Решение № 136118002, 30.04.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1250/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про скасування рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області про незарахування періоду роботи ОСОБА_1 з січня 1954 р. по 19 жовтня 1957 р. в колгоспі Полісся Пакульської сільської ради Чернігівського району; зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з січня 1994 р. по 19 жовтня 1957 р; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області виплатити доплату за понаднормовий стаж; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відшкодувати завдану ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн.

Ухвалою суду від 26.01.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що вважає необґрунтованим рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області про незарахування періоду роботи ОСОБА_1 з січня 1954 р. по 19 жовтня 1957 р. в колгоспі Полісся Пакульської сільської ради Чернігівського району та просить суд зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з січня 1994 р. по 19 жовтня 1957 р.

Відповідач повідомлявся про розгляд справи, відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області (Корюківське ОУПФУ) та отримує пенсію за віком.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявами щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з січня 1994 р. по 19 жовтня 1957 р. в колгоспі «Полісся».

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 14.11.2025 надано відповідь, що за документами електронної пенсійної справи до страхового стажу не зараховано період роботи з січня 1954 року по січень 1958 року в колгоспі «Полісся», оскільки в довідці від 04.03.1997 за №8, яка видана колгоспом «Полісся» Пакульської сільської ради не вказана підстава видачі. На запит Головного управління архівний відділ Чернігівської районної державної адміністрації надав інформацію, що в протоколах загальних зборів колгоспу «Полісся» с.Пакуль Чернігівського району з січня 1954 року по 1958 року відсутні відомості щодо вступу в члени колгоспу та звільнення з членів колгоспу ОСОБА_1 , 1938 року народження.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Відповідно до пункту 1 ч.1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частинами 1-3 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Необхідно зазначити, що до 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок №637).

Відповідно до ч.3 Постанови №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з наведених норм Порядку № 637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Також, відповідно п. 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Комплексний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення.

При цьому, як вбачається з довідки від 04.03.1997 за №8, яка видана колгоспом «Полісся» Пакульської сільської ради, в період роботи з січня 1954 року по січень 1958 року ОСОБА_1 був членом колгоспу «Полісся». Підстава видачі вказаної довідки: «книга обліку трудового стаж та заробітку колхозників».

Будь-яких доказів того, що надана позивачем довідка містить в собі недостовірну інформацію, відповідачем зазначено не було.

Суд наголошує, що позивач не несе відповідальності за заповнення довідок, оскільки записи вносяться не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення, в тому числі виправлення записів із порушенням порядку їх внесення, не є підставою вважати про відсутність стажу позивача за спірний період.

Так, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

З урахуванням викладеного та того, що недоліки оформлення довідки не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірних періодів роботи до його загального страхового стажу, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог позивача шляхом:

- визнання протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з січня 1954 р. по 19 жовтня 1957 р. в колгоспі Полісся Пакульської сільської ради Чернігівського району;

- зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з січня 1994 р. по 19 жовтня 1957 р в колгоспі Полісся Пакульської сільської ради Чернігівського району.

Поряд з цим, позовні вимоги позивача про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області виплатити доплату за понаднормовий стаж, суд вважає передчасними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки відновленню підлягає лише порушене право та в даному випадку відсутні об`єктивні підстави вважати, що після здійснення зарахування стражу, будуть порушені права позивача та враховуючи, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відшкодувати завдану ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 25000 грн., суд зазначає, що згідно ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з`ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому, позивачем не зазначено жодних обґрунтованих обставин на підтвердження заподіяння відповідачем моральної шкоди у вказаному розмірі та не доведено факту заподіяння йому моральних та фізичних страждань, а отже не підтверджено наявність причинного зв`язку між заявленою моральною шкодою з невидачею відповідного документу.

Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 25 000,00грн.

Також, у прохальній частині позивач просить зобов`язати відповідача компенсувати витрати на друкування позовної заяви, виготовлення ксерокопій довідок та за послуги поштового відділення.

В свою чергу ч.1 ст.138 КАС України визначено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Враховуючи викладене та те, що з наданих до суду квитанцій не можливо встановити, що позивач поніс витрати на друкування позовної заяви, виготовлення ксерокопій довідок та за послуги поштового відправлення саме по цій справі, а також з огляду на відсутність акту приймання наданих послуг та опису поштового вкладення, суд приходить висновку, про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат по підготовці справи до розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи викладене в сукупності, суд вважає, що позов позивача підлягає частковому задоволенню

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з січня 1954 р. по 19 жовтня 1957 р. в колгоспі Полісся Пакульської сільської ради Чернігівського району.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П`ятницька 83А, м.Чернігів) зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з січня 1994 р. по 19 жовтня 1957 р в колгоспі Полісся Пакульської сільської ради Чернігівського району.

У задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра