. Руда Штепівського старостинського округу Лебединської територіальної громади Сумського району Сумської області, під час якого було виявлено незаконний поруб 28 дерев породи клен та акація. Під час вказаної слідчої дії було вилучено вантажний автомобіль «ГАЗ-3307», державний номерний знак НОМЕР_1 , з деревиною в кількості 4 складометри, а також бензопилу «Stihl MS180».

Постановою слідчого вилучені автомобіль, деревина та бензопила були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.

Ухвалою слідчого судді Лебединського районного суду Сумської області від 16 березня 2026 року на зазначене майно було накладено арешт з метою забезпечення збереження речових доказів.

Оцінюючи довід сторони заявника про те, що ОСОБА_3 не є підозрюваним або обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, суд приходить до висновку, що сам по собі такий довід не є достатньою підставою для скасування арешту майна.

Частина 3 ст. 170 КПК України прямо передбачає можливість накладення арешту на майно будь-якої фізичної або юридичної особи, якщо існують достатні підстави вважати, що таке майно відповідає критеріям речового доказу, визначеним ст. 98 КПК України.

Отже, закон не пов`язує можливість арешту майна з обов`язковим повідомленням власнику такого майна про підозру. Арешт майна з метою збереження речових доказів може застосовуватися і щодо майна особи, яка на відповідній стадії провадження не має статусу підозрюваного або обвинуваченого, якщо таке майно має доказове значення.

Судом встановлено, що на момент розгляду клопотання досудове розслідування не завершене, повідомлення про підозру будь-якій особі не вручалося, причетність конкретних осіб до кримінального правопорушення остаточно не встановлена. За таких обставин питання про роль кожної особи, її обізнаність, форму вини, характер участі у події та правові наслідки використання майна не може бути вирішене слідчим суддею в межах розгляду клопотання про скасування арешту майна.

Суд відхиляє довід сторони заявника про те, що автомобіль не може перебувати під арештом, оскільки ОСОБА_3 не є підозрюваним, оскільки цей довід не спростовує наявності зв`язку автомобіля з подією, що розслідується, та не свідчить про втрату автомобілем значення речового доказу.

Оцінюючи довід адвоката ОСОБА_4 про те, що автомобіль не підпадає під спеціальну конфіскацію, слідчий суддя зазначає таке.

Положення ст. 96-1, 96-2 КК України регулюють питання спеціальної конфіскації як заходу кримінально-правового характеру. За змістом ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація може застосовуватися до майна у випадках, визначених законом, з урахуванням його походження, призначення, зв`язку із кримінальним правопорушенням, а також обізнаності власника щодо використання майна у злочинній діяльності.

Разом із тим у даному випадку арешт майна був накладений не як остаточне вирішення питання про спеціальну конфіскацію, а як тимчасовий захід забезпечення кримінального провадження з метою збереження речових доказів.

Суд приходить до висновку, що доводи сторони заявника щодо неможливості застосування спеціальної конфіскації до автомобіля є передчасними. На цій стадії досудового розслідування слідчий суддя не вирішує питання про те, чи буде транспортний засіб у майбутньому предметом спеціальної конфіскації, оскільки для такого висновку необхідне встановлення всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, кола причетних осіб, характеру використання автомобіля, обізнаності власника та інших юридично значущих обставин.

Враховуючи, що досудове розслідування не завершене, усі слідчі дії не проведені, а причетність осіб до кримінального правопорушення не встановлена, слідчий суддя на даній стадії не може вирішувати питання про те, чи може транспортний засіб бути предметом спеціальної конфіскації. Це питання не є визначальним для розгляду даного клопотання, оскільки чинний арешт майна обґрунтовується необхідністю збереження речового доказу.

Суд також відхиляє довід сторони заявника про те, що автомобіль не є знаряддям незаконного порубу, а використовувався лише як засіб перевезення деревини.

