Решение № 136116875, 30.04.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 квітня 2026 рокум. Ужгород№ 260/1752/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 через представника адвоката Охтинець Аліну Андріївну звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 що полягає у не розгляді по суті скарги ОСОБА_1 на постанову військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.07.2025 року.

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 направити ОСОБА_1 для проходження медичного огляду з дотриманням встановленої законом процедури.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути скаргу ОСОБА_1 по суті та прийняти мотивоване письмове рішення відповідно до реального стану здоров`я «Непридатний до військової служби».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що представником позивача було подано скаргу на рішення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.07.2025 року, яке оформлене довідкою №2025-0715-1155-1190-0 військово-лікарської комісії, яку відповідач не розглянув та відповідь не надав.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви. Недоліки позовної заяви усунуто в строк, наданий судом.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

14 квітня 2026 року представником відповідача, через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд», подано відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що процедура проходження військово-лікарської експертизи врегульована Положенням №402, відповідно до якого рішення про придатність чи непридатність до військової служби приймається військово-лікарськими комісіями (ВЛК) на підставі комплексного медичного огляду. Відповідач наголошує, що позивач пройшов ВЛК 15.07.2025 року та був визнаний придатним до служби, про що був належним чином повідомлений у той же день, однак звернувся зі скаргою лише 21.11.2025 року, тобто з пропуском встановлених строків, визначених статтею 17 Закону України «Про звернення громадян», при цьому питання про поновлення строку у скарзі не порушувалося.

Крім того, відповідач зазначає, що скарга позивача була правомірно залишена без розгляду, про що повідомлено листом від 08.12.2025 року, із роз`ясненням права звернення для повторного медичного огляду. Водночас підкреслюється, що повноваження щодо перегляду рішень ВЛК належать саме регіональній військово-лікарській комісії, а не обласному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки, у зв`язку з чим відповідач не є належним суб`єктом для задоволення заявлених вимог. Також зазначено, що повторна скарга представника позивача фактично дублює попередню та відповідно до статті 8 Закону України «Про звернення громадян» не підлягає розгляду. З огляду на викладене, відповідач вважає свої дії законними та обґрунтованими, а позовні вимоги безпідставними.

14 квітня 2026 року представником позивача було подано відповідь на відзив у якій просить суд відхилити доводи відзиву та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Позивач, ОСОБА_1 за результатами проходження військово-лікарської комісії від 15.07.2025 року був визнаний «Придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони». Водночас позивач із таким висновком не погодився, зазначаючи, що під час медичного огляду ВЛК не було належним чином враховано тяжкість наявних у нього захворювань, а також їх сукупність. Під час проходження ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 він повідомляв членів комісії про наявність суттєвих хронічних хвороб, які впливають на ступінь придатності до військової служби, однак, за його твердженням, комісія обмежилась поверхневим оглядом без проведення обов`язкових обстежень.

Надані медичні документи, за доводами позивача, підтверджують наявність у нього низки патологій. Зокрема, ендокринні порушення (гіпотиреоз, автоімунний тиреоїдит, багатовузловий зоб), що підтверджуються даними за 2022--2025 роки, включаючи підвищені показники ТТГ (6.97; 7.48; 10.7; 25) та необхідність постійної терапії (125-150 мкг L-тироксину), а також високі антитіла до ТПО (193) і тиреоглобулін (147). Зазначені обставини, на його думку, відповідають статті 13 «Хвороби щитоподібної залози», п. «а», згідно з якою гормонально-активний гіпотиреоз та багатовузловий зоб із гормональними порушеннями визначають непридатність до служби. Окрім цього, у позивача діагностовано артеріальну гіпертензію, що відповідно до статті 39 Розкладу хвороб характеризується як гіпертонічна хвороба ІІ стадії.

Також позивач посилається на хронічні захворювання правого колінного суглоба, підтверджені результатами МРТ від 13.05.2022 (Євромедцентр) та 03.06.2025 (Гемо Медика), які засвідчують наявність синовіту, арборисцентної ліпоми, бурситу, дегенеративних змін меніска та внутрішньосуглобового випоту. Вказані стани, за твердженням позивача, відповідають статтям 60-а та 61-а Розкладу хвороб, що передбачають непридатність до військової служби у разі хронічних, рецидивуючих процесів із функціональними порушеннями. У сукупності наявність ендокринних, серцево-судинних та опорно-рухових патологій, які мають прогресуючий характер, свідчить, на його думку, про необґрунтованість встановлення категорії придатності.