Стаття 98 КПК України не обмежує поняття речового доказу лише предметами, якими безпосередньо вчинялося кримінальне правопорушення. Речовими доказами є також матеріальні об`єкти, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження.

У межах кримінального провадження за ознаками ч. 1 ст. 246 КК України значення для встановлення обставин події можуть мати не лише предмети, якими здійснювався безпосередній поруб дерев, але й транспортні засоби, які використовувалися для переміщення деревини, місце виявлення такої деревини, її обсяг, спосіб завантаження, умови транспортування, зв`язок між транспортним засобом, деревиною та особами, які перебували на місці події.

Судом встановлено, що автомобіль «ГАЗ-3307», державний номерний знак НОМЕР_1 , був вилучений саме з деревиною в кількості 4 складометри, походження якої перевіряється у межах досудового розслідування. Деревина на час розгляду клопотання, за поясненнями слідчого, продовжує знаходитися в автомобілі. За таких обставин автомобіль не може розглядатися ізольовано від деревини та події, що є предметом розслідування.

Суд приходить до висновку, що автомобіль може містити відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а саме щодо факту перевезення деревини, її кількості, місця виявлення, способу транспортування, можливого маршруту переміщення та осіб, причетних до цих дій. Тому довід про те, що автомобіль не є безпосереднім знаряддям порубу, не спростовує його значення як речового доказу.

Оцінюючи довід сторони заявника про те, що автомобіль уже був оглянутий, а тому подальша потреба в його арешті відсутня, слідчий суддя зазначає, що проведення первинного огляду майна саме по собі не означає завершення всіх необхідних слідчих та процесуальних дій із цим майном.

Слідчий у судовому засіданні повідомив, що досудове розслідування триває, усі слідчі дії не проведені, а деревина продовжує знаходитися в автомобілі.

У кримінальному провадженні можуть виникати потреби у проведенні додаткового огляду, фіксації стану майна, перевірці обсягу та характеристик деревини, встановленні її походження, проведенні експертних досліджень, з`ясуванні обставин завантаження та перевезення, а також інших процесуальних дій, необхідних для повного і неупередженого розслідування.

Суд приходить до висновку, що на даній стадії кримінального провадження твердження про повне вичерпання доказового значення автомобіля є передчасним. Наявність одного проведеного огляду не свідчить про те, що автомобіль і деревина втратили статус речових доказів або що відпала потреба в їх збереженні в тому стані, в якому вони були вилучені.

Суд відхиляє довід сторони заявника про те, що сам факт визнання майна речовим доказом не є безумовною підставою для подальшого арешту, оскільки в цілому такий довід відповідає змісту КПК України, однак у цій справі він не спростовує наявності конкретних підстав для подальшого арешту.

Дійсно, визнання майна речовим доказом саме по собі не звільняє сторону обвинувачення від обов`язку обґрунтувати необхідність арешту. Водночас у даному випадку така необхідність підтверджується сукупністю обставин: автомобіль вилучено під час огляду місця події, він перебував із деревиною, яка є предметом дослідження у кримінальному провадженні, досудове розслідування не завершене, усі необхідні слідчі дії не проведені, а питання про причетність осіб до кримінального правопорушення залишається невирішеним.

За таких обставин ризик втрати, зміни, пошкодження, переміщення або перетворення речових доказів у разі скасування арешту є реальним і не може бути визнаний абстрактним.

Оцінюючи довід про непропорційність втручання у право власності, слідчий суддя виходить із такого.

Арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження. Він не є позбавленням права власності, не вирішує питання про конфіскацію майна та не визначає наперед правову долю автомобіля після завершення досудового розслідування чи судового розгляду. Його метою є забезпечення збереження речових доказів та недопущення дій, які можуть ускладнити встановлення істини у кримінальному провадженні.

Частина 1 ст. 131 КПК України передбачає, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна належить до заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження допускається за умови, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи та може бути виконане завдання, для виконання якого застосовується відповідний захід.