З огляду на зазначене, представник позивача ОСОБА_2 звернулася зі скаргою на рішення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.07.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 з вимогою провести повторний медичний огляд та прийняти мотивоване рішення.

Листом № 9/15040 від 02.12.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив про відсутність повноважень змінювати або скасовувати рішення ВЛК.

У подальшому скарга була подана до 16 Регіональної ВЛК, яка листом від 22.12.2025 №1190/3/11001 направила її за належністю до ІНФОРМАЦІЯ_4 для розгляду по суті.

Проте станом на момент подання позову рішення за результатами розгляду скарги позивачу не було повідомлено, у зв`язку з чим він вважає, що скарга фактично залишена без розгляду, що є протиправною бездіяльністю та порушує його права, передбачені пунктами 3.1 3.4 глави 3 розділу І Положення № 402.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 №3543-XII (далі Закон №3543-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з частиною 5 статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Відповідно до частини 10 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі Положення №402, у редакції від 19.05.2025, чинній на момент оформлення довідки ВЛК№2025-0715-1155-1190-0 від 15.07.2025)

Це Положення №402 визначає процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями.

Відповідно до пункту 1.1. глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

З огляду на пункт 1.2. глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза це, зокрема, медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ.

Пунктом 1.3. глави 1 розділу І Положення №402 передбачено, що основними завданнями військово-лікарської експертизи є, зокрема, аналіз результатів медичного огляду та розробка заходів щодо комплектування Збройних Сил України особовим складом, придатним до військової служби за станом здоров`я; контроль за організацією, проведенням і результатами лікувально-діагностичної роботи у закладах охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України, закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності (далі - заклади охорони здоров`я (установи) та медичних підрозділах військових частин, що стосується військово-лікарської експертизи; надання методичної та практичної допомоги з питань військово-лікарської експертизи військово-лікарським комісіям, закладам охорони здоров`я (установам).

Відповідно до пункту 1.1. глави 1 розділу II Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).

Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності:

до військової служби призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти);

військовослужбовців до військової служби;

військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю;

військовослужбовців, призовників, військовозобов`язаних та резервістів до служби в Десантно-штурмових військах, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті, підрозділах спеціального призначення;

кандидатів на навчання у ВВНЗ, ліцеїстів;

кандидатів до військової служби за контрактом;

кандидатів до участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (далі - МО) та у складі національного персоналу;

військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ) та мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами;

військовослужбовців до служби у спеціальних спорудах.

Згідно з пунктом 2.1. глави 2 розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК.

Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів.

Постанова ВЛК відміняється у випадках, коли необхідно привести зміст попередньої постанови ВЛК (яка була прийнята правильно) у відповідність до чинного законодавства.

Пунктом 2.2. глави 2 розділу І Положення №402 передбачено, що штатні ВЛК є військово-медичними установами. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.

Згідно з підпунктом 2.5.1 пункту 2.5. глави 2 розділу І Положення №402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать, серед інших, ВЛК ТЦК та СП.

Отже, військово-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка провела медичний огляд позивача і за його результатами склала довідку ВЛК №2025-0715-1155-1190-0 від 15.07.2025 року, є позаштатною постійно діючою ВЛК.

Так, відповідно до пункту 3.3. глави 3 розділу І Положення №402, скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».

Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров`я.

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП.

Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського), ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку.

Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.

Згідно з пунктом 3.4 глави 3 розділу І Положення №402, у разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК.

Таке рішення є обов`язковим до виконання та має бути реалізовано не пізніше ніж в місячний строк з дати прийняття.

У разі визнання штатною ВЛК звернення необґрунтованим, воно повертається заявнику (скаржнику) з відповідними роз`ясненнями, у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».

У разі прийняття рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд, військовослужбовці та інші особи, зазначені у пункті 1.2 глави 1 цього розділу, направляються для проходження медичного огляду до іншої ВЛК, ніж та, постанова якої оскаржується.

У разі якщо штатна ВЛК визнає постанову позаштатної ВЛК обґрунтованою або визначає відсутність підстав для направлення заявника на повторний (контрольний) медичний огляд ВЛК, штатна ВЛК надає заявнику відповідне роз`яснення, оформлене листом.

Таким чином, з огляду на наведені положення законодавства, обласна військово-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_7 є належним органом для розгляду скарг на постанову військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка оформлена довідкою №2025-0715-1155-1190-0 від 15.07.2025.