Суд приходить до висновку, що в даному випадку потреби досудового розслідування виправдовують подальше тимчасове обмеження правомочностей власника щодо автомобіля, оскільки незавершеність розслідування, наявність деревини в автомобілі та невстановленість кола причетних осіб зумовлюють необхідність збереження майна у розпорядженні органу досудового розслідування.

Суд враховує право ОСОБА_3 на володіння, користування та розпорядження належним йому майном, однак у цій конкретній ситуації інтереси кримінального провадження щодо збереження речових доказів переважають тимчасові незручності, пов`язані з обмеженням права користування транспортним засобом.

Оцінюючи довід про неналежні умови зберігання автомобіля та його псування, слідчий суддя зазначає, що стороною заявника не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували істотне погіршення стану транспортного засобу саме внаслідок його перебування на спеціальному майданчику. До матеріалів не долучено актів огляду, фотоматеріалів, висновків спеціаліста або інших документів, які б свідчили про реальне пошкодження автомобіля чи неможливість його подальшого зберігання.

Разом із тим сам по собі довід про можливе неналежне зберігання майна не є безумовною підставою для скасування арешту, якщо потреба у збереженні речового доказу не відпала. У разі наявності обґрунтованих підстав власник майна або його представник не позбавлені права звернутися до органу досудового розслідування з відповідним клопотанням щодо забезпечення належних умов зберігання майна або зміни способу його зберігання у порядку, передбаченому КПК України.

Суд також враховує, що кримінальне провадження здійснюється за ознаками ч. 1 ст. 246 КК України. Вказана норма кримінального закону передбачає відповідальність за незаконну порубку або інші незаконні дії щодо деревини у випадках, визначених законом. Предметом доказування у такому кримінальному провадженні є, зокрема, факт порубу, кількість та порода дерев, походження деревини, спосіб її відокремлення, переміщення і зберігання, розмір шкоди, коло осіб, причетних до події, а також роль кожного матеріального об`єкта, вилученого під час огляду місця події.

Враховуючи наведене, автомобіль, у якому знаходиться деревина, не може вважатися таким, що очевидно не має доказового значення для кримінального провадження. Навпаки, з огляду на встановлені обставини, він зберігає потенційне доказове значення до завершення необхідних слідчих і процесуальних дій.

Слідчий суддя також зазначає, що скасування арешту майна на цій стадії фактично призвело б до повернення транспортного засобу власнику до завершення розслідування, попри те, що деревина продовжує знаходитися в автомобілі, а обставини її походження, перевезення та зв`язку з виявленим незаконним порубом остаточно не встановлені. Це може створити ризики для збереження речових доказів, їх незмінності та доступності для органу досудового розслідування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заявником не доведено, що в подальшому застосуванні арешту автомобіля «ГАЗ-3307», державний номерний знак НОМЕР_1 , відпала потреба. Також не доведено, що арешт був накладений необґрунтовано.

Враховуючи викладене, беручи до уваги незавершеність досудового розслідування, невстановленість причетних до кримінального правопорушення осіб, непроведення всіх необхідних слідчих дій, а також те, що деревина продовжує знаходитися в автомобілі, слідчий суддя приходить до висновку, що правові підстави для подальшого застосування арешту майна на цей час не відпали.

Клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах власника арештованого майна ОСОБА_3 , про скасування арешту майна задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 96-1, 96-2, 246 КК України, ст. ст. 2, 7, 16, 22, 26, 98, 100, 131, 132, 170, 173, 174, 309, 372, 376, 395 КПК України, слідчий суддя,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах власника арештованого майна ОСОБА_3 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12026200590000063 від 11 березня 2026 року - відмовити.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Лебединського районного суду Сумської області від 16 березня 2026 року на вантажний автомобіль «ГАЗ-3307», державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_3 , разом із деревиною в кількості 4 складометри, - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, яка не була присутня під час її проголошення, - протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Слідчий суддя: ОСОБА_8