При цьому, абз. 3 п. 3.3 глави 3 розділу І Положення №402 також установлено, що у разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному ТЦК та СП.

Відповідно, вказаними приписами чітко визначено, порядок подання відповідних Скарг на постанови ВЛК районних ТЦК та СП, повноваження органів, які їх розглядають, переглядають та скасовують, а також, у разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному ТЦК та СП, і спосіб дій відповідних органів (зокрема обласних ТЦК та СП).

Загально прийняте розуміння «протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень» визначається як зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Отже, для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною адміністративний суд не може обмежитися лише одним фактом неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а й зобов`язаний також з`ясувати і перевірити наявність або відсутність конкретних причин, умов та обставин, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. При цьому, важливе значення мають: юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Аналогічне визначення розуміння «протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень» міститься у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі №21-1393а17.

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі №П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

З матеріалів справи вбачається, що 21.11.2025 року представник позивача ОСОБА_2 звернулася зі скаргою на рішення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.07.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 з вимогою провести повторний медичний огляд та прийняти мотивоване рішення

Листом №9/15040 від 02.12.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив, що відповідно пункту 3.2 глави 3 розділу II Положення №402 та вимоги Закону України «Про звернення громадян» відповідач вказав на пропуск місячного строку звернення, у зв`язку з чим залишив за собою право залишити скаргу без розгляду. Також повідомлено, що обласна ВЛК не наділена повноваженнями змінювати чи скасовувати рішення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 або призначати повторний огляд, оскільки такі повноваження належать ВЛК регіону. Окрім цього, відповідач зазначив, що медичні огляди проводяться відповідно до Положення, а при прийнятті рішення враховується не лише наявність діагнозів, а фактичний стан здоров`я та ступінь вираженості захворювань на момент огляду. Водночас роз`яснено, що у разі змін стану здоров`я військовозобов`язаного можливе проведення повторного медичного огляду за направленням керівника ТЦК та СП відповідно до абзацу 4 пункту 3.8 глави 3 розділу II Положення №402.

Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.96 №393/96-ВР встановлено термін подання скарги, а саме, що скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються. Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу. Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України.

09.12.2025 року представник позивача подала скаргу до 16 Регіональної ВЛК, яка листом від 22.12.2025 №1190/3/11001 направила її за належністю до ІНФОРМАЦІЯ_4 для розгляду по суті.

Щодо скарги від 09.12.2025 року, яка була перенаправлена 16-ю Регіональною ВЛК до ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд зазначає, що вона є ідентичною до скарги від 21.11.2025 року, та, згідно відзиву на позовну заяву, відповідачем 25.12.2025 року повідомлено про результати розгляду такої 16-ту Регіональну ВЛК так як остання просила повідомити про результат розгляду.

Отже, приєднаними до справи документами не підтверджено факту вчинення суб`єктом владних повноважень бездіяльності у спірних правовідносинах.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 03.06.2020 р. у справі №464/5990/16-а: 1) як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені; 2) Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи; 3) Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності; 4) встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

У пункті 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022 р. у справі №9901/276/19 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Оцінивши здобуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст. ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах відсутня подія вчинення суб`єктом владних повноважень бездіяльності, позаяк суб`єктом владних повноважень листом від 02.12.2025 року №9/15040, було залишено без розгляду скаргу позивача з підстав пропуску місячного терміну для оскарження.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України, а у силу ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст. 77 КАС України у поєднанні з приписами ч. 4 ст. 9, абз. 2 ч. 2 ст. 77, частин 3 і 4 ст. 242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши здобуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст. ст. 72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у спірних відносинах суб`єкт владних повноважень не вдавався до порушення прав (інтересів) заявника у сфері військово-лікарської експертизи за рахунок бездіяльності, адже насправді листом від 02.12.2025 року №9/15040 відповідач залишив без розгляду скаргу позивача з підстав пропуску місячного терміну для оскарження.

Відсутність події вчинення суб`єктом владних повноважень бездіяльності з огляду на самостійно сформульований заявником предмет спору у даній справі є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

Суд звертає увагу позивача, що він не позбавлений права за власним зверненням до керівника ТЦК та СП, та з подальшим направленням останнього, пройти повторний медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби, відповідно до абз. 4 п.3.8 глави 3 розділу ІІ Положення №402.

Відтак, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 72-77, 139, 241-243, 245-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич